МІЖ ШАХАМИ ТА ЛАПТОЮ

Конституційна епопея затягується. Це стало зрозуміло після оголошення рішення, схваленого спеціальною парламентською комісією минулої середи. Після безславної кончини проекту №4105 орган (покликаний бути колективним лобістом політичної реформи) кілька разів безуспішно намагався провести чергове засідання. 19 травня нарада конституційних комісарів знову опинилася на межі зриву. Зволікання обговорення іракського питання змусило членів комісії зібратися разом значно пізніше, ніж планувалося, і ризик залишитися без кворуму був досить високий.

Минулося — явка була забезпечена, і після досить тривалої, але не занадто бурхливої дискусії знавці конституційної казуїстики винесли рішення, яке ще більше заплутало й так непросту ситуацію.

8 квітня, коли горезвісний проект №4105 не отримав необхідної підтримки депутатського корпусу, багатьом здавалося, що реформа померла. Але, як виявилося, насправді того дня народилася інтрига. Автором її, як ми вже писали, став Олександр Мороз, напередодні голосування «клонувавши» доленосний документ. У результаті увазі членів парламенту були представлені дві версії — 4105 (класичний) і 4105 (оновлений). Перший варіант двічі (5 грудня минулого року і 16 березня ц.р.) був протестований Конституційним судом і, знову-таки, двічі (24.12.03 і 03.02.04) підтриманий простою більшістю Ради. Але трьохсот голосів у потрібний момент не зібрав. Другий, досить суттєво відрізняючись від першого, ніким не тестувався і ніким не підтримувався. З позиції правової логіки, це — очевидний недолік. Однак зазначений проект не ставився на голосування, і, з погляду політичної доцільності, це виявилося незаперечною перевагою дивного документа.

Дивного не в сенсі змісту — 4105(о) (чи, як його сьогодні ще називають, «проект Мороза») має такі ж самі права на існування, як і будь-яке інше законотворче напрацювання. А ось легітимність цього проекту викликає сумніви не тільки у вашого покірного слуги, а й, як мінімум, у двох членів конституційної комісії — Віктора Мусіяки та Миколи Онищука, чия юридична обізнаність не потребує додаткової реклами.

Для тонких цінителів політичної казуїстики нагадаємо, як з’явився на світ 4105(о). Вранці 8 квітня кожен із народних обранців побачив на своєму робочому столі пакет документів, безпосередньо пов’язаних із майбутнім голосуванням. У пакеті були власне законопроект №4105 і ще два дуже цікавих документи. Зупинимося на них докладніше. Перший — «Проект закону про порядок вступу в силу Закону України «Про внесення змін у Конституцію України» (реєстраційний номер — 4105-1). До нього додавалися підготовлені Олександром Морозом «Пропозиції до проекту закону №4105 (за текстом)», належним чином не зареєстровані. Простіше кажучи, два документи запустили під одним «маркуванням», що заборонено у принципі, і вже тим більше, коли йдеться про коригування Основного Закону.

Другий документ був ще цікавіший. У ньому містилася порівняльна таблиця чинної Конституції, проекту №4105 і пропозицій Мороза. Всередині форменої таблички сектора реєстрації законопроектів красувався дивний напис «До №4105». Якщо я не маю рації, нехай скажуть своє слово парламентські ветерани, але, як на мене, ВР уперше зіштовхнулася з таким своєрідним реєстраційним номером.

4105 почив у Бозі, а ось «проект Мороза» сьогодні називають найреальнішим претендентом на успіх. Залишімо осторонь переваги й недоліки останнього, звернімося до суто формального боку питання. Як називається цей проект? 4105? У такому разі «проект Мороза» не має права ставитися на голосування, бо документ під такою назвою вже був відхилений парламентом і (відповідно до чинної Конституції) повертатися до нього парламент може, як мінімум, через рік. 4105-1? Але документ під такою назвою не розглядався Конституційним судом і не отримував схвалення Ради. Те ж саме стосується й проекту, іменованого До №4105.

Сам Олександр Олександрович неодноразово висловлювався на цю тему, і зміст його зауважень зводився приблизно ось до чого: експертизи КС і попереднього голосування ВР його проект не потребує, бо це ніби як 4105. Але схвалювати його конституційною більшістю з наступним внесенням змін в Основний Закон можна, бо це ніби як не 4105. От уже не думалося, що колись доведеться чути таку аргументацію з вуст настільки досвідченого законотворця і настільки відомого політика.

Одне слово, якщо керуватися здоровим глуздом, регламентом і Конституцією, то «проект Мороза» ніяк не може бути винесений на голосування. Однак останню крапку в цій заплутаній справі має право поставити Конституційний суд. До нього по тлумачення і звернулася група народних депутатів.

