Хто збере картоплю на червоному полі?

Головна інтрига, на яку чекали в Криму ще з парламентських виборів, не відбулася. Лідер місцевих комуністів Леонід Грач, усупереч численним і скандальним для КПУ заявам, у президенти не пішов. Не виключає, що висуватиметься в 2009-му, але новина ця вже мало кого цікавить. Нині залишається спостерігати, як активно Леонід Іванович підтримуватиме Петра Миколайовича в боротьбі зі злочинним режимом — чи все-таки залишиться завсідником новинних програм підконтрольних АП телеканалів з тем важливих і актуальних. Мало хто сумнівається, що в першому турі президентських виборів П.Симоненко отримає у Криму найбільшу підтримку, сперечатися можна лише про збереження чи зниження кількості прибічників, що залежить від демографії і якості ведення кампанії. Останнє значною мірою визначатиметься позицією передусім Л.Грача. А вона поки що особливо не проявилася. На підтримку П.Симоненка виступив лише рух «Спадкоємці Б.Хмельницького», заснований Грачем для захисту прав росіян. Проте його головний союзник — партія «Русский блок», у керівництві якої — лідери проросійських організацій автономії, виступив на боці В.Януковича.

Основні опоненти комуністів — меджліс кримськотатарського народу, — як і очікувалося, підтримали кандидатуру Віктора Ющенка. Остаточне рішення ще має ухвалити національний з’їзд — курултай, проте багатьма це вже сприймається як формальність. Хоча курултай відбудеться тільки в середині вересня, що дає можливість меджлісу продовжувати переговори з владою і не боятися, що висуванцям меджлісу у виконавчих структурах загрожуватиме відставка. Спроба Партії мусульман України (з центром у Донецьку) залучити на свій бік кримських татар помітним успіхом, схоже, не увінчається. Особливо після того, як Президент наклав вето на закон про відновлення прав депортованих за національною ознакою, на превелику силу ухвалений парламентом. Але, можливо, це також мало стати предметом торгу.

Олександр Мороз і Наталія Вітренко цього разу навряд чи можуть розраховувати на відчутну підтримку протестного електорату — організації їхніх партій на півострові давно зараховано до розряду маргінальних. Хоча Олександр Олександрович має «хорошу пресу» — за кількістю явно рекламних матеріалів у місцевих ЗМІ поступається хіба що чинному прем’єру. Проте загальну увагу привертають сьогодні головні суперники, і за діями їхніх команд у Криму спостерігати по-своєму цікаво. Тут В.Януковичу та В.Ющенку доведеться боротися в основному за симпатії виборців П.Симоненка. Оскільки розхожим стало твердження, що фінал виборів вирішать саме голоси лівих у другому турі, кримський досвід туру першого може виявитися показовим.

Нову владу вже внесли в керівні кабінети: поруч із майже канонічними портретами Л.Кучми деякі начальники прилаштували нові портрети В.Януковича. Ні, не повісили поруч на стіні, Боже збав, хто — на столі, хто — на полиці книжкової шафи, але в ансамблі з чинним. «Поки що так», — сказав, пустотливо всміхаючись, один вольовий начальник, упевнений у перемозі прем’єр-міністра вже в першому турі. Підписання угоди лідерами кримських філій уже відомих партій та місцевих громадських організацій відбувалося в залі Російського академічного театру, а форум демократичних сил перенесли в зал Українського музично-драматичного. І не тому, пояснюють упорядники, що захід планувався із розмахом, просто перший зал — урочистіший, а другий — на більше місць. Але ні перше, ні друге не змогло затінити напруженості у стосунках стовпів об’єднання. В кулуарах новина номер один — призначення керівником кримського виборчого штабу Віктора Януковича феодосійця Олександра Бартеньєва, і сприймається це як провісник відставки Сергія Куніцина.

У передчутті перемоги людям властиво ділити шкуру невбитого ведмедя, а в Криму, через максималістську ментальність населення, шкура завжди більше схожа на ковдру, яку, як відомо, не ділять, а тягнуть на себе. Коли в Києві про те, хто буде українським прем’єром при президенті Януковичі, говорять обережно й одиниці (а що як Леонід Данилович усе-таки вирішив, що це його місце в реформованій Україні без Кучми), то навколо крісла глави кримського уряду метушня така явна, що воно під С.Куніциним раз у раз хитається. Саме ця посада бачиться як плата за внесок у перемогу, а тому охочих керувати виборчою кампанією кандидата Януковича в Криму виявилося чимало.

