На війні — як на війні: зведення про втрати

Особливо цікаво нині одержувати товсті щомісячні журнали, восьмі номери за серпень. Учора прийшов один такий — на обкладинку винесено слова президента країни, сказані ним 24 серпня у День Незалежності: «Молодий, енергійний, упевнений у собі уряд продемонстрував і макроекономічну культуру, і зростання соціальних стандартів. У вдалому поєднанні цих двох пріоритетів — формула сучасної економіки»...

Проте минуло всього два тижні — і чи то формула сучасної економіки різко помінялася, чи то знання про неї президента, але молодий і енергійний у повному складі і повній впевненості в собі було відправлено у відставку. А коли врахувати, що цей уряд уперто рекомендувалося називати урядом В.Ющенка, то якісь гоголівські мотиви в суворій політичній реальності країни привиділися...

Одні сказали «криза», інші сказали «переворот», треті сказали «війна». Президент сказав — нічого не відбувається, але запропонував «зачохлити шаблі», «сховати сокири» і на тому «поставити крапку». А допіру й зовсім пояснив: відбулися, мовляв, масові викиди ознак демократії і загальний процес очищення.

Поки політики та політологи розбиралися в мілітаристській термінології, соціологічна служба Центру Разумкова займалася цілком мирною справою — черговим опитуванням із приводу згадуваного не раз у «ДТ» кредиту довіри, виданого громадянами новій владі на Майдані і після. Результати опитування засвідчили: була війна, не було, але втрати — як при битві під Бородіном, по-перше, великі, по-друге, невідомо, хто переміг і чи переміг узагалі...

Опитування проведене з 9 по 16 вересня 2005 р. у всіх регіонах України. Опитано 2011 респондентів віком старше 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%*.

…Той процес очищення, який відбувся, може пройти тільки велика нація.

В.Ющенко,
21 вересня 2005 р.

Хоч би що це було, втратили всі — і влада в особі її інституцій, структур і самих осіб, і велика нація в особі громадян. Новина вересня: якщо в серпні число твердих прибічників нової влади перевищувало число настільки ж твердих її противників, то це в минулому, і нині — навпаки.

До речі, зважаючи на дещо невідоме, але таке, що відбулося, потрібне попереднє уточнення. Словосполучення «нова влада» уживається тут і далі як умовне, до 8 вересня воно означало владу, народжену Майданом і в настільки «унікальному єднанні з Майданом» (В.Ющенко), що, скажімо, Ющенко і Тимошенко сприймалися як близнюки, а Порошенко, наприклад, — їхній молодший брат. Протягом 8—20 вересня було те ж саме, тобто Ющенко і Майдан, але вже без Тимошенко, Порошенка й уряду. А з 22 вересня нова влада може, мабуть, означати «українську політичну еліту, котра продемонструвала унікальне взаємопорозуміння» (теж В.Ющенко), тобто все ще без Ю.Тимошенко, зате з В.Януковичем і всіма, хто до позавчорашнього дня вважався вчорашніми. Але це буде потім, якщо буде взагалі. Опитування стосувався періоду, коли нова влада реально вже була без Тимошенко, Порошенка й уряду, але невідомо, кого саме громадяни розуміли під цим поняттям у ситуації загальної розгубленості і кого з владою асоціювали.

Інституції та структури влади…

Рівень повної підтримки дій інституцій і структур влади знизився на 4—6% — за винятком президента й уряду, котрі втратили більше. У вересні, порівняно із серпнем, перший втратив 10%, другий — 14% (а порівняно з квітнем обидва — по 27%). Залишок, за станом на середину вересня, у президента — 20%, в уряду — 9%.

При цьому колишні тверді прибічники ідуть поки в стан поміркованих — які підтримують «окремі дії». Тому число настільки ж твердих противників зросло не відповідно до втрат прибічників, але достатньо для того, щоб кількість прибічників перевищити: на сьогодні не підтримують дії президента — 29%, уряду — 33%.