Однак конституційна спецкомісія Ради (співголовою якої є Олександр Олександрович) вирішила не чекати вердикту КС і 19 травня ухвалила дещо хитромудре рішення. Про його суть трохи згодом. А зараз — два слова про подію, що відбулася за кілька годин до зборів комісарів. Леонід Кучма (вшанувавши своєю присутністю «круглий стіл» політологів, організований Національним інститутом стратегічних досліджень і присвячений особливостям сучасного політичного процесу) укотре заявив про необхідність проведення політичної реформи. Президент запропонував забути про проект №4105, але при цьому закликав «у жодному разі не вносити те, що потребує звичайної процедури розгляду Конституційного суду». Крім того, Леонід Данилович зауважив: «Сьогодні є ще один, як кажуть, історичний шанс до президентських виборів зробити це. Якщо цього не буде, то після виборів буде так: слово взяв, слово забрав».

Проаналізуємо сказане главою держави. З одного боку, він вимагає «поховати» відхилений 4105, суворо дотримуватися процедури і розглядати тільки ті законопроекти, які мають експертизу Конституційного суду. Це означає, що депутати можуть брати «у розробку» тільки два проекти — №4180 (внесений представниками більшості) і
№3207-1 (підготовлений групою нардепів на чолі з Олександром Морозом, Віктором Мусіякою та Анатолієм Матвієнком).

З іншого боку, Кучма вважає, що слід поквапитися й обов’язково встигнути до початку президентських виборів. Але зазначені проекти навіть не пройшли процедури попереднього схвалення, а отже, парламентарії можуть і не вписатися в часові рамки, визначені гарантом. То що ж усе-таки має для Леоніда Даниловича першорядне значення — чистота процесу чи його швидкість? Не зовсім ясно.

Не дуже зрозуміле й інше: чим саме керувалися депутати більшості, які через кілька годин після того взяли участь у схваленні хитромудрого рішення конституційної комісії? При його виробленні було використано прийом, уже апробований Морозом, — вирішено «проштовхувати» законопроект, з одного боку, ніби й ідентичний 4105, а з іншого — ніби й ні. Отже, з подачі Олександра Олександровича, депутатський спецорган ухвалив рішення:

— звернутися до парламентських фракцій із пропозицією підготувати кілька варіацій за мотивами «покійного» законопроекту №4105 із метою визначення єдиного підходу до дискусійних моментів, зокрема до положення про імперативний мандат;

— рекомендувати провести нараду з участю спікера та керівників фракцій і груп із метою визначення подальшої долі реформи;

— закликати всі депутатські об’єднання Ради підписати угоду, яка стала б політичним фундаментом майбутньої реформи.

Сам Мороз, коментуючи цю постанову, зауважив, що:

— використання проекту №4105 як відправної точки не випадкове, бо він мав найбільшу підтримку народних депутатів;

— вилучення тих чи інших положень із законопроекту не потребує нової процедури розгляду документа;

— усі необхідні кроки слід зробити найближчим часом, щоб уже в червні узгоджений документ був винесений на остаточний суд Ради, яка може голосувати за нього без попереднього схвалення, передбаченого 155-ю статтею Конституції.

Про переконливість наведених аргументів і легітимність майбутнього проекту пропонуємо читачу судити самостійно. Ми ж спробуємо проаналізувати логіку слів і вчинків двох головних «конституційних» ньюсмейкерів — Леоніда Кучми та Олександра Мороза. Версій дві, виглядають вони, зізнаємося, не дуже переконливо, але інформації, достатньої для появи інших, поки що немає.

Версія перша. Леонід Кучма поставив хрест на конституційній реформі. Тоді його одкровення в НІСД — не більш ніж популістська риторика й політичне лукавство. Гарант прагне зберегти обличчя і хоче залишити парламент у напрузі. У такому разі рішення комісії — плід активності Мороза, який щиро сподівається, що він може проштовхнути реформу з допомогою побудови системи складних компромісів. Депутати від влади з його ініціативами погодилися легко, позаяк:

— рішення комісії мають глибоко рекомендаційний характер;

— не те що реалізація задуманого, а навіть простий «підхід до снаряда» потребує активної участі Литвина, який не приховує своєї ворожості до реформи. Крім того, голова ВР нарешті опанував майстерність тонкого проштовхування (завалювання) рішень.

Версія друга. Кучма вирішив будь-що домогтися реалізації плану «Конституційна реформа». Реанімація проекту №4105 — єдиний швидкий і ефективний шлях досягнення цієї мети. Хоча й не зовсім порядний. Заявляючи про своє критичне ставлення до «ексгумації» цього документа, Леонід Данилович зберігає обличчя. І підставляє Верховну Раду.

У кожному разі, можна констатувати тільки одну, дуже сумну обставину: політична реформа, яка могла і мусила стати всенародною справою, такою ніколи не була і, судячи з усього, в досяжному майбутньому вже не стане. На наших очах реформа остаточно перетворилася на екстремальний, елітний вид спорту, на складну політичну гру. Гру, у якій стільки разів змінювалися правила, що вже ні гравці, ні арбітри, ні тренери, ні (тим більше) глядачі не згадають, що ж це було спочатку — довга лоза чи шахи.