«…Идут лавины одна за одной»

Розумний у гору не піде, резонно розсудили в партії «Реформи і порядок» і не стали приєднуватися до десанту на Говерлу під керівництвом Віктора Ющенка. Як результат — чергове підтвердження народної мудрості. Рівень медіа-підтримки урочистого сходження кандидата у президенти з чисельною групою соратників на найвищу вершину Карпат неможливо порівняти з тією увагою, яку загальнонаціональні ЗМІ з пула Медведчука приділили з’їздові ПРП, котрий відбувався практично тоді ж у Києві. Важко повірити, що ідеологи перейменування «Реформ і порядку» (головним із них, за деякими даними, є народний депутат Ігор Гринів) не усвідомлювали, який чудовий презент підносять недругам Ющенка та всієї «Нашої України» загалом.

Як, напевно, не міг не розуміти й член депутатської фракції «Наша Україна» Олег Тягнибок — напад ксенофобії стався з ним прямо перед працюючою відеокамерою, — що записувати його заклики «віддати Україну українцям» можуть не лише для домашнього архіву. Залишається тільки дивуватися рідкісному вмінню «Нашої України»: перебуваючи аж ніяк не у найкращих умовах проведення передвиборної кампанії, вона примудряється ще й сама собі створювати досить «якісні» проблеми.

Про створення єдиної партії, до якої б за бажання могли ввійти всі політичні структури, об’єднані у блок Віктора Ющенка, почали говорити мало не з першого дня існування блоку «Наша Україна». Але об’єднуючі процеси у вітчизняній політиці ніколи не вирізнялися швидкістю й легкістю. У випадку ж із «нашоукраїнцями» ця національна традиція набуває, схоже, додаткових нюансів. Тут наявний ще й елемент змагальності. Одноблочників не на жарт турбує питання: котра з партій стане тим центром, навколо якого об’єднаються решта? Ця тривога й виливається іноді в несподівані для оточення нервові зриви.

Першим таким прикладом можна вважати створення на базі Українського народного руху на чолі з Юрієм Костенком Української народної партії. Непогана ідея, чудова назва — чом би, власне кажучи, й ні. Ось тільки одне маленьке «але»: саме таку назву, за аналогією з Європейською народною партією, замислювали деякі члени «Нашої України» як ім’я для створюваного партійного об’єднання ющенківців. Тоді утилізацію сміття з «нашоукраїнської» хати вдалося зробити без залучення до цього процесу широкої громадськості. Цього разу «зам’яти» аналогічний інцидент не пощастило.

Прибувши після таких насичених подіями вихідних на зустріч із Віктором Ющенком, лідер «Нашої України» Віктор Пинзеник незвично довго чекав аудієнції з кандидатом у президенти, який спустився з Говерли. Він нервово курив у дворику ющенківського офісу, продумуючи, мабуть, свою аргументацію в майбутній розмові. У тому, що новина про перейменування пеерпістів стала для Віктора Андрійовича цілковитою несподіванкою, сумнівів немає. І не потрібно особливо напружуватися, аби уявити його реакцію на таке. Що ж штовхнуло ПРП на цей крок?

На нашу думку, у першу чергу — бажання набути ваги у структурі, очолюваній Віктором Ющенком. Партія з ненайбільшим рейтингом (1998 року «Реформам і порядку» не вдалося дотягнути до чотирьох відсотків, необхідних тоді, щоб потрапити до парламенту), хоча й володіє тридцятьма депутатськими «багнетами», але всі вони перебувають на середньому рівні в табелі про ранги, що відбиває міру впливовості членів ющенківської команди. Крім хіба глави партії Віктора Пинзеника, який виступав зв’язковим на ряді зустрічей Віктора Ющенка з Леонідом Кучмою. Пеерпістів не може не лякати об’єднувальний процес у «Нашій Україні». Адже створення однієї партійної структури замість кількох передбачає різке зменшення командного складу. З погонами, хай значною мірою декоративними, розпрощатися не хоче ніхто.

