Ігор Франчук: «НАК «Нафтогаз України» у стані банкрутства»

Те, що початок опалювального сезону в Україні зірвано, що НАК «Нафтогаз України» давно не є самостійною і тим паче впливовою компанією на вітчизняному ринку газу, що дочірнє підприємство НАК — «Газ України» реально не має газу, аби забезпечити різко підвищені потреби підприємств теплокомунальної енергетики, — це логічний підсумок діяльності керівництва НАК за останні роки. І якщо не так давно все, що відбувається у секторі газу, пояснювали, м’яко кажучи, непрофесіоналізмом менеджменту цієї держкомпанії, то тепер, коли нафтогазовий комплекс і енергетику України практично віддано на відкуп двічі екс-главі «Нафтогазу», міністрові палива й енергетики Юрію Бойку, можна, мабуть, говорити про цілеспрямовану і кимсь (не лише в Україні) добре сплановану роботу, результатом якої, очевидно, мають стати розвал «Нафтогазу», зрада національних інтересів України й пряма експансія неукраїнського капіталу, зокрема «Газпрому», на весь український ринок як такий, а не тільки нафтогазовий.

Що НАК «Нафтогаз України» свідомо пускають під ніж, «Дзеркало тижня» неодноразово писало, висловлюючи власні версії того, що відбувається. Є своя версія і в Ігоря Франчука, який утаємничений у справи нафтогазової галузі України, бо з 2001 року аж по 29 серпня 2006-го очолював Державне акціонерне товариство (ДАТ) «Чорноморнафтогаз», яке входить до складу НАК «Нафтогаз України». Втім, Ігор Анатолійович не вважає себе звільненим і тепер, бо має намір довести, що його трудовий контракт продовжено головою спостережної ради (!? — Ред.) ДАТ «Чорноморнафтогаз» екс-главою НАК Олексієм Івченком до 2011 року. Можливо, ця обставина проливає світло на те, чому І.Франчук уникає розмов про темний період у житті НАК, очолюваної О.Івченком.

Але не про звільнення ми говорили з Ігорем Франчуком у редакції «Дзеркала тижня», а про ситуацію в нафтогазовій галузі країни в цілому і в «Нафтогазі України» зокрема в період із 2003 року по сьогодні. Одне слово, про те, як ми докотилися до такого «безгазового» життя. Сподіваємося, І.Франчук усвідомлює, що сказав в інтерв’ю «ДТ».

— Ігорю Анатолійовичу, саме 2003 року НАК «Нафтогаз України» очолив нинішній міністр палива й енергетики Юрій Бойко. У якому стані, на вашу думку, йому дістався «Нафтогаз України», і які тоді були позиції України на пострадянському та європейському газових ринках?

— На час приходу Юрія Бойка система НАК «Нафтогаз України» мала майже 10 млрд. кубометрів газу у підземних сховищах (свого власного газу). У тих цінах його вартість становила приблизно 600 млн. дол. «Нафтогаз» мав близько 300 млн. дол. на рахунках «Газпрому». Правда, існувала поточна заборгованість перед Туркменистаном — 150 млн. дол. І все ж позитивне сальдо компанії орієнтовно дорівнювало 700 млн. дол. При тому, що податкові зобов’язання перед державою були повністю погашені .

Крім того, у НАК «Нафтогаз України» був забезпечений баланс газу всередині країни. НАК мала змогу експортувати свій газ, зокрема у країни Європи, — для підтримки своїх інвестиційних проектів і для того, щоб мати фінансову можливість поставляти газ населенню за порівняно низькою ціною. «Нафтогаз» за рахунок своєї тарифної політики повністю покривав усі експлуатаційні витрати з модернізації й експлуатації газотранспортної системи. На паритетних засадах працював із «Газпромом» у питаннях постачання в Європу. Не було тоді з боку «Газпрому» відвертого диктату й не могло бути! Україна мала міжурядові угоди до 2015 року та контракти з Росією і «Газпромом», у яких чітко фіксувалися всі умови поставок і транзиту газу. Крім того, договір до 2007 року з Туркменистаном дозволяв нам щорічно закуповувати до 30 млрд. кубометрів туркменського газу. Був також підготовлений до підписання проект угоди з Туркменистаном до 2025 року про щорічні поставки в обсязі 50—60 млрд. кубометрів газу.

