ГОРДІЄВА УРНА

Цікаво, чи уявляв Віктор Драчевський, як він, виблискуючи новим депутатським значком, уперше приходить до парламенту? Ось він минає охорону, входить у сесійну залу, розшукує крісло, навпроти якого вже прикріплено табличку з його ім’ям. «Дивіться, це той, котрий виграв вибори у Жира», - киває хтось у його бік. «Виграв!?» - лунає хор здивовано-обурених голосів. Справді, виграшем це назвати складно. Проте навряд чи перебування «переможця» в стінах Верховної Ради буде нерозривно пов’язане для нього з душевним дискомфортом із цього приводу. І обструкції в цьому королівстві кривих дзеркал його навряд чи піддадуть. Скоріш, навпаки. У «героя» є всі шанси стати прапором і символом пропрезидентської частини парламенту. Оскільки мало хто з депутатів, котрі входять до неї, може похвалитися такими обсягами «гуманітарної допомоги», які влада спрямувала в 35-й виборчий округ для забезпечення «доблесної перемоги» свого ставленика.

Докладно зупинятися на змалюванні першого раунду бою за депутатський мандат у тридцять п’ятому, напевно, не варто. Про це чимало розповідалося, зокрема й на сторінках «ДТ». Обмежимося лише нагадуванням про те, що результати виборів, які пройшли тут 31 березня, під напором незаперечних доказів фальсифікацій визнали недійсними, і в другому раунді, призначеному на 14 липня, зібралися брати участь ті самі суперники, що й раніше. Зроблені напередодні соціологічні прогнози для команди Драчевського явно не були втішними. Електоральний розклад виглядав у такий спосіб: 50-60 відсотків виборців не приховували свого наміру проголосувати за Олександра Жира, 20-25 відсотків віддавали перевагу Віктору Драчевському, симпатії третини жителів округу поділяли між собою всі інші одинадцять кандидатів.

До речі, про команду. Пригадується, в одному з своїх інтерв’ю Віктор Драчевський пояснював поразку на виборах 1998 року браком часу, мовляв, пізно включився в боротьбу, і відсутністю злагодженої команди. Цього разу першому заступнику начальника Дніпропетровського міського управління МВС гріх було скаржитися як на одне, так і на інше. Хоча б тому, що в його команду входили всі наявні в області міліцейські підрозділи, весь чиновницький люд, усі директори підприємств, все обласне начальство на чолі з дніпропетровським губернатором. А якщо врахувати здійснені, за словами знайомих із ситуацією в окрузі народних депутатів, перетасування в окружній і дільничних комісіях, то ще й вони. Але й це ще не весь асортимент. У команду Драчевського записалося також Міністерство оборони, яке на період виборчої кампанії передислокувало на територію округу, за даними керівництва «Нашої України», понад дві тисячі військовослужбовців із частин особливого призначення. І якщо на виборах 31 березня широко застосовуваний метод десантування в окремо взяті округи громадян із відкріпними талонами був не коректний, але юридично обгрунтований, то на довиборах 14 липня, і зокрема в 35-му окрузі, його використання мало протизаконний характер. Оскільки повторні вибори, відповідно до закону, проводяться за тими самими списками виборців, які було складено під час чергових виборів. А присутність військових 31 березня спостерігачі не зафіксували.

Утім, це порушення може видатися дитячими пустощами порівняно з іншим. Як розповів «ДТ» народний депутат Володимир Філенко, присутній під час передвиборної кампанії на 35-му, до штабу Олександра Жира приходило багато виборців, і переважно це були самотні літні люди із скаргами на те, що в їхніх квартирах виявлялися прописаними незнайомі господарям особи. Скаржитися їм кудись іще, зважаючи на все, було марно. Адже визнаний Конституційним судом інститут прописки де-юре незаконним, де-факто продовжує існувати й перебуває у віданні тієї самої міліції.

А вона, якщо вірити розповідям очевидців, у засобах впливу на електоральні симпатії себе не обмежувала. Під будь-яким приводом працівники правоохоронних органів навідувалися в гості до представників різнокаліберного бізнесу, натякаючи, а в разі нерозуміння натяків, доступно пояснюючи, що з ними та їхнім бізнесом може статися вже 15 липня, якщо 14-го їхня точка зору під час волевиявлення не співпаде з офіційною.

