ХТО ЗАРИВ «КРОТА»?

Останні півроку стали неймовірно врожайними для Генеральної прокуратури щодо збирання інформації в справі Георгія Гонгадзе. Вдалося з’ясувати й довести факт міліцейського стеження за журналістом певний час до його зникнення. Стала відома історія появи прикрас Георгія поруч із його тілом. З’ясувалася причина, чому тіло обезголовили, а також встановлено, що представникам керівництва МВС наказали знищити документи, які свідчили про зовнішнє спостереження за Гонгадзе. Усі ці й багато інших успіхів слідства не афішувалися. Оскільки на політичному рівні поки що так і не прийнято рішення, в який спосіб ними розпорядитися. За одними даними, Президент неодноразово вимагав максимально активного й неупередженого розслідування справи Гонгадзе. За іншими - слідство всіляко гальмувалося. Чималу лепту в вибудовування реальної картини того, що відбулося 16 вересня 2000 року й у наступні дні, вніс Ігор Гончаров, протоколи допитів котрого, за даними «ДТ», генеральний прокурор України Святослав Піскун возив Президентові в Крим ще наприкінці весни нинішнього року. Інформація, яка міститься в них, проливала світло на таємницю зникнення Гонгадзе, а також пояснювала місцезнаходження його трупа та причину його виявлення. Після ознайомлення з одкровеннями Гончарова глава держави здійснив низку кадрових перестановок у своєму оточенні. А 1 серпня головний свідок у справі Гонгадзе Ігор Гончаров раптово помер. Залишивши після себе 17 (поки 17) аркушів рукописного тексту, що стали об’єктом пильної уваги незалежних журналістів, спеціальної слідчої комісії Верховної Ради в справі Гонгадзе та, сподіватимемося, Генеральної прокуратури.

«Я, Гончаров Ігор Ігорович, 1959 р. народження, уродженець м. Києва, українець, пенсіонер МВС, пишу цю заяву в здоровому розумі та тверезій пам’яті і прошу того, хто її отримає, зробити її надбанням громадськості.

Після того як у червні 2002 року я повідомив начальнику відділу УБОЗ м. Києва Хомулі про те, хто вчинив викрадення й убивство журналіста Гонгадзе, і про те, що низку інших злочинів планували й чинили працівники УБОЗ разом з особами, котрі входять в угруповання (...), я був жорстоко побитий, будучи попередньо підданий катуванням згаданим вище Хомулою та його підлеглим - оперпрацівником Ігорем у приміщенні відділу УБОЗ на Московській площі.

Хомула вимагав, аби я не давав показань стосовно тих працівників УБОЗ, котрі разом із (...) та іншим злочинцем, який входить як і (...) в угруповання «Киселя», викрали у вересні 2000 року журналіста Гонгадзе на бульв. Л.Українки в Києві (прізвища цих осіб, як і прізвища працівників служби кримінальної розвідки, котрі відстежили перед цим місцезнаходження Гонгадзе, я повідомив працівникові СБУ (...) й частково (…), а також про причетність працівників УБОЗ до інших убивств і викрадень, здійснюваних особами, котрі входили в групу).

Ці злочини відбувалися за прямою вказівкою (...) МВС (...), а згодом (...). До цих викрадень і вбивств причетні вищі посадові особи нашої держави, що знали про них (...).

У мене є про це матеріали, зібрані разом із працівниками СБУ, - а саме, магнітофонні аудіозаписи розмов, записане зізнання (...) й інші матеріали. Я запропонував Хомулі офіційно, при журналістах і працівниках СБУ, вилучити їх у тому місці, де я вкажу. Хомула наполягав, аби я віддав йому ці матеріали для знищення. Крім того, Хомула відмовився фіксувати мої показання, вимагав лжесвідчити за фактами, за якими проводиться розслідування, обіцяючи за це, що я пройду по цих кримінальних справах просто свідком.

Коли я відмовився, Хомула пообіцяв убити мене в СІЗО руками бандитів, інсценувавши смерть мою, як смерть унаслідок хвороби чи самогубства. Після виписки з ЛШМД (лікарні швидкої медичної допомоги. - Ред.) мене відмовилися оглянути на інвалідність, практично не лікували в медчастині СІЗО, попри мої скарги про дедалі сильніший біль у животі й часті втрати свідомості. Гадаю, це робиться з відома й за намовою Хомули. Спроби викрити осіб, котрі керували злочинами й організовували їх, можливо, коштуватимуть мені життя. Але я йду на це заради істини та справедливості.