Такою була ситуація у «Нафтогазі України» на час, коли з посади голови правління НАК пішов В.Копилов і прийшов Бойко.

Звісно, «Газпром» такий стан справ не влаштовував. Уже тоді російська газова монополія розпочала реалізацію свого плану експансії в Україну.

З 2003 року «Газпром» і вищі посадові особи Росії вдавалися до безлічі спроб обвинуватити Україну у викраденні експортного газу. Скрізь розповідали, що українська газотранспортна система (ГТС) ненадійна і її треба терміново модернізувати тощо. Проте у питаннях роботи ніхто і близько не підпускав «Газпром» до «Нафтогазу» як самостійної національної компанії.

Коли 2003 року в НАК «Нафтогаз України» делегували Ю.Бойка, схоже, було розроблено, як тепер полюбляє говорити президент, «дорожню карту». На мою думку, перед Юрієм Бойком поставили чітке завдання, куди входили чотири основних пункти: ослабити «Нафтогаз» економічно; «поховати» назавжди прямі контракти на поставки газу з Туркменистаном; заплутати остаточно систему балансу газу; зробити НАК «Нафтогаз України» цілком залежною від зовнішніх постачальників газу.

Що зробив новий глава НАК насамперед? З його ініціативи, у схему постачання туркменського газу в Україну було введено нову комерційну структуру — Eural Trans Gas — замість компанії Itera, яка працювала за дорученням «Газпрому». Але з колишнім оператором газопостачання у нас був у всіх угодах чудовий пункт про те, що весь поставлений Itera середньоазіатський газ продавався на території України й за цінами, на 0,5 дол. нижчими, ніж ми купували в Росії. Itera не реалізовувала безпосередньо газ на території України, як тепер РУЕ. Це робила виключно НАК «Нафтогаз».

Але введенням нової комерційної структури не обмежилися: ETG дозволили спочатку транспортувати туркменський газ до українсько-російського кордону, а потім і транспортувати газ через територію України, зберігати його в українських ПСГ (спеціально для Eural Trans Gas було знижено тарифи з 9 до 2,5 дол.). «Під цю» структуру знизили й тарифну ставку на транзит газу. А далі — замість НАК тільки цей оператор отримує право експортувати газ з України. Тим самим було поставлено жирний хрест на можливості НАК «Нафтогаз України» самостійно працювати як із Туркменистаном, так і на газовому ринку Європи.

— У складному становищі опинився й Туркменбаші, який після укладення союзу Києва і Москви, по суті, залишився сам на сам із «Газпромом»...

— Для Туркменистану Україна була єдиною можливістю виходу туркменського газу в Європу. Сьогодні цього каналу немає.

— Що сталося у фінансовому плані в НАК «Нафтогаз»?

— «Розробляються» несправжні, міфічні проекти розвитку видобутку, розвідки газу й нафти в Лівії, Єгипті, Арабських Еміратах, Казахстані. «Нафтогаз» починає залучати величезні кредитні ресурси.

— А коли цей процес пішов?

— Саме при Ю.Бойку. НАК «Нафтогаз України» потрапляє у фінансову залежність від кредитів. Природно, жоден фінансовий ресурс (кредит, позика) не був використаний за призначенням. Більше того, коли Бойко керував «Нафтогазом», не відбулося жодної модернізації газотранспортної системи, хоча це постійно декларувалося. Готуючись до створення газотранспортного консорціуму, досліджували всю газотранспортну систему України. І ще тоді підрахували, що на повну модернізацію ГТС, включно з компресорними станціями, будівництвом нової нитки газопроводу, потрібно близько 700 млн. дол.

— Щорічно?

— Всього. Це не дуже великі гроші для такої компанії, як НАК «Нафтогаз України». Їх можна було акумулювати порівняно легко за рахунок тарифів на транспортування транзитного газу.

