КОЛІН ПАВЕЛЛ: «ДЕМОКРАТІЯ ТА ВІЛЬНИЙ РИНОК — УМОВИ УСПІХУ В XXI ВІЦІ»

Шістдесят п’ятий держсекретар Сполучених Штатів Колін Павелл не дуже любить спілкуватися з пресою, та й зрештою - гора справ, що навалилася на нього, зокрема й з кадрового формування Держдепу, не дає змоги в минулому чотиризірковому генералу роздавати інтерв’ю наліво й направо. Проте пан Павелл знайшов час відповісти на шість із тринадцяти запитань «Дзеркала тижня». Очевидно, вибрані запитання здалися держсекретарю найважливішими в американо-українських відносинах.

Коліну Павеллу - 64 роки. Свого часу він зробив блискучу військову кар’єру. З 1989-го по 1993 рік обіймав найвищу посаду в Міністерстві оборони - Глави Об’єднаного комітету начальників штабів. Павелл керував діями американських військових у двадцяти восьми кризових ситуаціях, у тому числі і під час операції «Буря в пустелі» 1991 року. Усі бойові й цивільні нагороди нинішнього держсекретаря навряд чи помістяться на одному кітелі. Проте Павелл проявив себе й в інших сферах. Він написав книгу «Моя американська подорож», що стала бестселером 1995 року. Держсекретар США - володар ступеня магістра бізнесу й цілої низки почесних ступенів, яких його удостоїли різні університети.

Завдяки допомозі посла США в Україні Карлоса Паскуаля «Дзеркало тижня» отримало можливість ознайомити наших читачів з думкою держсекретаря з ряду питань.

- Чи США і надалі вважають Україну важливою країною, і якщо так, то чому? Під час виборчої кампанії республіканці досить активно критикували адміністрацію Білла Клінтона за політику демократів щодо Росії та України. Що у цій політиці має намір змінити Держдепартамент, керований вами, пане Павелл? Як ви уявляєте собі побудову відносин з Україною? Особливо за умов, коли вплив США на Україну за останні місяці зведений до мінімуму?

- Україна займає важливе геополітичне місце в Європі. Ми підтримували незалежність України, її суверенітет і територіальну цілісність з 1991 року, оскільки це важливо для США. І наша позиція щодо цього не змінилася.

Демократія та вільний ринок - необхідні складові для досягнення успіху в ХХІ столітті. Для забезпечення свого майбутнього найкращим для України є подальше просування шляхом демократії та вільної підприємницької системи. Америка і надалі готова, як це було починаючи з 1991 року, допомогти Україні подолати цей шлях. Сума нашої допомоги говорить про серйозність наших намірів та ступінь нашого зацікавлення. З 1991 року ми надали Україні допомоги на суму 2,82 мільярда доларів США.

Разом ми вже багато чого досягли. За минулі десять років тисячі українських малих підприємств та неурядових організацій скористалися програмами мікрофінансування та малих грантів, що підтримуються США; понад 15 тис. українців та американців взяли участь у програмах обміну та перепідготовки, фінансованих урядом США. Ми працювали разом над вивизенням ядерної зброї з території України і над закриттям небезпечного блоку на Чорнобильській АЕС, що непокоїв українців та сусідів України. Сьогодні наші солдати служать пліч-о-пліч, допомагаючи утримати мир на Балканах.

Правдою є і те, що останніми місяцями в наших відносинах виникли певні розбіжності та труднощі. Дехто звинуватив США у сприянні політичній нестабільності в Україні. Це звинувачення є цілком неправдивим. Наша мета щодо України залишається незмінною. Ми хочемо допомогти Україні збудувати процвітаючу демократичну державу, інтегровану в Євроатлантичну спільноту. Навіть коли між нашими урядами існували розбіжності, ми і надалі брали участь у спільних зусиллях, таких, як сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, зміцнення енергетичної безпеки України, допомога фермерам отримати посвідчення на володіння землею, підтримка зусиль України в модернізації її збройних сил.

Я сподіваюся, що з поглибленням відданості України демократичним цінностям та принципам вільного ринку, просуванням вперед політичних та економічних реформ, поглибиться і наше партнерство. Чим більше Україна прагнутиме росту економіки через інвестиції та створення робочих місць, чим більше вона прагнутиме сучасної, неупередженої судочинної системи, незалежної преси, тим більше ми зможемо запропонувати їй допомоги. Наше партнерство з демократичною, орієнтованою на вільний ринок Україною - це довгострокове партнерство.

