ПЕРЕД СМЕРТЮ НЕ НАДИХАЄШСЯ?

Коли ж усе-таки почнеться передвиборна парламентська кампанія? Хто правий — перший віце-спікер Віктор Медведчук, який запевняє, що вона візьме старт 12 жовтня цього року, — незалежно від того, підпише Президент новий виборчий закон чи ж залишиться чинним старий? Або ж правда на боці керівника Центрвиборчкому Михайла Рябця, що стверджує: якщо Леонід Кучма в черговий раз скористається правом вето, то дату початку кампанії буде визначити вкрай важко?

Для початку пропонуємо визначитися з правилами гри і спробувати відповісти на низку питань. Що, власне кажучи, є початком виборчої кампанії? І чому це навколо строків проведення парламентських перегонів ламається стільки списів?

Документ, ухвалений Верховною Радою 13 вересня і все ще не завізований главою держави (що, до речі, є порушенням Конституції, яка зобов’язує його протягом 15 днів або підписати закон, або накласти на нього вето), містить статтю, що так і називається «Строки проведення виборів». У ній чітко зазначено — «Початок виборчого процесу чергових виборів депутатів Центральна виборча комісія оголошує за 170 днів до дня виборів». Про дату проведення виборів ніхто сперечатися і не намагається — її вибито в конституційному граніті: 77-ма стаття Основного Закону зобов’язує проводити зміну парламентських декорацій в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради.

Нагадаємо, що перед цим депутати пропонували відвести на кампанію 180 днів. У відповідь прозвучало рішуче заперечення Президента, який у посланні вищому законодавчому органу заявив, що не згоден із такою тривалістю передвиборного процесу: «це призведе до зайвого використання значних обсягів бюджетних коштів... Тривалість виборчого процесу може бути не більшою за три місяці». Це зауваження викликало абсолютно справедливий гнів депутатів. Річ у тім, що вони зобов’язані були поставити цю президентську пропозицію на голосування, а з правової точки зору формулювання «не може бути більшою за три місяці» не витримувало жодної критики. Бо могла означати і 90 днів, і один день. Хай там як, зауваження Президента відкинули, так само, як і пропозиції одного з авторів законопроекту Георгія Пономаренка (150 днів) і глави профільного комітету Юлія Іоффе (120 днів). Після голосування 13 вересня в 15-ту статтю чергової версії законопроекту вписали число «170». Однак цей законопроект поки так і не отримав статус закону.

Таким чином, «канонічним» усе ще залишається текст закону, затверджений у вересні 1997 року ВР минулого скликання і згодом коригований неодноразово. У цьому законі такі поняття, як «терміни проведення кампанії» і «початок виборчого процесу» були відсутні зовсім. Однак існувала норма, від якої, власне, повинні були танцювати, мов від грубки, і суб’єкти виборчого процесу, і Центрвиборчком. Йдеться про 6-ту частину 21-ї статті закону, яка вказувала: офіційне складання списків партій і блоків, які бажають брати участь у виборчих перегонах, починається за 170 днів до дня виборів. Саме процедуру формування списків і було заведено вважати формальним стартом перегонів. Бо всі інші описані в документі процедури — «нарізання» одномандатних округів (із вказуванням їхніх номерів, центрів і територіальних меж), формування окружних комісій, висування мажоритарників, видача підписних листів, реєстрація кандидатів — повинні, відповідно до букви закону, відбуватися пізніше.

Однак у лютому 1998-го, як раз перед першими у вітчизняній історії «змішаними» виборами, сталася халепа. Конституційний суд, йдучи назустріч побажанням групи парламентарів, провів сувору перевірку зазначеного закону на конституційність. У результаті цілу низку положень, які містяться в нових виборчих правилах, було визнано такими, що не відповідають духу й букві Основного Закону. Зокрема, було зафіксовано нерівність прав індивідуальних і колективних учасників виборчих перегонів, адже партіям (блокам) і кандидатам-мажоритарникам відводилися різні строки на висування, збирання підписів і реєстрацію. Процес формування партсписків, як уже зазначалося вище, починався за 170 днів до дати голосування, а завершувався за 120. За 100 днів до дня голосування закінчувалася процедура реєстрації партій і (блоків) і до цього моменту вони повинні були зібрати підписи 200 тисяч виборців.

