НАЙКРАЩИЙ «БАРДАК» — СТАРИЙ «БАРДАК»?

Сталося те, що мало статися. Глава держави вкотре без вагань поставив депутатам «незадовільно» за черговий твір на тему «Як обирати Верховну Раду». Питання «що далі?» залишається відкритим. Недавні одкровення заступника глави АП Леоніда Підпалова (до речі, головного автора президентських поправок) ясності не внесли. В інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» Леонід Васильович повідомив: у тому випадку, якщо депутати почнуть вовтузитися із законом, то ритуальний постріл із стартового пістолета має право зробити ЦВК. Додавши при цьому, що рішення прийматимуть на основі чинного закону з урахуванням рішень Конституційного суду, які блокували ряд положень цього документа.

Аби робити подібні заяви, зовсім не обов’язково бути заслуженим юристом. Радше навпаки, головний «лоєр» міг би висловлюватися точніше й коректніше.

По-перше, ЦВК (у тому випадку, коли найближчим часом не буде прийнято новий закон) не може, а зобов’язаний оголосити про початок виборчої кампанії — зробити це його примушують 6-та і 15-та статті чинного виборчого закону, якого ніхто не скасовував. Більше того: дати відмашку Центрвиборчком повинен не пізніше, аніж за 120 днів до 31 березня. Саме 1 грудня (і ні днем пізніше) ЦВК має опублікувати в державних мас-медіа перелік одномандатних округів із вказанням їхніх номерів і територіальних меж. З формальної точки зору, саме з цього дня всі потенційні учасники перегонів мають повне і юридичне право рекламувати себе по повній передвиборній програмі. У забракованому Леонідом Даниловичем проекті було чітко визначено порядок і терміни проведення агітації. У старих виборчих правилах є лише одне обмеження: засоби та форми політичного «промоушена» не повинні суперечити Конституції та чинному законодавству.

Відповідно до того ж закону, за 90 днів до дня голосування за поданням місцевих рад повинні бути сформовані окружкоми, за 60 днів — виборчі дільниці, за 45 днів — дільничні виборчі комісії...

Маленька ремарка: загальновідомо, що Президент був категоричним противником того, аби саме місцеві ради отримували практично монопольне право на формування окружних комісій. Причина такого невдоволення також не є таємницею: на цей сектор влади (на відміну від місцевих адміністрацій) Леонід Данилович має мінімальний вплив. Не секрет і те, що в цілому ряді регіонів представницькі органи налаштовані стосовно глави держави, м’яко кажучи, не дуже лояльно. Тож коли верховний арбітр не хоче втрачати значну частину адмінресурсу, він повинен бути зацікавлений у якнайшвидшому прийнятті нового виборчого закону, як мінімум, не менше за депутатів. Інакше працюватиме старий закон. Скасувати його не можна жодним указом Президента (не кажучи вже про рішення ЦВК) і функціонування якого Кучмі, з цілого ряду причин, явно не на руку.

Однак Президент зволікає. Припускаємо, що (у силу зайнятості) старого закону він не читав. Але його явно читав Підпалов, який зобов’язаний доповісти патрону: коли новий закон не буде прийнято, завізовано й опубліковано до 1 грудня, то вибори почнуться відповідно до букви старого. Президент може хоч 90 разів скористатися правом вето щодо виборчого закону, наполягаючи на 90-денній кампанії, а вона все одно почнеться за чотири, а не за три місяці до виборів. Після цього необхідність прийняття нового виборчого закону багато в чому втрачає і політичний, і юридичний сенс. В умовах початку (адже не збираються ж законники із ЦВК, справді, порушувати законодавство і не виконати вимоги відповідного нормативного акта?) виборчого процесу депутатам, швидше за все, доведеться відкласти до кращих часів проект нового закону і вносити поправки в старий виборчий закон. І за таких обставин домовлятися з вищим законодавчим органом Президенту буде значно складніше, аніж сьогодні.

