Не зрадь... Кого?

Гучні зміни в керівництві секретаріату президента показали, що в боротьбі з системним капіталом і менеджментом «донецьких» Віктор Ющенко не має наміру спиратися на власну партію. Прихід на Банкову команди Віктора Балоги збільшив політичне шумування в лавах «Нашої України». Таким чином, Ющенко посилив враження від мильної опери, на яку вже давно перетворився процес переговорів про входження НСНУ в антикризову коаліцію. Запитання, чи потрібна «Нашій Україні» коаліція з «Регіонами», залишається відкритим.

Утім, треба констатувати, що прихід нової команди в секретаріат поки нічого не змінив у розумінні Віктором Андрійовичем свого статусу в нинішній владній ієрархії. Президент і досі не дав зрозуміти, що знає, якою має бути стратегія його дій. Хоча владних повноважень як для укладання взаємовигідного союзу НСНУ з ПРУ, так і для ведення руйнівної війни у Ющенка цілком досить. Зважаючи на події минулого тижня, президент оновив склад свого оточення, але аж ніяк не своє розуміння лідерства, того факту, що навіть сьогодні за ним зберігається політична ініціатива і здатність робити гру.

Політрада «Нашої України» покладала деякі надії на те, що призначення в секретаріаті, а головне — демарш «регіоналів» стосовно президентських указів, нарешті спонукає президента підійти до бар’єра і глава держави виявить певну політичну волю. У зв’язку з цим політрада анонсувала засідання з участю президента, присвячене виробленню позиції на коаліційних переговорах. Багато хто сподівався, що Ющенко розповість, що він думає з приводу дій Януковича і як тепер жити далі. Однак, як твердять джерела в керівництві НСНУ, президент так і не удостоїв політраду своєї партії присутністю.

Значно анекдотичнішу поведінку президент продемонстрував у четвер.

Спочатку він скасував свою участь у засіданні Кабміну. Хоча більш зручної трибуни для висловлення своїх поглядів на скандал із контрасигнацією і на вимоги Януковича звільнити п’ятьох ющенківських губернаторів важко уявити. Адже на засіданні Кабміну було все керівництво країни.

У секретаріаті президента деякі затяті симпатики Ющенка видали цей маневр за публічну демонстрацію невдоволення президента. Ще вранці така версія мала вигляд вираження президентського гніву, але того ж вечора вона луснула. Тому що Ющенко в такий гострий політичний
момент не прийшов... уже на збори глав обласних адміністрацій. Тут мова про політичний демарш йти не може. Адже губернаторів призначив сам Ющенко і вони є одним із його найсерйозніших політичних ресурсів впливу. Більше того, саме тепер виступ перед губернаторами був би дуже важливим сигналом для всіх регіональних еліт, які чекають, чи вдасться Януковичу підім’яти під себе виконавчу владу не лише в центрі, але й у регіонах. Губернатори потрапили під атаку уряду, але при цьому вчинили опір. Однак зустрічі і спілкування з президентом для них мали дуже велике значення. Тим більше що, за словами одного з голів обладміністрацій, разом із главою держави губернатори ще жодного разу не могли зібратися для обговорення ситуації в країні. Проте зустріч із губернаторами Ющенко не переніс на більш зручний час, а доручив провести Балозі та Яценюку.

Тема коаліції Партії регіонів і «Нашої України» нерозривно пов’язана з темою політичного позиціонування почесного голови НСНУ і президента України Віктора Ющенка. Призначення Балоги продемонструвало, що певну послідовність Ющенко стосовно своїх союзників зберігає: нове керівництво секретаріату так само не сприймає Порошенка і Ко, як і попереднє. Балога належав до числа тих, хто на партійному з’їзді перед парламентськими виборами активно підтримав спробу усунути від керівництва партією групу Петра Порошенка. І відтоді стосунки Віктора Івановича з Петром Олексійовичем анітрохи не поліпшилися. Балога залишиться в комфортній ролі «людини президента», і, очевидно, його прихід означатиме посилення внутрішніх розбіжностей у «Нашій Україні». Фаворитизм завжди входить у суперечність із системною політикою. Хоч скільки команду президента називай секретаріатом, а вона все одно перетворюється на адміністрацію. За підтримки президента Балога цілком міг би каталізувати невдоволення різних другорядних груп впливу в НСНУ — Єханурова, Катеринчука, Матвієнка, Стретовича — з метою змінити партійне керівництво. Тим більше що черговий партійний з’їзд не за горами. Принаймні немає ніяких підстав припускати, що нове керівництво секретаріату разом із партійними лідерами шукатиме найкращий алгоритм у відносинах з Януковичем. Ющенко, як і раніше, вибудовує свою команду таким чином, що «Нашій Україні» в ній відводиться роль несамостійного придатка, зобов’язаного підтримувати будь-яку президентську політику, а також відсутність її. І те, й інше розроблятиме секретаріат. Віктор Андрійович і його команда продовжують ігнорувати НСНУ як суб’єкт переговорного процесу з Януковичем. Усередині партії таке ставлення викликає посилення стурбованості. Цікаво, що навіть апологети НСНУ, які думають, що Ющенко понад критикою, вважають: пора вже президентові дати «Нашій Україні» більшу політичну самостійність. «Прем’єр-міністр має розуміти, що він прем’єр не однієї партії, а всієї країни, але також і президент має розуміти, що він не може бути президентом однієї партії», — зазначив для «ДТ» Анатолій Матвієнко. Анатолій Сергійович виступив із заявою про можливе створення нової партії, але при цьому аж ніяк не демонструє бажання очолити розкол НСНУ.