Як водиться, роль основної ударної сили приділялася засобам масової інформації, які ми ледь не забули зарахувати до суперзлагоджено працюючої команди Драчевського. Узагалі-то країну, яка пережила зовсім недавно березневі вибори з усіма їхніми нечистими потоками нібито компромату, здивувати досить складно. Але, гадаємо, чимало сердець здригнеться від жаху через ту цинічність, з якою велася контрагітація стосовно Олександра Жира. Коли Олександр Олександрович говорить про те, що в березні майже не вів свою виборчу кампанію, то в поінформованих про його особисте життя людей не виникає запитання, чому. Увесь цей час у Жира тяжко хворіла дружина, котра померла майже відразу після березневого свята всенародного волевиявлення.

Виборчий процес - захід цинічний. Мабуть, виробництво у високооплачуваних політтехнологів і креативників має бути безвідхідним, і в їхній справі придасться будь-який підручний матеріал, із якого можна зварганити боєприпаси, призначені для ураження противника. Але навіть якщо ти сам обвикнешся з запахом, який неминуче випускатимеш після роботи зі специфічним матеріалом, то інші однак відчуватимуть його. Та навряд чи це хвилювало тих, хто поширював серед виборців округу маячню на кшталт того, нібито Жир, відвідавши могилу дружини й побачивши, що її осквернено, розрито, там-таки знепритомнів, після чого потрапив у реанімацію, тож не в змозі продовжувати передвиборну боротьбу.

У газетах цілком серйозно писалося про унікальні гіпнотизерські здібності кандидата, які він використовує для поліпшення свого добробуту: Жир, мовляв, заворожує на зустрічах із виборцями публіку, а тим часом його друзі-кишеньковики обкрадають довірливих слухачів. І, мабуть, такі здібності в чоловіка, який, за даними «авторитетних» видань і телепрограм, є ватажком бандитського угруповання і тримачем общаку, не випадкові: адже його родичі та члени його команди - всуціль злочинці. І кримінальні справи таки порушувалися. Це дозволяло одержати санкцію на прослуховування, яке активно ведуть спецпрацівники міліції в окрузі. Здається, немає потреби розповідати про легкість, з якою «уголовку» в нас можна пришити кожному, було б бажання чи команда згори. Навіть сімдесятитрирічній мамі Олександра Жира, що її обвинувачували в... хуліганстві.

Проте всі ці викрутаси були малоефективними й на рейтинг Жира не впливали. Працівники його штабу не сумнівалися, що перемога близько. «Нашою непростимою помилкою було те, що ми пізно зрозуміли: Жира зніматимуть з реєстрації, - зазначив в інтерв’ю «ДТ» Володимир Філенко. - Але ж це можна було передбачити, оскільки протягнути Драчевського в парламент інших способів у влади не було». Тоді жирівці діяли б інакше, ведучи кампанію настільки стерильно, щоб із погляду дотримання законодавства до неї не можна було присікатися. Хоча, як визнають майже всі досвідчені бійці передвиборних боїв, з урахуванням неоднозначності багатьох положень закону про вибори й невиписаності процедур, це просто нереально.

Мабуть, Жир став рекордсменом серед усіх кандидатів у депутати за кількістю попереджень від окружної виборчої комісії. По доброму, достатньо повторного «гірчичника», щоб зняти кандидата з реєстрації, а в колекції Олександра Олександровича їх було вісім. І вже тільки це мало б насторожити команду: зняття явно відтягують на останній момент, коли його вже аж ніяк не встигнути оскаржити. Так воно, врешті-решт, і сталося. А сам механізм вилучення Жира зі списків кандидатів заслуговує на окремий опис і похвалу на адресу його винахідників, котрі крок за кроком продумали цілком легітимну, у рамках закону, ліквідаційну операцію.

