«ІНТЕР»-ДЕМАРШ

У будівлі медіа-холдингу соціал-демократів, яку копітко вибудовують, гучно грюкнули двері. Видимої шкоди будівництву це не завдало. Ні тріщини фасаду, ні вибитого скла поки що не помітно. Проте про відсутність наслідків говорити усе ж зарано. Надто велику частину в інформаційному просторі країни займає канал «Інтер». І занадто багато на цьому каналі міцно пов’язано з людиною, яка, власне кажучи, і змусила «будиночок» здригнутися від зробленого нею шумового ефекту. Свідки розмови Олександра Зінченка з працівниками служби інформації, що відбулася напередодні вівторкового випуску «Подробиць», відзначили досить схвильований тон, у якому беззмінний керівник «Інтера» повідомляв про припинення будь-яких відносин із каналом. Зважаючи на все, Зінченко і не намагався приховувати, що це демарш. Однак його репутація досить стриманої і не схильної до епатажного стилю поведінки людини дає підстави вважати, що нарівні з емоційною тут присутня і політична прихована причина. Що підтверджується заявою, поданою після зустрічі з «інтерівськими» працівниками, про те, що Зінченко йде з посад першого заступника, члена політбюро і члена політради Соціал-демократичної партії України (об’єднаної).

Розділити політичну й емоційну сторони зінченківського кроку практично неможливо, так міцно вони переплетені і взаємозалежні. Але якщо все-таки спробувати це зробити, то варто почати з політики. Олександр Олексійович вельми болісно ставився до проблеми «есдепізації» каналу. Навіть недосвідчений глядач останнім часом міг помітити, що «Інтер» значно відійшов від свого недавнього іміджу партійного каналу. Взявши за мету вибудувати комерційне телебачення, цікаве всім, а не лише шанувальникам соціал-демократичної ідеї, Зінченко розумів, що докорінно реформована має бути насамперед служба інформації. Від працівників каналу не раз доводилося чути, що на використання «темників» і виконання прямих указівок з адміністрації Президента щодо інформаційної політики екс-почесний президент «Інтера» наклав негласне табу. І оголосив своїм підлеглим про прийдешню довгострокову і глибоку перебудову, метою якої повинен стати випуск високоякісного інформаційного продукту і як результат підвищення глядацького рейтингу «Інтера».

Проте в керівництва СДПУ(о) з цього приводу була інша точка зору. Є підстави стверджувати, що теза про максимально об’єктивне телебачення ним сприйнята не була. І, за деякими фактами, на цю тему в Олександра Зінченка відбулася розмова з партійними вождями. У результаті якої не лише не було знайдено компромісу, а й з’явилася реальна перспектива виникнення внутрішньопартійної опозиції. Якщо вірити окремим свідкам доленосного приїзду Зінченка на канал, там було сказано про серйозну образу, заподіяну Олександру Олексійовичу. З чого можна припустити, що, усвідомивши неможливість урегулювання конфлікту, соратники по партії самі спровокували демарш віце-спікера, не чекаючи, поки розбіжності переростуть у внутрішньопартійну дискусію.

Емоційний аспект вчинку Зінченка полягає в такому. Не є великим секретом той факт, що в СДПУ(о) давно сформувалися дві основні групи впливу: Медведчук—Суркис і Зінченко—Плужников. З Ігорем Олександровичем Олександра Олексійовича пов’язують давні приятельські і ділові стосунки. Так, їхній тандем не такий вагомий, як суркисівсько-медведчуківський. Але це стосується партійно-політичних розкладів. Якщо ж казати про фінансові видатки на партію, то в цьому сенсі обидва дуети рівні. І, мабуть, не останнім чинником у намірі Зінченка реформувати канал була його впевненість у тому, що йому є на кого обіпертися. Проте, зважаючи на все, він устиг поговорити не лише з партійним керівництвом, а й зі своїм соратником. У Плужникова, за деякими даними, останнім часом з’явилися певні проблеми, пов’язані з його неполітичною діяльністю. І у вирішенні цих проблем йому була обіцяна допомога. Саме тими, з ким загострилися протиріччя в Олександра Зінченка. Емоції останнього і були пов’язані з тим, що монолітність пари порушилася. З опори його недавній однодумець перетворився на ще одного опонента. Саме до нього Олександр Зінченко порекомендував «інтерівцям» звертатися з приводу діяльності каналу.