Далі. Дивним чином зросли втрати газу (технологічні, комерційні) для облгазів: — від 1,3 млрд. до 2,6—3 млрд. кубометрів на рік. Де цей газ, треба розбиратися. Зросли технологічні втрати в «Укртрансгазі» як на виробництвах, так і комерційні. Усе це пан Бойко ще й закріпив законодавчим шляхом, аби убезпечити себе від карних розслідувань на предмет, чому і звідки взялися такі втрати. Ми не стали прокачувати більше газу, населення не стало більше споживати. Але за два роки комерційні втрати по облгазах зросли більш як на 120%!

Тоді ж відбувається дивна річ, яка, по суті, також залишилася багатьма непоміченою, — стартувала робота зі скупки пакетів облгазів України.

— Усе ганялися за обленерго, і мало кого цікавили облгази...

— Пакети акцій облгазів почали консолідувати саме в той час, коли Бойко очолив НАК. І хоча тоді цю роботу не довели до логічного завершення, однак тепер це робиться. А мета її дуже проста: через вплив комерційної структури, пов’язаної з Росією «Укргаз-Енерго», здобути контроль над системою реалізації газу безпосередньо споживачам, а саме — населенню. У такому разі впливати на людей економічно, психологічно й навіть політично стає набагато простіше. Маючи на сьогодні постачальника газу в особі компанії, пов’язаної з Росією («РосУкрЕнерго»), маючи сьогодні компанію-реалізатора, пов’язану з Росією («Укргаз-Енерго»), ми втрачаємо незалежність держави. Сьогодні йдеться навіть не про приватизацію газотранспортної системи. Ідеться про приватизацію України з усіма її жителями та підприємствами. Гадаю, сьогоднішній прем’єр ще не повною мірою усвідомлює небезпеку, пов’язану з призначенням Ю.Бойка міністром палива й енергетики України.

— Ви так акуратно, ніби захищаючи, висловлюєтеся про прем’єра Януковича... Не думаєте, що він не хоче цього усвідомлювати?

— Я вважаю, що сьогодні він ще не усвідомлює глибини проблем, які розкриються через півроку, максимум через рік. І він буде поставлений перед фактом. Кажу це серйозно, тому що сьогодні прем’єр є прем’єр, президент є президент, і я вважаю, що вони в цій ситуації в одному човні. Як свого часу Бойко шантажував Кучму, так потім він шантажував Ющенка. Чим це закінчилося? Угодою, за яку зняли Єханурова і відповідно до якої ціна газу для України різко зросла до 95 дол. за 1000 кубометрів. Наступним шантажуватимуть прем’єр-міністра.

Сьогодні розвал нафтогазової системи країни відбувається дуже швидкими темпами, таке враження, що «вони» дуже поспішають, розуміючи, що якщо не будуть «здані» облгази і не будуть консолідовані пакети їхніх акцій, якщо не розпочнеться модернізація газотранспортної системи, насамперед компресорних станцій (за що НАК не зможе розплатитися), і якщо в результаті за борги комерційним структурам, які пов’язані з російським капіталом, усе це не перейде у власність цих структур і не управлятиметься ними, то «вони» не виконають свого головного завдання, для вирішення якого і була проведена спецоперація під назвою «впровадження Бойка в Україну». Я вважаю, що з часів незалежності України — це найхитріша спецоперація, яка була проведена Росією стосовно України.

— Вам відомо, що зараз відбувається на переговорах між Україною і Росією?

— На сьогодні поки що обговорюється, як закріпити отриманий результат, коли Україна втратила свій ресурс...

— Тобто узаконити січневі домовленості 2006-го між «Газпромом», «Нафтогазом» і «РосУкрЕнерго», перенісши їх у міжурядовий протокол?

— Абсолютно точно. І, по суті справи, сьогодні інформація про те, чий газ було закачано і за якими цінами в українські ПСГ — свідчить про те, чого нам очікувати наступного року.

— Якщо можна, будь ласка, про це докладніше, тому що Юрій Бойко каже про те, що в підземні сховища закачано 25 млрд. кубометрів газу. Але жодного слова про те, чий це газ і за якою ціною Україна його зможе в холоди використати?