Як ви розумієте, приводів для причіпок до учасників передвиборного марафону шукати особливо не треба. І одним із них, причому не тільки на 35-му окрузі, була агітація, яку проводили на підтримку того чи того кандидата вже діючі народні обранці. Першим приводом для обурення окружкому став приїзд у жирівський округ парламентаріїв Сергія Соболєва та Володимира Філенка, які активно виступали, ясна річ, на підтримку свого однопартійця. Тоді атаку окружної комісії вдалося відбити. У Законі про вибори говориться, що в передвиборній агітації заборонено брати участь органам державної влади й органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим особам і службовцям. Однодумці Жира наполягли на тому, що депутати Верховної Ради не є ні першими, ні другими. Проте потім Марганець і Нікополь відвідав «нашоукраїнець» Микола Томенко. І оскільки це був уже не рядовий депутат, а глава комітету, окружком таки виніс Олександру Жиру попередження щодо неприпустимості агітування за нього посадової особи, якою вважав Миколу Томенка. Опускаємо міркування на тему того, чи правомочна окружна комісія трактувати положення закону й судити про те, хто підпадає під визначення «посадова особа», а хто ні. Набагато цікавіше, що коли Олександр Жир звернувся з апеляцією щодо рішення міського суду, винесеного, у свою чергу, на основі рішення окружкому, до Центральної виборчої комісії, йому відповіли, що не можуть прийняти його скаргу, оскільки справа перебуває на розгляді в Донецькому обласному апеляційному суді. Подиву Жиру не було меж. Як з’ясувалося, у нього з’явився захисник на прізвище Мітченко, який звернувся в суд з апеляцією на рішення окружкому, висловлюючи незгоду з ним, але використовуючи при цьому явно програшні аргументи. Ясна річ, суд відхилив його скаргу, підтвердивши слушність рішення окружкому. І після цього, справедливо посилаючись на Закон про вибори, ЦВК відповідає Жиру: рішення суду остаточне й оскарженню не підлягає.

Пан Мітченко й далі продовжить свою чудову діяльність із встановлення справедливості в тому ж дусі. При цьому з дивовижною постійністю він в оперативному порядку одержуватиме всі рішення окружкому та міського суду і, випереджаючи всіх, мчатиме з ними в Донецьк. Жирівці щоразу будуть змушені лише безпорадно розводити руками. За відпрацьованою схемою відбувалося і зняття Жира з реєстрації. Окружна комісія звинуватила його у використанні коштів не з виборчого фонду для виготовлення листівок. Міський суд ухвалив: так, винен. При цьому абсолютно ігноруючи той факт, що листівки виготовлялися колишньою довіреною особою Жира. А кандидат, як, утім, і будь-хто, не може відповідати за чужі дії та вчинки. Як розповідали учасники засідання, було дуже смішно спостерігати, як на території церкви, розміщеної поруч із судом, у той час, коли розглядалася справа, роздавалися листівки головного суперника Олександра Жира. Вихідних даних на них не було. Але це так, до слова. Як і нагадування про те, що дніпропетровський губернатор не стримував себе в бажанні брати участь у передвиборній агітації за Віктора Драчевського. А вже він - найсправжнісінька посадова особа.

На основі судового рішення окружна виборча комісія знімає Жира з реєстрації. Але щоб оскаржити це рішення в ЦВК, його потрібно принаймні одержати на руки. Голова окружкому В’ячеслав Швець сумлінно виконував доручену йому частину роботи. Документ не було видано ні його заступнику - Олені Черевко, яка представляє в окружкомі ПРП, ні народному депутату Володимиру Філенку, ні главі спеціальної парламентської комісії, що стежив за дотриманням законності на довиборах, Юрію Оробцю. І це попри те, що, відповідно до закону про статус народного депутата, парламентарій має право на ознайомлення з будь-якими документами, що видаються державними органами влади. Довіреній особі Олександра Жира, яка перебувала на той час у Києві, для того, щоб, отримавши рішення, відразу звернутися з ним у ЦВК, також не видали документ. «Я таких законів не знаю», - заявив глава окружкому у відповідь на цитування Конституції, що забезпечує право кожного громадянина на ознайомлення з інформацією, яка стосується його. І поки точилася ця виснажлива боротьба, рядовий виборець 35-го округу Мітченко, заволодівши заповітним документом, встиг звернутися з апеляцією за вже відомою адресою - в обласний апеляційний суд. Чи треба говорити про те, якою була відповідь Михайла Рябця на спробу Олександра Жира прояснити ситуацію? Правильно, рішення суду остаточне й оскарженню не підлягає. До світлого свята всенародного волевиявлення залишалося вісім хвилин. Проведення відновно-рятувальних робіт було вже заборонено законом.