Для кандидатів-одномандатників умови були іншими. Висування починалося за 90 днів, а припинялося за 60 днів до останньої неділі березня. Після цього претендентам на депутатське звання слід було заручитися письмовою підтримкою не менш ніж 900 виборців, які мешкають у тому окрузі, у якому вони збиралися випробувати долю. Реєстрація кандидатів-мажоритарників припинялася за 45 днів до конституційно вказаної дати виборів.

З точки зору загальнолюдської різниця у підходах до фізичних і юридичних суб’єктів виборчого процесу (а, відповідно, і різниця у строках, відведених на необхідні передвиборні процедури) виглядала досить логічною. Але КС визнав ці положення неконституційними й на цей момент вони вважаються такими, що втратили свою чинність.

Спробуємо розібратися у правовій логіці рішення Конституційного суду. Представників вищого органу конституційної юрисдикції збентежила нерівність у термінах, а не самі терміни проведення кампанії. А тому ті відомі й шановні громадяни, які сьогодні беруться стверджувати, — тривалість кампанії не може становити 170 днів, бо цей термін визнано неконституційним — або свідомо грішать проти істини, або не читали рішення КС.

Що мало відбутися після того, як Конституційний суд «забракував» низку положень виборчого закону? Для початку відповідні статті мали втратити юридичну чинність як неконституційні. Та оскільки заборона, накладена на окремі норми, порушувала загальну правову логіку документа, то Верховній Раді потрібно було відновити цю логіку шляхом унесення необхідних поправок. Або шляхом ухвалення нового документа, у якому бажано було б урахувати зауваження КС.

І робити це треба було обов’язково. Наведемо найвідоміший приклад. Перший серйозний збій у виборчому законодавстві відбувся відразу ж після появи описаного вище рішення Конституційного суду. Серед іншого КС визнав неправомірним одночасне висування однієї й тієї ж особи за списком і за одномандатним округом. Однак на той момент (лютий 1998 року) і списки вже склали, і мажоритарників зареєстрували. І тоді Конституційний суд, на прохання ЦВК, повернувся до цього питання ще раз і за кілька днів до виборів прийняв рішення: на ці вибори залишити все як є. Таким чином з однією «неув’язкою» КС розібрався терміново й самостійно, щоб не зривати процес народного волевиявлення. З рештою правових непорозумінь слід було розбиратися вже законодавцям.

Напрошувався простий і логічний вихід: до ухвалення нового закону ухвалити поправки, зрівнявши у правах партії з мажоритарниками і визначивши нові межі проведення кампанії. Тобто, можна було б, наприклад, записати в старий закон, що висування одномандатників і складання партійних списків починається за 170 днів до дня виборів. Або за 90. Або за 120. Головне, щоб висування і реєстрація і у тих, і у інших відбувалися одночасно. Та цього не зробили. І в результаті країна потрапила у правовий капкан, який уже встиг заіржавіти. За старими термінами висування, збирання підписів і реєстрацію проводити не можна, бо ці строки виписані у статтях, визнаних неконституційними. А нових термінів не визначено.

Автор цих рядків дозволить собі одночасно не погодитися ні з паном Медведчуком (який стверджує, що кампанія почнеться 12 жовтня, тобто за 170 днів до 31 березня), ні з паном Рябцем (який зізнається, що взагалі не знає, коли вона почнеться). Як ми вже згадували, поняття «строки проведення кампанії» і «початок виборчого процесу» у старому законі взагалі відсутні. Отже, відповідно до правової логіки, формальним початком виборчого процесу варто вважати дату, максимально віддалену від конституційно визначеного дня голосування. Її можна відшукати в 7-й статті чинного закону, де сказано, що за 120 днів до дати голосування ЦВК офіційно повідомляє про створення одномандатних округів. Тобто, якщо новий закон буде відкинуто Президентом, (а депутати не зможуть оперативно ухвалити новий, компромісний) кампанія має початися 1 грудня.

