Опір корисний

Нікарагуанський диктатор Анастасіо Самоса зажив слави спеца у плані виборчих кампаній. «Ви виграли вибори? — казав він своїм супротивникам. — А я — підрахунок голосів». Його учні не перевелися й досі. Не беремося судити, наскільки відповідають дійсності чутки про те, що на 1 листопада в Києві, Донецьку та Дніпропетровську було замовлено банкети з нагоди перемоги на президентських виборах єдиного кандидата від влади. Але пригніченість і розчарування на обличчях представників найближчого прем’єрського оточення, котрі явилися у вівторок у парламент у синьо-білих шарфиках, було помічено не одним пильним оком. Старий, торований шлях до влади через обман, залякування й підробку не привів їх до жаданого результату. Попри широкомасштабне застосування модернізованих засобів крадіжки голосів виборців і повний комплект обставин, які сприяють тому, щоб таки виграти підрахунок голосів. Стариган Самоса був би незадоволений своїми учнями. І це притому, що йому самому, доживи він до цих днів, було б чого у них повчитися. Засвоїти пройдений матеріал мусять постаратися і представники оточення Віктора Ющенка. Прибічники Віктора Андрійовича також сподівалися на перемогу 31 жовтня, але розраховувати на успіх у другому турі виборів вони можуть, лише осмисливши уроки, котрі їм дала влада в першому.

Урок №1. З такими масовими спотвореннями списків виборців країна ще не стикалася. Мабуть, сьогодні немає сім’ї, трудового колективу, вулиці, будинку, в яких не знайшлося б людини, у чиєму імені, прізвищі, даті народження чи місці проживання, зафіксованих у списку виборців, не було б допущено помилки. При цьому винахідливість тих, хто організував масове псування списків, аж ніяк не обмежувалася банальним пропуском чи заміною літер. Одна з виборниць 29-го округу, що на Дніпропетровщині, прийшовши на дільницю в день голосування, виявила, що записана під своїм дівочим прізвищем, яке змінила, вийшовши заміж, років двадцять тому. Здивуванню людей не було меж хоча б тому, що під час усіх минулих виборів і референдумів їхні дані в списках виборців були в повному порядку. Кому знадобилося вносити в них «корективи»?

Питання далеко не пустопорожнє. Оскільки в Кримінальному кодексі України міститься не одна стаття, котра стосується неправомірних дій під час виборчих кампаній. І та, що під номером 158, за фальсифікацію виборчого документа передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. До фальсифікацій або ж підробки КК, окрім іншого, відносить внесення у виборчий документ явно неправдивих відомостей і використання явно підробленого виборчого документа. Складанням списків виборців, як того вимагає закон про вибори президента, займалися місцеві органи влади. Щоправда, як свідчать чимало з причетних до цього процесу людей, перед остаточним затвердженням списків виконавчі органи сільських, селищних, міських і районних рад відправляли їх у Центральну виборчу комісію. А уже звідти вони поверталися на місця з «численними пораненнями» у вигляді зниклих вулиць, будинків, воскреслих «мертвих душ», помилок у прізвищах та інших «уточнень». При цьому загальне число виборців суттєво не змінювалося, оскільки замість зниклих жителів цілих будинків і вулиць записували громадян, чиє проживання за вказаними адресами було неможливе апріорі. Наприклад, за адресою м.Київ, вулиця Садова, 1, де знаходиться офіс служби державної охорони, були «прописані», відповідно до списку виборців, 200 чоловік. І такий випадок не поодинокий.

За словами деяких представників штабу «Нашої України», гонитва за максимальною кількістю автографів виборців під час збирання підписів на підтримку кандидатів у президенти була свідомо нав’язана оточенням єдиного кандидата від влади. Піддавшись на провокацію, соратники Віктора Ющенка з ентузіазмом нарощували оберти збирання підписів і в результаті подали в ЦВК 1 млн. 600 тис. свідчень електоральної підтримки свого кандидата. Замість 500 тис., потрібних за законом. Заволодівши такою великою базою даних, власті не забарилися скористатися нею. Саме прибічники опозиційного кандидата заодно з прибічниками Олександра Мороза, Петра Симоненка й Анатолія Кінаха, за деякими спостереженнями, стали жертвами масових спотворень у списках виборців. Однак було б перебільшенням стверджувати, що за борт виборчого процесу було викинуто винятково свідомих противників влади.

