Навчання з громадянської самооборони

Козаки ми чи холопи? «Польовий отаман» Юрій Луценко впевнений, що козацький дух свободи й самоорганізації властивий українцям на генетичному рівні. Сотні років панування чужої влади виробили звичку, коли вже зовсім несила збиратися під звуки Склику під столітніми дубами на «чорні ради», організовувати запорізькі січі, вибирати гетьмана та старшину, а потім іти походом на ворога. Так бувало в усі часи, зокрема й восени 2004-го. Правда, по Визвольній боротьбі часто настає Руїна, коли лідери обростають сальцем, гризуться за владу, а країну тим часом розтягують на шматки збадьорілі «воріженьки».

Луценко піднімає на боротьбу з «реставрацією кучмізму». Певна частина суспільства, яка розчарувалася в усьому, крім ідеалів Майдану, слід гадати, чекала від нього умовного сигналу. Про створення Громадянського руху «Народна самооборона» Юрій Віталійович заявив на тлі репортажів про кулачну боротьбу за президентські повноваження. Відставний міністр внутрішніх справ закликав народ «взяти в кулак усю повноту влади», щоб захиститися від «безпредєлу» антикризової коаліції. Не чекаймо, доки політики запропонують готові рішення — станьмо політиками самі! З погляду політтехнологів — соціальний експеримент із непередбачуваним результатом. Далеко не перший, до речі.

Особовий склад ініціативної групи не афішується. Відомо, що зараз до неї входять близько 10 осіб. Чи є серед них Яценюк, Кириленко, Павленко, Кличко, Вакарчук, Катеринчук та інші, чиї імена неодноразово фігурували серед співрозмовників Луценка, достеменно не відомо. За деякими даними, перші четверо гострого бажання долучитися до «оборонців» поки що не виявили. А що стосується колишнього глави виконкому «Нашої України», то Микола Дмитрович (який недавно анонсував створення таємничої «Європейської платформи для України»), наскільки можна судити, воліє, щоб приєднувалися до нього, а не навпаки.

Однозначно до кола спільників новопризначеного радника президента поки що можна зарахувати лише радника президента Тараса Стецьківа. Решта все ще в пошуку. Дехто приглядається до інших політспільнот, інші у процесі запуску власних проектів, третіх наполегливо сватають у лідери «Нашої України».

Старт нової політичної справи шляхом самопроголошення в обстановці явної недомовленості важко назвати вдалим не лише по суті, а й за формою. Як приводом до протесту може стати повернення на посади колишніх кучмістів, вигнання із влади помаранчевих політиків або «призначення кадрів у МВС без узгодження з головнокомандувачем»? Суто емоційно для частини країни це все, звісно, прикро, але ж «повернення кучмістів» відбулося не вчора. Та й Ющенко починав із кадрових чисток і роздачі посад «бойовим товаришам», включно з самим Луценком (хай не ображається Юрій Віталійович за сказане, але Шуфрич у його прибічників викликає практично ті ж самі емоції, що й він сам — у противників). Що стосується ущемлення прав головнокомандувача — це взагалі без коментарів. Де Збройні сили, а де міліція?

Втім, основний упор ініціатори «Самооборони» планують зробити на соціалку. Вони вважають, що об’єднати народ може лише спільна проблема, яка стосується практично кожного, і такою проблемою бачать, наприклад, підвищення тарифів на послуги ЖКГ. Наскільки ефективний зазначений підхід — під знаком запитання. Не виключено, що збереження своїх кревних народ забезпечить пасивним протестом — масовими неплатежами. До того ж, як саме «оборонці» планують боротися за відновлення справедливості, їхній поводир поки що пояснив не дуже чітко.

Одне слово, слід зачекати, як мінімум, до 20-х чисел січня, коли ініціативна група «самооборонців» проведе щось на кшталт установчих зборів, на яких буде ухвалено маніфест і програму дій. Планується, що на той час під знамена громадянського суспільства збереться кілька десятків знакових людей, із якими наразі ведуться предметні розмови. Після цього бригада «політиків, громадських діячів і людей, відомих своїми досягненнями», має вирушити в турне регіонами — промацувати ґрунт і каталізувати протестні настрої на місцях. Робота планується колосальна.

Одна з очевидних вад політичної платформи Луценка — її суть треба докладно пояснювати. Це вам не «Вся влада Радам!» чи «Бандитам — тюрми!». Якщо виходити із заяв самого Юрія Віталійовича, йдеться про такі тонкі матерії, як пробудження громадянської самосвідомості суспільства, самоорганізація народних мас знизу, захист демократичних завоювань тощо. Щоб ці гасла стали дійовими, потрібно наповнити їх практичним змістом. Сформулювати чіткі питання, здатні зачепити найчутливіші струнки душ виборців. Знайти не менш чіткі відповіді, здатні в цих душах відгукнутися.

У часі хвиля громадської самоорганізації має збігтися з розгортанням кампанії за скасування політреформи, за повернення повноважень президентові й дострокові вибори. Але деякі активісти ГРНС вважають помилкою знову ув’язуватися в протистояння Сходу й Заходу, поглиблюючи тим самим суспільний розкол. Заяву лідера про весняний марш справедливості вважають необдуманою. Луценко говорить про необхідність вивести суспільний конфлікт за рамки синьо-помаранчевого протистояння, проте одразу ж визначає і противників (правлячу коаліцію), і союзників — БЮТ, НСНУ та інші демократичні партії. І як із таким розкладом можна розраховувати на відчутну підтримку на Сході?

Шляхи дальшого розвитку ідеї поки що в тумані. Якщо приціл узято на президентські вибори, то до чого тут заяви Луценка про відсутність у нього претензій на місце Ющенка? Та й дострокова кампанія з виборів глави держави якось не вимальовується. А для чергової старт узято зарано.

Луценко готується до виборів парламентських? Але ж Юрій Віталійович присягається, що його проект непартійний, що будь-яку готову партію він, якби захотів, міг би очолити хоч тепер. Тоді не зрозуміло, навіщо місяць тому він заявляв про готовність очолити нову політичну силу, сформовану на базі «Нашої України» та інших помаранчевих партій?

Невідомий і механізм реалізації політичної волі тієї частини суспільства, котру об’єднає харизма екс-соціаліста. За словами соратників Луценка, партія може з’явитися як частина руху. Таким чином, народжується прообраз певного виборчого блоку імені польових командирів Майдану. Блок — це, як мінімум, дві партії. Причому зареєстровані вони мають бути не пізніше, ніж за рік до виборів. Розпуск парламенту тут буде зовсім недоречним. Можна переформатувати вже готові партії, перевірені Мін’юстом. Але цей шлях складний, він потребує коштів і часу. Якого немає.

Прикметно, що віднедавна на телебаченні замиготіли ролики громадянської партії «Пора». Її оновлена ідеологія громадського прориву вражає збігами з базовою концепцією «Самооборони». Хто це — союзники чи конкуренти? Владислав Каськів запевняє, що жодних переговорів про спільні дії немає, і дає дуже безсторонні оцінки ініціативам Луценка. А в ГРНС натякають на можливий союз із «Порою». Але без Каськіва.

Давно вже нікого не веселить давній жарт про кількість гетьманів на душу українців. То що, знову покажемо, що ми, браття, козацького роду?