Парламент, порівняно з квітнем, втратив 16% тих, хто повністю підтримує його дії, у тому числі за останній місяць — 6%, і залишилося цієї самої повної підтримки теж 6%. Число твердих противників із квітня зросло на 11% і становить нині 32% громадян країни.

…і її ж особи

Рівень повної підтримки дій усіх без винятку визначних владних і політичних осіб знизився на 5—8% — природно, у тих випадках, де було чому знижуватися, бо що стосується, наприклад, головного наглядаючого за дотриманням законності в країні С.Піскуна, то зниження відбувалося з позначки 2,5% і нині досягло 1,2%.

У кого було більше, у того більше й знизилося: у В.Литвина, наприклад, 8% (із 21% у серпні до 13% у вересні); у Ю.Луценка — теж 8% (із 19 до 11% відповідно), у А.Кінаха — 6% (із 13 до 7% відповідно), у О.Мороза — 5% (із 16 до 11% відповідно).

Як і у випадку з інституціями та структурами влади, колишні тверді прибічники можновладних осіб переходять поки до розряду їхніх поміркованих прибічників. Виняток — колишній відповідальний за національну безпеку країни пан Порошенко, котрий за місяць втратив 4% твердих прибічників із наявних у серпні 6%, зате набув 19% противників. Тепер його дії підтримують трохи менше двох із кожної сотні громадян, а не підтримують — 68 із тієї ж сотні.

Головні особи, колишні близнюки Майдану — В.Ющенко і Ю.Тимошенко — втратили однаково. І якщо різниця в рівнях їхньої нинішньої популярності є, то зважувати її треба не на око, навіть президентське, а радше на ювелірних терезах. Або медичних...

Отже, рівень повної підтримки дій В.Ющенка скоротився на 13% — із 33% у серпні до 20% нині — або на 29% порівняно з квітнем, коли його дії повністю підтримували 49% громадян. Число противників дій ВА збільшилося на 5% (порівняно з квітнем — на 12%) і становить сьогодні 34% громадян країни.

Рівень повної підтримки дій Ю.Тимошенко скоротився на 11% (із 32% у серпні до 21% нині) або — на 26%, якщо порівнювати з квітнем, коли її дії підтримували 47% громадян. Число противників леді Ю збільшилося на 5% (порівняно з квітнем — на 16%) і становить сьогодні 36% громадян країни.

Вловили різницю? Ну і гаразд. Хто більше матері-Вітчизні цінний — не настільки важливо, і з цим колишні герої Майдану розберуться самі. Набагато важливіше і набагато гірше те, що, по-перше, розбір цей коштує втрат обом, а по-друге, закріплює той розкол країни, котрий так затято поглиблювала стара влада і з яким так ревно обіцяла боротися нова…

Втрати на карті

Не на черговій дорожній, крий Боже — від них уже голова обертом. А на звичайній, географічній карті країни. Обидва помаранчеві лідери порівняно з квітнем втратили, причому — і на своєму електоральному полі: на Заході й у Центрі, де число їхніх твердих прибічників упало в середньому удвічі, а натомість у півтора в середньому разу збільшилося число твердих противників на Сході та Півдні.

Рівень повної підтримки дій В.Ющенка порівняно з квітнем упав на Заході країни у два, у Центрі — у два з половиною рази (із 85 до 39% і з 66 до 25%, відповідно). Захід, щоправда, залишився до ВА толерантним більше (число противників тут зросло незначно, із 5 до 9%), Центр — менше, число противників збільшилося з 10 до 19%.

А на Сході та Півдні твердих прибічників ВА вже час заносити в Червону книгу. Їхнє число на Сході зменшилося з 22 до 8%, на Півдні — із 29 до 12%. Зате відчутно зросло число противників: на Сході — із 36 до 55%; на Півдні — із 38 до 54%.

Ю.Тимошенко. На Заході число її твердих прибічників зменшилося більш ніж удвічі, у Центрі — майже в два рази (із 79 до 36% і з 61 до 32%, відповідно). Число противників збільшилося: на Заході з 3 до 13%, у Центрі — із 7 до 19%.

