«Наша Україна» і БЮТ: від стратегії самознищення до спільної стратегії перемоги

Після підписання 24 лютого Угоди про об’єднану опозицію між блоком «Наша Україна» і БЮТ на рівні лідерів відповідних сил 6 березня Юлія Тимошенко і Віктор Балога своєю присутністю благословили поглиблення опозиційного альянсу на регіональному рівні.

У ПущіВодиці були підписані угоди про співробітництво між керівниками всіх обласних і міських в обласних центрах організацій і лідерами фракцій в обласних радах і радах обласних центрів. Найближчим часом процес об’єднання продовжиться і на інших рівнях місцевого самоврядування і партійних структур — у районах, селах і селищах.

Слід визнати, що вкотре обидві демократичні сили об’єднало перебування в опозиції, тим самим підтвердилася прописна істина про те, що демократи об’єднуються тільки перед розстрілом. Справді, відносини між «Нашою Україною» і БЮТ мають тривалу і непросту історію. Саме ця історія змушує нині окремих журналістів зловтішатися з приводу недовговічності знову створеного союзу. Ніде правди діти, такі побоювання з приводу підписаних угод сьогодні існують і в лавах самих прибічників цих політичних сил.

Чи буде довговічним наш союз?

Уперше «Наша Україна» і Тимошенко об’єдналися в 2004 році з метою підтримання кандидатури Віктора Ющенка на президентських виборах і перед обличчям реальної загрози перетворення України на кримінальну кланову країну. Тоді результатом спільних дій стала перша перемога. В основі успішного альянсу лежала підписана угода про створення коаліції «Сила народу». Ця угода була реалізована — Віктор Ющенко був всенародно обраний президентом України, а Юлія Тимошенко обійняла посаду прем’єр-міністра.

Удруге обидві сили сіли за стіл переговорів після парламентських виборів 2006 року. Саме результати цих виборів чітко продемонстрували несамодостатність якоїсь однієї політичної сили в претензії на монополію у виконавчій владі.

Тривала «коаліціада», яка де-факто стартувала ще під час виборчої кампанії, у ході якої обидві команди часто грали одна проти одної, завершилася підписанням 22 червня 2006 року Угоди про створення коаліції демократичних сил. І не провина «Нашої України» або БЮТ, що вже через 10 днів після підписання документа коаліція наказала довго жити. Нагадаємо, що тоді такий «наказ» підписав Олександр Мороз, помінявши зобов’язання своєї партії на спікерське крісло.

Аналіз історії політичних альянсів «Нашої України» і БЮТ свідчить не тільки про складність і суперечливість цих процесів, але й про їхню результативність. І якщо передумовами успіху завжди були спільні цілі й опоненти, то питання про те, де шукати корені суперечностей, які сіють насіння розбрату і взаємознищення, досі залишається відкритим. Насмілюся припустити, що відповідь на це запитання можна знайти, повернувшись майже на три роки назад до підписаних угод 2004 року.

Нагадаю, що Угода про створення коаліції «Сила народу» була не єдиним документом, під яким поставили свої підписи Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко. Значно пізніше стало відомо, що існував і інший, непублічний документ, який фіксував гарантії призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром після перемоги Віктора Ющенка на виборах.

Для мене очевидно, що саме існування непублічних домовленостей заклало основу для протиріч в обох командах. І надалі будь-які «таємні протоколи» служитимуть грунтом для взаємної недовіри і каталізатором криз. На мій погляд, політика має бути максимально публічною і відкритою.

Чим проросло насіння розбрату, усі побачили на прикладі осінньої кризи в 2005 році і взаємин на межі війни в період виборчої кампанії 2006 року. Не слід забувати, що в основі відносин двох політичних сил, особливо у країні з невисоким рівнем політичної культури і недостатнім розвитком партій як інститутів, лежить людський чинник. Ми говоримо про відносини реальних людей, довіра між якими була підірвана взаємними обвинуваченнями і політичною конкуренцією на всіх рівнях — від Києва до партійних структур на місцях.

