Газове буття та енергетичні перспективи України

Що ж до результатів роботи вугільної галузі в першому півріччі, то видобуток вугілля становив 38,8 млн. тонн, що на 3,1 млн. тонн більше встановленого завдання. Правда, це на 2,2 млн. тонн менше, ніж було видобуто вугілля в першому півріччі 2004-го. У зазначеному обсязі видобутку 21,9 млн. тонн становить енергетичне вугілля із зольністю 37,6%, 16,9 млн. тонн - коксівне вугілля з зольністю 39,5%.

- Вашого заступника Віктора Тополова називають одним із найімовірніших кандидатів на пост глави утворюваного Мінвуглепрому. Ви згодні з цим?

- Віктор Тополов - хороший фахівець і не новачок у вуглевидобувній галузі. Крім того, що він мій заступник, він очолює НАК «Вугілля України». Отже, його призначення на пост міністра Мінвуглепрому було б логічним. Хоча, зрозуміло, останнє слово за Президентом В.Ющенком.

- Нещодавно був призначений і новий глава НАК «Енергетична компанія України» - Юрій Продан. Певне, це означає що НАК «ЕКУ» не розформують, як дехто пророкував. З іншого боку, хотілося б знати: як розвиватиметься ця компанія і що взагалі з нею буде?

- Будемо її посилювати. Спочатку саму компанію, а потім... потім подивимося. Ми нині маємо виробити концепцію з приватизації, про неї я вам розповім пізніше. Енергетика - це в основному монопольні види діяльності, усі її виробничі підприємства повинні бути публічними компаніями. Хоча багато хто не любить, зокрема, і прем’єр, слово «публічні». Публічні акціонерні компанії можуть розглядатись як вид акціонерного товариства з найбільшим ступенем прозорості та узгодженості інтересів, статутні фонди яких формуються виключно за рахунок грошових коштів, а акції є ліквідними та вільно обертаються на регульованому ринку. У публічних компаніях, де сотні тисяч акціонерів, одному акціонеру не може належати понад 10% акцій. Їхня робота має регулюватися національною комісією. З проданими обленерго уже нічого не зробиш... Можна діяти суто економічними важелями. І коли такі компанії перестануть приносити надприбуток кільком людям, а приноситимуть прибуток усім, їхні сьогоднішні власники просто продадуть свої пакети акцій. Стосовно інших неприватизованих компаній уже розробляється концепція приватизації, і вони будуть перетворені на публічні компанії.

- Які перспективи збільшення експорту виробленої в Україні електроенергії?

- Для початку скажу, що експорт електроенергії в Росію в першому півріччі 2005-го становив 2,8 млрд. кВт•год (39,6 млн. дол.). До країн Європи поставлено електроенергії на суму 57,4 млн. дол., зокрема, 1,6 млрд. кВт•год в Угорщину, 475 млн. - у Польщу, 126,4 млн. - у Словаччину, 54,6 млн. - у Румунію, а також у Молдову - 308 млн. кВт•год на 6,8 млн. дол. Загалом експорт електроенергії за шість місяців збільшився порівняно з аналогічним періодом 2004 року в 2,3 разу - із 2,4 до 5,4 млрд. кВт•год. Грошові надходження від цих постачань становили близько 104 млн. дол. Це практично дорівнює обсягу реалізації електроенергії на експорт за весь минулий рік.

Взагалі питання про експорт електроенергії дуже тонкі. Особливо щодо цінових параметрів. Це серйозний ринок і він потребує тонкої, чіткої роботи. Що ж до Румунії, я вже сказав, підписано контракт. Відносно Білорусі ми нині проробляємо чисто комерційний контракт, і проробляються як обсяги, так і цінові параметри. Наразі цей контракт не підписаний, його не варто обговорювати. Що ж до постачань електроенергії «Енергоатомом» для РАТ «ЕЭС России», то ми ведемо роботу з РАТ щодо поліпшення цінових параметрів. Щойно буде знайдено ціну, яка задовольнить обидві сторони, ми відразу продовжимо контракт і приймемо рішення. Якщо ні, то, природно, скоротиться на якийсь час обсяг експортної енергії.

Що ж до збільшення експорту електроенергії з України, то така можливість, звичайно, розглядається. Проте тут існують як технологічні і технічні, так і суто ринкові обмеження.