— З 25 млрд. кубометрів лише 5 млрд. — це український газ, такого низького показника ніколи не було в історії України. Решта — це газ комерційних структур. «РосУкрЕнерго» закачало близько 10 млрд. кубометрів за задекларованою поки що ціною 230 дол. за 1000 кубометрів. При цьому кінцевому споживачеві цей газ обійдеться на 40 дол. дорожче з урахуванням транспортних витрат.

— А інші 10 млрд. кубометрів?

— Це газ компанії «Укргаз-Енерго», закачаний за ціною 130 дол. При продажу він коштуватиме 170 дол. за 1000 кубометрів. Тому в січні наступного року, думаю, постане питання, очевидно, перед урядом України, про те, що НАК «Нафтогаз» — банкрут, і що відтепер «РосУкрЕнерго» має повністю контролювати весь баланс газу України.

— А чому ви кажете, що газ, закачаний по 130 дол. компанією «Укргаз-Енерго», — цілковито неукраїнський ресурс? Адже 50% акцій у цьому ЗАТ належить «Нафтогазу».

— З тієї причини, що 50% — це саме формула, спеціально обрана для того, щоб менеджмент компанії «Укргаз-Енерго» був абсолютно непотоплюваним. Це тільки видимість, що ця структура має якийсь стосунок до «Нафтогазу». Так, компанією буде задекларований мінімальний прибуток. Але розрахунок на те, що будуть якісь дивіденди і НАК отримає свою частку прибутку, — примарний.

— Вам відомі фінансові показники «Укргаз-Енерго» з початку його роботи?

— Вони оголошують свої фінансові показники і сьогодні активно залучають кредитні ресурси під закачування газу. Це саме та політика, яку проводив Бойко в НАК: набрати максимальну кількість кредитних ресурсів перед західними інститутами (а, по суті, їхніми російськими власниками), щоб потім можна було і з того боку, а не лише з боку Росії, шантажувати Україну, якщо почнуться якісь кроки з обмеження рентабельності роботи цієї компанії або скорочення її частки на ринку, або ж узагалі виведення її з ринку.

— Нинішній міністр палива й енергетики започаткував схему РУЕ, але потім НАК очолював О.Івченко, котрий теж процвітав у зовнішніх запозиченнях. Ви свідомо не коментуєте його роботи та івченківський період роботи НАК?

— Коментувати той період, коли НАК «Нафтогаз» очолив Івченко, ще рано, тому що сьогодні багато критики і часто вона не зовсім фахова. На мій погляд, Івченко продовжував працювати на тих торованих рейках, які були створені попереднім керівництвом НАК «Нафтогаз», і якби він був хоч суперпрофесіоналом нафтогазової галузі, усе одно не зміг би змінити ситуацію.

— У цьому я з вами категорично не згодна. Проте якщо зараз Бойка відправлять у відставку, ситуацію можна змінити?

— Сьогодні ще не пізно говорити про партнерські і нормальні відносини і з Росією, і з Туркменистаном, і з Узбекистаном, і з Казахстаном. За бажання прем’єр-міністр В.Янукович, якого сьогодні підтримує Москва, має можливість на найвищому рівні вирішувати певні, зокрема й економічні питання. Він має зробити так, щоб Україна зберегла свою систему НАК «Нафтогаз» і повернулася до періоду, напевно, 2003 року в рамках міжурядових угод, підписаних на той момент. Треба визнати, скажімо так, помилки, які були зроблені за цей період, але розуміти, що Росія повинна бути партнером, а не власником України як держави в питаннях енергетики.

— Юрій Бойко нещодавно заявив, що на 2007 рік для України вже законтрактовано 42 млрд. кубометрів туркменського, 8,5 млрд. кубометрів казахського і 7 млрд. кубометрів узбецького газу.

— В усіх його заявах йдеться про комерційні структури. НАК «Нафтогаз» на сьогоднішній день не має жодного прямого договору з виробниками газу. І не матиме.