На Сході та Півдні прибічники леді Ю настільки ж рідкісні, як і прибічники Віктора Андрійовича: на Сході їхнє число зменшилося з 25 до 8%, на Півдні — із 27 до 12%. Число твердих противників збільшилося: на Сході з 32 до 56%, на Півдні — із 40 до 58%.

Тобто на Заході обидва лідери йдуть, як у груповому заїзді — ніздря в ніздрю і за переваги прибічників над противниками. На Сході та Півдні — те ж, але зі зворотною перевагою. У Центрі леді Ю трохи попереду. А в цілому обидва на своєму полі втрачають прибічників, на чужому отримують противників.

Загальні підсумки для трьох

Що стосується тих, хто очистився і від кого очистилися, то підсумкова картина в цілому зводиться до таких сюжетів.

ПЕРШИЙ. Обидва помаранчеві лідери в очах великої нації загалом мають однаковий вигляд, — в частині інтересів, які вони, на думку громадян, захищають.

У тому, що їхні дії спрямовані передусім на захист загальнонаціональних інтересів, упевнені трохи більше третини громадян країни (у разі ВА — 38%, ЮВ — 37%). А в тому, що вони з таким же першорядним запалом захищають інтереси свої і свого політичного оточення — по 43%. Кожному п’ятому в обох випадках важко розібратися — чи то в інтересах, чи то в захисниках.

Але в цілому приблизно третина громадян дотримується однакової думки про обох колишніх героїв Майдану — і Віктора Андрійовича, і леді Юлію Володимирівну.

ДРУГИЙ. Рівень повної підтримки дій В.Ющенка на сьогодні нижчий, ніж під час перебування його прем’єр-міністром, коли означений рівень становив 26—27%. Відставка у травні 2001 р. принесла йому додаткові 4—5% прибічників і рівно стільки ж — противників. Після чого відповідні показники аж до виборів коливалися в межах 20—30%.

ТРЕТІЙ. Ю.Тимошенко після відставки зберегла підтримку, рівну підтримці діючого президента, й удвічі вищу, ніж підтримка залишеного нею уряду. Порівняно з часами свого віце-прем’єрства леді Ю у виграші: тоді число її твердих прибічників не перевищувало 5%, зате противників було 60—64%. Нині, нагадаємо, співвідношення 21% : 36%. Однак відставка, за всієї любові великої нації до скривджених і зраджених, не тільки не принесла опальній екс-прем’єрці додаткових прибічників, а навіть не уповільнила досить стійкий темп скорочення їхнього, прибічників, числа.

І четвертий, підсумовуючий. Не смішно, але факт — на цьому тлі двох колишніх явних лідерів цілком пристойного вигляду набуває третій — трохи було призабутий В.Янукович. Тому що стабільний: поки він сидів у Філях, рівень повної підтримки його дій коливався навколо 17—19%, що цілком із колишніми переможцями тепер співвідносно. І противників у нього не додалося: як було у квітні 50%, так і залишилося. Ну, прямо тобі Михайло Іларіонович — битву програв, війська тишком-нишком відвів, столицю здав, але кампанію, однак, ще не закінчено. От і новому президенту під час призначення ще більш нового прем’єра багнети Партії регіонів знадобилися — і були затребувані. А там, гляди… Михайло Іларіонович теж до Парижа не вступив, сам государ партію, даруйте, армію, до перемоги привів…

Загальні підсумки для великої нації

Власне, під час «процесу очищення» нація переважно й масово сиділа із/перед засобами масової ж інформації і з великим набором сильних почуттів за дійством спостерігала. Результатів спостережень і пережитих відчуттів у цілому два.

Перший. Розчарування в умовно новій владі, котра, щоправда, певний ресурс очікувань зберігає.

У вересні число тих, чиї надії нова влада виправдала, зібгалося до 6% найстійкіших її прибічників (у серпні таких було теж негусто, але нібито вдвічі більше — 12%). Число у новій владі зневірених, навпаки, зросло на 10%, і становить сьогодні 27%. Фактично колишнім залишилося число тих, хто нічого не чекав, а тому — не розчарувався (20%), а також тих, хто очікував, що буде погано, хоч і не настільки (13%).