Зрозуміло, що одномоментно зупинити взаємне публічне пікірування і з’ясовування стосунків у ЗМІ навряд чи можливо. Проте і нашоукраїнцям, і бютівцям пора припинити дарувати недолугі подарунки Нестору Шуфричу, котрий, як і тисячі прибічників регіоналів, насолоджується взаємними обвинуваченнями «Нашої України» і БЮТ. Це веде лише до самознищення, а зовсім не до перемоги.

Водночас позитивним чинником у сьогоднішній ситуації є те, що усвідомлення цих протиріч між нашими політичними командами присутнє поряд із чітким розумінням необхідності працювати разом. Адже сьогодні для цього є всі передумови: і спільні цілі, і спільні опоненти.

Ідейною основою для сьогоднішнього об’єднання «Нашої України» і БЮТ є необхідність протистояти хвилі реваншу, яка накочується, відновити баланс у державній владі, яка перекосилась у бік прем’єрського авторитаризму, необхідність затвердження внутрішньо- і зовнішньополітичного (читай європейського) курсу розвитку країни, який об’єднав нас у 2004 році. Не меншим подразником є і той факт, що боротьбу знову треба вести з тими, кого ми вже двічі перемагали. Адже ніхто не візьметься заперечити, що й у 2006 році загальна перемога на виборах належала саме помаранчевим демократичним силам, оскільки соціалісти в очах виборців асоціювалися саме з цими політичними силами.

Про те, що сьогодні «Нашій Україні» і БЮТ як ніколи потрібне і вигідне тісне співробітництво, свідчить і соціологія. Відповідно до останніх опитувань громадської думки, сумарний рейтинг обох політичних сил усього на кілька десятих відсотка перевищує рейтинг основного опонента — Партії регіонів. Водночас майже 28% опитаних Київським міжнародним інститутом соціології респондентів відповіли, що проголосують або проти всіх, або ще не визначилися з вибором. Як стверджують соціологи, переважна частина цих респондентів потенційно належить саме до виборців «Нашої України» і БЮТ, оскільки вони проживають у західних і центральних регіонах. Традиційно саме ці області становлять електоральне ядро для демократичних сил.

З другого боку, невизначеність або апатія потенційних виборців продиктована постійними конфліктами між колишніми союзниками. У цій ситуації важко не погодитися з Юлією Тимошенко, котра зауважила, що у разі продовження конфронтації між нашими політичними силами до 2011 року сумарний рівень їхньої підтримки громадянами України можна буде сміливо ділити на десять.

Таким чином, хоч би які сумніви викликала нинішня — третя за рахунком — угода між «Нашою Україною» і БЮТ, не можна усе-таки не відзначити, що цього разу сторони спробували максимально врахувати уроки історії і нейтралізувати дію негативних чинників.

Сьогодні нам необхідно відновити довіру. Не сумніваюся, що спільна опозиційна діяльність «Нашої України» і БЮТ у парламенті, ефективне використання права вето главою держави можуть зупинити накат реваншизму в країні. Не варто забувати і про місцевий ресурс — адже в 17 регіонах України наші політичні сили мають більшість у місцевих радах. На ці факти антикризовикам доведеться зважати.

До питання про регіони

Усупереч поширеній упередженій думці, «розрулити» спірні моменти в центрі виявилося набагато легше, ніж на місцевому рівні. Загальновідомо, що різні партії блоку «Наша Україна» по-різному ставилися до формування союзу.

Проте одноголосним рішенням політради блоку союзу з БЮТ було дано зелене світло. До того ж самий текст угоди не викликав особливих заперечень, оскільки практично не відрізнявся від того документа, який був підписаний у рамках коаліції демократичних сил. Інша річ — регіональний зріз співробітництва між «Нашою Україною» і БЮТ. На місцях ситуація ускладнювалася цілою низкою чинників.

