Криве дзеркало прямого ефіру

За весь час свого прем’єрства Віктор Янукович не дав жодного живого інтерв’ю. Спроби «ДТ» викликати Віктора Федоровича на розмову, що супроводжувалися переговорами високих представників обох сторін, наданням списку запитань і гарантіями недоторканності відповідей, закінчилися безрезультатно. Мужній син донецької землі, незважаючи на запевняння у відсутності в журналістів важких предметів за пазухою, усе-таки не зумів перебороти страх перед підступами та провокаціями. Мабуть, єдине інтерв’ю прем’єра, почуте широкою аудиторією, пролунало в ефірі Радіо «Свобода». І, вочевидь, справило таке враження на інтерв’юйованого, що він як порядна людина був змушений запропонувати інтерв’юеру стати його прес-секретарем. Ганна Герман-Стеців привнесла у відносини глави українського уряду з пресою порядок і дисципліну. Не можна сказати, що до неї у висвітленні діяльності прем’єр-міністра панувала творча імпровізація. Однак після її приходу «доступ до тіла» з незапланованими запитаннями унеможливився вкрай.

Таким чином, Віктор Янукович за всю свою президентську кампанію практично ніколи не потрапляв у ситуації, коли від нього вимагалася б блискавична реакція, ораторська майстерність і вміння аргументовано відстоювати свою точку зору. Якщо, звісно, не рахувати випадку, що стався на зустрічі з виборцями в Коростені Житомирської області, де всі зазначені якості кандидату в президенти вдалося продемонструвати, вимовивши лише одну фразу: «Приберіть його на ...». Не знав ветеран війни, котрий більш як півстоліття викладав у школі українську мову, що питання надання російській мові статусу державної у списку «заготовок» того дня не значилося.

Ось чому команда Януковича так довго не погоджувалася на передвиборні телевізійні дебати за участю свого лідера. І ось чому перестала відмовлятися від цього лише після тривалих боїв у Центрвиборчкомі, де відбувалося узгодження формату теледуелі. Шлях, треба сказати, було пройдено нелегкий. Представник Віктора Януковича в ЦВК, відомий своєю самозабутньою «відданістю» демократичним принципам Степан Гавриш наполягав на тому, щоб кандидати відповідали на заздалегідь підготовлені й чітко обговорені запитання, які задавав би їм ведучий. У результаті, коли сторонам удалося домовитися, «нашоукраїнці» розцінили як величезне досягнення той формат телеспілкування кандидатів, на який навряд чи погодилися б іще кілька місяців тому.

Оскільки гучне слово «теледебати» найменше підходило для назви того дійства, яке довелося спостерігати телеглядачам у понеділок увечері. За всіма класичними канонами жанру теледебати — це жива суперечка, обмін аргументами та гостра словесна перепалка. Саме цього штабісти Януковича боялися понад усе. Адже неймовірні за масштабністю матеріальні й адмінресурсові вкладення в їхнього кандидата виявилися б витраченими даремно після однієї лише спроби теперішнього прем’єр-міністра вступити в дискусію з екс-главою Кабміну. Категорично відмовитися від дебатів Янукович також не міг собі дозволити, оскільки неодмінно одержав би від опонентів прізвисько боягуза. І можете бути впевнені, що цю тезу в переддень другого туру було б максимально широко розкручено в передвиборній риториці Віктора Ющенка.

Технологам єдиного кандидата від влади вдалося не лише врятувати свого клієнта від цієї небезпеки, а й додати до його іміджу трохи позитивних якостей. Висунуті на початку умови, за яких Янукович був готовий «сісти за один стіл» зі своїм опонентом тільки після його привселюдних вибачень на адресу прем’єра, також були аж ніяк не експромтом. Як пише «Телекритика», посилаючись на самого Гліба Павловського, котрий чомусь занадто одкровенно розговорився з кореспондентом видання, після того, як вимоги Януковича було широко оприлюднено, він змінив свою позицію. І нехай той-таки «5 канал» скільки завгодно глузує з хваленої послідовності Віктора Федоровича, набагато важливіше в розумінні його оточення інше. Янукович виявляється мудрим і шляхетним політиком, здатним переступити через образи й пожертвувати своїм почуттям гордості «на численні прохання телеглядачів». Сльозу розчулення, щоправда, це може викликати лише в тих, хто не розуміє: не бачити б країні свого прем’єра в прямому телевізійному ефірі, якби не пробили його соратники безпечний для нього режим дебатів.