«ДТ» неодмінно запропонує прокоментувати хід і результати виборів у 35-му окрузі Віктору Драчевському. Коли він прийде в парламент. А поки що ми попросили поділитися враженнями від пережитого екс-депутата Олександра Жира.

- Олександре Олександровичу, по суті, ви виявилися єдиним членом групи контактерів із майором Мельниченком, котрий пішов на вибори в мажоритарному окрузі. Решта, як і багато інших яскраво виражених опозиціонерів, благополучно пройшли в парламент за списками. І це при тому, що, наскільки нам відомо, місце в прохідній частині списку «Нашої України» вам було забезпечене. Ваш похід через округ був викликом чи пробою сил?

- Це не було пробою сил, позаяк у своїх силах я не сумнівався. Я розумів, що стосовно Жира є відповідна команда. Але для мене не було самоціллю потрапити до Верховної Ради. Я чудово розумів, що влада зробить усе, щоб не пустити мене в парламент. Але водночас я так само чудово розумів, що більшість людей у 35-му окрузі підтримує і мої дії, і ту політику, яку я проводив. Непрямим підтвердженням цього служить той факт, що, приміром, мером Марганця 31 березня обрано члена партії «Реформи і порядок», а з 35 новообраних депутатів Марганецької міськради - 24 пеерпісти. Мені просто було цікаво, наскільки далеко наша влада зайшла у своєму цинізмі, й хотілося, щоб це побачили всі.

В окрузі невідлучно перебувало кілька сотень міліціонерів. Було залучено величезну кількість співробітників, які займалися зовнішнім стеженням, прослуховуванням. Коли я працював у контррозвідці й в управлінні з оргзлочинності, то навіть при виявленні і захопленні найнебезпечніших банд неможливо було одержати й десяту частину такої кількості спецпрацівників, яку було задіяно в 35-му окрузі на довиборах.

Проте не обійшлося й без приємних речей. Члени моєї команди зазнавали колосального тиску. Одного з них, Георгія Монахова, який працював у міліцейському відділі внутрішньої безпеки, тільки за те, що він підтримував зі мною дружні стосунки (я підкреслюю, ці стосунки ніколи не торкалися його професійної діяльності), викликали до начальства й настійливо рекомендували порвати будь-які зв’язки з Жиром. Георгій не прислухався до рекомендацій. Його звільнили. Іншим хлопцям за перехід у табір противника пропонували підвищення по службі. Але ніхто не здригнувся. Розумієте, народ перестає боятися. І це для мене було найприємнішим: принципи, звичайні людські цінності для багатьох набагато вагоміші за страх.

- При цьому багато хто, м’яко кажучи, був здивований, що лідер «нашоукраїнців» Віктор Ющенко спокійно відбув на відпочинок, тим часом як у 35-му окрузі вирішувалася ваша політична доля. Вам не було прикро?

- Я б так питання не ставив. Ющенко приїжджав в округ під час кампанії. Він провів зустрічі й виступив там, де це нам було необхідно. Вважаю, що він зробив усе, що від нього залежало. У його словах і в оцінках не було двозначності. Люди від нього почули лише підтвердження того, про що говорив їм я. Те, що мені потрібно було на виборах від Ющенка, я одержав.

- Але це було за кілька днів до голосування. А потім, коли вас зняли з реєстрації...

- Та нехай би там був хоч Папа Римський! Адже йдеться навіть не про окружну комісію чи обласний суд. Йдеться про систему. Владі не залишалося нічого іншого, як зняти мене з реєстрації, оскільки всі соціологічні опитування свідчили про мою перевагу. Вона почала перетасовувати окружну комісію. Кого з членів ОВК залякували, кого просто купували. Нашій представниці в окружкомі, Олені Черевко, яка очолює нікопольську організацію ПРП, відкрито пропонували гроші. Начальники підприємств змушували людей писати розписки про те, що вони зобов’язуються голосувати за кандидата від адміністрації Президента. Ну хай на зустрічі в Марганці з ветеранами-афганцями, де глава Дніпропетровської обласної держадміністрації відкрито закликав присутніх до «правильного» голосування, але агітувати в церкві! Проте Микола Швець, приїхавши в церкву на свято Трійці, анітрохи не бентежачись, заявив, що ті, хто не голосуватиме за рекламованого ним кандидата, на допомогу обладміністрації можуть не розраховувати.