Сполучені Штати будуть продовжувати шукати способи допомагати Україні відігравати позитивну і конструктивну роль у новій Європі. Це в наших інтересах та в інтересах усіх інших. Проте ми також розуміємо, що майбутнє України знаходиться повністю в руках самих українців. Вони повинні не лише вірити у своє краще майбутнє, вони повинні підтримувати політичні та економічні реформи, щоб зробити таке майбутнє можливим.

- Зараз переважна більшість українських політиків, які впливають на процес прийняття рішень, вважають необхідним орієнтуватися на Росію. Москва політично та економічно це відвзаємнює. За такої ситуації рух України до Європи може значно сповільнитися. Чи ви вважаєте, що такий стан справ є тимчасовим, чи Україна, на вашу думку, завжди залишатиметься у сфері впливу Росії?

- Співпраця між Росією та Україною не виключає близьких відносин між Україною та Європою, і свідченням тому є особливе партнерство України з НАТО та її Угода про партнерство та співпрацю з Європейським Союзом. За умови подальшого проведення реформ та глобальної інтеграції, Росії та Україні слід встановити міцні, побудовані на співпраці стосунки, взаємовигідні економічні угоди та глибокі культурні зв’язки. Сполучені Штати підтримують позитивні, дружні та конструктивні відносини між Україною та Росією, що базуються на взаємовигідних підходах і повазі суверинітету кожної з країн. Ми також сподіваємося на рівні можливості для всіх іноземних інвесторів, щоб допомогти збудувати добробут України, використовуючи прозорі, відкриті процеси, засновані на засадах поваги до верховенства права.

Наша мета - об’єднана, вільна, процвітаюча та мирна Європа, побудована на принципах демократії та вільного ринку. Сфери впливу - це пережиток минулого.

- На початку червня в Ялті відбувся саміт ГУУАМ. Сполучені Штати колись уважно спостерігали за всім, що відбувалося у рамках цього об’єднання. Чи зберігся цей інтерес? Чи США і надалі розглядає ГУУАМ як перспективне з економічної та політичної точок зору об’єднання?

- Ми завжди висловлювали нашу підтримку ГУУАМ, як робили ми це і щодо інших добровільних угруповань держав, що створювалися на засадах спільних інтересів. Однак тільки самі п’ять членів групи можуть забезпечити успіх об’єднання. Співпраця групи у минулому, коли вона виступила як блок під час голосування на міжнародних зустрічах, продемонструвала дієвість ГУУАМ за наявності консенсусу. Власне, здатність групи досягати консенсусу щодо подальших цілей і втілювати конкретні проекти задасть тон майбутньому ГУУАМ.

- Сполучені Штати неодноразово заявляли про свою пильну увагу до розслідування справи Гонгадзе, наголошуючи при цьому на необхідності швидкого і прозорого розслідування. Чи задоволений Вашингтон тими результатами, які є на сьогоднішній день?

- Зникнення Георгія Гонгадзе минулого вересня та наступні події викликали енергійні дискусії по всій Україні з приводу свободи ЗМІ, проведення розслідування та заяв про причетність високопосадових осіб до вбивства журналіста. Ми і наші європейські партнери висловили свій інтерес та занепокоєння щодо цього випадку, наголосивши на важливості швидкого, ретельного та прозорого розслідування, надання повної інформації українській громадськості про розвиток подій.

Нещодавно експерти ФБР та Міністерства оборони США у тісній співпраці з представниками України визначили, що тіло, знайдене минулої осені, належить зниклому журналісту. Мені повідомили, що з боку української сторони під час проведення експертизи була надана відмінна підтримка та співпраця.

Ця трагедія викликала зацікавлення та занепокоєння в світі. Дорогоцінний час було втрачено. Ретельне та прозоре розслідування обставин зникнення журналіста допоможе Україні запевнити своїх громадян і друзів за кордоном в тому, що Україна і надалі сповнена рішучості слідувати європейським нормам та стандартам в галузі верховенства права та ролі ЗМІ.

- Україна у повному обсязі виконала свої зобов’язання щодо закриття Чорнобильської АЕС. У свою чергу «велика сімка» не надто квапиться із виконанням своїх зобов’язань щодо фінансування вирішення проблем, пов’язаних із закриттям станції, і, перш за все, це стосується фінансування завершення будівництва двох реакторів у Рівному та Хмельницькому. Чи збирається Америка допомогти Україні у вирішенні проблем, що виникли?

