Голос твій губиться вдалині

На електоральному полі України є одна ділянка, види на врожай із якої планувати не заведено. Надто мала вона за площею і незручна для обробітку. Хоча б тому, що перебуває за межами країни. Наші співвітчизники, які служать, працюють, навчаються й відпочивають за кордоном, досі не вирізнялися підвищеною активністю на виборах, чи то президентських, чи то парламентських. Їхній внесок у загальну скарбничку голосів, відданих за того або іншого кандидата на виборах президента 1999 року, був більш ніж скромний. Із зареєстрованих як потенційні виборці 121 тисячі українських «іноземців» у другому турі виборів взяв участь лише кожен четвертий. Це менш ніж один відсоток від загальної кількості громадян України, які мають право голосу. На парламентських виборах-2002 і зареєстрованих, і тих, хто з’явився на виборчі дільниці за кордоном, було більше. Проте не настільки, щоб помітно вплинути на результати всенародного волевиявлення. Нинішні ж президентські вибори, схоже, мають шанси ввійти в українську історію як перші, на яких «закордон» відіграє вагому роль.

Підставою для такого припущення насамперед може служити те, що кількість українців, які виїжджають у пошуках кращого життя до інших країн, неухильно зростає. Перший, хто оприлюднив пов’язані з цим цифри, була український омбудсмен Ніна Карпачова. І хоча наведена в одному з її виступів статистика мала неофіційний характер (інакшою вона бути не могла за визначенням), п’ять-сім мільйонів українців, яких оголосили як таких, що перебувають за кордоном на нелегальному становищі, на багатьох справили незгладиме враження. В електоральному обчисленні це від 13 до 18 відсотків. Шматочок чималий, навіть якщо його злегка стиснути із розрахунку неповної явки.

Але проблема саме й полягає в тому, що йдеться про так званих нелегалів. Людей, які виїхали з країни за всіма встановленими правилами (маючи закордонний паспорт і візу), але залишилися в чужій державі на постійне або тимчасове проживання, не маючи на те відповідного дозволу від її компетентних органів. Як стало відомо «ДТ», в окремих керівників дипломатичних представництв України в державах, де наших нелегалів особливо багато, виникли з приводу організації виборів деякі сумніви. Так, посол у Франції Юрій Сергєєв, як повідомили нам представники українського студентства в цій європейській країні, направив до МЗС України (аби те звернулося з відповідним запитом до Центрвиборчкому) подання щодо тлумачення однієї зі статей закону про вибори президента.

У цій статті йдеться, що громадянин України, який у період проведення виборів перебуває за кордоном і перетнув кордон на законних підставах, реалізує право свого голосу на загальних підставах. У працівників посольства виникло запитання: чи можна вважати, що громадянин виїхав із країни на законних підставах, якщо мета його виїзду виявилася не тією, яка була зафіксована у виїзних документах? Адже виходить, що людина свідомо подавала органам державної влади явно неправдиву інформацію стосовно свого від’їзду. У такій постановці питання легко виявити прагнення не допустити українців, котрі нелегально проживають на територіях іноземних держав, до участі у виборчій кампанії. А якщо до того ж врахувати, що переважна більшість цих людей — вихідці з західних регіонів України, стає зрозуміло, про чий потенційний електорат ідеться.

По роз’яснення з цього приводу «ДТ» звернулося до Центральної виборчої комісії. Де насамперед з’ясувалося: запити такого змісту до ЦВК не надходили. За словами члена Центрвиборчкому Юрія Данилевського, відомство Сергія Ківалова вже неодноразово обговорювало проблеми організації голосування за межами нашої батьківщини з представниками Міністерства закордонних справ. Зокрема і принципи роботи з нелегалами. Думка ж Юрія Миколайовича про це така:

— Відповідно до частини 6 статті 2 закону про вибори президента України, громадянин України, котрий проживає або перебуває в період підготовки і проведення виборів за межами країни й перетнув державний кордон України на законних підставах, реалізує своє право голосу на загальних підставах. Тому якщо громадянин виїхав, наприклад, у Францію на законних підставах, він має право взяти участь у виборах, незалежно від того, легальним чи нелегальним є його подальше перебування в цій країні.

— Чи припускаєте ви, що нелегали побояться йти на дільниці голосування за кордоном через те, що там на них можуть чекати представники місцевих правоохоронних органів?

— Іти на вибори чи не йти — особиста справа кожного громадянина. Якщо він захоче, то прийде, якщо ні — не стане брати участь у голосуванні. Звичайно, логічно припустити, що людина, котра перебуває в чужій країні нелегально, швидше за все, не ризикне брати участь у голосуванні. Оскільки побоюватиметься, що може піддатися санкціям із боку відповідних органів тієї країни. Це я припускаю.

— А чому, по-вашому, питання про тлумачення статті закону про вибори президента, яка описує принцип голосування українських громадян, котрі проживають за кордоном, виникло взагалі?

