«Наша Україна» — «оновлена»?

В основу цієї статті ліг мій виступ на ІІІ з’їзді партії «Наша Україна», який із відомих причин залишився невиголошеним. Я вдячний шановному «Дзеркалу тижня» за надану мені можливість ознайомити однопартійців та громадськість зі своєю позицією. Впевнений, що відкрите і демократичне обговорення назрілих проблем партії делегатами з’їзду пішло б їй лише на користь.

Промова на партійному форумі почесного голови «Нашої України» Віктора Ющенка задала відверту і гостру тональність дискусії між двома етапами з’їзду. Тому вважаю за необхідне конкретизувати свої пропозиції щодо організаційного, кадрового та ідеологічного оновлення нашої партії. Сподіваюся, вони будуть цікаві не лише для моїх однопартійців, особливо в регіонах, а й для небайдужої громадськості.

Як і п’ять років тому, ми перебуваємо в опозиції. Але за ці п’ять років змінилася не лише «Наша Україна», а й Українська держава.

Сьогодні ми опинилися між двох вогнів: біло-синього та червоно-малинового. Але нагадаю: саме у вогні гартується сталь.

У нинішній дуже непростий політичний момент я вважаю нашим головним завданням не абстрактні розмови про 2009 або 2011 рік, а зміцнення і розвиток партії. Ми зобов’язані розбудовувати «Нашу Україну» організаційно, кадрово та ідейно.

В організаційному плані, головним надбанням партії є фракції у Верховній Раді та місцевих радах усіх рівнів. Саме через фракції проводиться політика президента — почесного голови «Нашої України».

Зараз потрібно посилити координуючу і контролюючу роботу партії, її центральних органів та місцевих організацій. Хоч би хто що казав — у «Нашої України» є ресурси для того, аби бути сильним гравцем. Недарма ж стільки охочих передчасно поховати партію.

Одним із головних завдань вважаю побудову ефективної внутрішньопартійної взаємодії. Нам необхідна скоординована робота на всіх рівнях — від парламенту до місцевих рад та адміністрацій.

Це питання не тільки партійних інтересів — адже наша єдність та спланована робота партійних вертикалей потрібна для підтримки президента. Всі бачать, на що готові деякі політичні сили заради монополізації влади і з якою грацією бульдозера вони діють. Тому йдеться, без перебільшення, про долю держави.

На жаль, у післявиборний період у багатьох регіонах спостерігаємо організаційний занепад партійних структур. Можливо, саме тому в деяких наших колег, наляканих цими проблемами, виникають ілюзії щодо створення якихось нових політичних проектів. Звичайно, будувати повітряні замки значно легше, ніж напружено працювати над вирішенням дуже непростих організаційних проблем. А робити гучні заяви — вигідніше, ніж відповідати за провали у своїй роботі…

Невіддільним від організаційного є кадровий аспект. Наш золотий кадровий запас — це не лише наші представники у владі, а й тисячі регіональних активістів, на яких, по суті, тримається партія. Всі ці люди повинні бути задіяні у партійній роботі й чітко розуміти своє місце в реалізації стратегії і тактики «Нашої України».

Безперспективне і навіть загрозливе для єдності партії намагання поставити на її чолі «варягів». Це властиво для феодального суспільства і несумісно із принципами демократії. Спроби нав’язати партії «прибульців» викличуть збурення у партійному середовищі й негативно позначаться на базових структурах партії — фракціях у Верховній Раді та на місцях.

До речі, принципово важливим є чітке дотримання на з’їзді всіх демократичних процедур. Тільки у такому разі рішення партійного форуму будуть легітимними в очах не лише партійців, а й усього суспільства.

Напевно, найбільше всіх цікавить питання стосунків між партією та її почесним головою. Хочу наголосити: ми вже багато років підтримуємо і надалі підтримуватимемо Віктора Ющенка, главу держави і гаранта Конституції. Проте, на мою думку, відповідальність за стан справ у партії — обопільна.

Адже ключові рішення останніх років приймалися спільно — партією і президентом. Зокрема щодо форми участі лідера партії у парламентських виборах — нагадаю, Віктор Ющенко відмовився очолити список блоку «Наша Україна», посіявши у суспільній свідомості сумніви щодо єдності партії та її почесного голови. У переговорному процесі про створення парламентської коаліції також були помилки. Їх припустилися як партія, так і президент.

Але головне сьогодні — не плакати над втраченими можливостями. Наш обов’язок — підняти авторитет партії, який похитнувся в очах виборців. І це також спільне завдання «Нашої України» та Віктора Ющенка. Вважаю, що «Наша Україна» повинна жорстко відстоювати свій опозиційний до парламентсько-урядової коаліції курс. Підстав змінювати рішення партії я не бачу. Тим паче що його підтримує абсолютна більшість членів та симпатиків «Нашої України».

Водночас хочу наголосити: під опозицією ми розуміємо не протиставлення двох частин України та політичних сил, які їх уособлюють, а змагання програм і поглядів. Підкреслю: саме аргументованих позицій, а не популістських гасел.

Характерно, що погляди членів урядової коаліції та радикальної частини опозиції мають багато спільного. Ці сили сповідують авторитаризм у політиці, гіпертрофований адміністративний вплив держави в економіці і соціальний популізм. На противагу цим засадам, «Наша Україна» обстоює демократичну політику з правом на вільний вибір, цивілізовані ринкові відносини і чесний діалог між владою, бізнесом та суспільством.