24.02.03. Написано власноручно. Підпис. Гончаров».

Ця заява містилася в конверті, який надійшов у офіційне представництво міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів» в Україні - Інститут масової інформації (ІМІ) та мав напис «Відкрити після моєї смерті». Серія публікацій в Інтернеті після цього не дає відповіді на запитання, коли й яким саме чином ІМІ одержав конверт. Повідомляється лише, що, крім процитованої (з купюрами в тих місцях, де згадувалися конкретні прізвища, зробленими працівниками ІМІ) заяви, у пакеті були ще два документи - лист до громадськості й звернення до генерального прокурора України Святослава Піскуна з чотирьох частин. За словами керівника юридичної служби Інституту масової інформації Марії Самбур, останній документ у ІМІ не читали, вважаючи, що генпрокурор «особисто має відкрити й ознайомитися із змістом листа».

У датованому ж кількома днями раніше, ніж попереднє, посланні Ігор Гончаров писав: «Попри моральний тиск на мене з боку працівників слідства Генеральної прокуратури, попри погрози розправи наді мною з боку підслідних СІЗО - сплановані, як я вважаю, працівниками УБОЗ, Хомулою С. В., - зводити рахунки з життям і здійснювати самогубство, на які багато хто розраховує, я не збираюся. Каятися мені нема в чому. Також доводжу до Вашого відома те, що на мою адресу дедалі частіше надходять погрози вбити мене, представивши смерть мою як результат мого самогубства чи як смерть від хвороби. Очевидно, це пов’язано з моїми заявами про те, що на суді я маю намір розповісти про низку злочинів, ініційованих і вчинених працівниками МВС України та працівниками УБОЗ м. Києва й підрозділу «Сокіл», який входить у його систему. А також у зв’язку з наміром моїм викрити осіб, котрі організували викрадення й убивство журналіста Гонгадзе. На суді я збираюся дати показання в присутності журналістів, оскільки не довіряю слідству Генпрокуратури України».

Ігор Гончаров, підполковник міліції, колишній старший оперуповноважений Управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ), був затриманий за підозрою у причетності до вбивств навесні минулого року в числі інших фігурантів справи «перевертнів». Взагалі ж, в одному зі своїх інтерв’ю глава тимчасової слідчої парламентської комісії у справі Гонгадзе Григорій Омельченко відкидав причетність групи «перевертнів», яка складалася переважно з працівників УБОЗу, до викрадення й убивства Георгія, стверджуючи, що слід цього злочину тягнеться до так званих «орлів Кравченка». Але, по-перше, структура як одного зі смертоносних «колективів», так і іншого, досить складна й заплутана, а тому не виключає, так би мовити, подвійного громадянства. А по-друге, навіть не будучи безпосереднім свідком чи учасником убивства Гонгадзе, Гончаров міг мати інформацію та вагомі докази, пов’язані зі зникненням журналіста, з огляду на своє посадове становище і завдяки розгалуженій мережі зв’язків у структурах МВС. Високий ступінь поінформованості цієї людини в інтерв’ю Радіо «Свобода» підтвердив і редактор інтернет-видання «Україна кримінальна» Олег Єльцов, повідомивши про те, що був понад десять років знайомий із покійним і отримував від нього чимало цінних для журналістських розслідувань даних.

Єльцов стверджує, що люди, котрі недавно напали на нього біля дверей його квартири, були дуже схожими на працівників УБОЗу. У тому числі й через це у нього є підстави пов’язувати те, що трапилося з ним, і смерть Гончарова в один логічний ланцюжок. Оскільки організаторам нападу на нього, вважає Єльцов, напевно було відомо про довірчі стосунки між ним і Гончаровим, вони припускали, що журналіст може мати дані про подробиці того, що сталося з Гонгадзе: «Була вже інформація, що Гончаров умирає, і я припускаю, що був якийсь витік інформації, чи прослухували телефони тих, із ким контактував Гончаров. І, очевидно, було відомо, що він готується оприлюднити ту інформацію, яку дуже не хоче почути УБОЗ, і ті документи». Не вбивати, а залякати журналіста і було, на думку Єльцова, метою людей, котрі нападали на нього, озброєні електрошокером.