Спостерігаючи за примітивною драматургією вистави, важко було позбутися думки про те, що з однаковим успіхом кандидати могли виступити в різних студіях і в різний час. Нерішучі спроби Віктора Ющенка посперечатися з візаві наштовхнулися на вимогу не перебивати оратора й повідомлення про те, що якщо він хоче одержати відповідь на своє запитання, то має пожертвувати для цього часом, відведеним на його ж виступ. Вільної програми сценарієм так званих дебатів не передбачалося. Зате обов’язкову програму, на подив багатьох, Віктор Янукович відкатав майже бездоганно. Всупереч очікуванням, прем’єр не лише складав слова в речення, а й робив це нещодавно вивченою українською мовою, майже не заглядаючи в папери. Його прес-секретар свого часу не збрехала: у прем’єра дійсно відмінна пам’ять. Від себе додамо: й непогані акторські дані. Завчений текст Віктор Федорович вимовив чітко, складно та впевнено. Плюс до цього, на відміну від Ющенка, він знав, що камери знімають його постійно, й тому не дозволяв собі неадекватних жестів.

Єдиним, але дуже значним промахом прем’єра можна вважати відсутність у його виступі так званих н’юзів і фраз, приречених на цитування. Він і досі не сходив з екранів телевізорів, вимовляючи короткі, але ємні спічі про досягнення свого уряду. До теледебатів усе-таки потрібно було припастися двома-трьома ще не «використаними» месиджами для своїх виборців. Втім, це недопрацювання на совісті прем’єрських спічрайтерів, а не самого Віктора Федоровича, котрий навіть найближчих своїх соратників ввергнув у стан безмежного подиву своїми декламаторськими здібностями. Інший на його місці, напевно, образився б: це ж треба було так недооцінювати людину! А про те, що від єдиного кандидата ніхто не очікував таких успіхів, свідчить як мінімум відсутність на каналі УТ-1, який транслював дебати, анонсів про дійство, що готувалося. «Ніколи не буває так погано і так добре, як того очікуєш», — стверджує французька приказка. І якщо перша її частина стосується загального враження про участь у теледебатах Віктора Януковича, то друга відноситься до післясмаку від виступу Віктора Ющенка.

Людина, котра говорить, позираючи в папірець, — щось нове й незвичне в образі Віктора Андрійовича. Ще дивнішим є те, що він не відривав очі від своїх записів, навіть розповідаючи анекдот або цитуючи класика української поезії. І відбувалося це саме в той період політичної діяльності лідера «Нашої України», коли завдяки колосальному досвіду, одержаному під час виборчого марафону, він знаходив не притаманні йому раніше навички спілкування з аудиторією. Можливо, Ющенко не зумів абстрагуватися від думок із приводу того, як він виглядає. «Не дивіться на мене, мені самому не хочеться себе бачити», — читалося в його нахиленій голові й похмурому, зосередженому виразі обличчя. Загалом новий імідж Віктора Андрійовича, завдяки старанням провладних каналів, уже знайомий країні: опозиційного кандидата показують без слів, які він вимовляє, але часто і великим планом. Тому зовнішність Ющенка навряд чи могла вразити глядачів. Однак він просто не тримався в кадрі. Щоправда, руку до цього доклала й команда його опонента. У будинок телецентру ющенківці прибули задовго до початку ефіру. І старанно, з урахуванням нинішнього вигляду свого шефа виставляли світло й камеру. Коли у студії з’явився Віктор Янукович, його тезка вже хвилин п’ятнадцять перебував на місці, розташованому по праву руку ведучого. Однак Сергій Тігіпко наполіг на тому, щоб місце розташування дебатуючих визначав жереб.

Внаслідок цього за дві хвилини до старту Ющенко опинився на іншому місці, і про професійне висвітлення його «складної» зовнішності на екрані вже не йшлося.