Ресурс: постійне число затято очікуючих — 24% громадян країни як вважали, так і вважають, що занадто рано давати оцінку діям нової влади. Збереглися навіть 2% тих, хто твердить, що нова влада виявилася навіть кращою, ніж могло привидітися в мріях.

Другий. Розчарування в розвитку подій в Україні під час правління нової влади. Тут ресурс можна угледіти тільки за дуже великого бажання і тільки в одному регіоні.

Число переконаних у тому, що події в країні розвиваються в правильному напрямі, у вересні зменшилося на 10%, а порівняно з квітнем більш ніж удвічі, і становить тепер 21% — стільки ж, скільки було у квітні 2004 р., в останні спокійні дні влади попередньої і, казали, злочинної — в моральному, як з’ясувалося, сенсі. Щоправда, число песимістів (поки?) торішнього показника не досягло (44% проти 56% у квітні 2004 р.). Але значуща частина великої нації перемістилася в категорію розгублених, тих, хто зрозуміти не може, що з напрямом і подіями коїться — у квітні нинішнього року таких було 23% (у квітні 2004 р. — 24%), тепер — 35%.

По регіонах. На Заході й у Центрі країни число тих, хто вважає напрям розвитку подій правильним, скоротилося більш ніж удвічі (із 76 до 34% і з 65 до 31% відповідно). Зате число тих, хто напрям цей вважає неправильним, зросло на Заході більш ніж учетверо (із 7 до 30%), у Центрі — у два з половиною рази (із 14 до 38%). Отже, на Заході співвідношення прибічників і скептиків у квітні вкрай оптимістичне (76% : 7%), нині має вигляд настільки блідий (34% : 30%), що тільки за дуже великого бажання можна вважати, що Захід залишається регіоном, де збереглася, хоч і мінімальна, але перевага прибічників напряму, за яким розвиваються події під проводом нової влади.

На Сході та Півдні ніякої сили бажання не допоможуть: на Сході співвідношення на користь правильності розвитку подій ніколи не було (у квітні — 34% оптимістів, 37% — скептиків, нині — 15% : 65% відповідно). На Півдні оптимісти втратили чисельну перевагу ще в серпні, а у вересні їхнє число скоротилося порівняно з квітнем більш ніж утричі — із 47 до 13%, скептиків зросло майже вдвічі — із 34 до 63%.

І якщо на Заході й у Центрі наростає розгубленість (17 і 36% та 20 і 31% відповідно), то на Сході та Півдні — визначеність на користь неправильного напряму розвитку подій. Тобто можна припустити, що виборці Віктора Федоровича зміцнюються в правильності свого колишнього й майбутнього вибору…

Загальні підсумки битви напередодні кампанії: велика нація і троє

Якщо спробувати все викладене вище узагальнити, то можна припустити, що, втрачаючи довіру до діючої умовно нової влади і віру в її здатність (чи бажання) спрямовувати розвиток подій у потрібному для громадян напрямі, означені громадяни, вони ж виборці, будуть від неї тихо, але цілеспрямовано втікати. І нічого дивного не буде, якщо поки розгублена частина великої нації потягнеться і з нудного складу поміркованих, і з набираючої було сили НСНУ не тільки в нинішню «Батьківщину» і майбутній БЮТ, а й у Партію регіонів...

А ще більш загалом — за станом на середину вересня переможці помаранчевої революції, схоже, програли колишнім переможеним. Обидва помаранчеві лідери паралельними шляхами пішли миритися в стан біло-синього противника: леді Ю — із двома стрічками, котрі виникли в останньому акті нізвідки, мов червона хустка у Вії Артмане в «Театрі». Віктор Андрійович — із міцним чоловічим рукостисканням і Меморандумом про порозуміння... А от якби не символами, а справами добрими, га? Глядиш, для примирення країни ні акторством займатися, ні принижуватися не довелося б.

* Для порівняння в статті використано результати соціологічних досліджень, проведених у квітні і серпні 2005 р. в усіх регіонах України. У ході кожного дослідження було опитано більш як 2000 респондентів віком старше 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.