НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ

Прорвало. Нарешті прорвало небо - довгожданий сніг зробив однаково білими «ворогуючі» намети на майдані Незалежності, остудив запал добровільних і найманих демонстрантів (котрі дбайливо струшували сніг із анти- й прокучмівських транспарантів), покрив саваном могилу в Таращанському районі.

У далеко не святково налаштовану країну прийшло відчуття Нового року. Після того, як Верховна Рада, хоч із певною натугою, а таки ухвалила нову редакцію закону про тимчасові слідчі та спеціальні комісії, а Президент дав зрозуміти, що найближчим часом розгляне питання про звільнення (усунення) силовиків, сторони можуть собі дозволити трохи перевести дух. Чи все-таки не можуть?

Кожен на певному етапі домігся того, чого хотів. Міністр внутрішніх справ і глава СБУ уникнули відставки. Опозиційно налаштовані депутати не програли в боротьбі за закон про спецкомісії. Парламент уникнув розпуску. Більшість - розколу. Михайлу Потебеньку не довелося виступати зі звітом перед Верховною Радою, який цілком міг закінчитися висловленням вотуму недовіри генеральному прокуророві. Прем’єр ухилився від наказу знімати силовиків. Президент уникнув побоїща перед Банковою. Київ уникнув заворушень. Країна уникнула анархії з наступним закручуванням гайок.

Усе сказане вище правильно. Але в кожному з наведених речень просяться слова «поки що». Бо ніхто не дасть гарантій, що Леоніда Деркача не знімуть з посади ще до Нового року, а Юрія Кравченка не звільнять (як мінімум) від виконання службових обов’язків, приміром, після Різдва. Що новий закон про тимчасові слідчі та спеціальні комісії (який, по суті, дає зелене світло початку процедури імпічменту Президента) не спіткнеться об нове вето Леоніда Кучми. Що комуністи, які досі грудьми захищали Михайла Потебенька, не змінять своєї позиції у зв’язку зі зміною політичної ситуації. Що Віктора Ющенка не змусять нарешті визначитися. Що в глави держави чи в його найнепримиренніших опонентів (або в усіх відразу) не вичерпається запас миролюбності.

Найпоширеніша версія подальшого розвитку подій навколо «справи Гонгадзе» така. До 9 січня - закінчення політичних канікул - запанує відносне затишшя. Оголосять тимчасове припинення вогню, що влаштовує ворогуючі сторони, бо дозволить відсапатись і звести думки докупи. Навіть найзавзятіші бійці не проти новорічної ночі спокійно випити келих шампанського й перехилити чарчину горілочки - різдвяної.

Ось чому навіть парламентарії-опозиціонери вважають доцільним згортання «антикучмівського» наметового містечка («прокучмівське» у цьому разі згорнеться автоматично) і стверджують, що після свят за потреби його можна буде розгорнути знову. І навіть не одне. І не лише в Києві. Тим більше, що нові наметові містечки вже розгорнуто у Львові, Чернівцях і Черкасах.

Свою точку зору співрозмовники кореспондента «ДТ» обгрунтовували не тільки «дідморозівською» турботою про учасників акції, а й необхідністю уникнути зайвих сутичок з охоронцями порядку. Як відомо, вчора Старокиївський суд столиці запропонував протестантам забиратися з площі добром і не псувати киянам свято.

Крім того, багато хто в парламенті переконаний, що вже через кілька днів буде оголошено про звільнення Леоніда Деркача, а приблизно за добу до початку нового тисячоліття спільноті можуть повідомити про результати експертизи трупа, знайденого в Таращанському районі. Якщо, не дай Боже, виявиться, що це тіло Гонгадзе (ми щиро сподіваємося, що Георгій живий, і наперед перепрошуємо його рідних та близьких за той біль, якого мимоволі завдали їм цією фразою), то це може призвести до емоційного сплеску в суспільстві. Але напередодні Нового року вести активні бойові дії буде важкувато, тож влада отримає незначний перепочинок.

Завершення перемир’я заплановано на 9 січня. Саме тоді відновить свою роботу Верховна Рада, саме того дня парламент заслуховуватиме прем’єра, якому не уникнути запитань про «справу Гонгадзе». 10 січня главу Кабміну на парламентській трибуні змінить керівник Генпрокуратури. Очікується, що доти на світ Божий може випливти ще одна касета або (що ймовірніше) сертифікат про проведення зарубіжної експертизи аудіоплівок - за неперевіреною інформацією, така експертиза здійснюється відразу в кількох місцях. Доти, поки не скажуть свого слова експерти, нові компрометуючі матеріали (якщо припустити, що такі є) навряд чи здатні претендувати на роль ефективної зброї.