Простежувалася спроба не допустити до голосування і просто «підозрілі елементи», політичні уподобання яких владі були не відомі.

Потрібно зауважити, що постраждалі від чисток виборчих списків громадяни проявили небачені досі масштаби активності. Як особливо показовий випадок із цього розряду можна навести приклад 72-річної пенсіонерки Клавдії Шитової, про «одіссею» якої оповів кореспондент «ДТ» у Дніпропетровську Володимир Овдін. Жінка без проблем голосувала 2002 року. А за півтора тижні до нинішніх виборів їй принесли запрошення, в якому значилася така собі Титова К. Помітивши неточність, пенсіонерка 24 жовтня вирушила на виборчу дільницю №11 по 26-му виборчому округу. Там їй запропонували написати заяву і пообіцяли внести зміни. За п’ять днів до голосування невгамовна Клавдія Петрівна знову з’явилася на дільниці і, виявивши, що вона досі значиться в списку не під своїм прізвищем, наполягла, щоб його виправили в списку прямо в її присутності. Яким же був подив жінки похилого віку, коли в день виборів вона знову побачила в списку замість свого прізвища чуже. Їй запропонували прийти через годину. Прийшла. Голова виборчкому Саньков повідомив пенсіонерці, що територіальна виборча комісія відмовила їй у виправленні прізвища і порадив звернутися до суду. Завзята жінка вирушила у Жовтневий районний суд, де їй запропонували звернутися по довідку у ...виборчу дільницю. Виявляється, суду необхідний документ, який містить відомості про те, що громадянку внесено до списків під іншим прізвищем і вона дійсно живе за вказаною адресою. Клавдія Петрівна повернулася на дільницю, одержала довідку і знову прибула до суду, котрий, слід віддати йому належне, оперативно підтвердив її право на волевиявлення.

Зрозуміло, що подібну процедуру могли пройти лише найбільш стійкі й свідомі. Більшість же нецензурно крили комісію, владу, українські реалії і поверталися додому розчаровані, відчуваючи свою непотрібність. Не використати протестний потенціал, накопичений таким чином, із боку ющенківських штабістів як у центрі, так і на місцях, було б верхом марнотратності. Ось чому їм украй важливо залатати дірки, котрі все ще залишаються у списках виборців. Щоб мінімізувати той відсоток фальсифікацій, котрий їхні противники приписали до показників провладного кандидата в першому турі. Сприяти цьому може введення правила (яке, до речі, не потребує законодавчого закріплення) про те, що на кожній сторінці списків виборців мають стояти підписи представників обох кандидатів — і Януковича, і Ющенка. Це дасть можливість запобігти підміні вже уточнених і виправлених списків (або їхніх частин) на старі, що містять масу помилок. Ну, і звісно ж, важливим є прецедент покарання за свідоме спотворення даних у списках виборців. У правовій державі, у зв’язку з масовими явищами подібного роду, кримінальні справи за фактами підробки виборчих документів повинна була б уже порушити прокуратура. Але в нашому разі це, схоже, її не хвилює. Проте судові розгляди в особливо кричущих, а головне, доказових випадках були б серйозним попередженням тим, хто має намір і в другому турі «наслати причину» на списки виборців.

Урок №2. Про групи виборців, переважно із східних областей, які гастролюють по країні, здається, незабаром почнуть складати легенди. І хоча, на думку деяких спостерігачів, їхній внесок у скарбничку сфальсифікованих відсотків народної підтримки єдиного кандидата від влади дещо перебільшений, коли йдеться про мінімальний розрив між кандидатами, важливим є будь-який, навіть малозначний чинник. Найзагадковіше в цій історії — наявність у кожного з членів «летючих загонів» кількох відкріпних талонів. Папірців, які також входять до розряду виборчих документів і підлягають, відповідно до закону, суворому обліку, нумерації й іншим обмеженням, покликаним виключити їхнє неконтрольоване застосування. За даними львівського штабу кандидата в президенти Віктора Ющенка, відкріпні талони, котрі на повну силу застосовували в області приїжджі з Донецької та Луганської областей, друкували в друкарні місцевої податкової інспекції. Спроби нашоукраїнців внести в закон про вибори президента зміну, відповідно до якої при видачі відкріпного талона в паспорт громадянина ставили б відповідний штамп і громадянин не міг би одержати ще один відкріпний талон, успіхом не увінчалися. Втім, на думку Юрія Ключковського, такий «обмежувач» навряд чи допоміг би виключити застосування «каруселі». Оскільки найчастіше приїжджі голосувальники навіть не пред’являли відкріпний талон: вони чітко знали, до кого з членів комісії їм звертатися і безперешкодно виконували свою місію. «Ніякими змінами та доповненнями до закону не можна випередити невиконання закону», — побивається пан Ключковський. І тому вся надія на те, що ющенківці на відмінно засвоїли третій урок.