— Особисто я неодноразово намагався привернути увагу наших законодавців до цієї статті закону. Адже якщо йти від протилежного тому, про що в ній записано, то виходить, ніби громадяни, які перетнули кордон України на незаконних підставах, позбавлені права голосу. Але факт незаконного перетинання державного кордону чи нелегального перебування громадянина на території іноземної держави не є юридично значимим для виборчого законодавства. Тому що 70-та стаття Конституції передбачає лише одне обмеження права голосу: встановлена судом недієздатність людини. Тому, на мій погляд, частина 6 статті 2 закону про вибори президента України суперечить частині 1 статті 64 Конституції України, в якій записано, що конституційні права та свободи громадянина України не можуть бути обмежені, крім випадків, установлених Конституцією України. Слова «який перетнув державний кордон України на законних підставах» необхідно виключити з тексту закону про вибори президента. Тоді всі українські громадяни, котрі на момент виборів перебувають за кордоном, мали б право голосу.

Слід зауважити, що глава ЦВК абсолютно солідарний у питанні про право голосу нелегалів зі своїм колегою, про що й повідав днями в інтерв’ю одній із радіопрограм. Проявивши, до речі, послідовність. Оскільки за кілька місяців до того в інтерв’ю одній з українських газет Сергій Ківалов заявив, що будь-якому українцю за кордоном досить прийти на виборчу дільницю, пред’явити паспорт, і ніхто не має права йому відмовити в його бажанні проголосувати.

Щоправда, тут глава ЦВК все-таки трохи перебільшив рівень демократичності процедури голосування. За словами нашого посла у Франції, з яким ми зв’язалися по телефону, насправді предметом його звернення до Центрвиборчкому була інша стаття закону про вибори президента. Та, в якій йдеться про списки виборців. Отже, ці списки за кордоном складаються на підставі консульського обліку. І просто так прийти на дільницю в день виборів, показати паспорт, що свідчить про українське громадянство, й отримати бюлетень для голосування нашому «іноземцю» не вдасться. Оскільки заявити про своє бажання прилучитися до свята всенародного волевиявлення він, відповідно до статті 35 закону про вибори президента, може не пізніше, ніж за тиждень до дня голосування. І шлях усе той самий — через консульський облік. Право з’являтися на виборчу дільницю хоч у день виборів громадянину дає відкріпний талон. Та це, як ви розумієте, не у випадку з нелегалами, які не стануть ризикувати бліц-поїздкою додому й назад лише для того, щоб їх викреслили зі списків виборців на батьківщині. Ось це, власне кажучи, і є той камінь спотикання, об який дружно спіткнулися працівники дипломатичних представництв за кордоном, члени Центрвиборчкому на батьківщині та пересічні українські громадяни, котрі живуть у різних частинах планети.

Як повідомили «ДТ» у ЦВК, до посольських і консульських установ України за кордоном нещодавно направили роз’яснення з цього питання. А представник блоку «Наша Україна» Олександр Гудима назвав цей документ директивою і заявив, що в ньому дано вказівку вносити в списки виборців лише тих громадян, котрі постійно проживають за кордоном. «Це означає, що громадяни, які живуть за кордоном тимчасово або нелегально, — вважає пан Гудима, — а це понад п’ять мільйонів «заробітчан», втрачають право голосу на президентських виборах». По суті, так і є. Оскільки українці, які незаконно проживають в іноземній державі, навряд чи наважаться ставати на консульський облік навіть задля виконання свого громадянського обов’язку. Але формально Центрвиборчком має рацію — закон не дає можливості інакшого тлумачення процедури голосування. За словами того ж таки Юрія Данилевського, вчинити інакше неможливо навіть із технічних причин. ЦВК має знати бодай приблизну кількість потенційних виборців, щоб забезпечити дільниці необхідним тиражем бюлетенів. «Якщо дефіцит бюлетенів виникає на якійсь із дільниць усередині країни, ми можемо в терміновому порядку їх додрукувати й довезти. А якщо факс із проханням надіслати додаткові бюлетені прийде в день виборів з Австралії?» — запитує пан Данилевський.

Судячи з розмов із представниками українського «зарубіжжя», інтерес серед наших громадян, які поїхали на пошуки кращого життя за кордон, до майбутніх виборів досить великий. Із соціологічних опитувань і просто кухонних розмов випливає, що емігранти зі стажем навіть не знають, що відбувається сьогодні в Україні. А ось ті, хто виїхав із країни років два-три тому і не втрачає надії повернутися в Україну, чітко усвідомлюють, що ці президентські вибори можуть стати справді переломними. І вони хочуть, аби їх почули. При цьому легко здогадатися, що симпатії цих людей будуть явно не на боці кандидата від влади. Влади, яка, власне кажучи, і змусила їх залишити батьківщину.

Опоненти ж влади в такій ситуації можуть робити гучні викривальні заяви й апелювати до світової громадськості. А можуть спробувати вирішити проблему конструктивними методами. Наприклад, ініціювати внесення змін у закон про вибори президента. А краще — звернутися з поданням у Конституційний суд про порушення Основного Закону щодо виборчих прав громадян, котрі проживають за кордоном. А ще краще — зробити і те, і друге. Ну і, звісно ж, постаратися, щоб ці люди не втратили прагнення бути причетними до того, що відбувається на батьківщині. Інакше ці, та й наступні президентські вибори так і не стануть такими, на яких врожай із закордонних ділянок електорального поля буде не нижчим від середнього по країні.