- У 1995 році «велика сімка» та Євросоюз підписали Меморандум про взаєморозуміння з урядом України, щоб працювати над закриттям Чорнобильської АЕС. З того часу Україні було надано понад 2 мільярди доларів західної допомоги на ядерну безпеку, реформи в енергетиці та суміжні проекти. Захід виконав вимоги меморандуму, і ми не збираємося залишати Україну наодинці з проблемою.

Дві міжнародні донорські конференції вже зібрали більше ніж 720 млн. доларів для побудови нового укриття на додаток до існуючого саркофагу, включаючи 158 млн. доларів, наданих Сполученими Штатами. Нова промислово-опалювальна котельня, що є ключовим елементом виведення з експлуатації ЧАЕС, побудована спільними зусиллями США та України, почала функціонувати у червні. Американський внесок у будівництво склав 32,5 мільйона доларів. Ще один проект, що фінансується Сполученими Штатами, буде направлено на поліпшення безпеки решти українських атомних станцій. Ми також підтримали надання Європейським банком реконструкції та розвитку кредиту для закінчення будівництва реакторів на Рівненській та Хмельницькій АЕС, коли директори банку попередньо ухвалили таке рішення в грудні минулого року.

Існує ще проблема колишніх працівників ЧАЕС. Скоріш за все, велика їх кількість може працевлаштуватися на будівництві нового укриття та роботах, пов’язаних із закриттям станції. Сполучені Штати профінансували спеціальні проекти, де мають бути залучені висококласні фахівці. Разом з ЄБРР та іншими донорами ми також підтримуємо розвиток малих підприємств.

- Чи ситуація із захистом авторських прав в Україні продовжує бути приводом для ускладнень в українсько-американських відносинах?

- Захист прав інтелектуальної власності залишається проблемою в Україні - і вона найбільше потерпає від наслідків цієї проблеми. В України великий потенціал у галузі високих технологій. Але деякі компанії просто не хочуть інвестувати, оскількі вони небезпідставно вважають, що їхні авторські права будуть порушені, а інтелектуальна власність вкрадена.

Досвід в багатьох місцях показує, що швидше розвиваються ті країни, які прийняли ефективні закони щодо інтелектуальної власності та готові боротися з неліцензійною продукцією. Чи в Україні, чи десь в інших країнах захист інтелектуальної власності слабкий. Маленька група, що виробляє піратську продукцію, отримує величезні прибутки, в той час як музиканти, винахідники, розробники програмного забезпечення потерпають від цього. І населення країни в цілому позбавлене переваг легітимного економічного зростання та позитивного інвестиційного клімату. Ось чому ми продовжуємо стверджувати, що захист прав інтелектуальної власності в першу чергу в інтересах України.

Безумовно, ознайомившись з інтерв’ю, читач зможе дійти власних висновків. Тим часом хотілося б додати декілька слів про перспективи американсько-українських відносин.

Демократи в США прийшли до влади на початку 1992 року, а втратили її на початку 2001-го. Що таке Україна, із чим її «їдять» і чи «їстівна» вона взагалі - республіканцям ще доведеться для себе визначати. Водночас уряд Джорджа Буша, який ставить на чільне місце геополітичну оцінку важливості кожної держави, не збирається забувати про Україну. Ключовою фразою до розуміння цього є слова президента США в Варшаві: «Європа, яку ми будуємо, повинна мати в собі Україну - країну, яка сьогодні переживає травматичний перехідний процес. У Києві говорять про те, що подальша доля України пов’язана з Європою. Якщо Україна справді прагне цього, ми повинні піти їй назустріч. Ми повинні простягнути руку допомоги Україні як це вже рішуче зробила Польща». У цих кількох пропозиціях - квінтесенція стратегії і тактики. Американці хочуть бачити Україну в Європі, й цим пояснюється прагнення США утримати Київ від євразійського розвитку, на який приречена Україна в складі, якщо не російсько-білоруського союзу, то нинішнього СНД. Там же вказується на першорядну умову євроінтеграції: волю й зусилля самих українців. І третій момент, мабуть, варто віднести до переліку методик досягнення поставленої мети - це відносини Польщі й України. У Варшаві дуже багато хто відзначив підкреслену увагу з боку Буша до української теми. Небайдужими залишилися експерти й до зустрічі Леоніда Кучми й Олександра Квасьневського, що відбулася після візиту президента США. Протягом двох годин президенти спілкувалися віч-на-віч, і багато хто допускає, що Олександр Квасьневський виконував посередницьку місію, роз’яснюючи українському колезі, що Леоніду Кучмі надано дуже вигідний шанс. Бо він останній.