Не зрозуміло, із яких джерел, але в Інтернет потрапила інформація про те, що із самісінького початку операцію, здійснену проти Гонгадзе, планувалося вчинити стосовно Олега Єльцова. І це має під собою певну логіку. Оскільки саме матеріали Єльцова було написано для інтернет-видання FLB, і вони стали безпосередньо головним подразником для гаранта. А «Українська правда» їх тільки передруковувала. Представники ІМІ стверджують, ніби саме Гончаров зумів переконати тих, хто мав намір викрасти Єльцова в тому, що той володіє інформацією про стеження за ним, а тому заздалегідь подбав про заяви у відповідні інстанції, що будуть відправлені туди відразу ж після вчинення будь-яких протиправних акцій проти нього. Після цього, нібито, ці «зацікавлені особи» вміло переключили увагу Президента на Гонгадзе, головного редактора сайту, що видавав компромат, який колов очі гаранту. Ось тільки хто були ці «навідники» президентського гніву? Георгій не був настільки ж досвідчений у тонкощах взаємин у міліцейсько-спецслужбівському середовищі, як його більш щасливий колега. Та й зв’язків корисних у органах МВС, як виявилося, він, на жаль, не мав. Що, власне кажучи, і призвело його до загибелі.

Але повернімося до персони нашого головного героя. Фрази на кшталт «Каятися мені немає в чому» не повинні вводити читачів гончаровського послання в оману щодо його моральності. Адже він врятував життя Єльцову. А от інші люди, як стверджують компетентні джерела, і про що, власне кажучи, свідчать поки не доступні широкій громадськості матеріали слідства в справі «перевертнів», пішли на той світ саме завдяки Гончарову. Є підстави думати, що на совісті колишнього УБОЗівця вісім трупів. Двох із цих нещасних застрелено, решту - задушено. При цьому в більшості випадків в убивстві особливої потреби, даруйте за цинізм, не було. Оскільки викуп за вкраденого був уже сповна отриманий, а скаржитися в компетентні органи він не став би навіть під страхом знову потрапити до рук «перевертнів» - настільки серйозні негаразди із законом значилися за жертвою. На це, загалом, і розраховували члени угруповання, котрі брали в «розробку» лише тих, хто ходив під статтею КК - дані про таких отримати для бандитів у міліцейській формі не становило жодних труднощів. Судячи зі стану трупів, жертви «оброблялися» людиною, котра мала певний хист до цієї справи. У багатьох із них чомусь були навіть не вибиті, а вирвані зуби.

Для когось явна невідповідність реальних «подвигів» Гончарова і його слів про себе, білого і пухнастого, може стати приводом для того, щоб зробити висновок, ніби і все інше, написане в його посланнях, - неправда. А когось воно може наштовхнути на думку про те, що це просто бажання людини, приреченої на смерть, полегшити душу перед відходом. Та все ж головний висновок, який напрошується з простежуваного протиріччя, полягає ось у чому: якби на Гончарова було зведено наклеп цяцінькою, він ніколи не міг би претендувати на володіння вагомою та цінною інформацією. Великий список його протизаконних дій, який має прокуратура, говорить про те, що Гончаров перебував у самісінькому епіцентрі злочинного угруповання МВС. Саме той факт, що він був глибоко інтегрований у міліцейсько-бандитське співтовариство, є доказом його інформованості та компетентності.

З питанням же про причини смерті головного свідка в справі Гонгадзе все значно складніше. «Той факт, що він помер у результаті насильницьких дій, у мене сумнівів не викликає», - заявив адвокат Гончарова В’ячеслав Смородін. За деякими даними, майже відразу після арешту Гончаров був допитаний із такою пристрастю, що потрапив до лікарні швидкої допомоги з розривами внутрішніх органів і пережив не одну порожнинну операцію. Люди, котрі бачили Гончарова в СІЗО після цього, повідали «ДТ» про те, що його неможливо було впізнати. Однак, за даними цих же джерел, за кілька місяців до смерті Гончаров уже не виглядав настільки погано, він самостійно пересувався і не справляв враження людини, котра перебуває при смерті. Що мало статися з підслідним, аби він знову потрапив до лікарні, був паралізований, а потім помер? У пошуках відповіді на це запитання одні починають розмірковувати про ін’єкції психотропних препаратів, інші стверджують, ніби Гончаров був онкологічним хворим, і смерть його була невідворотна. Інша річ, що без відповідної медичної допомоги вона прийшла раніше, аніж цього можна було очікувати.

