ХОЧ БИ РОЗБІР ПОЛЬОТУ НЕ ПЕРЕРІС У РОЗБІРКИ...

За день перед тим, як відбути з доповіддю про попередні висновки з приводу причин скнилівської трагедії до Президента України, секретар Ради національної безпеки й оборони, глава державної комісії з розслідування причин авіакатастрофи у Львові Євген Марчук (а гарант чекав Євгена Кириловича 8 серпня) поділився відповідною інформацією з представниками «четвертої влади». Для узагальнених попередніх висновків, як висловився на брифінгу секретар РНБО, сьогодні інформації достатньо. Оскільки розшифровано до необхідного мінімуму «чорні ящики», проведено відповідні опитування, вилучено відповідні документи.

Безпосередніми причинами катастрофи Є.Марчук назвав відхилення пілотів від польотного завдання і виконання фігури, що не була ним передбачена. «До того ж пілот, як зараз видно, Топонар, таку фігуру раніше не виконував. Вона не найскладніша. Але він її в такій композиції не виконував». Однак глава держкомісії з розслідування причин авіакатастрофи у Львові відразу розділив відповідальність Топонаря з другим пілотом, Єгоровим, який «міг на відповідній ділянці польоту втрутитися», але не втрутився. Водночас Євген Марчук, відмічаючи рівень екіпажа («льотчики вищого класу, екстракласу... це не аматори, це не хулігани»), визнав, що до поведінки Топонаря в повітрі не було жодних претензій: «Це вчора підтвердили головком Стрельников, комкор Онищенко, і Третьяков, і Яцюк. Тобто це не просто щось надумалося чи задумалося щось і — раптом він пішов на виконання фігури, яку він раніше не виконував».

Наступною причиною катастрофи визнано «нестандартну ситуацію розміщення зони польотів і глядачів». Як було сказано, і зона пілотування, і глядачі знаходилися «близько і на одному векторі», зліва від осьової лінії ЗПС. Про цей явний прорахунок організаторів свідчить і те, що над глядачами літав не лише Су-27УБ: «Першими порушили зону пілотування ще Як-52».

Є запитання у державної комісії і «до розміру зони», що складала «2600». Очевидно, це мало. Оскільки «виконання декількох фігур виносить літак... за зону...». І це, за словами глави державної комісії, обумовлено фізикою, а не пілотами.

Як виявилося, не було проведено «генеральну репетицію» і «репетицію... із прив’язкою до місцевості». «Хоча, у принципі, за інструкціями, для льотчиків такого класу, для таких фігур і з зонами на таких мінімальних висотах, — сказав Євген Марчук, — це допускається. Але, як показала «львівська історія», на майбутнє це потрібно заборонити». Попри інструкції і свій клас, Топонар просив провести додатковий тренувальний політ в Озерному. Ці репетиції потрібні були хоча б тому, що, як висловився Євген Кирилович, «...збірна України практично була: Топонар — Феодосія, Єгоров — Вінниця, Яцюк — Миргород, літак — Озерне». Репетиції не відбулися. «Причини, у принципі, — зазначив секретар РНБО, — розслідувані і зрозумілі». Для нього, — секретаря РНБО. Нам же залишається здогадуватися, чи то організатори за своїм звичаєм просто не встигли, чи то вони вирішили заощадити.

Журналістів також було поінформовано про те, що «керівник польотів і його керівник» (підполковник Яцюк і генерал Третьяков) не мали надійного стабільного зв’язку. Цим фактом генерал Марчук пояснює таку обставину: «Коли літак вийшов за зону і пішов на глядачів, це вже було порушення, яке треба було зупинити. До катастрофи було ще, як кажуть експерти, десь півтори хвилини. Можливо, менше. Це непросто зупинити, але зараз очевидно, що така технологія повинна бути, і ми переконалися, що це можна було зробити».

Мимохіть було сказано: «Є ще ряд інших причин, які пов’язані з вертикаллю, нашою, армійською. Хто кому що доповідає, хто одержує які дозволи. Не все там так, як виявилося спочатку. Хто що знав, хто чого не знав». Розшифровувати цю фразу Євген Кирилович не став. Очевидно, він мав на увазі сказане ним же на одному із попередніх брифінгів про те, що київське військове начальство не було проінформовано про підготовку заходу, коли по країні вільно пересувалася «по суті, бойова техніка».

