Хто під червоним прапором?

Народ не візьмеш на макуху,

Він зоддаля розрізнить чин,

І хто є син його по духу,

І хто по духу сучий син.

Борис Олійник

Коли рядками з власного вірша поет-комуніст і народний депутат завершив свій виступ у Верховній Раді, йому аплодували навіть непримиренні опоненти з правого табору. Через кілька хвилин можна було побачити, як Борис Олійник та послідовний антикомуніст Степан Хмара йдуть поруч до парламентського буфету. 1 грудня депутатам не було сенсу ділитися на червоних і синьо-жовтих — того дня домінували лише порядність і честь. А вони не мають кольору.

Борис Ілліч єдиний з усієї фракції КПУ відмовився від свого голосу, відданого 30 листопада на користь проекту постанови Верховної Ради, яка ледь не перекреслила попереднє рішення парламенту від 27 листопада про визнання виборів сфальсифікованими. Решта однопартійців Олійника продемонстрували рідкісну єдність із фракціями «Регіони України» та СДПУ(о). Спільна позиція комуністів і тих, кого лідер КПУ Петро Симоненко неодноразово називав «олігархами, які намагаються захопити владу», викристалізувалася в останні два тижні настільки чітко, що настав час говорити про створення коаліції. Спільне голосування за вищезгадану постанову й відмова фракції КПУ висловити недовіру урядові — далеко не єдиний приклад. Зафіксоване в системі «Рада» небажання Симоненка і компанії вносити зміни в закон про вибори, щоб зменшити фальсифікаторам поле для маневру, а потім і рейтингове голосування за членів Центрвиборчкому виявили не ситуативну єдність із фракціями, які підтримують Віктора Януковича, а цілком очевидну закономірність. Як розповідав очевидець переговорного процесу, в якому брали участь лідери парламентських груп та фракцій, у найвідповідальніші моменти за вухом Симоненка виростала голова об’єднаного есдека Нестора Шуфрича й зникала відразу після стверджувальних кивків Петра Миколайовича. Чи був серед мотивів матеріальний ресурс, ніхто достеменно не знає. Парламентські джерела переконані в тому, що комуністи у своїй останній каденції вирішили підзаробити. Навіть якщо сей момент і був, то і платник, і одержувач платежу зроблять усе, щоб інформація про переміщення грошових знаків ніколи не спливла на поверхню. Головний комуніст усі припущення, пов’язані з небезкорисними спонуками комуністів, відкидає в різкій формі. Та в ситуації, в якій опинилася КПУ, користь є навіть без урахування фінансової складової. Повороти в поведінці непримиренних борців із буржуазно-капіталістичною гідрою пояснюються легко.

Спільне волевиявлення депутатів-комуністів із депутатами-капіталістами — прямий наслідок четвертого місця і п’яти відсотків голосів, отриманих лідером компартії за підсумками першого туру президентських виборів. Для фіналіста президентських виборів-99 результат убивчий. Наслідком такої низької підтримки Петра Симоненка була зовсім не крадіжка голосів, тому що його відсотки практично не відрізняються від даних екзит-полу, проведеного 31 жовтня. Електорат комуністів дуже поскубав Віктор Янукович. Він використовував під час кампанії близьку цим виборцям російсько-союзну риторику. Він організував відчутну надбавку до пенсій, а серед людей похилого віку чимало прибічників повернення до часів, коли на радянські соцвиплати можна було хоч якось прожити. І, найголовніше, він, хай не без підтримки адміністративного та медіа-ресурсів (зокрема й російського), вийшов на фінішну пряму сильнішим лідером, ніж ватажок комуністів. А в нинішній кампанії відмітною рисою було голосування за найсильніших, що ними, безперечно, були Янукович і Ющенко. Більшість виборців, які досі забезпечували КПУ вагому присутність у парламенті, робили в бюлетенях позначки, розуміючи, що їхня колишня «пасія» має шансів на перемогу не більше, ніж повторення пролетарської революції 1917 року.

Це означає, що довіра до можливостей українських комуністів на даному етапі дуже підірвана. В їхніх виборців, особливо на півдні та сході країни, з’явився привабливіший партнер, хай і з відсидкою у біографії. Однак навіть Ленін сидів! Тому першочергове завдання КПУ — повернення симпатій. Перший і основний принцип у таких ситуаціях — попри все, бути разом зі своїми колишніми виборцями. Для початку — спільно діяти з тими, хто щиро підтримав кандидата, який відібрав комуністичні голоси. Нехай олігархи, нехай фальсифікували вибори — це вже в минулому, а 5% вірних симоненківців, мабуть, настільки вірні, що вибачать своєму лідерові такий колабораціонізм. Пізніше, хоч який буде результат виборів, Симоненко розраховує апелювати до решти «червоних» виборців: «навіть коли ви були не з нами, ми залишалися вам вірні». Перед парламентськими виборами, особливо на пропорційній основі, коли ідеологія починає тіснити персоналії, цей хід може виявитися ефективним.

Проте успіх такого плану безпосередньо залежить від успіху проведення економічних і політичних реформ у країні. З погляду зміненої Конституції, комуністи, що становлять сьому частину нинішнього складу Верховної Ради, матимуть більше можливостей впливати на формування виконавчої гілки влади. Паралельно вони, використовуючи парламентські важелі впливу, спробують загальмувати реформування економіки, оскільки найблагодатніший грунт для зростання комуністичних настроїв — бідність. Дати можливість подолати її — означає зменшити кількість «червоних» місць на плані-схемі розсадження народних депутатів у сесійному залі після наступних виборів до Верховної Ради. Тому до 2006 (чи 2007-го, за новою Конституцією?) року доведеться ще неодноразово чути про «антинародні» дії нового «олігархічного» уряду й неодноразово бачити спроби блокувати реформу. Інша річ, що навряд чи у вірних ленінців це вийде, оскільки переформатування симпатій парламенту вже не уникнути. Остаточний перерозподіл більшості-меншості станеться після третього туру. І є всі підстави передбачати, що «Регіони», СДПУ(о) й КПУ становитимуть основу нової опозиції, в якій комуністи висловлюватимуть «особливу думку». За попередніми підрахунками, така коаліція після перестановки сил матиме до 150 голосів, чого буде явно замало для блокування законодавчих ініціатив нової більшості.

Лакмусовим папірцем успішності плану комуністів стане їхня позиція під час традиційного обговорення напередодні передвиборної кампанії закону про вибори народних депутатів України. Пригадується, коли парламент приймав цей закон, визначивши пропорційну основу обрання представників народу, комуністи наполягали на мінімальній прохідній для партії чи блоку «планці» у 6%. Цифра, яку вони назвуть наступного разу, покаже очікуваний ними самими рівень довіри і рівень впевненості у власних силах. На даному етапі вони поки що йдуть шляхом російських колег, які перейшли торік на виборах у Державну думу в розряд маргіналів. З однією лише різницею — КПРФ «допомогли» згори, із Кремля, а КПУ в довірі відмовляє народ. І навіть найстарший член партії — у віршах.