Одне слово, є підстави гадати, що у противників Президента після свят з’являться не лише додаткові сили, а й додаткові можливості для успішної атаки Банкової. Ще одна деталь - на той час завершиться термін, наданий Президентові для накладання вето на закон про тимчасові слідчі та спеці- альні комісії (чи для підписання його). Якщо не буде зроблено ні того, ні того, закон, відповідно до 94-ї статті Конституції, «вважається схваленим Президентом». А отже, парламентське обговорення «справи Гонгадзе» може набути іншого правового характеру. Ніхто не вірить у можливість імпічменту, але сам початок його процедури противники Президента розглядають як серйозний інструмент тиску на главу держави, на його оточення, а також на суспільну думку, зокрема і на зарубіжну. Очікується також, що Олександра Лавриновича на посаді голови тимчасової слідчої комісії зі справи Гонгадзе може замінити особа, набагато радикальніше налаштована стосовно нинішнього гаранта Конституції...

Та є кілька але. По-перше, хто сказав, що всі учасники акції на майдані погодяться сьогодні залишити поле бою без бою та виконати прийняте вчора керівниками акції відповідне рішення?

По-друге, хто дасть гарантію, що в жодному з протиборчих таборів не знайдеться група надмірно ініціативних громадян, котрі з власної доброї волі (чи згідно з чужою злою волею) не захочуть надміру активно продемонструвати активну громадянську позицію вже найближчими днями?

Погоду роблять у Москві?

Нас учили звіряти годинники за Москвою. Українська влада «списує» у сусідів назви держустанов і законодавчих актів. Олігархи «виписують» іміджмейкерів, технологів і різномастих мас- медійників, найчастіше списаних у Росії через профнепридатність. Українські небожителі копіюють у росіян манеру вдягатися, звички, повадки, а також політичні сценарії. Дуже багато вітчизняних майстрів мистецтва можливого практично будь-яку кризову ситуацію приміряють до російського шаблона. І не тільки вони - переважна більшість дипломатів, засланих у Київ із Москви, із самого початку відпрацьовують можливі варіанти розвитку подій в Україні, переважно спираючись на специфічні знання, набуті в Росії. Розуміння місцевих нюансів приходить згодом.

Одним словом, якщо в Петропавловську-Камчатському - опівніч, то в нас із жахом очікують приходу глибокої полярної ночі.

Чи варто дивуватися тому, що, гадаючи, чим обернеться для країни криза, пов’язана зі «справою Гонгадзе», українські політики мимоволі зверталися до досвіду сусідів. У кулуарах жваво обговорювали і силовий розгін парламенту, і передачу влади спадкоємцю. Місцеві дотепники дозволяли собі припустити, що напередодні нового тисячоліття, у ході святкового звернення до народу Президент повідомить ім’я щасливчика, якому він передасть скіпетр і державу вкупі з невдячним народом. Відповідно до свіжого новорічного анекдоту, обранець буде невеликого зросту, пов’язаний зі спецслужбами і мало кому відомий.

Жарти жартами, але рука Кремля ввижалася не лише політичним містикам і русофобам. Мимовільний привід повірити в «російську версію» дав сам Леонід Кучма. Хто не пам’ятає припущення глави Української держави про те, що за скандалом із касетами стоять іноземні спецслужби? Характерна деталь - ця фраза була висловлена Леонідом Даниловичем на прес-конференції в Мінську, котру він проводив разом із грузинським президентом. І пан Шеварднадзе дозволив собі прокоментувати слова українського колеги, зауваживши, що про державну приналежність таємничих спецслужб можна догадатися.

Зіставивши цитати двох президентів, чимало спостерігачів дозволили собі «здогадатися» - на спецслужби якої країни міг натякати Едуард Шеварднадзе в період «візового скандалу», у розпал інформаційної війни між Москвою та Тбілісі. Може йшлося про ЦРУ чи КДБ гостинної Білорусі?

Опосередкованим підтвердженням стала і позиція Москви. Російські мас-медіа, що не втрачають нагоди «замочити» сусіда з будь-якого приводу, якийсь час досить стримано, ніби навіть неохоче коментували перипетії «тейпгейту». Це не могло не дивувати одних, і не насторожувати інших. Незалежно від того, причетні чи ні певні російські кола до подій в Україні, саме РФ, у першу чергу, була на руку політична дестабілізація в сусідній державі в той момент, коли вирішувалася доля газових боргів, доля української ГТС. А ще - доля виборів у США.

Кремль був на рідкість коректний. Високопоставлені московські чиновники ніби між іншим зауважували, що приватизація української газотранспортної системи для них не самоціль і заучено бубоніли про стратегічне партнерство.