Марчук як колишній майже непримиренний опозиціонер до «режиму» Кучми» не розвиває ідею нинішніх поки непримиренних про те, що головним винуватцем скнилівської трагедії є нинішній Президент. Значну частину брифінгу від 7 серпня в контексті пошуків, скажімо так, тих, хто допустив авіакатастрофу, Євген Кирилович присвятив «органам місцевого самоврядування». Зокрема, він наголосив: «Генеральна репетиція повинна була бути ще і за участю місцевої влади, яка повинна була визначити, що потрібно чи не потрібно для безпеки». Марчук звернув увагу журналістів на те, що є ряд нормативних документів («постанова Кабінету міністрів в березні цього року», Закон «Про цивільний захист населення», Повітряний кодекс), які визначають необхідність отримання дозволів від органів місцевого самоврядування на ту чи іншу публічну акцію й окремо — на акції, що стосуються надання повітряного простору. Цього, мовляв, окрім законодавства вимагає і необхідність забезпечити безпеку людей. Саме тому, стверджує Є.Марчук, комкор Онищенко зробив 18 червня запит під №234 «голові міськради Буняку»: «... у бесіді пан командувач корпусом, Онищенко, вчора офіційно, під запис, заявляє, що він не лише направляв такий лист на дозвіл, а й одержав письмовий дозвіл... Також номер цього дозволу є... Але я не буду... Буде потреба, я і зачитаю... А він особисто відвідав мера міста, пана Буняка, мав із ним розмову і запросив же його. Він був там». Звідси висновок: «.... коли той чи інший орган влади надає дозвіл, він якоюсь мірою бере на себе відповідальність за людей».

Щоправда, згадавши прізвище мера Львова, Марчук не сказав, що Буняк давав будь-які дозволи на проведення польотів. На лист командувача корпусу відповів «керуючий справами, що немає заперечень». Хоча і з відповідальністю керсправами виникають проблеми. Це видно з висловлювання самого Євгена Марчука: «Керуючий справами Кузан... каже, що він такого листа не бачив, що направлений на ім’я мера міста. Він каже, що й цього листа він не пам’ятає, що він підписував. Якщо він дійсно такий лист не підписував, виходить, тоді мова може йти про підробку документів... Службова підробка там... Ну, це вже дуже великий ланцюг проблем».

На майбутнє секретар РНБО зробив повчання: «...щоб кожний... обраний або призначений знав, що таке влада в нього в руках, що це значить — дати дозвіл. Як мінімум, спитати когось, а як воно там буде, а може, залучити ще цивільних, якщо не військових. Цивільні авіатори — високої кваліфікації у Львові. Моментально б дали відразу ж консультацію. Але, простіше кажучи, влада могла не дозволити. І навіть Президент не міг би змусити дати такий дозвіл».

Зрозуміло, із боку газети було б неправильно не надати слова для свого бачення даних подій меру Львова Любомиру Буняку.

— Любомире Костянтиновичу, секретар РНБО каже, що у вас із командувачем 14-го корпусу ВПС була зустріч…

— Була. Але, скажіть мені, як міг міський голова відмовитися від подібної зустрічі! Я ж офіційна особа. Ми говорили, що буде таке свято. Я був на ньому. А як я міг там не бути? І був на аеродромі. (До речі, моя сім’я перебувала від падіння того літака на відстані десь 150 метрів. Мені здавалося, що літак летить саме в наш бік. Єдине, що я подумав у той момент, що краще б він упав на мене, щоб сім’я моя залишилася... Він потім трохи траєкторію змінив, після того, як там сталося зіткнення.) Аж 1400 гривень міська рада виділила на озвучування і на сценічне оформлення залу, у якому відбувалися урочисті збори. І я в цьому брав участь. Було б дуже «доречно», якби міський голова не прийшов на це свято? У демонстраційних спортивних польотах ми участі не брали і не могли брати.

— Щодо вашої участі в цьому заході… Вам доводилося чути від городян про те, що міському голові Львова слід було б випередити «святкування окупаційної армії». Мовляв, Буняк прийшов до влади на гребені патріотичних настроїв, а тут підтримав святкування 60-річчя, дати, пов’язаної з «совітами»…

— Мені такі обвинувачення здаються досить дивними. Ми недавно святкували 125-річчя училища імені Труша. А чому ми святкували 125-річчя, а не 11-річчя цього училища?! Чому ми святкуємо, умовно кажучи, 150-річчя політехнічного інституту?! Зрештою, тоді нам потрібно святкувати не 750-річчя Львова, а лише — 11-річчя Львова! Ми в такому випадку повинні все, що було до незалежності, відкинути. І взагалі це не в моїй компетенції, скільки років якому інституту святкувати. Нехай якась установа влади чи інституція назвуть дати, котрі нам слід святкувати, які — ні.