Якщо за 120 днів до виборів новий виборчий закон не з’явиться, нардепи будуть просто приречені вносити корективи в старий. Оскільки кампанія уже візьме офіційний старт, а правила її будуть багато в чому неясні. «ДТ» уже неодноразово писало про те, що норми, які регулюють строки, форми, порядок висування кандидатів-«мажоритарників» і формування списків партій (блоків) із закону вилучено через рішення Конституційного суду. Депутатам доведеться в екстреному порядку вносити відповідні положення

в канонічний текст. І робитимуть це вони, імовірніше за все, мінімально враховуючи побажання Президента. Сьогодні парламентарії змушені домовлятися і між собою, і з Банковою. Однак і ціна висока — новий закон, у якому шляхом довгих і складних переговорів намагалися тією чи іншою мірою захистити свої інтереси всі вітчизняні центри політичного впливу. А якщо вибори все одно почнуться за старим законом, то більшості провідних політичних гравців буде вже не до Президента — якщо в таких умовах кожну норму «утрясати» із Леонідом Даниловичем, то про правила висування «одномандатників» і партій доведеться домовлятися до весни. Виписати ці норми в рішенні ЦВК не можна. По-перше, у підопічних пана Рябця немає таких повноважень. По-друге, вищий законодавчий орган подібного права Центрвиборчкому ніколи не надасть.

Тож підкреслимо ще раз: передусім, у інтересах Президента налагодити порозуміння з центром дестабілізації (як Леонід Данилович, із властивою лише йому тактовністю, поіменував вищий представницький орган держави). Тим більше після прийнятої 4 жовтня постанови Верховної Ради про одночасне проведення парламентських і місцевих виборів. Днями Верховний Головнокомандувач оголосив, що двох «бардаків» країна не переживе. Під «бардаком» гарант Конституції розумів реалізацію права громадян обиратися і бути обраним. Йдучи назустріч побажанням всенародно обраного, депутати ухвалили вибори сполучити. Главу держави мала насторожити єдність, із якою «дружня» йому гілка влади підтримала його почин, — за дане рішення проголосували 347 депутатів. Але він, здається, не помітив капкана, котрий може спрацювати 1 грудня.

Спробуємо пояснити свою думку. Одночасні вибори у ВР і місцеві ради, безумовно, на руку главам регіональних представницьких органів. Київ буде стурбований боротьбою за «чистоту» парламенту, і керівники «маленьких парламентів» зможуть більш-менш безболісно використовувати наявний у них адмінресурс у своїх інтересах. А також в інтересах дружніх їм партій, серед яких в окремих містах і селах значаться не лише пропрезидентські організації — не будемо забувати, що саме ради, за старим законом, відіграють ключову роль у процесі формування виборчкомів. А ті, у свою чергу, за тим же законом, відіграють не менш важливу роль у процесі підбиття результатів виборів.

Якби вибори в місцеві ради проводилися пізніше, регіональні представницькі органи до своїх обов’язків з формування виборчих комісій напевно поставилися б ретельніше. У цьому випадку зберігався ризик, що центр «відірветься» на окремих громадянах, які дозволили собі діяти врозріз із лінією партії. А так, навіть якщо 1 квітня майбутнього року комусь щось у Києві і не припаде до душі, своє невдоволення цей «хтось» зможе вилити хіба що на зустрічі з представниками регіональних ЗМІ. Як показує практика, коли глав місцевих рад цілеспрямовано не «пресує» Київ, вони (приблизно у восьми випадках із десяти) здатні на виборах провести у регіональні представницькі органи саме стільки депутатів, скільки потрібно для їхнього переобрання на новий термін. Після чого протягом найближчих чотирьох років їм забезпечено відносно спокійне політичне існування.

Одним словом, Президенту, захопленому боротьбою з новим «бардачним» законом, є прямий резон уважно почитати старий «бардачний закон». Чомусь здається, що після цього йому буде легше знайти порозуміння із парламентом, про яке він (за його ж власними словами) давно і пристрасно мріє. А виборець від подібного (нехай і тимчасового) консенсусу лише виграє.