Ми будемо шукати точки дотику і тісно співпрацювати з усіма опозиційними силами. Але співпрацюватимемо, не поступаючись власними принципами. Тим паче коли під прикриттям авторитарної тези про «єдину опозицію» у «Нашої України» вимагають зректися своєї ідеологічної, політичної, а подекуди і кадрової самостійності.

У «Нашої України» є власна важлива місія: продемонструвати суспільству, що демократія є — і за неї варто боротися.

Почесний голова «Нашої України» Віктор Ющенко закликав до кардинального оновлення керівництва партії. Але я категорично проти того, щоб такі заклики сприймалися як сигнал до атаки на партію, нав’язування їй будь-яких кандидатур на керівні посади, всупереч демократичній процедурі, з метою переведення «Нашої України» в режим «ручного керування».

Наслідки цього можуть бути набагато серйознішими, ніж заміна одних персоналій — іншими. Замість опозиції «Нашу Україну» можуть спробувати привести в коаліцію з Партією регіонів. Натомість громадськість і президента годуватимуть байками про «об’єднання суспільства» та «зближення двох берегів Дніпра». «Нашій Україні» у цьому сценарії відведена роль розмінної монети. Партія втратить електоральну базу і зникне з політичної арени.

Ще раз наголошу: «Наша Україна» може мати політичні перспективи тільки в опозиції до так званої антикризової коаліції. Відповідне рішення ухвалене Радою партії. Але для його повноцінної реалізації партія повинна працювати як єдиний організм.

Давайте дивитися правді у вічі: проблеми в «Нашій Україні» значно глибші, ніж можлива ротація керівництва. Пригадується старий анекдот. У далекі сталінські часи співкамерники запитають товариша по біді: «Васю! За що тебе посадили? Ти ж звичайний сантехнік!» — «Та, бачте, викликали мене в обком партії — труба в них потекла. А я візьми та й скажи: та тут усю систему міняти треба!»...

З погляду політичних перспектив «Нашої України», її розвиток як самодостатнього суб’єкта політики — безальтернативний. Це можливо лише в разі серйозного оновлення партії, яке повинно мати системний та технологічний характер. І здійснюватися на рівні принципів та підходів, а не лише на рівні особистостей.

Зокрема підходи до формування керівних органів партії мають бути прозорими, зрозумілими і прийнятними для всіх партійців. Тільки тоді вдасться реалізувати завдання «Нашої України» в кадровому та електоральному аспектах.

Отже, тепер пропозиції. Давно назріла й перезріла необхідність визначити єдині і демократичні принципи формування керівних органів партії. Відступати від принципів неприпустимо — навіть заради дуже гарних, розумних та «просунутих» діячів.

1. Щодо Ради партії. Раніше її формування було персонально орієнтоване. Доходило до смішного: у склад найвищого колегіального органу партії потрапили навіть окремі помічники депутатів та співробітники партійних офісів. А постійне збільшення кількості членів Ради нагадувало ситуацію у футбольному чемпіонаті Бразилії: коли в якомусь штаті починалися «заварушки», місцеву футбольну команду негайно записували до вищої ліги. І задоволене самолюбство гасило конфлікти.

Для того, щоб Рада була працездатною й ефективною, її необхідно скоротити в кілька разів і формувати за зрозумілими всім критеріями. На мою думку, до Ради мають входити: по-перше, народні депутати України — члени партії «Наша Україна»; по-друге, по одному представнику від кожної з 27 регіональних партійних організацій, рекомендованих радами цих партійних організацій (у перспективі пропонується делегувати таких представників конференціями регіональних організацій); по-третє — один або кілька представників, рекомендованих почесним головою партії.

2. Щодо голови Ради «Нашої України». Оскільки почесний голова партії Віктор Ющенко наповнив свій статус лідера реальним змістом, я пропоную трохи нестандартний крок — на даному етапі відмовитися від обрання голови Ради. Вважаю, що в таких обставинах будь-який «посередник» між лідером і партією — недоречний.

3. Певним замінником голови Ради партії, в адміністративному сенсі, має стати її Президія, яка повинна бути водночас представницьким і робочим органом оперативного управління та реагування. Для цього потрібно мінімізувати кількісний склад Президії і формувати її за функціональною ознакою, наприклад:

— Голова виконкому, відповідальний за організаційну роботу.

— Представники базових регіонів, відповідальні за роботу з регіональними організаціями та фракціями у місцевих радах.

— Представник парламентської фракції «Наша Україна», координатор роботи із фракцією. Відповідальний за координацію роботи з почесним головою партії та його секретаріатом.

Будучи послідовним у прагненні реалізації викладених ідей, одразу скажу: я проти висунення моєї кандидатури в оновлену Президію. Сподіваюся, що й більшість членів нинішньої також поступляться своїми амбіціями.

Насамкінець — кілька слів про ідеологію. Необхідне чітке позиціювання «Нашої України» у політичному спектрі. На мою думку, партія просто зобов’язана стати ефективним виразником інтересів середнього класу — малого та середнього бізнесу, кваліфікованих робітників. Тобто тих людей, котрі були головною рушійною силою Майдану. Але чиї інтереси, на жаль, так і залишилися незахищеними й нереалізованими.

Звісно, я не претендую на істину в останній інстанції. Але сподіваюся, що ці міркування сприятимуть широкій дискусії. І через два тижні на з’їзді будуть прийняті справді системні рішення задля оновлення і розвитку «Нашої України».