Крім того, подейкують, представники партії, котрі зібралися на з’їзді, дуже болісно відреагували на слова Данила Яневського, який назвав у ефірі П’ятого каналу ПРП «маловпливовою» партією. Але цим навряд чи можна виправдати, по суті, крадіжку чужої інтелектуальної власності. Адже якихось кілька місяців тому координаційна рада «Нашої України» прийняла рішення про формування оргкомітету з підготовки до створення єдиної партії, главою якого призначили Віктора Ющенка, а секретарем — Миколу Мартиненка. І Віктор Пинзеник не міг не знати про це, оскільки є членом цього оргкомітету. Щоправда, він міг не знати іншого: Віктор Ющенко зареєстрував бренд «Наша Україна». Отже, ПРП виявила непорядність як у моральному, так і в юридичному плані.

Але сюрприз вийшов не лише для Ющенка. Здається, пеерпісти зуміли «ускладнити життя» й Олександру Зінченку, який розраховував, що стане у створюваній партії не останньою людиною. І участь віце-спікера на одній із перших ролей у партійному будівництві «Нашої України» мала стати своєрідним бонусом Олександра Олексійовича. Ну й, звісно ж, були приголомшені депутати-мажоритарники з групи «Разом», а також парламентарії поза фракцією «Наша Україна» (наприклад, деякі члени депутатської групи «Центр»), котрі могли б знайти своє місце у виборчому списку єдиної партії у 2006 році. З погляду перспектив приросту «Нашої України» потенційними союзниками, дії ПРП скидаються на диверсію.

Зважаючи на все, розмова, що відбулася між Ющенком і Пинзеником, була непростою. Невідомо, чи наводив Віктор Михайлович як аргументи на захист своєї позиції резони, висловлені в інтерв’ю «Громадському радіо» його соратником по партії Тарасом Стецьківим: «Рішення ПРП — це певною мірою спроба стимулювати, якщо хочете, у хорошому значенні цього слова, — спровокувати, прискорити процес створення єдиної партії... Ніхто не говорить, що воно не ризиковане. Але просто так рухатися в тому руслі, в якому рухалося будівництво партії, було неможливо. Потрібно було щось робити». Але якщо навіть такі докази й наводилися, то Ющенко, вочевидь, із ними не погодився. І всі зусилля блоку були спрямовані на те, щоб провести роботу над помилками.

У наступних заявах представників «НУ» простежувалася спроба згладити ситуацію, надавши їй характеру легкого непорозуміння. І під пильним наглядом ющенкофобів, які потирають руки в передчутті голосного внутрісімейного скандалу в «Нашій Україні», навряд чи можна було вибрати завбачливішу лінію поведінки. Навіть лідер УНП Юрій Костенко, чиєю першою реакцією був осуд пеерпістів, згодом заявив «Українській правді»: «Ми розглядаємо рішення ПРП як частину процесу в руслі створення партії з назвою «Наша Україна», а не як юридичний факт перейменування». У примирливому ключі висловився і керівник виборчої кампанії Віктора Ющенка Олександр Зінченко. На його думку, бажання підштовхнути об’єднуючі процеси зрозуміле, але «не треба бігти попереду паровоза». Робота зі створення партії, вважає Зінченко, повинна мати комплексний характер і враховувати політичний календар. Пріоритетом номер один зараз вона не є.

Що ж стосується історії з Олегом Тягнибоком, то спостерігачі вже встигли помітити різке підвищення активності лідера партії «Свобода» (колись вона називалася Соціал-національною), що збіглося у часі з висуванням Ющенка кандидатом у президенти. «ДТ» писало про особливості висвітлення медведчуківськими телеканалами початку виборчої кампанії «Нашої України». Репортаж про урочистий захід на Співочому полі, на якому зібралися десятки тисяч прибічників Ющенка, зводився до показу купки громадян маргінального вигляду. Водночас з’їзд партії Тягнибока, яка без будь-якого узгодження з Ющенком висунула його кандидатом у президенти, докладно й широко висвітлили в інформаційних передачах. Як в українських, так і в дружніх Банковій російських.

