ЛЕОНІД ДЕРКАЧ РОЗВОДИТИМЕ ГОЛУБІВ. А КОГО РОЗВОДИТИМЕ ВОЛОДИМИР РАДЧЕНКО?

Сказати, що 10 лютого вся Служба співала й танцювала, ми не можемо, оскільки це буде неправдою. Співали й танцювали лише 9/10 особового складу Служби безпеки України. І сталося це з ними після того, як із Банкової надійшла звістка про відставку голови СБУ Леоніда Деркача. Захисники Леоніда Васильовича в Києві і в Москві негативно поставилися до цього рішення Президента. Основний аргумент був такий: «Усе пізнається в порівнянні, на руках Деркача немає крові». Не сперечатимемося, оскільки в нас немає жодних підстав наполягати на протилежному, але замислімося: чи достатньо аргументу про відсутність крові на руках для того, щоб у європейській державі залишити людину керувати Службою безпеки? Очевидно, ні. Оскільки мірилом професіоналізму людини, яка перебуває на цій посаді, не може бути лише момент причетності або непричетності до вбивства журналіста. Річ у тому, що Служба безпеки, керована Леонідом Деркачем, майже перестала виконувати функції, які диктував їй закон та інтереси країни. СБУ, чий обов’язок — стати інтелектуальним щитом безпеки, перетворилася... ні не на МВС, а на мусарню, із усіма наслідками, які з цього випливають, — із прослуховуванням депутатів, стеженням за бізнесменами та журналістами, використанням адмінресурсу й т.п. Характерно, що багато хто в Службі, особливо представники середньої ланки, не соромилися висловлювати невдоволення з приводу необхідності виконувати поліцейські функції і працювати на бізнес конкретної, задля справедливості зазначу, не президентської, сім’ї.

Указ про відставку Леоніда Деркача був підписаний заднім, а точніше 10 числом — днем засідання РНБОУ. Насправді ж кілька днів після засідання йшла боротьба за формулювання указу: «У зв’язку з переходом на іншу роботу» чи «У зв’язку з виходом на пенсію». В результаті формулювання виявилось лаконічнішим: «Звільнити з займаної посади».

Пост №1 на Володимирській обійняв Володимир Радченко. Зазначимо, що першу пропозицію обійняти стару нову посаду Володимир Іванович отримав десь біля Нового року. За нашими даними, він сприйняв її без особливого ентузіазму. Останні два місяці перебування Леоніда Деркача на посту глави СБУ пояснювалися, швидше, тим, що іншої кандидатури, крім Радченка, Президент не міг знайти. Переповнення чаші президентського терпіння збіглося в часі зі згодою Володимира Івановича обійняти цю посаду, що, власне, й сталося. І в цій ситуації ми не можемо не нагадати нашим читачам, що пост глави СБУ генерал Радченко залишив перед початком битви за президентське крісло, і залишив його саме тому, що завжди відкрито заявляв про категоричне своє небажання займатися внутрішньополітичним розшуком і виконувати поліцейські функції. У квітні 1998 року він за власним бажанням написав рапорт і згодом став одним із заступників Володимира Горбуліна. Протягом трьох років політичний спосіб життя Володимира Радченка не був бодай трохи публічним. Проте це не означає, що він не мав свого важливого сектора роботи (однією зі складових було ВТС), і це не означає, що Володимир Радченко випав із кола людей, з якими довірчо спілкується Президент. Радченко — людина Президента, і з цього приводу не може бути жодних сумнівів, але в цієї людини є мораль і принципи, а в нас є надія, що цих рис нинішній глава СБУ не залишить за порогом будинку на Володимирській. І потім, Володимир Радченко до свого першого головування в СБУ був міністром внутрішніх справ, і тому він добре має знати різницю між функціями, методами, завданнями й відповідальністю поліції та спецорганів.

Деякі експерти вважають, що призначення Володимира Радченка на пост глави СБУ посилить позиції його недавнього шефа — Євгена Марчука. Ми б, своєю чергою, не квапилися з висновками, оскільки знаємо, що того дня, коли Євген Марчук був призначений секретарем РНБОУ на місце Володимира Горбуліна, Володимир Радченко написав прохання про відставку. Відставки Президент не затвердив, але й особливої теплоти у взаєминах секретаря РНБОУ та його першого заступника не помічалося. Отже, вважати Володимира Радченка клавішею, на якій зможе грати Євген Кирилович, не слід.

А чого ж варто чекати від нового глави? Цілком можливо, що Службу безпеки спіткає ціла низка кадрових перестановок. Імовірно також, що Володимир Іванович спробує реанімувати те, що за інерцією називається українською розвідкою. Цей структурний підрозділ Служби безпеки при попередньому голові втратив практично всі зв’язки з усіма розвідками, крім російської. Регенерацію цих стосунків Володимир Радченко, цілком можливо, розпочне найближчим часом, оскільки протистояння, наявне в Україні, владі потрібно вигравати не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому, насамперед — західному фронті. Є підстави вважати, що відбудеться скорочення незаконної діяльності, спрямованої на прослуховування та стеження за учасниками політичних і економічних процесів. І на випадок, якщо Володимиру Радченку доведеться досить довго перебувати на цьому посту, цілком можливо, ми станемо свідками якісної реорганізації СБУ як структури.

Втім, для того, щоб працювати на перспективу, Володимиру Радченку доведеться грамотно вирішити головне нинішнє завдання: як в умовах касетної кризи, тиску Президента, який звик до деяких методів роботи Леоніда Деркача, і відсутності (після відставки Ігоря Смешка) конкуруючих українських спецслужб зберегти принципи, професіоналізм і все ще незаплямоване ім’я.

Характерно, що вирішувати це завдання довіреній особі Президента доведеться за умов дуже поширених у Службі антипрезидентських настроїв.

Володимирові Івановичу не позаздриш. Хоча, з другого боку, а кому тепер добре?