Фігаро

Боротьба за право володіння брендом «Наша Україна» завершилася. Результат — бойова нічия. На своєму черговому з’їзді партія, під керівництвом Віктора Пинзеника, ухвалила рішення про повернення до свого дівочого прізвища «Реформи і порядок», добровільно відмовившись від назви, яка себе «цілком дискредитувала». Можна було б сказати, що таким чином зафіксовано факт політичного розлучення ПРП і ющенківського Народного союзу «Наша Україна». Але точнішим буде визначення «розірвання заручин», оскільки передбачуваний союз цих політичних сил так і не відбувся. Загалом відновлення своєї споконвічної назви ПРПісти планували ще в середині літа, але урочиста передача бренда, який не став у нагоді, не відбулася через спроби Міністерства юстиції в особі тодішнього його керівника Романа Зварича відібрати назву силоміць. «Бджолярі» образилася, і з неприхованим ентузіазмом підписали декларацію про намір створити передвиборний блок з Українською народною партією Юрія Костенка, Народним рухом України Бориса Тарасюка і «Батьківщиною» Юлії Тимошенко. Не забувши при цьому звернутися до НСНУ із закликом: «Приєднуйтеся!».
Тому нинішній з’їзд пинзениківців обіцяв бути суто техніч­ним. Він мав лише юридично оформити реприватизацію історичного бренда, котрий втратив колишню привабливість. Тому, напевно, цей форум ПРП планувалося проводити в камерній обстановці за мінімальної кількості делегатів і спостерігачів. Але за короткий період між двома з’їздами відбулася така нерядова подія, як відставка уряду Юлії Тимошенко. Тоді, по гарячих слідах, ПРП, як відомо, виступила з осудом президентського рішення розпрощатися з Юлією Володимирівною, а парламентська фракція «медоносів», м’яко кажучи, не виявила одностайності під час голосування у Верховної Раді за за­твердження нового прем’єр-міністра. Блокування на майбутніх парламентських виборах ПРП із політичними силами, які патронуються Юлією Тимошенко, набуває дедалі відчутнішого характеру. Оливи в опозиційний вогонь, який розгорався в лавах партії, підливав екс-віце-прем’єр Микола Томенко, котрий сприйняв фінал тимошенківського уряду хворобливіше від інших представників ПРП, які втратили свої посади у виконавчій владі.
Коли на Банковій тривав пошук кандидатур до нового складу Кабінету міністрів, Микола Володимирович виступив із заявою про те, що дев’яносто відсотків ПРПістів виступають проти участі представників партії у єхануровському уряді. А тому згода Віктора Пинзеника продовжити виконувати функції міністра фінансів у Кабінеті Юрія Єханурова може стати приводом для усунення його з посади лідера ПРП. Справедливості заради варто зауважити, що такої категоричності в настроях партії не спостерігалося. Микола Томенко, звичайно, не остання людина в ПРП, але висловлювати думку всієї орга­нізації його не уповноважували. Знівелювати революційний настрій свого однопартійця спробував Тарас Стецьків, який заявив, що про неприпустимість перебування членів ПРП у владних структурах можна буде говорити тільки у разі остаточного рішення «бджолярів» блокуватися з «Батьківщиною» Юлії Тимошенко.
Дехто в ПРП вважає, що збереженням міністерського портфеля Віктор Пинзеник зобов’язаний Миколі Томенку. Говорять, ніби указ про усунення з посади Віктора Михайловича був уже підготовлений, але тут пролунала заява Миколи Володимировича. Можливо, збіг у часі тут і спостерігається, тільки версія про те, що при призначенні Пинзеника в уряд Банкова керувалася метою внести розкол у ряди ПРП, здається дещо надуманою. Набагато вірогіднішим є інше пояснення: змінювати главу Мінфіну в розпал бюджетного процесу в умовах хиткої економічної стабільності, було б нерозумно. Та й ділові якості Віктора Михайловича, котрий, на думку спостерігачів, помітно додав у своєму фаховому зростанні, важко було не брати до уваги. Проте, хоч би як там було, історія з призначенням Пинзеника справді ускладнила ситуацію в партії, позбавивши при цьому її позачерговий з’їзд статусу формального заходу.
Напередодні ПРПівського міні-форуму глава партії зустрів­ся з керівниками регіональних організацій. Після цієї непростої розмови Віктор Пинзеник був близький до рішення залишити посаду лідера «Реформ і порядку». У інформагентствах з’явився коментар керівника Вінницької обласної організації ПРП, відповідно до якого на зустрічі з регіональними лідерами партії Віктор Пинзеник підтвердив свій намір залишитися на посаді міністра фінансів і скласти із себе повноваження глави ПРП. Відразу називалися прізвища тих, хто, за прогнозами головного вінницького ПРПіста, може замінити Пинзеника біля керма партії. Окрім народного депутата Володимира Філенка й екс-заступника держсекретаря Бориса Соболєва, був у цьому списку, звісно ж, і Микола Томенко. Здається, організатори з’їзду не раз повинні були похвалити себе за те, що проведення заходу запланували у вузькому колі, на нього було запрошено трохи більш ніж сто делегатів. Питання про лідерство в партії обіцяло постати на з’їзді на повен зріст.