Урок №3. За деякими даними, обсяг аргументів для перетягування членів виборчих комісій і окремих спостерігачів на бік одного з кандидатів у президенти, склав півтори сотні мільйонів у.о. У середньому на комісію витрачали 5000 доларів. Якщо серед її членів виявлялися ті, хто знаходив у собі сили відмовитися від чималої за провінційними мірками суми, йому допомагали впоратися з нападом чесності, погрожуючи застосуванням фізичної сили. Виконавчу дисципліну зміцнювали попередженням: у разі, якщо спущений план збирання голосів виконаний не буде, гроші мають бути повернуті з відсотками. Так ось де ви зараз, піонери рекетирського руху!

Чи варто розповідати, чому не було схоплено за руку жодного з тих, хто вкидав пачки «лівих» бюлетенів або вилучав «зайві» бюлетені з урн. Не було знищено жодної «гусені». Це коли перша людина за відповідну винагороду виносить із ділянки чистий бюлетень, його, уже заповнений «потрібним» чином віддають іншому голосуючому, котрий опускає його в урну, а свій, невикористаний, теж виносить щедрому благодійнику. І так по ланцюжку кілька разів. Чи потрібно дивуватися, що в протоколи про результати голосування вносили дещо інші цифри, аніж зафіксовані при підрахунку. І дуже просто тепер зрозуміти, яким таким невідомим чином машини, які повинні були доставити керівників комісій із протоколами про результати голосування з дільниць у територіальні комісії, змінювали свій маршрут, по дорозі заїжджаючи в місцеві держадміністрації. Там, як видно, результати голосування пильно вивчали представники влади і коригували відповідно до вказівок із вищестоящих кабінетів.

Там же, швидше за все, якщо цифри в протоколах не збігалися з заданими, документи змінювали. Як? Напередодні дня голосування, за деякими даними, працівники міліції отримали завдання зібрати зразки підписів усіх членів дільничних комісій. І в потрібних місцях з’явилися протоколи, що містили всі необхідні для легітимності документа підписи й печатки, але з порожніми графами там, де повинні стояти цифри. Ось туди потім і підставляли «скориговані» результати голосування. Саме таку «заготовку» днями демонстрували на своїй прес-конференції депутати-нашоукраїнці Тарас Стецьків і Володимир Філенко.

Нечисті на руку члени комісій видавали бюлетені з крапкою навпроти прізвища єдиного кандидата від влади. У разі, якщо виборець, голосуючи за іншого кандидата, ставив позначку навпроти його прізвища, бюлетень при підрахунку голосів визнавали недійсним. Антологія шахрайства шляхом маніпуляцій із бюлетенями, протоколами, відкріпними талонами, списками виборців і урнами практично безмежна. Але всі фальсифікації подібного роду можливі за однієї умови: кругової поруки всіх членів виборчої комісії та спостерігачів від різних кандидатів у президенти. Ось чому всім тим, кому небайдуже, яким чином влада розпорядиться його голосом, украй важливо достукатися до штабів опозиційного кандидата. Там сьогодні, окрім усього іншого, занепокоєні проблемою, на кого замінити тих членів комісій і спостерігачів, чия участь в організації фальсифікацій чи потуранні їм не викликає сумніву. Ревізія членів виборчкомів, а кандидат у президенти, відповідно до закону, має право відкликати звідти своїх представників, допоможе мінімізувати підтасовування під час другого туру голосування.