Для тих, хто слухав дебати по радіо або пізніше читав їх роздруківку, перемога Ющенка була очевидною. Однак телебачення — це насамперед картинка. І в цьому аспекті Віктор Андрійович програв. Не через свою зовнішність, а через поведінку в кадрі. Порівняно з Януковичем, який постійно дивився в камеру, що у глядачів створювало ілюзію, буцімто він дивиться їм в очі, Ющенко видавався занадто напруженим і скутим. І хоч Янукович при цьому надто часто моргав та криво посміхався, незаперечно одне — він узяв своїм екстер’єром. Ніби відчуваючи, що навіть ті, хто його добре знає, саме в ці хвилини відкривають нового Януковича, прем’єр надихався ще більше. Тим більше що був абсолютно впевнений: йому не слід боятися несподіваних запитань, здатних збити його з прокладеної магістралі. Лише одного разу він ледь не втрапив був у кювет, коли заявив, що на президентство його «благословили старці на горі Афон у Єрусалимі». Легка плутанина з географічними поняттями в цьому місці не така цікава, як фраза «Без ба...», яка почулася після цього. Контролював себе, судячи з усього, Віктор Федорович на ту хвилину досить добре для того, щоб не доказати до кінця «Без балди» і поправитися: «Без благословення я б не пішов».

Одне слово, для команди Віктора Януковича його виступ був справжньою перемогою. Він дуже підняв її моральний дух, оскільки продемонстрував, що свого кандидата вони можуть не соромитися. І якщо над ним ще трохи попрацювати, то, дивись, і несанкціонованих запитань можна буде не боятися. Принаймні з мовами в нього набагато краще, ніж у багатьох інших російськомовних чиновників із набагато тривалішим стажем перебування у Києві. До речі, надмірна концентрація уваги на тому факті, що «самі ми не місцеві», здатна справити належне враження на земляків Віктора Федоровича. Але навряд чи може мати очікуваний ефект серед саме тієї частини електорату, що й є, власне кажучи, цільовою групою теледебатів. Частина люмпену та селян, які ще не визначилися (вони проживають у смузі, що тягнеться з півночі на південь по центру України), мислить трохи іншими категоріями. Правда, що стосується пролетаріату, то більшості його мав сподобатися Янукович: не важливо, що він говорить, а також наскільки змістовна, а тим більше — доказова його промова. Цілком достатньо того, що в нього явно сильна рука (якою він енергійно рубав повітря в такт своїм словам) і абсолютна впевненість у власній правоті. А ось для жителів сільської глибинки важливіше те, що Ющенко виглядав толерантним і не випромінював агресії, а отже, викликав у них симпатію. Якщо прибрати папірці й неадекватну поведінку в кадрі, Віктору Андрійовичу можна присуджувати перемогу. Хай навіть, як висловився Юрій Луценко, і технічну, за очками. «Янукович брав масою, а Ющенко — класом», — резюмував результати дебатів один із лідерів СПУ. І тут уже — кому що подобається.

Однак заради чого Ющенку справді варто було брати участь у нарузі над самою ідеєю теледебатів — це прорив інформаційної блокади. Першими словами, які вимовив Віктор Андрійович, увійшовши в приміщення телецентру, були: «Востаннє я тут був три роки тому». І багатьом мільйонам громадян важливо було переконатися, що Ющенко: а) живий; б) у нормальному фізичному стані; в) у нього на рукаві немає свастики; г) він каже «мій народ», «моя країна», «шановна громадо», і при цьому навіть у найзапеклішого циніка не виникне підозр стосовно його щирості.

Але найголовніший урок теледебатів, хай навіть у такому спотвореному вигляді, зводиться ось до чого: попри колосальну роботу, проведену владою для оболванювання народу й заради повної втрати інтересу в людей до того, що відбувається за дверима їхніх будинків, українські громадяни так і не впали в соціальний анабіоз. Кращим підтвердженням цього служить рейтинг УТ-1, зафіксований компанією GFK-USM під час трансляції теледебатів. Перші п’ять хвилин її дивилися 55,6% дорослого населення країни. До середини трансляції інтерес до передачі зберігали 43,3%. Середній рейтинг програм для аудиторії віком за 18 років у цей відтинок часу на Першому національному становить 0,7%.