Водночас основні напрями розвитку американсько-українських відносин у Вашингтоні намічено, але офіційно досі не затверджено. Векторів найімовірніше буде два. Перший - прагматичний. Він полягатиме в тому, що, попри внутрішні українські проблеми з демократією, реформами та свободою слова, співробітництво між Києвом і Вашингтоном буде досить тісним і енергійним. Другий вектор - демократичний, полягатиме в тому, що, попри тісне й енергійне співробітництво, офіційний Київ зазнаватиме критики через проблеми з демократією, реформами та свободою слова. Вашингтон вважає, що в такий спосіб він не втратить Україну та збереже демократичне обличчя. Схоже, при цьому ніхто не враховує психологію українського керівництва, котре будь-які компроміси вважає слабкістю, будь-які поступки - власною перемогою...

Проте прагматична необхідність збереження партнерських відносин із Києвом визначається цілою низкою чинників. По-перше, геополітичним, по-друге, економічним. І в цій ситуації не слід забувати про інтереси американців до Азовського й Чорноморського шельфів, нафтопроводу Одеса-Броди. І, якщо вийде, до транзитного газопроводу. Обленерго, а також збережені просунуті ракетні технології вельми цікавлять американських партнерів. Боротьба за Україну може одержати не лише принципово політичне, а й економічне наповнення.

Нарешті третім чинником є те, що Вашингтон вимушений зберегти відносини із нинішньою українською владою, позаяк на даний момент там не бачать їй альтернативи. Безумовно, в Америці є кілька досить впливових груп, які збираються з ефективною симпатією поставитися до декотрих українських політиків. Одна з цих груп, дуже близька до демократів, вважає, що майбутнє України пов’язане з групою СДПУ(о) й Віктором Медведчуком. Просуватися на американський ринок соціал-демократам допомагає лобістське піар-агентство «Апко» і досить серйозні зв’язки у впливових єврейських організаціях. Кілька інших груп як і раніше з симпатією ставляться до Віктора Ющенка, проте його оточення дедалі більше заповнює собою діаспора, у своїй більшості представлена не тими, хто готовий допомагати, а тими, хто готовий на Ющенку заробити. З’явилися в США й досить амбіційні сили, які з цікавістю стежать за діяльністю Юлії Тимошенко. Проте сьогодні всі комерційні фанклуби розуміють, що Леонід Кучма сильніший від усіх їхніх обранців, тож у першу чергу американці вестимуть діалог із ним.

Від Леоніда Даниловича, що посоромив усіх, будь-коли випущених іванів-покиванів, плавно переходимо до демократичного вектора. Справді, Сполучені Штати завжди були стримуючим чинником із погляду абсолютного розгулу придушення свободи слова в Україні. Чималі кошти різноманітних фондів витрачалися на грантову підтримку незалежних ЗМІ, а також неурядові організації, покликані формувати в Україні відкрите громадянське суспільство. У якихось моментах ця політика була ефективною, але в більшості випадків вона виявилася недостатньою, щоб привести до якісних змін ментальності суспільства чи правил гри. Водночас, поки в Україні не винайдено ефективний правовий механізм захисту ЗМІ від влади, наявність демократичного вектора в американсько-українських відносинах залишається основним щитом, яким за потреби зможуть спробувати прикритися опозиційні чи об’єктивні українські ЗМІ. Утім свого часу ні програмі «Післямова» в Україні, ні російському НТБ захист американських президентів не допоміг...