На шляху до головної штабної посади кримський депутат Олександр Бартеньєв — директор найбільшого підприємства із забезпечення нафтопродуктами, а в просторіччі — Феодосійської нафтобази — виявив велику активність і несподівано для багатьох випередив усіх. Прем’єрські амбіції в Олександра Володимировича спостерігалися й раніше. Але свого часу Бартеньєв зробив крок, який приніс підприємству спочатку прибутки, а потім — неприємності: нафтобаза має контракт із «ЮКОСом», і нині обсяги перевалки нафти з кожним місяцем зменшуються. Ділові зв’язки з опальним Ходорковським недоброзичливці Бартеньєва називали головною перешкодою на шляху до успіху, але йому вдалося заручатися підтримкою в Києві. Правда, чутки про його майбутнє прем’єрство в Криму, кажуть серйозні люди, дуже перебільшені.

Найдіяльніший у спробах впливати на кадровий склад і роботу штабу — віце-спікер ВР автономії Василь Кисельов. Таке прагнення цілком можна виправдати тим, що Кисельов очолює кримську організацію Партії регіонів. Але прибічники С.Куніцина запевняють: Василь Олексійович давно й майже на поверхні килима домагається все того ж прем’єрського крісла. Для С.Куніцина маневри віце-спікера — постійний головний біль. Кілька місяців тому скандал навіть виплив на публіку. Місцева організація НДП, добачивши у вимогах депутатів «Русского блока» й комуністів відставки С.Куніцина режисерську підтримку віце-спікера, виступила з обуреною заявою. Гасити пожежу в парламентській більшості довелося Борису Дейчу, причому просто з лікарняного ліжка, до якого були покликані посварені лідери місцевих організацій двох дружніх партій. Але упокорення аж ніяк не означає примирення. За деякими даними, до вересневої сесії Куніцин, щоб мати опору в парламенті, сформує фракцію НДП. І ходи у відповідь у вигляді фракцій Партії регіонів, СДПУ(о) не забаряться. І де виявиться більше депутатів — до фіналу виборів передбачити складно.

Як відомо, за домовленістю В.Пустовойтенка та В.Януковича, освяченою заявою В.Медведчука «Ми довіряємо НДП», регіональні штаби блоку «Разом задля майбутнього» мають формуватися на базі місцевих організацій народних демократів і з ними на чолі. У нас немає даних, як високо цінувалося крісло кримського прем’єра на переговорах Пустовойтенка та Януковича, під час яких прозвучала обіцянка зберегти за всіма керівними членами НДП їхні посади (і — головне — як надовго?). Оскільки основна робота (а також кошти, звершення і нагороди за перемогу) зосереджуватиметься по вертикалі від штабів С.Тігіпка та А.Клюєва, ризикнемо припустити: Сергій Куніцин не погодиться із відведеною йому незрозумілою за функціями й за рівнем впливу на процес роллю керівника кримського штабу блоку. Можливо, цим пояснюється відмова прем’єра від інтерв’ю «ДТ» цього тижня. Не виключено, що Куніцин розраховує якось змінити своє становище в розмові з Л.Кучмою, який сьогодні прибуде до Криму для зустрічі з В.Путіним у Ялті, відкладеної на понеділок через аварію на шахті «Краснолиманська».