Тож насправді проблема не в тому, коли почнеться кампанія і скільки днів вона триватиме — це в чинному законі виписано. Проблема в тому, як бути з термінами висування, збирання підписів, реєстрації та проведення передвиборної агітації?

Одне з двох. Або депутати були так упевнені у щасливій долі нового закону, що не подбали про внесення «страхувальних» змін у старий закон. Або хтось був занадто зацікавлений у зриві виборчої кампанії. У принципі, зміни до старого закону не пізно внести й зараз. Однак депутати для початку мають дочекатися президентського вердикту щодо вересневого законопроекту. Коли Леонід Кучма його не підпише (а це більш аніж імовірно), вони майже напевно спробують подолати вето і майже напевно його не подолають. Потім якийсь час піде на підготовку чергового законопроекту, на переговори між собою і на пошук спільної мови з Банковою...

І, цілком можливо, все закінчиться тим, що парламентарі змушені будуть погодитися на тримісячну виборчу кампанію, оскільки більше в них просто не залишиться часу. Та залишається без відповіді вкрай важливе запитання: ці 90 днів упишуть у старий закон чи все ж таки в новий? Пояснимо різницю. Відповідно до закону 1997 року, партії та блоки мали встигнути за 70 днів сформувати списки, зібрати 200 тисяч підписів і зареєструватися (процес висування починався за 170 днів до виборів, процес реєстрації завершувався за 100 днів до дати голосування). Кандидатам-мажоритарникам на ту ж процедуру надавалося 45 днів і зібрати слід було аж 900 електоральних «автографів».

Законопроект, схвалений Верховною Радою у вересні, робить умови значно жорсткішими. Колективним гонщикам запропоновано заручитися підтримкою півмільйона виборців, «одномандатникам» — надати підписи не менше чотирьох тисяч симпатиків.

Погодьтеся, завдання ускладнюється, і безболісно вирішити його можуть лише ті, хто володіє або серйозними капіталами, або потужною підтримкою в регіонах, або адміністративним ресурсом. Або всім одразу. Збільшення підписної планки при підготовці нового виборчого закону стало (як і у випадку зі злощасною нормою про якісно нові принципи формування окружних виборчих комісій) наслідком так званої змови великих. Створення додаткових складнощів для потенційних аутсайдерів забігу було в інтересах і комуністів, і олігархічних партутворень, і влади. У програші опинялися опозиціонери і націонал-демократи. Однак «малюки» не збиралися здаватися: погодившись на підвищення підписного бар’єра, вони виступили категорично проти різкого скорочення термінів проведення кампанії. Проте сьогодні можна досить упевнено стверджувати, що на 170-денну виборчу кампанію майбутнім учасникам виборчих перегонів навряд чи варто розраховувати...

Що буде після того, як Президент накладе на вересневий закон вето? Існують три більш-менш реальні сценарії розвитку подальших подій.

Перший варіант. Депутати вписують у відкинутий закон 120-денну виборчу кампанію, після чого глава держави його все ж підписує. Не виключено також, що трохи підкоригують норму про формування окружкомів. Цей варіант більшою чи меншою мірою влаштовує всіх — Президента й антипрезидентську опозицію, ЦВК і націонал-патріотів, олігархів і комуністів.

Другий варіант. Варіант «120» не проходить, і депутати змушені будуть погоджуватися на 90-денну виборчу кампанію. У цьому разі положення про формування окружкомів майже напевно зазнає зміни. Найімовірніше, лише тоді за цей закон здатні будуть проголосувати представники опозиції і партій-«малюків». Але не виключене й інше: вони робитимуть усе, щоб зірвати ухвалення документа. І тоді виникає…

…Третій варіант. «Малюки» й опозиціонери і зараз визнають, що новий законопроект багато в чому демократичніший за старий. Але... Одна справа зібрати 200 тисяч підписів, нехай навіть в умовах 90-денної виборчої кампанії (а це означає, що, власне, на збір підписів буде відведено днів 30). І зовсім інше: зібрати в таких же тимчасових рамках півмільйона автографів.

Одним словом, чим закінчиться історія з виборчим законом — усе ще не ясно. Ясно інше: за якими б правилами не обирався наступний парламент, майже напевно йому доведеться ці правила переписувати...