Додатковим емоційним тлом можна вважати також те, що події, які відбуваються з Олександром Зінченком останнім часом, спричинили переоцінку ним системи цінностей, що склалася. Те, що за інших обставин не викликало б у нього подібної реакції, нині виливається у відстоювання своєї позиції в такій, досі нетрадиційній для нього, емоційній формі.

Аж до заяв про те, що не поділяє «позицію керівництва партії з багатьох суспільно-політичних питань» і має розходження «у розумінні моральних та етичних норм життя». Минулого четверга ці далеко не втішні слова на адресу соціал-демократичних лідерів пролунали в новинах «Інтера». Каналу, до якого, за словами Зінченка, він не має відтепер стосунку. Отже, каналу, що тепер, коли Зінченко пішов, уже цілком і безперешкодно контролюється есдеками. Одне з двох: або він пішов з каналу лише на словах, або соціал-демократи різко поміняли свій фірмовий стиль організації інформаційного простору, що зводився до правила: про соціал-демократів або добре, або нічого.

Можливий, правда, ще третій варіант. Колектив «Інтера» ще не встиг адаптуватися до нових реалій, настання яких захопило його зненацька. Не виявила спритності і Банкова. І канал опинився в підвішеному стані, який навряд чи триватиме довго. Що стосується «інтерівців», то розмови про можливі акції протесту, що ходили серед них після заяви Зінченка, поки що так розмовами і залишаються. «Ситуація неоднозначна: адже його ж не усунули від керівництва каналом насильно, він сам пішов. Не виступати ж проти його власного рішення», — дивуються працівники каналу. І, мабуть, їх можна зрозуміти. Тільки, здається, їхній колишній шеф усе ж розраховував на підтримку каналу. Але не одержав її. Хоча слід зауважити, що надії його з самого початку були нездійсненними. Ще в березні, коли Зінченко збирав колектив, аби поділитися планами про майбутню перебудову, багато працівників сприйняли його наміри без великого ентузіазму. Одні тому, що звикли жити в умовах «темників» і чітких інструкцій, що і як потрібно робити. Інші — тому що були людьми не Зінченка. На канал впливають і інші авторитетні соціал-демократи, які мають можливість брати участь у тому числі й у кадровій політиці.

Зінченко дуже довго намагався приховувати від чужих очей свої розбіжності з партійним керівництвом, переймаючись тим, щоб не викликати розколу в партії. Цим він позбавив себе однодумців у СДПУ(о), опинившись у результаті в гордій самітності. Нікого не слід звинувачувати Олександру Олексійовичу, крім самого себе, і в тому, що аналогічна ситуація склалася і на каналі. Його концепція «беззірковості», за якої у колективі всіляко заохочувалась загальна рівність і припинялися спроби відійти від середньостатистичного творчого стандарту, обернулася проти нього. Психологія невирізнення з загального ряду, як правило, не сприяє тому, що людина усвідомлює себе особистістю, яка має свою позицію і бажає її відстоювати.

Малоймовірно, але все ж можливо, що демарш Зінченка є своєрідним тактичним ходом. Розрахованим на те, щоб раз і назавжди покласти край спробам перетворити «Інтер» на партійний телеканал. Принаймні, деякі з працівників каналу сподіваються на тріумфальне повернення Олександра Олексійовича, посилаючись на його ж натяки про можливість цього. Якщо цьому не судилося статися, то, відійшовши від медіапроекту, Зінченко може зосередитися на парламентській роботі. Третій шлях, яким він може піти, — зайнятися іншими телевізійними проектами. Свого часу віце-спікер брав активну участь в обговоренні перспектив створення громадського телебачення. Оцінити життєздатність цієї ідеї неможливо. Але в тому, що Зінченку буде чим зайнятися, реалізуючи її, можна не сумніватися. Не виключений варіант розвитку подій, за якого Зінченко вийде з партії. Це не означає, що партквиток буде здано найближчим часом. Але поміркувати над таким кроком Олександру Олексійовичу варто. Це розв’язало б йому руки для того, що зайнятися проектами і справами, якими він не міг займатися через певні партійні зобов’язання.

Під сумнівом залишається його перебування на посаді віце-спікера. Есдеки, пам’ятаючи про свою квоту, можуть зажадати його відставки. Можливо, така перспектива зупинить Олександра Зінченка від різкого прощання з рідною партійною організацією і він не стане грюкати дверима вдруге.