- У Миколи Антоновича нині нелегкі часи: під ним зараз, як ніколи раніше, дуже хитається крісло, тож він був змушений докладати до вашої поразки титанічні зусилля.

- У чиновників легкої політичної поведінки не буває легких часів. Колись Микола Антонович стелився перед Павлом Івановичем, сьогодні він стелиться перед опонентами Павла Івановича. Тож до титанічних зусиль такого штибу йому не звикати. Коли, склавши відповідний акт, ми подавали в окружком скаргу з приводу ведення агітації главою облдержадміністрації, звідти надходила відповідь: ОВК такими питаннями не займається.

- Скажіть, а ваше рішення написати рапорт про звільнення з органів безпеки викликане, зокрема, і роллю СБУ в подіях у 35-му окрузі?

- Те, що в кампанії брала активну участь міліція, очевидно. Зокрема й судячи з випадку з Монаховим. Відбувалося міліцейське свавілля, нехтування всіма нормами Конституції, правами людини під патронатом міністра внутрішніх справ і з особистою участю начальника обласного управління. Стосовно СБУ, вона не втручалася в події. Служба поводилася ніяк. Але це «ніяк» я розцінюю... Хоча якби керівництво служби зайняло певну позицію, мені, можливо, було б ще складніше. Як я зрозумів, команда була не втручатися.

Рапорт мій не пов’язаний із поведінкою СБУ під час кампанії. Служба безпеки, за законодавством, підпорядкована верховному головнокомандуючому країни, тобто Президенту. А я не можу перебувати на службі в людини, щодо якої звучать обвинувачення у тяжких злочинах. Це по-перше. По-друге, зараз мені потрібно довести до кінця справи, які я розпочав, керуючи парламентською комісією у справі Гонгадзе. А ця діяльність пов’язана з виїздами за кордон і контактами з іноземними громадянами. Перебуваючи на службі, я зобов’язаний усе це погоджувати. Добре, сьогодні СБУ очолює Радченко, а якщо завтра прийде Деркач? Я стану заручником.

- Як ви сприйняли затвердження Григорія Омельченка на посаді керівника парламентської комісії у справі Гонгадзе?

- Уже саме те, що комісію створено, - безперечно позитивний момент. Сподіваюся, Григорій Омельченко на цій посаді продовжить те, що було зроблено, і комісія доведе до кінця розпочате нами.

- А як вам наш новий прокурор? Є ймовірність хоч якоїсь користі від створення в Генпрокуратурі спеціальної слідчої групи в справі Гонгадзе?

- Як мені розповідали, на зустрічі з фракцією Юлії Тимошенко В’ячеслава Піскуна запитали: «Чи правда, що путівку в життя вам дав Олександр Жир?» Він відповів ствердно. Визнаю, що це правда. Колись я справді посприяв виходу Піскуна з рядових співробітників прокуратури на великі посади. Але відтоді він дуже змінився. Виходячи з наступних контактів із Піскуном, його причетності до появи справи Фельдмана й поведінки під час цього розслідування, у мене мало надії на зміну ставлення до справи Гонгадзе з боку прокуратури. Думаю, що цю групу створено для того, щоб не наблизити, а якнайдалі відвести суспільство від істини в цій справі.

- І все-таки, могли б ви оцінити: порівняно з попереднім генеральним, Піскун - крок вперед чи назад?

- Я не став би оцінювати. Потебенько - представник старої гвардії прокурорських працівників, у яких були хоч якісь внутрішні стримуючі чинники. А Піскун - представник нового покоління потебеньок. Зі стійким імунітетом до будь-яких сумнівів і переживань. Це набагато страшніше.

- А ви вже встигнули познайомитися зі своїм «дбайливцем» Мітченком?

- Ще ні. Хоча хотів би. І з ним, і з Анатолієм Олександровичем Жиром, моїм двійником, який зібрав вісімсот голосів виборців.