Як ви знаєте, об’єднана енергосистема (ОЕС) України нині працює паралельно з енергосистемами Росії та Молдови. Нині ми намагаємося налагодити роботу і з Білоруссю. Водночас український «Острів Бурштинської ТЕС», відрізаний від ОЕС, синхронізований із транс’європейською енергосистемою. Частина виробленої на «острові» електроенергії експортується до Угорщини, Словаччини та Румунії. «Острів Бурштинської ТЕС» охоплює частину Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Його експортний потенціал становить близько 550-600 МВт. Основною генеруючою потужністю «острова» є Бурштинська теплова електростанція (ТЕС), установлена потужність якої становить близько 2,3 ГВт.

Проте для повної інтеграції з європейською енергосистемою Україні ще багато чого потрібно зробити.

- У середині липня ви обговорювали умови інтеграції об’єднаної енергосистеми України в транс’європейську в ході зустрічі з президентом Союзу з координації передачі електроенергії (UCTE) Мартіном Фуксом.

- Так, і я підкреслив, що перехід на синхронну роботу української ОЕС з енергосистемами європейських держав є пріоритетним для країни. Україна не може бути залежною від намірів і готовності інших країн СНД здійснювати таку інтеграцію. А ви знаєте, що Росія та інші країни СНД також хотіли б підключитися до UCTE, яка об’єднує 34 системних оператори Європи. Це дає великі операційні і комерційні можливості. Та, з іншого боку, всі оператори-учасники UCTE зобов’язані відповідати досить жорстким вимогам, виконати які наразі можуть далеко не всі. У цьому сенсі Україна, я б так сказав, ближче за всіх до приєднання до UCTE. Та водночас ми не маємо наміру блокувати проведення дослідження питань синхронізації енергосистем країн СНД і Європи, хоча і визнаємо своє стратегічне значення в таких дослідженнях. Нині виділено 3 млн. євро на розробку каталогу вимог щодо нашої енергосистеми. Незабаром закінчиться тендер, виберуть компанію, що займатиметься цим, і ми паралельно теж над цим працюємо.

- Кредит Дойчебанку: як використано перший транш у 300 млн. дол., наданий НАКу «Нафтогаз»?

- Загальна кредитна лінія Дойчебанку - 2 млрд. євро. Частина першого траншу, і це абсолютно виправдано, пішла на погашення короткострокових кредитів, трохи більше 120 млн., частина - на інвестиції і близько 100 млн. - на поповнення оборотних коштів.

- Які є домовленості з Райффайзенбанком про майбутні кредити?

- З ним ми домовилися про кредити, ми розробляємо великий проект - будівництво малих ГЕС, особливо в Західній Україні, які за рахунок дамб вирішують проблеми підтоплень. І є австрійська компанія Voit Siemens, яка виробляє устаткування.

- Коли почнеться реалізація цього проекту? І яка його попередня вартість?

- Ми лише домовилися попередньо, деталі відпрацьовуємо. Проект обійдеться приблизно в 300-500 млн. дол.

- А протокол намірів уже підписано?

- Ні. Ми домовилися, що реалізовувати проект буде консорціум із трьох компаній.

- Три компанії - це хто?

- Voit Siemens, «Укргідроенерго» і Райффайзенбанк, який може кредитувати цю програму. Вона нині розробляється.

- Чи не забагато ми беремо кредитів у німців?

- Кредитів багато не буває.

- Та колись їх доведеться віддавати?

- Спочатку їх потрібно правильно використати. Кредитні ресурси завжди мають бути під інвестиційні програми, під високотехнологічне устаткування, яке дає економічний ефект, за рахунок якого кредит повертається, а весь прибуток залишається. Як, наприклад, кредит у 200 млн. дол., узятий компанією «Київенерго» на реконструкцію системи енергопостачання і будівництво нових об’єктів. Полічили: перші п’ять років виплачуються тільки відсотки (проект реалізується за п’ять років), інші 12 років кредит повертається. Кредит на 17 років, але за десять років ми розраховуємося лише за рахунок економічного ефекту від реалізації проекту. При цьому ми одержали нову технологію і розрахуємося за кредит. І не так, як деякі обленерго: «Ми інвестуватимемо своє виробництво, тому підвищте нам тарифи». І вони забирають у споживача гроші на розвиток свого виробництва. Та чому громадяни мають давати свої гроші на розвиток фондів цих компаній? Немає у світі такої практики.

- Що ви скажете про конфлікт між російським «Газпромом» і НАК «Нафтогаз України»? Виглядало так, що кожну оптимістичну заяву глави НАКу Олексія Івченка й одночасно вашого заступника росіяни відразу спростовували...