— Коли ви у спілкуванні зі ЗМІ говорили про те, що нинішній глава «Нафтогазу» Володимир Шелудченко не повинен дозволяти, щоб ігнорували його думку, що ви мали на увазі?

— Те, що сьогодні НАК «Нафтогаз» фактично відсторонена від народжуваних домовленостей, які невигідні для України або злочинні стосовно неї, але котрі саме НАКу доведеться виконувати. І тому сьогодні Шелудченко (а я його вважаю добрим фахівцем, ми з ним працювали) необхідно зібрати групу експертів, які б проаналізували ситуацію в «Нафтогазі». Якщо, звичайно, таке бажання в нього буде.

— Дивною здається схема, за якою Бойко ніби домовився про постачання газу в Україну. Тобто з «Газекспортом», котрий є власником туркменського обсягу, продає цей газ на кордоні Росії компанії «РосУкрЕнерго». «РосУкрЕнерго» потім доводить його сюди, до кордону, продає НАК «Нафтогазу» і ЗАТ «Укргаз-Енерго». Навіщо такі складності, якщо можна укласти прямі контракти?

— Я абсолютно згодний, що відбулося свідоме усунення (причому в наказовому порядку, це задокументовано) НАК «Нафтогаз» від роботи із середньоазійськими країнами. Тобто НАК «Нафтогаз» сьогодні позбавлена можливості транспортувати газ, позбавлена можливості говорити про якісь спільні проекти, зокрема й у цих країнах. Сьогодні ще не пізно цю схему поламати. Думаю, що для цих середньоазійських держав Україна дуже важлива, утім, як і важлива робота саме з державною компанією. А сьогоднішню роботу виключно через посередників, гадаю, там теж дуже негативно сприймають. Проте вони змушені враховувати, що позицію, яку сьогодні озвучує Бойко на всіх зустрічах, вони повинні сприймати як позицію уряду України. Я глибоко сумніваюся, що всі ці нюанси, усі ці тонкощі сьогодні відомі і прем’єру В.Януковичу, і віце-прем’єру з питань ПЕК А.Клюєву.

— Ви кажете, що сьогодні В.Янукович міг би домовитися про зміну ставлення Кремля. Але лояльного ставлення Кремля просто так не буває, відповідно прем’єр муситиме піти на якісь економічні і політичні поступки. Потрібно буде платити, наприклад, вигідним Україні терміном вступу до СОТ, євроінтеграцією, підприємствами тощо.

— Треба не платити, а отримувати дивіденди від того, що 80% російського газу експортується територією України. Адже газ є найважливішим джерелом поповнення бюджету і стабілізаційного фонду РФ. Тому сьогодні потрібно не просити, а казати, як це було 2003-го, що ми вимагаємо, щоб до нас було рівноправне ставлення — як до партнера. Якщо ми говоримо про газотранспортний консорціум, то цю розмову треба продовжувати не в рамках Україна–Росія, а в рамках країн, які виробляють і споживають газ.

— За нашою інформацією, українська сторона пропонує схему, відповідно до якої до газотранспортного консорціуму ввійдуть не лише Росія та Україна, як того хоче Москва, а й Франція, Німеччина, Туркменистан і навіть Лівія. Як вам така схема?

— Схема дещо маячна. До консорціуму однозначно можуть входити Україна, Росія, європейські країни та країни, які сьогодні добувають і транспортують газ — це Туркменистан, Узбекистан і Казахстан. Ось та формула, за якою ця структура може працювати.

— Ви називаєте «маячною» схему через Лівію?

— Це один із тих міфічних проектів, під які знову необхідно буде залучати фінансові ресурси та ще більш погіршувати тяжке становище НАК «Нафтогазу» у плані фінансових зобов’язань.

— Як ви ставитеся до ідеї Бойка вивести зі складу НАК «Нафтогаз» компанію, яка займалася реанімацією газотранспортної системи і закупівлями обладнання для цього? Кажуть, що цю компанію може очолити нинішній заступник Шелудченка — Український. На закупівлях він не цуценят, а цілого хорта з’їв.