Тому оцінюючи плюси і мінуси від можливого входження-невходження НСНУ в коаліцію, позицію «Нашої України» слід трактувати в ширшому контексті — як позицію президента, потім його секретаріату, а вже потім груп впливу в НСНУ, партійних губернаторів та ін. У кожного з цих суб’єктів є свої погляди на отримувані плюси і мінуси від союзу з Януковичем.

Аргументи на користь входження у владу «Нашої України» для прибічників цієї концепції очевидні. На їхню думку:

1. Президент зберігає потужний ресурс впливу на вирішення будь-яких питань у державі. 2. Президент зможе сказати, що він абсолютно ні при чому і відповідальності за союз із Януковичем не несе, а коаліцію створила сама «Наша Україна», зберігаючи тим самим і статус арбітра, і статус вільного критика, який він дуже цінує. 3. Партія і команда президента можуть задовольнити численні кадрові амбіції своїх прибічників, що позитивно позначиться на зміцненні їхніх політичних можливостей. 4. Президент зберігає свій імідж гаранта прозахідного вектора розвитку країни, загальнонаціонального лідера. 5. Президент і секретаріат, будучи при владі, отримують вигідний імідж контролера за діями «регіоналів», що дасть змогу зайняти свою помірковано опозиційну нішу, відсторонитися від радикалізму Тимошенко і при цьому зберегти величезні владні повноваження (до речі, навіть Матвієнко, незважаючи на заяви про створення нової партії, вважає за можливе ввійти в коаліцію, але з умовою, що «донецькі» поважатимуть Універсал як Отченаш). 6. Навколопрезидентський і навколопарламентський бізнес отримує надійний «дах», певну стабільність. Боротьба з «донецькими» може спричинити гостру державну кризу, і бізнес втратить ще на якийсь час політично стабільне середовище для розвитку. 7. Губернатори отримують легальну можливість налагодити стосунки з продонецькими облрадами і регіональними елітами, а отже, підвищити свою політичну живучість. 8. Керівництво партії, команда президента, губернатори за останні два роки настільки міцно вмонтувались у систему влади, що навіть психологічно не готові до опозиційної діяльності, яка потребує неабиякого самозречення, і не мають ні коштів, ні бажання воювати з Януковичем і Морозом. 9. Президент, секретаріат і керівництво партії не в змозі конкурувати з Тимошенко на опозиційному полі, і не бачать можливостей налагодити діалог з БЮТом після численних конфліктів між двома партіями. Союз із БЮТ знову ж таки буде союзом нерівних партнерів. 10. Керівництво партії розуміє, що в разі переходу партії в опозицію Ющенко не очолюватиме боротьби з командою Януковича—Ахметова, і воювати з «Регіонами» НСНУ доведеться переважно самотужки. 11. Жорстка боротьба з «донецькими» може призвести до дострокових перевиборів, які вкрай невигідні партії. 12. Піти в опозицію до Януковича з гордо піднятою головою можна і не зараз, а вигідно попрацювавши у владі — перед наступними виборами. 13. Якщо президент формально очолює опозицію Януковичу, то наступні президентські вибори все одно виграє Тимошенко, яка стане фактичним лідером опозиції. (З огляду на це зрозуміло, чому Ющенко обговорює з нею можливе секретарювання в РНБОУ. Незрозуміло інше — навіщо це їй). 14. Опозиційна діяльність вимагає договору про співробітництво з БЮТ, а термін «коаліційні переговори» в українських політиків викликає шоковий стан.

Тим часом у противників входження НСНУ в коаліцію аргументи не менш вагомі, хоча й менш численні. Втім, будь-який адвокат красномовніший за прокурора.

1. «Регіонали» залишаються самі собою, і навіть півтора року в опозиції й дорогі американські піарники не здатні змінити психологію людей, непростий життєвий шлях яких зміг би описати хіба що Маріо П’юзо. Коли Рінат Леонідович, Андрій Петрович і Віктор Федорович змушені просити і домовлятися — це вражаюче ввічливі джентльмени, але коли вони набувають повноважень, їхня поведінка разюче змінюється. Один із новопризначених міністрів у вузькому колі поділився анекдотичними враженнями від спілкування з представником найвищого ешелону ПР. Міністру принесли аркуш із прізвищами людей, яких він зобов’язаний призначити на багато ключових посад у своєму міністерстві. Секретар зробив копію аркуша — із двох боків. Виявилося, на звороті хтось від руки зробив робочі нотатки. Навпроти прізвищ кандидатів на посади було проставлено найбільші бізнесові проекти, пов’язані з міністерством, котрі ці призначенці мусять лобіювати, і назви комерційних структур, у чиїх інтересах це робитиметься. Ось така чиста конкретність... Мабуть, не знайдеться в «Нашій Україні» людини, яка не побоювалася б, що коли потисне руку «регіоналам», то цю руку не відірвуть із плечем.