І потім. Міська влада жодного дозволу на проведення авіаційного свята не давала. Жодні документи з цього приводу міський голова не підписував. Такого документа в природі не існує. І якщо високі посадові особи шукають привід для обвинувачення, то це їх не прикрашає. Зрештою, ніхто, окрім суду, не може і не має права визнавати хоч би кого винним.

— Євген Кирилович учора заявив, що міська влада могла скасувати те свято...

— Я не можу коментувати слова Марчука. Якби я давав згоду, то, можливо, я б зробив так, як каже Євген Кирилович. А щодо того, що міська рада могла заборонити цей захід... Сама постановка питання некоректна. Хоча в законодавстві і передбачений пункт, згідно которому міська рада дає такий дозвіл, але взагалі дозвіл на проведення таких польотів дає лише спеціалізована державна установа «Укравіація».

— Під час нашого першого інтерв’ю (після останніх виборів міського голови) ви пообіцяли, що розкажете читачам «Дзеркала тижня», хто з «окремих керівників» ініціював «нераціональну реорганізацію державного підприємства магістральних нафтопроводів «Дружба». Чи не пов’язане згадування вашого імені в контексті скнилівської трагедії з тим, що комісію з розслідування авіакатастрофи у Львові очолює людина, котра мала, скажімо так, відмінні від ваших погляди на будівництво нафтопроводу?

— Так, були люди, котрі перешкоджали будівництву цього нафтопроводу з терміналом. Є люди, котрі і зараз сподіваються, що можна повернути пов’язану з цим ситуацію в інший бік. Можливо, хтось ще сподівається, що і цей об’єкт буде якось приватизовано чи віддано через консорціум якійсь структурі. Подібне в нашій державі, на жаль, робилося. І ми знаємо, які були ситуації, коли навіть стратегічні об’єкти держава якось не повністю контролювала. І ми знаємо, до чого це призвело і продовжує призводити. Я не знаю, навіщо це робити. Я вважаю, що цей об’єкт повинен бути державним і українським. Оскільки він є стратегічним. Він повинен служити державі в цілому. Він надзвичайно прибутковий, надзвичайно важливий. З моєї точки зору, до якоїсь приватизації чи створення якихось консорціумів невідомо із ким і для чого вдаватися не слід. Це приносить лише шкоду державним інтересам. Це моя позиція, що розходилася і розходиться з позицією деяких високопоставлених чиновників і сьогодні.

— Якщо прийняти запропонований вами хід («не переходити на особистості»), чи можна говорити про те, що «хтось» хотів шляхом обвинувачення вас у нинішній трагедії насолити вам за вашу позицію в питанні про статус нафтопроводу?

— Цього я не виключаю. Під час будівництва такого великого об’єкта (а нафтопровід Одеса—Броди, я повторюся, найбільше і стратегічно важливе будівництво за всі 11 років існування Української держави) мені доводилося комусь говорити і недобрі слова, і діяти всупереч чиїмось інтересам. Те величезне підприємство, яке я очолював і яке, я вважаю, було одним із найкращих, а можливо, і найкращим у сучасній Українській державі, сьогодні ліквідували і перетворили на цех. Зрозуміло, я з цим не міг погодитися. У багатьох випадках я був не згодний із так званою приватизацією. Фактично це було пограбування держави і людей. Про це я говорив і, як міг, боровся. Природно це викликало певний опір. І тому, безумовно, у мене були вороги. Я це відчував, коли, наприклад, мене переводили на підвищення в Київ. Це було одним із способів усунути мене від справ, оскільки прямих підстав для такого кроку не було.

— Однак не секрет, що одним із найлютіших противників будівництва нафтопроводу Одеса—Броди був саме Євген Марчук. Як ви вважаєте, чи міг він у зв’язку з цим бути безстороннім при розслідуванні НП у Львові?

— Так, він був проти. І в моєму архіві є всі ці збірники, усі рішення Ради національної безпеки й оборони. Колись історики дадуть цьому оцінку як документам, так і діям окремих людей.

Я бачу, як інтерпретується львівська ситуація. Але не буду коментувати. Я не знаю міри його злопам’ятності, міри його мстивості. Але якщо хтось спробує звалити на мене відповідальність за трагедію, я не буду мовчати про тих чиновників, котрі завдають величезних збитків державі.