Істину встановити вже неможливо, оскільки через день після смерті тіло Гончарова було піддано кремації. Така поспішність робить усю цю похмуру історію ще лиховіснішою. Коментуючи цей факт, адвокат Гончарова повідомив, що, можливо, таким було бажання родичів померлого. При цьому він не вважає, що в морзі «могли щось сфальсифікувати». А керівник юридичної служби НІМІ Марія Сабур в інтерв’ю «Львівській газеті» повідомила, що спалення тіла Гончарова «не було терміновим», оскільки саме таке бажання висловили родичі покійного, котрі знали, за словами Самбур, істинну причину смерті. Бажання родичів, звісно, важливе. Але тільки чи достатньо для порушення всіх мислимих законодавчих норм і відомчих нормативних актів, відповідно до яких для тіл, померлих у СІЗО, розтин є обов’язковою процедурою? Як повідомив «ДТ» глава парламентської слідчої комісії у справі Гонгадзе Григорій Омельченко, однією з його настійних вимог до Генпрокуратури буде вимога з’ясувати - яким чином і з чиєї вини не було зроблено судово-медичний огляд, на підставі якого був би зроблений висновок про причини смерті Гончарова? Адже без довідки про це людину не можна поховати. Така поведінка працівників СІЗО, за словами Омельченка, тягне, як мінімум, на халатність. Більше того, під час розтину в таких випадках лікар зобов’язаний взяти в померлого зразки тканин і зберігати їх для можливої експертизи. У результаті її проведення можна встановити, якими медичними препаратами його лікували, чи не вводили покійному психотропні речовини. «Ще розслідуючи вбивство Александрова, наша комісія одержала з Мінздоров’я список препаратів, розділених на групи: які з них можуть погіршити стан людини, котра слабує на ті чи ті захворювання, які можуть призвести до смерті, які залишаються в організмі, тож їх можна виявити при розтині й аналізі, а які виводяться з організму безслідно, виконуючи при цьому свою смертоносну дію», - повідав «ДТ» народний депутат. Кому й чому знадобилося з такою ревністю виконувати «волю родичів» Гончарова? Ще одне запитання для слідства.

А ось питанням, сам Гончаров пішов із життя чи з чиєюсь допомогою, слідство вже навряд чи займатиметься в зв’язку з безперспективністю пошуку відповіді на нього. Але якщо усе-таки відштовхуватися від припущення, що Гончарова вбили, то незрозуміло, чому саме зараз. Єдине пояснення на сьогоднішній день можна спробувати знайти в словах його адвоката: «Він не раз розповідав і мені, і слідчим, і конвою, що коли він доживе до суду, то оприлюднить усі ці документи й таким чином допоможе розкрити цей злочин». За словами Смородіна, він намагався пояснити своєму підзахисному: «Ігорю, я, на вашому місці... не говорив би всім і вся, що ви щось знаєте. Бо якщо ви побоюєтеся, що вас уб’ють після того, як ви дасте такі показання, то вас скоріше можуть убити, якщо ви погрожуєте, що дасте там якісь показання про обставини вбивства Гонгадзе». Але той продовжував наполягати, що розповість про це тільки в суді в присутності журналістів. «Боявся, що коли він дасть такі показання, то зникнуть матеріали справи», - зробив припущення адвокат.

Підтвердити справжність оприлюднених Інститутом масової інформації листів поки що ніхто не зміг. Однозначно судити про це не взявся навіть адвокат Гончарова. Як повідомив нас Григорій Омельченко, котрий перервав свою відпустку для того, щоб, приїхавши в Київ, одержати в НІМІ листи Гончарова, слідчі органи повинні призначити не тільки почеркознавчу, а й психологічну експертизу. Оскільки важливо з’ясувати не тільки те, що епістоли написано рукою Гончарова, а й те, у якому стані він це робив, писав самостійно чи під чиюсь диктовку. Можливо, результати такої перевірки і проллють світло на суперечності, які містяться в листах.