- Жодного конфлікту немає і не було. Ми можемо говорити про конфлікт, коли є підписаний договір, поставлено печатку, але не виконуються зазначені в ньому умови. Конфлікти не можуть бути на рівні перепалок у ЗМІ. Якщо є конфлікт, то звертаються до суду, а в кожному контракті визначено, яким саме чином. Тоді це конфлікт. І тільки коли проходить судове розслідування, тоді вже щось коментується. Сьогодні триває серйозна робота, яку надто докладно обговорюють. Цього не має бути. Не можна обговорювати переговорні процеси, поки вони не завершені й за їхніми результатами не підписано документи. Тому що, як правило, такі обговорення переговорних процесів закінчуються тим, що папери не підписуються...

Є проблеми, які сьогодні обговорюються. І питання, що ставляться і ставилися. І раніше були проблеми, що вирішувалися: по боргах за газ (дуже багато років), по обсягах, про несанкціоноване відбирання (крадіжку) газу. Перше питання, яке сьогодні обговорюється, - щодо термінів погашення боргів, виплату яких було реструктуризовано на 13 років. Поетапно Україна розраховується з цими боргами. Потім було підписано угоду, але ці борги потрібно було погасити за п’ять років. Україна частково розплачувалася послугами за транзит, не одержуючи газ як оплату за його транспортування від «Газпрому». Нині обговорюється питання про те, щоб збільшити обсяг газу, що надходить в Україну як оплата за транзит, і ці п’ять років перевести в десять, тринадцять (залишиться вісім з урахуванням уже здійснених виплат). І щоб ми реструктуризацію боргу провели за той термін, який було зазначено в угоді, ратифікованій парламентами.

Друге питання - щодо балансу газу. Складається орієнтований баланс газу на рік, потім на кожний місяць, квартал, півріччя тощо. Цей баланс - не константа, тому що залежить від багатьох чинників. Перший чинник - це погодні умови та обсяги споживання. Другий чинник - збільшення обсягів споживання всередині країни. Третій чинник - одержання вигідних експортних контрактів. Тобто баланс газу весь час змінюється. У зв’язку з його зміною за обсягами на сьогодні треба купити близько 5 млрд. кубометрів газу. Тому нині ведеться робота з придбання цього газу. Щороку укладали додаткові контракти на 4, на 5, на 8, на 10 млрд. кубометрів додаткового газу. Є 5 млрд. орієнтовно. Працюємо над кількома контрактами: з однією компанією на 5 млрд. кубометрів, з іншою - на 6 млрд. Укладемо договори на 11 млрд. кубометрів, отже, зможемо збільшити експорт, компенсувати ціновий дисбаланс, ще щось.

Далі. Ведеться робота з ціноутворення. Оскільки ціна туркменського газу - одна, ціна російського газу, якй ми одержуємо за транзитні послуги, - інша. Відрізняється також структура й методологія визначення ціни. Є ще інвестиційний газ підприємств, що працюють у Туркменистані, і там структура формування ціни третя. Тому триває робота над цим контрактом, необхідно покрити той дефіцит, який на даний момент намітився в зв’язку з чинниками, про які я казав. От і все.

Наступне. На початку року під час першої нашої зустрічі з головою правління ВАТ «Газпром» Олексієм Міллером російська сторона запропонувала перейти на європейські ціни за транспортування газу: ми вам платитимемо за транзит за європейськими цінами й ви купуватимете газ за європейськими, індикативними якимись, цінами. Наша відповідь була такою: ми будемо думати, рахувати, тому що в нас підписана довгострокова угода за існуючою методологією. Що економіка покаже, ми потім визначимо: або ми змінюємо договірні відносини, або працюємо на основі підписаних умов. Ніхто в односторонньому порядку не може змінити ці договірні відносини. Якщо, припустимо, російська сторона в односторонньому порядку змінить ці відносини, тоді це скандал і про це можна говорити. У цьому разі інша сторона звертається до суду, і це вже можна коментувати. А на сьогоднішній день триває нормальний робочий процес узгодження умов зовнішньоекономічної діяльності двох компаній - «Нафтогазу» і «Газпрому». Якщо ви називаєте «конфліктом» усілякі коментарі до коментарів у ЗМІ, то це ваше право. Та реального стану справ це не стосується. Інша річ, що, можливо, О.Івченку не слід було поспішати з коментарями до остаточного узгодження всіх робочих моментів із «Газпромом».

- Тобто ніякий газ з українських підземок не зникав, і сторони домовилися, як його використовувати, що й підтвердили в спільному протоколі 17 липня представники «Нафтогазу України» і «Газпрому»?