У С.Куніцина, вважають його соратники, є великий козир: під час парламентських виборів, коли Л.Кучма піддався на умовляння Л.Грача й відправив у відставку С.Куніцина, призначивши прем’єрствувати В.Горбатова, показники провладного блоку в Криму виявилися просто жалюгідними. «За єдУ» програла не лише комуністам, чого чекали, а й СДПУ(о), і блоку В.Ющенка, який одержав 10 відсотків голосів. Але в С.Куніцина є й великий мінус: його не люблять соціал-демократи, яких не взяли у владу ні в парламенті, ні в уряді, ні в місцевих адміністраціях автономії. При цьому є кілька обставин, які прем’єру не під силу забезпечити чи подолати. По-перше, Януковичу необхідні будуть домовленості з комуністами, а стосунки С.Куніцина з Л.Грачем, через затяжну й нещадну боротьбу, яка коштувала кожному свого часу посади, м’яко кажучи, прохолодні. По-друге, С.Куніцин (утім, як і Б.Дейч) через свої моральні принципи нізащо не погодиться брати особисту участь у розгортанні сценарію «маленької переможної війни», про можливість якої вже, здається, висловилися всі, кому зрозуміло, який клубок конфліктогенних складових накручено в поліетнічному Криму стараннями влади та її технологів за останні роки. Варто пригадати, як, попри тиск АП, керівники автономії відмовилися повторити «донецьку» зустріч В.Ющенка в Сімферополі. Борис Давидович відбув у Київ, а Сергій Володимирович, хоч і організував альтернативний форуму «Нашої України» мітинг пропрезидентських сил, прізвища Ющенка у своєму виступі в негативному контексті не згадав жодного разу. Звісно, ставки нині інші і страх опинитися на узбіччі після виборів може бути сильніший за спогади про афганські окопи, де, якщо вірити прем’єру, формувалися його моральні підвалини.

Крим, усупереч властивому всім півостровитянам центропупізму, насправді в людському вимірі — маленьке село. Тут усі помітні люди знають одне одного як облуплені, а прості кримчани — знають їх у всій красі й непривабливості. Так звана регіональна еліта не змінюється вже друге десятиліття, хіба що до старшого покоління приростають сини чи зяті — також або депутати, або чиновники. Вивищення дружин — поки що рідкість, але прецеденти вже є. За роки автономності Криму колода розсипалася і збиралася, і багато хто поперемінно встиг походити і у ворогах, і в соратниках, тому перевірені роками зв’язки — міцніші за родинні. Із цього погляду, кримський штаб кандидата В.Ющенка, хоч як це парадоксально, має значний вплив на людей, котрі уособлюють поняття «адмінресурс». Навряд чи так було задумано, швидше, спрацювали особисті зв’язки, — але знайомі обличчя штабу — значні господарники й керівники... ще радянських часів. Штабом керує Валерій Пробий-Голова, у кримському обкомі компартії курирував харчову й переробну промисловість, очолював кримську філію банку «Україна», був віце-прем’єром з АПК і нині консультує главу кримського уряду як позаштатний радник. А коли в команді «націоналіста й капіталіста» Ющенка в села та міста приїжджає колишній голова Радміну Криму багровських часів Борис Самсонов, за свідченням очевидців, деякі опоненти ціпеніють. Ностальгія — все-таки сильна штука в Криму. Є у штабі і колишній прокурор, і колишні бійці ідеологічного фронту, і профспілкові діячі. Для завоювання довіри саме кримського виборця — це, звісно, сильний хід. Ті ж таки особисті зв’язки — від сільгоспвиробників до банкірів — дозволяють сподіватися якщо не на пряму підтримку, то на мінімізацію зусиль влади із залучення адмінресурсу. На підтвердження розповідають про ряд ходоків із органів влади всіх рівнів до штабу Ющенка.

Проте незадоволення комплектацією штабу з «колишніх» і безпартійних із боку лідерів місцевих організацій партій блоку Ющенка наростає. Створена з них рада громадсько-політичних організацій — своєрідний казан-базар, у якому мають перетравлюватися всі протиріччя, амбіції й ідеї та пориви, які відлякують сентиментальний електорат. Розмиванню плеканого технологами опонента образу В.Ющенка — друга кримських татар («екстремістів та ісламських фундаменталістів») і українських націоналістів («нашистів-бандерівців») — має послужити широка непартійна підтримка: Російським земляцтвом Криму, асоціацією вчених, жіночими організаціями. «Схема проста — кожен працює на своєму полі, — розповідає В.Пробий-Голова. — Жодна партія не може приватизувати Ющенка, він — кандидат від усього народу». Технологічно правильно, але, знову-таки, відсуває на другий план людей, котрі останніми роками за ідею та Ющенка стояли на майданах і зазнавали утисків. Незадоволення деяких активістів викликає і несподіване для багатьох призначення керівником кримського відділення руху «За Україну, за Ющенка!» колишнього голови Гвардійської організації СДПУ(о) В.Невірка. Його вихід із партії Медведчука на користь Ющенка кримські нашоукраїнці експлуатують уже півроку. Черговим інформприводом став вихід із партії керівника євпаторійської організації есдеків Глотова. На прес-конференції показали понад сто партквитків, зданих міськими партійцями на знак протесту проти підтримки В.Януковича. Проте лідер КРО СДПУ(о) Е.Фікс запевняє: квитків ніхто не здавав, Глотов їх просто не видав людям, за що його й виключили з партії.