До речі, слід зауважити, що особливо темою українсько-російських відносин «переймаються» саме росіяни. Не дають їм спокою найбільш конфліктні сторінки нашої історії. І вони із садомазохістською настійністю ятрять старі рани. Центральний у медіаімперії телевізійний канал «Інтер» заздалегідь готувався до реалізації плану, судячи з усього, розробленого кращими політтехнологічними умами на службі СДПУ(о). Канал ще напередодні подій анонсував похід Ющенка на Говерлу та мітинг на горі Яворина. Проте у штабі Ющенка інтерівці наполегливо з’ясовували час і програму заходу біля могили героя УПА, проявивши абсолютну байдужість до походу на Говерлу. З політтехнологічного погляду, все було виконано на високому професійному рівні: люте обличчя оратора, який виголошує ксенофобські заклики на тлі жовтогарячих наметів із написами «Так! Ющенко!», поруч стоїть брат лідера «НУ»... « Ай да Гельман! Ай да сукин сын!». Даруйте, Олександре Сергійовичу, але саме Марата Гельмана 12 липня представили у «Зоряному» на зборах керівників регіональних штабів як головного стратега виборчої кампанії Віктора Януковича.

Запустивши серіал про Тягнибока в щоденний показ, «Інтер», здається, зовсім не хвилюється, що таким чином сприяє поширенню заяв, які «розпалюють міжнаціональну та міжетнічну ворожнечу», що присутнє, на думку Держкомнаціональностей, у словах народного депутата. Цікаво, що обурені антисемітськими публікаціями в «Сільських вістях» вимагали притягнути до суду не автора матеріалів, а видання. У цьому ж випадку поборники справедливості засуджують і вимагають покарати Тягнибока, не пред’являючи жодних претензій засобу масової інформації, котрий розкручує оратора.

Рішення про виключення Тягнибока з фракції «Наша Україна» Ющенко прийняв одразу, ще до того, як той намагався зобразити розкаяння. Просто процедура потребує розгляду таких питань на координаційній раді блоку. Проте стверджувати, що проти виключення Тягнибока ніхто в «НУ» не висловлювався, було б неправдою. Звучало побоювання, що його виключення спричинить втрату для блоку ще кількох людей. Але перемогла думка, відповідно до якої, присутність у команді Ющенка людей аналогічного штибу може призвести до набагато вагоміших втрат. Та й самоочищення від радикал-націоналістів і блоку, і Ющенку не завадило б. Присутність у команді, хай і на десятих ролях, кількох одіозних персонажів кидає тінь на всіх, включно з лідером. Важливим є те, що погляди й переконання лідера «Свободи» визнані такими, які суперечать поглядам і переконанням лідера «Нашої України», а також принципам проведення його виборчої кампанії. І позиція Тягнибока насправді не є вираженням уявлення про дійсність самого Ющенка. «Слід пам’ятати, що ми живемо у третьому тисячолітті, філософією якого є політкоректність, повага до людини, міжетнічна й міжконфесійна толерантність. Ми — за єдність народу України. Сьогодні час збирати, а не роз’єднувати», — заявив лідер «НУ».

Коаліція — це шлюб, у якому ревнощі сильніші за кохання, кажуть мудреці. І в будь-якому політичному альянсі, до якого входять із десяток союзників, неминучі внутрішні непорозуміння. Ситуація в «НУ» справді непроста. Але хіба все так просто в таборі пропрезидентських сил? Коаліція з підтримки Віктора Януковича складається з різноманітних протиборчих течій, об’єднаних при цьому ресурсом не Віктора Федоровича, а Леоніда Даниловича. У ньому Медведчук бореться проти Ахметова, Тігіпко — проти Клюєва, Омельченко — проти Суркіса, а Пінчук — проти Коломойського. І всі вони не так хочуть (а якщо зазирнути їм глибше в душу, то зовсім не хочуть) перемоги Януковича, як бояться перемоги Ющенка. Це вимушений оборонний союз. Соратники Ющенка набагато лояльніші до Віктора Андрійовича, ніж соратники Януковича —до Віктора Федоровича. Про рівень щирості соратників прем’єр-міністра можна судити зі висловлення Євгена Кушнарьова в інтерв’ю одній із газет: харківський губернатор висловив готовність навколішки просити Леоніда Кучму балотуватися ще раз.

Але боротьба всередині коаліції не повинна заважати концентрації і так обрізаних владою сил «нашоукраїнців». Нам уже доводилося порівнювати виборчу кампанію з воєнним станом. І в таких умовах ціна помилки багаторазово зростає. Ось чому важливо якісно працювати над помилками. Звісно, краще б їх не припускатися зовсім. Але, з іншого боку, на них учаться.

Як, наприклад, було з прийомом до фракції «Наша Україна» Леоніда Черновецького. Втім, про можливі наслідки цього «ДТ» попереджало.