— Я вважаю, що сьогодні це пряме порушення — створення будь-яких структур, що займаються ось такими цільовими закупками. По суті, це і законодавством заборонено, і низкою положень Антимонопольного комітету. Такі компанії, як, наприклад, «Чорноморнафтогаз», «Укрнафта», мають самостійно вести прозору політику із закупівлі всього устаткування. І те, що сьогодні розпочинається спроба консолідувати це в одну систему, спрямувати туди грошові потоки, це свідчення того, що знову закупівлі будуть абсолютно непрозорими, а суми контрактів — необгрунтовано доходити до астрономічних цифр.

— Як ви думаєте, чому В.Шелудченко, який вимагав від свого заступника І.Вороніна піти у відставку, не довів справу до кінця, і останній, як і раніше, суміщає посади заступника глави «Нафтогазу» і голови правління комерційної структури — ЗАТ «Укргаз-Енерго»?

— Пан Воронін очолює комерційну структуру — «Укргаз-Енерго», яка працює в інтересах Росії. Бізнес цієї компанії потрібний саме російській стороні. І я думаю, що в пана Шелудченка сьогодні є досить аргументів, які дозволяють йому казати про те, що передусім потрібно захищати вітчизняну систему НАК «Нафтогаз України» від зазіхань інших сторін і країн. І це стосується всіх працівників НАКу, тим паче його заступника.

— Нам відомо, що В.Шелудченко спересердя грозився піти у відставку, якщо міністр фінансів М.Азаров наполягатиме на вагомому збільшенні податкового тягаря на «Нафтогаз». Йдеться про різницю навіть порівняно з нинішнім роком у кілька мільярдів доларів. Шелудченко, якому НАК дісталася в катастрофічному стані, не маючи необхідних важелів впливу і достатніх фінансових ресурсів (адже більша частина промислових газоспоживачів, які, власне, і приносять доход газотрейдерам, сьогодні є клієнтами «Укргаз-Енерго») вважає, що це остаточно доб’є «Нафтогаз». Тобто Шелудченку сьогодні доводиться боротися на кількох фронтах. Та як вирішити протиріччя з міністром фінансів, якого теж можна зрозуміти — у нього дірявий бюджет?

— Я досить довго займався бюджетними питаннями НАКу, зокрема «Чорноморнафтогазу», і можу сказати, що позиція міністра фінансів (стосовно будь-якого суб’єкта господарювання) завжди буде така: взяти в бюджет побільше податків. Позиція будь-якого оподатковуваного суб’єкта, зокрема й держкомпанії, — заплатити менше. Гадаю, що за цієї ситуації має бути знайдений баланс і прозора схема зі сплати національною монополією НАК «Нафтогаз» платежів у вигляді не лише ставок, а й конкретних цифр, які спиралися б на виробничо-фінансову програму компанії.

Однак сьогодні казати про повноту платежів НАКом навіть у рамках цього фінансового року вже не доводиться, тому що заборгованість НАКу лише збільшується. На сьогодні загальна заборгованість «Нафтогазу», основу якої закладено в 2003—2005 роках, становить близько 18 млрд. грн. Відповідно до висновку аудиторської компанії Ernst & Young, по суті НАК «Нафтогаз України» перебуває в стані банкрутства. Та про це сьогодні вважають за краще не говорити.

— Ви не вважаєте, що НАК «Нафтогаз України» — структура, створена відомо ким, відомо з ким і заради чого, і, перетворившись у клондайк для групки можновладців, пронизана донезмоги корупцією, — сьогодні просто не повинна існувати? Нехай би працювали як самостійні суб’єкти господарювання сьогоднішні дочірні компанії і підприємства НАКу — «Укртрансгаз», «Укрвидобування», «Чорноморнафтогаз», «Укрнафта»... До чого така концентрація?

— НАК «Нафтогаз України» створювалася від початку як холдингова компанія (ХК). Та між ідеєю створення і нинішньою ситуацією в «Нафтогазі» — провалля. У цій ситуації я б казав про необхідність реструктуризації НАКу з тим, щоб кожна структура нафтогазового комплексу могла самостійно працювати та управлялася або Кабінетом міністрів, або Фондом держмайна, або ж Мінпаливенерго. Щоб вона показувала свою прибутковість, сплачувала податки, але була самостійним суб’єктом господарювання.