2. Немає кращої антиреклами Януковичу, ніж дії самого Януковича — непродумані і непрораховані. Бажання уряду показати, хто в країні хазяїн, демонструє, що донецьким ще дуже довго треба вчитися політичної витримки. Легко бути толерантним в опозиції, влада — занадто велика спокуса. Навіщо взагалі було влаштовувати скандал із контрасигнацією, й давати опонентам аргументи проти вступу НСНУ в коаліцію, якщо неприємні укази можна було б блокувати іншими нормативними актами, наприклад, рішеннями парламенту? Або просто покласти під сукно. Зрештою, влада в руках тих, хто контролює фінансові потоки, а не паперооборот президентського секретаріату. «Кидати пред’яви» губернаторам теж не має великого сенсу для прем’єра — це можуть зробити підконтрольні облради. Але Януковичу і тим людям, яких призначили в його апарат, важливо показати «хто в хаті хазяїн». Мотив самоутвердження для «донецьких» незрівнянно більш значимий, аніж політична стабільність. Схоже все ж таки, що далеко не всі в ПРУ усвідомлюють той факт, що навіть хиткий контроль ситуації у Верховній Раді і прем’єрське крісло в демократичній парламентсько-президентській республіці не дозволяють поки претендувати одній партії на абсолютну владу.

3. У союзі з Януковичем «Нашій Україні» доведеться змінювати весь набір політичних гасел, які напрацьовувалася не один рік. Партійний прапорець «Не зрадь Майдан!» просто соромно буде виносити на вулицю. Весь залишковий ідеалізм, право на моральні оцінки тощо — від багатьох атрибутів публічної політики керівництво партії буде змушене відмовитися. Це буде партія прагматиків, де політична, а головне підприємницька, доцільність превалює над ідеологією.

4. Входження НСНУ в коаліцію стане все’дно великою перемогою — і насамперед Януковича, а не Ющенка й партії.

5. Входження «нашоукраїнців» у коаліцію та співробітництво з «регіоналами» у владі може призвести до розкладання партії, яка і так не є єдиною структурою і перебуває в процесі становлення. Із допомогою владних важелів ПРУ здобуде інструменти впливу на губернаторів, міністрів, і ресурс впливу «Нашої України» у владі буде розмитий, якщо взагалі не втрачений.

6. Електорат і представники політичної еліти, котрі не симпатизують Тимошенко і підтримують помірковану консервативну націонал-демократичну ідеологію, все’дно будуть змушені почасти переорієнтуватися на БЮТ як на базову опозиційну політичну силу, що протистоятиме «донецьким».

7. Союз із Партією регіонів може згодом завдати нищівного удару по самій «Нашій Україні» і президенту у Верховній Раді. Буде серйозно ослаблена фракція «Нашої України», і «донецькі» знайдуть підходи ще до ряду депутатів, уже не зв’язаних жорсткою партійною позицією стосовно Януковича. Окрім того, пакт із Януковичем посилить і процеси розвалу фракції БЮТ, звідки слідом за НСНУ побіжить ряд бізнесменів, далеких від опозиційної риторики, а кандидатів на виліт у БЮТі не менше двадцяти осіб. Це може призвести до того, що Партія регіонів упритул наблизиться до створення конституційної більшості. Чим це загрожує президенту — пояснювати не потрібно.

8. Відчутного удару в очах вагомої частини суспільства, яка підтримувала Майдан 2004-го, буде завдано іміджу Ющенка. Договір із людьми, котрі прямо чи побічно можуть бути причетні до отруєння Ющенка, до спроби сфальсифікувати вибори-2004, дискредитує всю політичну кар’єру президента, його промови та дії. Гірше того, це остаточно дискредитує в майбутньому саму ідею масового суспільного протесту проти сумнівних дій влади.

P. S. У п’ятницю на черговій політраді блоку «Наша Україна», присвяченій питанню входження в коаліцію, різко побільшало прибічників опозиційного шляху «Нашої України». Такому підходові сприяли події, які відбулися під час четвергового Кабміну. За даними «ДТ», політрада блоку дійшла висновку, що приєднання до коаліції викличе значний розкол у фракції. На пропозицію Романа Зварича, прийнято рішення узгодити з президентом процедуру і методику оголошення про зміну напряму «НУ». Формальною причиною відмови «Нашої України» від участі в коаліції може стати як наявність у коаліції комуністів, так і неготовність решти членів антикризової коаліції дотримуватися положень Універсалу.