Урок №4. Влада зробила все можливе, щоб якомога довше накидати суспільству міф про лідируюче положення її кандидата. Першими було опрацьовано протоколи з дільниць у Донецькій, Миколаївській, Луганській, Харківській і Запорізькій областях. І результати відразу було оголошено ЦВК. Перевага голосів виявилася на боці Віктора Януковича. Коли ж після видачі результатів мікроскопічних порцій протоколів стала вимальовуватися тенденція до скорочення розриву між Ющенком і Януковичем, оновлення інформації на сайті Центрвиборчкому суттєво сповільнилося. Нічим іншим, як маніпуляцією громадською думкою, це назвати не можна. Але значно важливішим для влади був вплив на держчиновників різного рівня. Цей найчутливіший барометр моментально відчув би наближення кінця правлячого режиму, почни ЦВК видавати об’єктивні й оперативні дані результатів голосування по країні. І за решту проміжку часу, коли на ці результати ще можна було вплинути через адміністративний ресурс, тобто через тих же місцевих чиновників, співвідношення голосів, відданих за Ющенка і Януковича, змінилося б не на користь останнього.

За великим рахунком, розрекламована електронна система підрахунку голосів Центрвиборчкомом себе дискредитувала. З’явилися завзяті чутки про керованість нею з центру, що знаходиться за межами відомства Сергія Ківалова. Фахівці в галузі комп’ютерних технологій, із якими консультувалося «ДТ», припускають можливість цього. Судячи з усього, розчарувалися в будь-якому іншому виді збирання інформації про результати голосування, крім як на паперових носіях, і в штабі «Нашої України». Спроби ющенківців організувати альтернативний підрахунок голосів за допомогою електронного зв’язку закінчилися рано-вранці 1 листопада, коли через хакерську атаку повністю обвалився їхній сервер. Чимало ж тих гінців, які повинні були доставити в штаб протоколи з мокрими печатками, так і не з’явилися там. Для них, певно, також було заготовлено залізобетонні аргументи.

Ось чому наголос при альтернативному підрахунку голосів потрібно робити на єдино надійний спосіб — збирання протоколів. Розбіжність даних цих протоколів з офіційними результатами стане підставою для подачі позовів у суд.

Урок №5. Цей урок можна вважати головним. Щоправда, з одним істотним застереженням: дала його не влада народу, а народ владі. Незважаючи на «бандизацію» виборів, обкатану на Мукачевому, покірливої відмови людей від свого права голосу не сталося. Так, на дільницях в Одеській області було багато бритоголових із посвідченнями журналістів. Так, вони відбирали відеокамери та диктофони, на які хтось іще намагався фіксувати порушення. Так, у Сумській області було висаджено десант, що складався з яскравих представників криміналітету, які вже самим своїм виглядом надихали громадян на «правильне» голосування. Так, у Донецькій області видавалися липові посвідчення спостерігачів від Ющенка підсадним качкам, а коли на дільниці з’являлися справжні спостерігачі, їх звідти виганяли. Однак досить масовим явищем стали випадки чинення опору хамському тиску на виборців.

Так, наприклад, в аеропорту Рівного, куди прямували «братки» з уже заповненими «так, як треба» урнами та протоколами для голосування, силами місцевих активістів удалося завадити посадці літаків із небажаними гостями на борту, і їм довелося повертатися додому. А в Хмельницькій області, навпаки, настільки радо прийняли спостерігачів, які приїхали з Донецька, що ті, ситно нагодовані та щедро напоєні, навіть не заглянули на виборчу дільницю. Однак там, де при бездіяльності міліції бритоголові влаштовували терор, із дужих хлопців, переважно студентів інститутів фізкультури, сколочувалися групи опору, які, захищаючи права виборців, чинили неабиякий опір гастролерам. Нахабна поведінка з боку влади та її представників стосовно рядових виборців викликала колосальний внутрішній опір у людей. І той факт, що при застосуванні всього арсеналу засобів тиску на виборця і різноманітних методів фальсифікацій та підтасувань при підбитті результатів голосування кандидат від влади не зміг випередити свого конкурента, найкраще доводить це. Адже напередодні виборів, згідно з даними соціологів, у перемогу Януковича вірили близько 60 відсотків виборців, тоді як у перемогу Ющенка — лише 20. Нині, коли вся країна переконалася, що шанси на перемогу у двох суперників, як мінімум, рівні, залишається лише мобілізувати сили всіх, хто хоче захистити свій вибір. Їх чимало. І тому має вистачити і на контроль за нечистими на руку членами комісій та спостерігачами, і на опір бандитам, які служать владі.

Втім, і влада не дрімає. За останніми даними, в ніч із 4 на 5 листопада реальний, а не публічний штаб Віктора Януковича очолив Віктор Медведчук. Отже, «кризовий менеджмент» проти громадянської мобілізації.