Не збираються у Вашингтоні забувати і про справу Гонгадзе. Переносячи з коментару в коментар одні й ті самі слова про необхідність проведення прозорого розслідування, американці проте не змирилися, як багато хто в Україні, з тим, що цей злочин не буде розкрито. Інше питання - наскільки вистачить їхнього терпіння та впливу? При цьому принагідно зауважу, що протягом останнього місяця надзвичайно активізувалося розслідування, яке проводить приватне американське агентство «Кролл». Запрошених свого часу Президентом і «Трудовою Україною» детективів практично вислав із країни генпрокурор, в ультимативній формі заборонивши їм проводити слідчі дії в цій справі на території України. Але згодом «анафему» було знято. І за непідтвердженою інформацією «Кролл» намагається укласти контракти з одними з найкращих фахівців для залучення їх до розслідування смерті журналіста, а заразом, можливо, і джерел касетного скандалу. Подейкують, що саме через «Кролл» було досягнуто попередньої домовленості з визнаним американським докою, мета приїзду в Україну котрого - забезпечення стовідсоткової безпеки ведення переговорів у президентському кабінеті. Та й не тільки в президентському.

Утім важливі навіть не ці подробиці, а той факт, що «Кролл» в Україні працює вельми активно і, щиро кажучи, не дуже зрозуміло, чому його послуги продовжують оплачувати ті, хто розуміє, що, по суті, бійку вже завершено. Не рекомендують сподіватися найближчим часом на її другий раунд і самі американці. Ніякого виступу Лазаренка в Конгресі не буде. Навряд чи найближчим часом щось нове скаже Микола Мельниченко. Та й на гарвардську експертизу плівок особливо розраховувати не варто хоча б тому, що президентом Гарварда став колишній міністр фінансів в уряді демократів Ларрі Саммерс, який, на думку американських експертів, не буде особливо зацікавлений у тому, щоб продемонструвати світу, із якою владою його керівництво співробітничало протягом шести років в Україні.

Серйозною перевіркою щирості демократичного вектора США будуть березневі парламентські вибори. Свого часу Олександр Квасьневський сказав українській опозиції: «Я обіцяю вам, що парламентські вибори пройдуть прозоро, без використання адміністративного ресурсу». Чи допоможуть Сполучені Штати своєму стратегічному партнеру виконати обіцянку при проведенні виборів на території іншого стратегічного партнера? Чи будуть ефективними інститути спостерігачів на виборах; зусилля американського посольства щодо нагляду за прозорістю процесу видачі ліцензій? І хіба тільки ці питання нині не мають відповідей? Як складуться наші відносини з МВФ? Чи збережеться в повному обсязі американська допомога, необхідна передусім самим американцям? Чи підуть американські інвестиції? Наскільки активною буде участь України в євроатлантичному співробітництві? Як американські економічні інтереси уживатимуться тут із російськими, а як із «буржуазно»-українськими? Що переможе - геополітичний розрахунок чи боротьба за демократизацію України? Якою в остаточному результаті буде позиція України щодо ПРО? Наскільки серйозно Київ і Вашингтон планують співробітничати в питаннях національної безпеки обох країн? Чи зможуть налагодити ефективне та взаємовигідне співробітництво в питанні нерозповсюдження технологій зброї масового знищення? Наскільки вдало Київ і Вашингтон співробітничатимуть у процесі владнання регіональних конфліктів неподалік українських кордонів? І чи зійдуться нарешті дві держави в баченні майбутнього України через п’ять-десять років?

Процес кристалізації відповідей уже йде, і особливо зволікати з ними Америка не збирається. Візит міністра оборони США був лише першою ластівкою. На початку наступного тижня в Україну прибуває Вільям Тейлор - координатор допомоги новим незалежним державам, а на останню декаду липня узгоджено приїзд у Київ радника президента США з питань національної безпеки Кондолізи Райс.

Республіканці вивчають Україну. При цьому не слід забувати, що в нинішній адміністрації є фахівці, котрі давно займаються Україною. До них можна віднести заступника держсекретаря Поля Добрянскі. А також Стівена Пайфера - екс-посла США в Україні, а найближчим часом - дипломата, у чию компетенцію входитиме курирування українсько-молдовсько-російсько-білоруського напряму.

Увага до України означає, що наша країна як і раніше перебуває в системі координат американських інтересів.

Прогресивні сили по обидва боки океану багато в чому збігаються в плані бачення перспектив України. Розбіжності виникають в оцінці нинішнього стану справ. «Ми досі не вийшли на рівень Польщі, Угорщини та Чехії, хоча могли», - кажуть у нас. «Україна не пішла шляхом Білорусі, Молдови й азіатських республік, хоча могла», - кажуть за океаном. Так усе-таки, що ж ми можемо? Шанс на правильну відповідь за нами.