Однак на сьогоднішній день ліквідовані всі самостійні підприємства в НАК «Нафтогаз України», які мали стати акціонерними товариствами, крім останнього підприємства — ДАТ «Чорноморнафтогаз». Сьогодні створено абсолютну вертикаль управління апаратом НАКу всіма структурами, які входять до «Нафтогазу».

— Відомо, що потреба України в газі становить близько 76 млрд. кубометрів на рік (без т.зв. технічного газу). Населення і бюджетна сфера споживають за рік майже 20 млрд. кубометрів газу. Саме стільки добувається щорічно в Україні. Ще 14 млрд. кубометрів газу потрібно підприємствам теплокомунальної енергетики. Та плата за транзит російського газу дозволяє закупити цей обсяг. Решта з 76 млрд. кубометрів річного газоспоживання в Україні припадає переважно на приватизовану промисловість. Тож чому держава має йти на якісь економічні та політичні поступки перед тієї самою Росією, виторговуючи більш дешевий газ для великого недержавного капіталу?

— Забезпечувати газом і виторговувати ціни для промисловості — це справді не функція держави. Функція держави полягає в тому, щоб збалансувати внутрішній ринок газу, чого на сьогоднішній день немає й близько.

Ми маємо розуміти, що сьогодні промисловість України, закуповуючи газ в «Укргаз-Енерго» та інших посередників, інвестує прибуток у газовидобування інших країн, а не вносить кошти в розвиток вітчизняного видобування газу. У нашій ситуації незрозуміло, чому уряд України нічого не робить, не стимулює інвестування власного видобування вуглеводнів, розвиток вітчизняної сировинної бази.

Наведу такий приклад. Чотири останні роки «Чорноморнафтогаз», пройшовши всі заборонно-дозвільні інстанції, включаючи Кабмін, мав можливість реалізовувати газ усім категоріям споживачів, включаючи промислових. За рахунок цього з’являлася інвестиційна складова, що вкладалася в розробку української частини шельфу Чорного моря. У результаті за три роки видобування газу і конденсату було збільшено вдвічі і були закладені перспективи для забезпечення Криму в 2007-му газом власного видобутку на 100%.

Та з’ясувалося, що нині така перспектива невигідна, оскільки є комерційна структура, яка поставляє газ промисловості України, включаючи Крим, — «Укргаз-Енерго». У результаті склалася парадоксальна ситуація: газ, що добувається на шельфі Чорного моря, країні вже не потрібний! З 1,4 млрд. кубометрів газу, які будуть добуті до кінця року, тільки 500 млн. кубометрів «Чорноморнафтогаз» може реалізувати населенню. Решта газу безоплатно перебуває в підземному сховищі. І нині склалася аварійна ситуація з припинення видобування газу на шельфі та «зупинці» свердловин. Якщо це відбудеться, то відновити ці свердловини вже буде неможливо, це необоротний процес.

— Тобто ДАТ «Чорноморнафтогаз» сьогодні не може реалізувати на вітчизняному ринку газ, видобутий в Україні?

— Так. Це приклад того, як окремо взяте підприємство (що входить до НАК «Нафтогаз України») буквально за чотири місяці штучно підводиться до дефолту. Наступний етап — банкрутство. І державне підприємство, яке може на сьогоднішній день забезпечувати видобування газу і приріст видобування в 6—7 разів на найближчі 10 років, по суті, може бути ліквідоване як передове підприємство вітчизняної нафтогазової галузі. Причому держпідприємство, яке працює на шельфі Чорного моря, а шельф цей — 132 тис. км, тобто одна четверта частина території України.

Чітко проглядається тенденція до скорочення видобування газу та нафти в Україні. А це означає лише одне — збільшення залежності навіть не від обсягів імпорту цих вуглеводнів, а від їх безпосередніх імпортерів.