- Проблему врегулювали таким чином, що російський газовий монополіст збільшить обсяги експорту в країни Європейського Союзу через територію України в 2005 році на 8 млрд. кубометрів газу, а в 2006-му - до 8-11,5 млрд. кубометрів.

«Газпром», «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго АГ» підписали пакет документів, відповідно до яких, «Нафтогазу» передається 2,55 млрд. кубометрів газу в рахунок часткової оплати послуг з транзиту російського газу в 2005 році. Через територію України «Газпром» планував поставити цього року 128 млрд. кубометрів газу, що становить близько 85% його експортних постачань.

Одночасно «Газпром» продав 5,25 млрд. кубометрів російського газу, що зберігається в ПСГ України, компанії «РосУкрЕнерго». «Нафтогаз України» забезпечить у 2005-2006 роках передачу «РосУкрЕнерго» цих 5,25 млрд. кубометрів газу на експорт.

- Іване Васильовичу, ви член двох комісій з ринку нафтопродуктів. Одну було створено при Кабміні, її очолював міністр економіки Сергій Терьохін, другу - при Президенті, її очолював перший помічник Президента Олександр Третьяков...

- Вже є рішення Кабінету міністрів про те, що нині це буде єдина комісія, і її очолив я.

- Отже, запитання за адресою: на тлі тенденції до подорожчання моторного палива на ринку нафтопродуктів України, яка намітилася, що робить уряд для уникнення повторення весняної бензинової кризи й цінових стрибків?

- Робив і робить. Працювала комісія, що була експертно-аналітичною в Мінекономіки. Я проводив перше засідання, потім обидва наші міністерства спільно. Коли ми розглядали питання з дизельного палива для сільгоспвиробників, ми вирішили його блискуче. За всі роки так не вирішували жодне питання. 260 тис. тонн дизельного палива аграрії отримали навесні, і вони провели посівну, навіть залишилося на збирання врожаю.

Ми зібрали всіх нафтотрейдерів, пояснили, визначилися, домовилися. Зауважте, міністр аграрної політики Баранівський жодного разу не казав про те, що немає дизельного палива на збирання врожаю.

Потім ця комісія розробила пропозиції з тим, щоб не повторилася весняна ситуація на ринку нафтопродуктів. Виробила чіткий прогноз і чіткі кроки для стабілізації ситуації на ринку. Та, на жаль, тоді комісія і я, як міністр, не зробили всього можливого, щоб реалізувати все це вчасно. Це було зроблено пізніше, коли втрутився Президент, причому, на мою думку, абсолютно правильно втрутився. На жаль, не досить наполегливо ми проводили свою ідеологію.

Нова комісія вже збиралася. Наступного тижня зберемося ще раз. Розглядатимуться два питання. Перше - це питання про реконструкцію нафтопереробних заводів. Компанії-власники нафтопереробних заводів вносять свої пропозиції і ми розробляємо стратегію цього питання разом. Глибина переробки нафти на вітчизняних НПЗ не перевищує 60-65%, це низький показник порівняно з новими технологіями. Тому логічно, що діючі потужності НПЗ потребують серйозної модернізації. Першим приступив до реконструкції Кременчуцький нафтопереробний завод. Уже підготовлено техніко-економічне обгрунтування, створено тендерний комітет з вибору підрядників. Планують проведення реконструкції і на Одеському нафтопереробному заводі (ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ»). Ми серйозно працюємо з Херсонським нафтопереробним заводом, тому що там найнижчі показники з переробки. Думаю, інші теж дадуть свої пропозиції, а уряд пророблятиме систему взаємовідносин. При досягненні 90-відсоткової глибини переробки нафти (сьогодні переробляється близько 2 млн. тонн нафти і вихід нафтопродуктів на наших заводах забезпечує потреби України) з’являться навіть можливості для збільшення експорту.

І поточне питання - це ситуація в зв’язку з подорожчанням нафти на світовому ринку й що нас може очікувати.

- То чого можна чекати? І чому ви так спокійно говорите про традиційну сезонну нафтокризу, яка, здається, починається?

- Я спокійний, тому що ціни на бензин будуть справедливими й відповідатимуть ціновій кон’юнктурі ринку нафтопродуктів. Тому що механізм, який сьогодні створено, виключає можливість штучного об’єднання виробників нафтопродуктів і зайвого втручання в роботу ринку. Крім того, задіяно механізм ПДВ, увізних мит, акцизів, який стимулює імпорт нафтопродуктів.