Звертає на себе увагу акуратний почерк, яким написано листи. Та й обсяг послання викликає сумніви в тому, що, перебуваючи в СІЗО під невсипущим наглядом, людина могла спокійно й довго займатися викладом своїх думок на папері. Можна припустити, що текст заяв було наговорено на диктофон, а потім розшифровано. Або те, що все це було написано до арешту Гончарова. Але навіть якщо припустити, що признання вийшли з-під його пера в СІЗО, то незрозуміло, яким чином такий об’ємний пакет удалося переправити на волю. Без спеціального дозволу відвідувати підслідного може або його адвокат, або прокурор, що здійснює нагляд, або вповноважений із прав людини, або народний депутат, або Президент, стверджує Григорій Омельченко. Та й то, ці відвідування фіксуються в спеціальних документах, словом, не проходять безслідно. «Через адвоката листи не могли потрапити за межі СІЗО. Він не має права брати ніяких паперів безпосередньо з рук підзахисного, вони повинні пройти реєстрацію в канцелярії СІЗО», - заявляє Григорій Омелянович. І тут із ним можна посперечатися, оскільки досвід «ДТ», яке брало через адвокатів інтерв’ю в Юлії Тимошенко й Костянтина Григоришина, котрі перебували під вартою, свідчить про протилежне. Інша річ, що самостійно адвокат Гончарова був би не в змозі настільки професійно організувати доставку дописів у потрібне місце.

Чому на роль ексклюзивного транслятора гончаровських послань обрано Інститут масової інформації (НІМІ), явно мало відомий широким колам громадськості? Можливо, за логікою тих, хто проводив операцію оприлюднення заяв «перевертня», «Українська правда», що використовує будь-який привід для висвітлення теми загибелі Гонгадзе, не підходила для цієї ролі тому, що в ній матеріали навряд чи було б сприйнято об’єктивно. «Грані» зараз у творчій відпустці. Публікації в опозиційній партійній пресі - «Комуністі», «Товарище» й «Вечерних вестях» - спрацювали б на імідж конкретних лідерів партій. А це ніяк не входило в плани організаторів. У «ДТ», мабуть, нести листи побоялися, а в «День» визнали просто непристойним. Примітно, що буквально за кілька днів до того, як їй зателефонувала людина, котра запропонувала одержати листи Гончарова, керівник юридичної служби НІМІ Марія Самбур змінила номер свого мобільного, і, відповідно, знати його могло дуже й дуже обмежене коло людей. Адвокату-одинаку знайти номер навряд чи під силу, і, судячи з заяв Смородіна, він зовсім не виглядає «бійцем невидимого фронту». Та й навряд чи кримінальний адвокат знає, що таке НІМІ, на відміну від тих, хто дуже точно з усіх ЗМІ й мас-медійних організацій вичленував саме той рупор, який максимально підходив для оприлюднення листів - ІМІ, що представляє в Україні міжнародну організацію «Репортери без кордонів». З усього видно, що передали лист люди знайомі з технологією всенародного оповіщення, яке викликає міжнародну реакцію.

У механізмі доставки специфічної пошти в НІМІ відчувається рука професіонала-оперативника з досвідом: дзвінок - пакет, дзвінок - пакет. Чітко, як годинниковий механізм. І за своєю чіткістю дії цих людей дуже схожі на дії тих, хто свого часу дзвонив по секретному телефону в грузинське посольство, аби повідомити: в убивстві Гонгадзе нібито винні Волков, Кравченко й Кисіль. І, скоріш за все, Гончаров із самого початку був зв’язаний із цими людьми. Зверніть увагу на те, що в своїй заяві він говорить про доказові матеріали, зібрані ним разом із співробітниками СБУ.

Як нам уже відомо, Гончаров із самого початку був посвячений у подробиці підготовки операції з викрадення журналіста. Чому б не припустити, що живий інтерес до неї він виявляв і далі. Принаймні важко позбутися враження, що в групі, що проводила захід, або в безпосередній близькості до неї, постійно перебувала людина, яка вважалася там своєю, але працювала на іншу структуру. В історії зникнення й загибелі Георгія було чимало загадок. Розгадкою для них усіх може служити лише одне - учасником подій, пов’язаних із Гонгадзе, був «кріт». Якщо Гончаров був таким «кротом», тоді легко знаходяться відповіді на запитання:

- чому міліцейські генерали були настільки розгублені, коли виявили тіло Георгія в Таращі;

- звідки в могилі взялися прикраси, які перебувають не на тілі;

- чому журналістів, котрі першими потрапили в таращанський морг, акуратно, але наполегливо виводили до цього місця.

У принципі перелік питань можна продовжувати, але в даному контексті важливо не це. Куди важливіше, що листи мертвого Гончарова доводять неправоту пана Крюгера, котрий як уповноважений Радою Європи контролювати хід розслідування справи Гонгадзе, заявив, що Україна впорається з цим самостійно й більше не потребує контролю з боку європейського співтовариства.