І лише після того, як у Києві трохи вгамувалися емоції, а головний осередок опору - парламент, почав втрачати кураж, московські ЗМІ «прокинулися». Російські аналітики наввипередки почали пропонувати публіці, котра читає та дивиться, свої версії, що різнилися технічними деталями, але сходилися в одному. Точніше на одному - Віктору Ющенку, давньому «другові» Кремля і, до речі, відвертому противнику передачі ГТС Росії. Версію миттєво підхопили в Україні. Її виклад «холдинговими» телеканалами та політичними структурами зі специфічною репутацією відрізнявся за тональністю, але сходився в одному: єдиний, кому вигідний «тейпгейт», - Віктор Ющенко. Мета - президентське крісло.

Заслуговує на окрему згадку заява лідера Слов’янської партії, екс-кандидата в президенти, Олександра Базилюка (під час виборів-99 поміченого в, м’яко кажучи, не надто лояльному ставленні до Леоніда Кучми). Дозволимо собі процитувати відомого донецького русофіла: «Гонгадзе не настільки видатний, щоб Президент вдостоїв його своєю увагою. Навіть якщо «плівка Мороза» автентична, вона нічого не доводить... Кучма повертається обличчям до нової реальності, а це ніяк не влаштовує націонал-політиків, котрі зробили кар’єру на русофобії...» Далі пан Базилюк описує таку версію - націоналісти, які побоюються відставки Ющенка, котрий «розвалив економіку», використовують підпільно добуту інформацію для того, щоб змусити Кучму добровільно піти зі своєї посади і домогтися нових виборів, «на яких з допомогою адміністративного ресурсу і брудних технологій президентом стане Ющенко».

І ще один пасаж від лідера Слов’янської партії: «Як відомо, влада оголосила про грошову винагороду за інформацію про зниклого Гонгадзе. Але краще було б ці гроші спрямувати на пошук тих, хто просочився в оточення Кучми й організував цю кримінальну кампанію під умовною назвою «Гонгадзе». Їхня особлива прикмета - віслюкові вуха націоналізму».

Перепрошуємо читачів за таке рясне цитування. Просто надавши вам можливість повною мірою ознайомитися з творчістю шановного слов’янофіла, ми позбавили себе необхідності його коментувати. А крім того - надали вам змогу оцінити специфіку політичного моменту.

Поки в Донецьку лунали заклики не шукати «руку Москви» і переключитися на пошуки «віслюкових вух націоналізму», у Києві демонстрували чергового заїжджого експерта, цього разу - «психоакустика». Московський гість потішив цікавих аудіокасетою з записом голосу Мороза, котрий вибачається перед Кучмою. І нібито між іншим зауважив, що свого часу «працював» з лідером СПУ.

А в Москві в цей час готувалися до зустрічі високого київського гостя. У Білокам’яній посланцю матері міст руських виявили царські почесті - Володимир Володимирович приймав Леоніда Даниловича не де-небудь, а в офіційній резиденції на Воробйових горах (цю немаловажну деталь російські ЗМІ підкреслювали неодноразово та старанно). Акцентували увагу і на тому, що з московською пресою Кучма спілкувався довго й охоче.

Зрозуміло, всі чекали свіжих «новин аудіоринку». Дочекалися - український Президент знову оголосив, що за скандалом стоять професіонали. Але цього разу чомусь він припустив, що професіонали - «доморощені», таким чином дезавуювавши сказане в Мінську. Що змусило Леоніда Кучму поміняти точку зору? Теплий прийом? Чи йому розкрили очі російські аналітики?

У київських колах «московські сценарії» трактували по-своєму. Що настирливіше Кремль указує на Ющенка, то менше представники українського політикуму вірять у його причетність до скандалу. Причому лави скептиків поповнюють аж ніяк не шанувальники Віктора Андрійовича. До речі, декотрі прибічники українського прем’єра признавалися авторові цих рядків, що підтримують Ющенка не тому, що він - ідеальна альтернатива Кучмі, а тому що іншої альтернативи не бачать. І в парламенті, і поза ним є сили, готові підтримати нинішнього главу Кабміну. Але ніяк не можуть до нього достукатися.

На жаль для себе, пропрем’єрськи налаштовані політики змушені були констатувати, що Ющенко у всій цій історії показав себе не з найкращого боку (на думку одних) або ніяк не проявив (із погляду інших)...

Після московських одкровень глави Української держави поменшало й тих, хто вважав «справу Гонгадзе» і «справу про касети» операцією СБУ. Прозорий натяк Кучми на «доморощених професіоналів» лише почасти підтвердив готовність Леоніда Даниловича «здати» главу Служби безпеки. З одного боку, поява «касет від Мороза» могла стати приводом для своєрідної амністії для всіх без винятку силовиків. З іншого - неоковирна робота «доморощених професіоналів» у Борисполі залишила Леонідові Деркачу мало шансів довго затриматися на своєму посту.