Щодо ринку нафтовиробників і нафтопродуктів можу сказати таке. Є виробники нафтопродуктів в Україні, пораховано економіку кожного НПЗ (див. діаграму 4). Далеко не всі з них мають достатню кількість власних АЗС, тому використовують так звану джоберську мережу, через яку й реалізуються нафтопродукти вроздріб. Однак при цьому створено механізм, який не дозволяє компаніям, що реалізують нафтопродукти вроздріб, безконтрольно збільшувати ціни. Та є ще економіка й Мозирського НПЗ (Білорусь), пораховано економіку прибалтійських заводів, які теж виробляють і поставляють в Україну паливо. І нафта йде до них на переробку за такою самою ціною, що і в Україну.

Якщо компанії-виробники нафтопродуктів в Україні починають невиправдано піднімати ціни, то джобери (які оптом закуповують нафтопродукти для подальшої реалізації через мережу АЗС) просто не купуватимуть паливо в Україні, а закуплять імпортне. І відразу починають працювати закони конкурентного ринку. Чому навесні були проблеми на ринку нафтопродуктів? Тому що мита можна піднімати доти, доки не стане вигідно реалізовувати моторне паливо на внутрішньому ринку, а в нас тоді діяли по суті загороджувальні мита. І альтернативи виробленим в Україні нафтопродуктам практично не було.

Сьогодні ситуація інша. А ціни якщо й підвищуються, то лише внаслідок зміни цінової кон’юнктури ринку нафти й нафтопродуктів. Ось ця балансуюча, гнучка система спроможна забезпечити нормальну роботу ринку нафтопродуктів.

- Розкажіть про концептуальні основи енергетичної стратегії України до 2030 року.

- Нині ми переосмислюємо систему взаємовідносин споживач-виконавець послуг, тобто з компаніями, які надають громадянам послуги з електро-, газо-, тепло- і водопостачання тощо. Тому в цілому відбувається переосмислення ролі й напрямів розвитку паливно-енергетичного комплексу. І не лише самого комплексу, а й його взаємозв’язків із суміжними галузями (енергозбереження, облік використання ресурсів тощо).

Що ж до безпосередньо ПЕК, то розроблена нами концепція основних напрямів енергетичної стратегії України на період до 2030 року насамперед враховує таке: реконструкція і модернізація галузі для забезпечення надійного енергопостачання економіки і населення, зниження енергоспоживання за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій, скорочення енергоємності продукції (див. діаграму 1) за рахунок упровадження принципово нових технологій і систем обліку використання енергоресурсів, зменшення техногенного впливу на навколишнє середовище.

По-перше, ми маємо оптимізувати систему магістральних мереж, модернізувати, розвивати й реконструювати схеми розподільних мереж. На сьогодні ми повинні зробити економічно ефективним виробництво електроенергії на існуючих генеруючих потужностях.

Далі, прогнозуючи збільшення ВВП (за перше півріччя цей показник становив 4%, а наприкінці року очікується 8%), ми маємо подбати про те, як і в якому обсязі та співвідношенні забезпечити це збільшення ВВП усіма енергопродуктами й енергоресурсами (див. діаграми 2, 3). Ми прогнозуємо непропорційне збільшення енергоспоживання, вважаючи, що ВВП збільшуватиметься за рахунок структурного енергозбереження, упровадження менш енергоємних технологій і переведення існуючих виробництв на енергозберігаючі технології.

- Це стосується насамперед металургії?

- Це стосується всіх. Сьогодні розробляється механізм для стимулювання скорочення енергоємності виробництва. У ньому може бути багато «батога» і замало «пряника». Який може бути «батіг»? Природно, ми маємо прогнозувати (й усі повинні це розуміти), що вартість енергоресурсів зростатиме. Ми нікуди не дінемося від підвищення цін на нафту, на газ, тому маємо поетапно, хочемо ми цього чи ні, виходити на ціни на нафту й газ, що склалися на ринку Європи та взагалі на світовому ринку.

- А який «пряник»?

- Це ціни, за допомогою яких можна стимулювати та, якщо треба, й змушувати займатися технічним переоснащенням. Припустимо, є виробництво, визначили обсяг споживання енергоресурсів для цього виробництва. І ми кажемо: «Ось цей обсяг енергоресурсів ви будете відносити на валові витрати. А все, що понад це, платитимете з прибутку. Припустимо, п’ять років - ось вам термін, а на шостий ви будете відносити на ці витрати 10%, на сьомий - 20%, поки не вкладетеся у свій бюджет». Щоб керівники підприємства думали наперед, що цим треба займатися. А ще цілий ряд супутніх аспектів, наприклад, вирішити всі ці моменти на законодавчому рівні. І концептуально це треба робити.