По-перше, не секрет, що після виборів фракції «Нашої України», БЮТ у деяких місцевих радах створювали коаліції, зокрема й коаліції більшості, не між собою, а з представниками Партії регіонів. По-друге, дуже часто відносини між політичними силами були зіпсовані міжфракційним «туризмом» депутатів.

Причому, на відміну від Верховної Ради, де відбувалося перетікання депутатів з обох фракцій у табір регіоналів, на місцевому рівні фракції не гребували «позичати» без взаємної згоди депутатів одна в одної. Частково розв’язати проблему з міграцією депутатів може закон про імперативний мандат для місцевих рад.

Крім того, існують регіональні особливості співробітництва між «Нашою Україною» і БЮТ, які вкрай гостро виявляються в тих регіонах, де депутати відповідних фракцій формують або формуватимуть більшість у радах. Адже в східних областях, крім спільної боротьби, нам ділити нічого.

Інша річ західні і центральні регіони, де більшість може ухвалювати рішення, а отже, відбивати різні інтереси. Хоч як крути, але така ситуація може породжувати конфлікти.

Однак і тут сторони спробували знайти прийнятний вихід. Там, де такі ситуації можуть мати місце, крім рамкової угоди, підписаної 6 березня, укладатимуться додаткові протоколи із спірних питань з конкретними термінами їхнього вирішення. У разі ж неможливості в остаточному підсумку прийти до спільного знаменника вирішення питання покладатиметься на найвище керівництво обох політичних сил.

Угода «Нашої України» і БЮТ: спроби врахувати помилки минулого

Підписуючи угоду спочатку на центральному, а потім і на регіональному рівні, ми спробували врахувати наші помилки і попередні конфлікти.

По-перше, угода є цілком відкритим політичним документом без якихось таємних протоколів або доповнень. Таким чином, помилка 2004 року врахована.

По-друге, угода є керівництвом до дії «на усі випадки життя». У ній прописані всі аспекти співробітництва як в опозиції, так і у владі. Програмна частина документа фактично є програмою діяльності уряду і коаліції після формування у Верховній Раді більшості.

Це, своєю чергою, знижує рівень розбіжностей серед партнерів у пошуку шляхів вирішення тих чи інших політичних і соціально-економічних питань, не доводячи ситуацію до копіювання відомої байки про лебедя, рака і щуку, як це нерідко траплялося під час першого досвіду спільної роботи в уряді.

По-третє, сторони знайшли відповідь на одвічне запитання: хто головніший? Механізми співробітництва знайшли відображення у двох регламентних частинах угоди: в умовах опозиції і під час формування більшості. При цьому в обох випадках відсутнє одноособове керівне начало. Всі керівні повноваження передані координаційній раді з рівним представництвом сторін, рішення в якій приймаються консенсусом.

По-четверте. Незважаючи на підписання угоди, обидві політичні сили задекларували окрему участь у майбутніх виборах, чи то позачергових, чи планових. Водночас усі пам’ятають, до чого призвело протистояння на виборах зразка 2006 року, однією з причин якого були проекти коаліційних угод, які передбачали квотний принцип розподілу посад і право «першої руки» у виборі першої посади силі, що набрала найбільшу кількість голосів.

Тому в нинішній угоді сторонами передбачене положення про взаємне непротистояння на виборах і спільний моніторинг перебігу виборчої кампанії. А для практичної реалізації цього принципу була впроваджена формула розподілу сфер відповідальності (читай посад) у співвідношенні 50:50 незалежно від результатів кожної з політичних сил.

Таким чином, сьогодні існують усі передумови для втілення в життя стратегії перемоги. Необхідною умовою для цього є наявність політичної волі по обидва боки й уміння конструктивно працювати разом на перемогу, незважаючи на особисті амбіції й інтереси. Непрямим підтвердженням правильності шляху, обраного «Нашою Україною» і БЮТ, є нездорова, а іноді й істерична реакція опонентів із табору антикризової коаліції.