Соцзобов’язання штаб Ющенка у Криму взяв просто стахановські: у першому турі здобути підтримку, як мінімум, 25 відсотків виборців, максимум — 33—35 відсотків. Тобто у 2,5—3,5 разу більше, ніж одержав блок В.Ющенка на парламентських виборах, або майже стільки ж, скільки традиційно збирають комуністи! І, як з’ясувалося, на такий самий показник — 35 відсотків — націлений також штаб В.Януковича. Як і за рахунок кого мають намір ющенківці домогтися такого успіху — невідомо. Ніяких технологій, стверджує В.Пробий-Голова, не застосовуватимуть. «Ми копаємо город, садимо картоплю, ми її поливаємо, і, знаєте, вона обов’язково вродить. Ми молимо Бога, аби обіцянки Президента та прем’єр-міністра про те, що будуть чесні і прозорі вибори, справдилися», — по-селянському смиренно каже Валерій Борисович. Як між молитвами запобігатимуть технологічним вилазкам противника — поки що незрозуміло. Адже позиція того, хто обороняється, особливо уразлива, коли проти телелому немає прийому. Чи то братчики Корчинського в Керчі, чи невідомі у футболках із символікою «Нашої України», котрі збирають підписи на підтримку кандидата Ющенка за гроші.

Проте успіхи штабу нашоукраїнців, особливо в селі, у довірчих розмовах визнають навіть найнепримиренніші суперники: «Потужно працюють. Потужно й чисто», — з повагою сказав скупий на похвали начальник. На противагу роз’яснювальній роботі прибічників Ющенка, кримська влада кинула важку артилерію: з Києва вибиваються гроші на закупівлю вугілля для пільговиків, підведення в села води й газу. Правда, поки одна рука роздає блага, друга їх відбирає. П’ять років утримували ціну на проїзд у тролейбусах, а тепер, у розпал курортного сезону й за 100 днів до виборів, підвищили. З кримськими татарами досягли домовленості про призупинення до осені акцій протесту на самозахоплених землях. Як далі вести переговори, якщо вільної землі на ПБК для репатріантів нібито немає, а за один тиждень з’являються постанови кримського уряду про продаж майже 37 гектарів землі у Форосі авіакомпанії «АероСвіт» під будівництво рекреаційного комплексу, їй же на 49 років передається в оренду ще 30 гектарів землі? 18 га для будівництва пансіонату передається в оренду ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод». А ще 1,7 га в тому ж таки Форосі дозволено продати якійсь фірмі «Іст інвестментс». І, кажуть, це лише початок легалізації того, що вже застовпили. Таким чином, грунт для нових хвилювань репатріантів, якщо вони передбачені сценарієм, уже підготовлено. І це одне з найуразливіших місць в обороні В.Ющенка, оскільки більшість виборців або не розуміють, чого ж хочуть кримські татари, або ставляться до їхньої боротьби як до зазіхання на власні права. Сам Віктор Андрійович із кримськотатарського питання своєї позиції чітко не сформулював, тому це дає можливість трактувати її — як у кого вистачить фантазії. Приміром, що можна протиставити чуткам, якими мене пригощав один впливовий кримський політик, що «Ющенко пообіцяв татарам автономію»?

Таким чином, якщо навіть передвиборна кампанія В.Януковича в Криму ознаменується черговими парламентсько-урядовими чварами й це позначиться на злагодженості зусиль його прибічників, — то для В.Ющенка це не буде гарантією того, що картоплю з кримського червоного поля зберуть ті, хто її садив і поливав.