Ще одне концептуальне рішення: у якому напрямі розвивати генеруючі потужності? Ми вибрали стратегічний напрямок - це теплові електростанції, які працюють на вугіллі, та атомні електростанції. Отже, орієнтуємося на структуру виробництва електроенергії цими генеруючими потужностями в співвідношенні 50:50. Звідси вимоги до теплових електростанцій - реконструкція існуючих станцій для спалювання низькосортного вугілля і будівництво нових станцій.

Що ж до атомних електростанцій, то передусім необхідно вирішити три завдання. Перші два - продовження терміну їхньої експлуатації і потім уже, при виведенні з експлуатації блоків, будівництво нових потужностей. Паралельно плануємо розвивати гідроакумулюючі потужності як такі, що стабілізують роботу всієї ОЕС. У цьому ми вбачаємо стратегічний розвиток електроенергетичної галузі.

За результатами першого півріччя 2005 року структура виробництва електроенергії така: у загальному обсязі виробленої електроенергії 95062,3 млн. кВт•год (у першому півріччі 2004-го - 90983,2 млн. кВт•год) частка електроенергії, виробленої на ТЕС, становила 39,6% (у 2004 році - 40,5%), АЕС - 47,3% (46,3%), ГЕС - 8,3% (7,8%) і решта 4,8% припадають на блок-станції й комунальні ТЕЦ (у першому півріччі 2004 року - 5,4%).

Що ж до газу, то поставлено завдання знизити максимальне споживання газу в країні.

- До якого рівня?

- Цифри є. Вони нині уточнюються, тому я не хотів би поки що їх називати. Ми кажемо, що в структурі енергоспоживання при певних параметрах промислового виробництва може змінитися обсяг газоспоживання, як і обсяг споживання інших енергопродуктів і енергоресурсів (див. діаграми 2, 3). Наприклад, прогнозується, що обсяг ВВП із 278,5 млрд. грн. у 2005 році збільшиться до 2010-го до 310,2 млрд., до 2015-го - до 401,7 млрд., до 2020-го - до 505,3 млрд., до 2030-го - до 762,4 млрд. грн. (у цінах 2000 року).

Відповідно, споживання первинних енергоресурсів із 210,2 млн. тонн умовного палива в 2005 році зросте до 224,4 млн. у 2010-му, до 242,1 млн. - у 2015-му, до 256,3 млн. - у 2020-му й до 285,5 млн. тонн у.п. - у 2030 році. (Динаміку збільшення попиту на різноманітні види енергопродуктів дивіться на діаграмі 3.) При цьому зауважте, якщо збільшення ВВП прогнозується втричі, то споживання газу при цьому підвищиться лише на 5%.

Втім, нині ми ставимо завдання насамперед максимально перевести комунально-побутову галузь із газоспоживання на енергоспоживання (див. табл.), зокрема, й опалення. Якщо хочете, це на кшталт електрифікації побуту. Сьогодні розробляються програми, пов’язані з житлово-комунальним комплексом, що включають електрифікацію і переведення на електроенергію опалення, гарячого водопостачання. Це дасть змогу скоротити обсяги газоспоживання з усіма наслідками і перспективами, що звідси випливають. Адже газ, який сьогодні активно використовується в побуті, постійно дорожчає. Тенденція така, що дуже скоро він досягне рівня цін європейського ринку. Відповідно, всі комунально-побутові послуги, орієнтовані на використання природного газу, автоматично дорожчатимуть. Це, безумовно, позначиться на бюджеті кожної сім’ї.

У разі ж переведення житлово-комунальної сфери на пріоритетне використання електроенергії підвищення вартості комунально-побутових послуг буде не настільки різким і не таким значним, як при подорожчанні природного газу. Крім того, Україна повністю забезпечує потреби всіх категорій споживачів в електроенергії і навіть може експортувати надлишки електроенергії. А от у газовому балансі країни частка газу, що видобувається в Україні, ледь добирається до 20% від потреби в цьому енергоносії. Це, у свою чергу, збільшує залежність економіки України від імпорту енергоносіїв, зокрема газу, і робить її вразливою з точки зору енергетичної залежності держави. Отже, переведення житлово-комунального сектора на максимальне використання електроенергії економічно вигідно як на мікрорівні, так і в масштабах держави.