Тож сьогодні в Києві мало хто вірить, що Леонід Васильович залишиться. І ще менше тих, хто вірить у те, що Леонід Данилович піде собі. Наскільки нереальним є те, що Захід (якби він цього раптом захотів) змусив би Леоніда Кучму добровільно розлучитися з посадою верховного арбітра нації, настільки ж реальне й те, що Москва ніколи не дозволить Кучмі (якби він раптом цього захотів) добровільно залишити кабінет на Банковій.

І останнє. Якщо сценарій із наступником (принаймні, поки що) виглядає як милий різдвяний жарт, то варіант із розгоном вищого законодавчого органу виглядає вже не так анекдотично. Почин ряду регіональних керівників, котрі закликали до запровадження надзвичайного стану, днями підтримала Сумська облрада, чиї представники запропонували Президентові «у разі необхідності розпустити Верховну Раду».

Цікаво, як відгукнуться на цю ініціативу російські ЗМІ?

А знаєш, усе ще буде?

Кого не візьми - всі запитують одне й те саме: «Що далі?» Кого не запитай - ніхто не знає відповіді. А ми спробуємо відповісти на інше запитання - чи може скандал ущухнути? І що (або хто) може виступити в ролі глушника? Почасти на ці запитання «ДТ» вже відповідало.

Причина перша - відсутність формального лідера. Неузгодженість між різними політиками й політичними силами, які вимушено стали під одні прапори, очевидна. Відсутність спільного координаційного центру відчувалася не лише в парламенті й не тільки під час голосування щодо звіту генерального прокурора. Хаотичність відчувалася й у вівторок, коли різнокаліберним політичним лідерам ледве вдалося втримати натовп противників Президента, котрі зібралися перед Верховною Радою, від сутичок із прибічниками глави держави та представниками правоохоронних органів.

Мороз таким лідером, з об’єктивних і суб’єктивних причин, бути не може. Ющенко, з об’єктивних і суб’єктивних причин, не хоче. Інших кандидатур поки що не видно.

Причина друга - самозаспокоєння. Передусім, ця хвороба може вразити олігархів, які обережно й водночас сумлінно підігрівали парламентські пристрасті протягом останніх тижнів. Якщо силовиків віддадуть на заклання, лідери фінансово-політичних угруповань, швидше за все, вийдуть із гри. Гадаю, не без участі деяких керівників деяких кланів Президентові підкинули версію про те, що за скандалом стоїть ініціативний і винахідливий персонаж, який має закордонний паспорт і зв’язки з керівництвом одного з силових відомств.

Олігархам майже напевне здаватиметься, що мети досягнуто - Президент ослаблений, з’явився простір для необмеженого впливу та безкарного лобіювання. Це може їм дорого коштувати.

Пролобійовані ними на «силові» посади «свої люди» непомітно й неминуче перетворяться на нового Кравченка й нового Деркача. А про те, що тимчасова слабкість Президента ще не означає його безсилля, годі й говорити: хто тільки не намагався «керувати» Леонідом Кучмою - і де вони всі тепер, починаючи з Лобова та Маркулова і кінчаючи Табачником та Волковим? У найкращому разі - в парламенті.

А сама думка про заміну Президента видається лідерам лобістських груп безглуздою, по-перше, і безперспективною, по-друге.

Третій «чинник стримування» - невизначеність. І не лише правова, хоча досі ніхто не знає, яким чином у цій країні можна законно позбавити влади всенародно обраного. Адже імпічмент можливий тільки в теорії.

Сьогодні, мабуть, усі вітчизняні політики, крім Кучми й Мороза, з власної волі чи мимоволі почуваються пішаками в чужій грі. Позаяк не знають, хто стоїть за Морозом і яким ще компроматом він володіє. І не відають, що саме робитиме Президент. Бо, здається, він сам цього ще не відає. Те, що кожен при цьому намагається скористатися ситуацією для розв’язання власних проблем, слабка втіха. А невизначеність породжує нерішучість. І в якому з таборів нерішучість досягне критичної межі раніше, у кого швидше здадуть нерви - ще одне питання.

Ось чому такі обережні не лише Плющ, Медведчук і Пінчук, а й Пинзеник, і Симоненко, і Костенко, і Удовенко. Ніхто не має права на помилку, бо всі ходять по мінному полю. Всі чекають - і не лише результатів експертизи, не лише нової порції забійного компромату й реакції Ради Європи та ОБСЄ, Москви й Вашингтона. Всі чекають, хто підірветься перший. Ніхто не хоче бути сапером, бо ніхто не знає, хто мінер.

Настала пауза. Якщо вона затягнеться, то може перетворитися на вічність. Але принаймні новорічна пауза нам, схоже, усе-таки гарантована.

Країна принишкла в очікуванні вибуху. Хоча не виключено, що вона почує лише постріл пробки від шампанського.