За деякою інформацією, Віктор Пинзеник насправді був готовий добровільно піти з ПРП. І його опонент Микола Томенко, як можна здогадатися, не сидів склавши руки, готуючи для цього грунт. Проте його гіпер­активні намагання з остаточного і безповоротного злиття ПРП і БЮТ у багатьох однопартійців почали викликати невдоволення. «А якщо хто дуже поспішає у бік БЮТ, то я б штани сильно не закочував, адже нас там жінка чекає, може і не зрозуміти такий вигляд», — у властивій йому жартівливій манері висловив ставлення колег по партії до прагнень Томенка Володимир Філенко. Розшифровується це зауваження мовою політичного прагматизму так. Далі декларацій про намір створити перед­виборну спілку ПРП і БЮТ поки що не просунулися. У ПРПістів є підстави побоюватися, що Юлія Тимошенко недалеко пішла від Народного союзу «Наша Україна» у плані уявлень про методи створення об’єднання. За певними даними, вона, так само як і НСНУ, не сприймає рівноправного партнерства структур, які об’єднуються. І ПРПісти ще мають переконати її в тому, що у блок із нею вступають не окремі, нехай і поважні, представники пинзениківської партії, а вся ПРП. Саме в цьому зв’язку, до речі кажучи, більшістю ПРПістів не сприймається позиція Миколи Томенка. Багато хто в партії переконані: Микола Володимирович уже вирішив своє особисте питання, зарезервувавши собі місце якщо не в першій п’ятірці, то в десятці виборчого списку блоку Тимошенко. І тепер лише грає на ще більше підвищення свого рейтингу в очах Юлії Володимирівни, намагаючись піднести їй на блюдці з блакитною облямівкою усю ПРП.
На користь подібних припущень говорить... сам Томенко. У своїх інтерв’ю. Відповідаючи на запитання, на яку посаду в новому БЮТ він претендує, екс-віце-прем’єр без натяків відповідає: «Очевидно, я буду заступником керівника блоку». І тільки після цього дозволяє собі обмовку: «Якщо приймуть таке рішення». Приймуть чи ні, треба думати, вже не настільки важливо. Як і те, хто, власне кажучи, це рішення має приймати. Важко позбутися враження від того, що Томенко навіть не намагається брати участь у командній грі рідної партії, продовжуючи й після відставки залишатися гравцем команди Юлії Тимошенко. Є підстави думати, ніби Микола Володимирович плекає надію за підтримки Юлії Володимирівни взяти участь у сходженні на вершину столичної влади. Ось тільки сама Тимошенко, як свідчать поінформовані джерела, нині в дуже теплих політичних стосунках із чинним мером Києва. Котрий, судячи з усього, не виключає можливості своєї участі у виборах столичного градоначальника найближчої весни.
Втім, план у Миколи Томенка, і в цьому він далеко не унікальний, поліваріантний. І, можливо, містить у собі можливе розставання з ПРП. Спілкування із соратниками Миколи Володимировича дозволяє зробити висновок, що вихід Томенко з партії не став би трагедією для неї. У той час як вихід Пинзеника, на думку багатьох авторитетних ПРПістів, може призвести до розколу. Напевно, саме така точка зору взяла гору в партійному активі, стараннями якого з’їзд, який загрожував обернутися скандалом, пройшов у мирній дружній обстановці.
Дуже схоже на те, що сценарій з’їзду переграли в останній момент. Принаймні, спочатку туди, посилаючись на відсутність місця, не хотіли пускати пресу. Але потім устигли піднести це як дрібне непорозуміння і запросили журналістів засвідчити, що не все так погано в нашому домі. Було б перебільшенням говорити про повну одностайність виступаючих. Микола Томенко, звісно ж, закликав негайно проголосувати за генеральну лінію: «Ми за білих або за червоних. Ми з БЮТ чи з НСНУ». І не залишився на самоті. Делегати висловлювали свою схильність ідеї об’єднання з блоком Тимошенко і не скупилися на «компліменти» на адресу НСНУ, називаючи його представників «кидалами», «бандитами», «номенклатурою», «олігархами» й авансом — «зрадниками», котрі на виборах блокуватимуться з Януковичем. Але при всьому цьому ніхто навіть не заїкнувся про доцільність перебування їхнього партійного лідера в уряді, яким керує глава центральної виконавчої ради НСНУ Юрій Єхануров. Навпаки, зі співчуттям відгукувалися про Віктора Пинзеника: як, мовляв, йому, бідоласі, доводиться працювати в середовищі НСНУ та соціалістів! Словом, ПРПісти знайшли пояснення своєї партійної присутності в складі критикованої ними влади: це жертвопринесення. Вони жертвують своїм лідером, своїми принципами, можливо, полі­тичним обличчям задля загальної користі.
«Пинзеник чудово розуміє, що його відповідальність перед країною, вибачте за патетику, важливіша за політичну ко­н’юнктуру поточного моменту, — поділився своїми міркуваннями з цього приводу один із керівників ПРП Ігор Гринів. — Йому просто потрібно буде постійно стежити за тим, чи достатньо у нього повноважень щоб і надалі використовувати свою посаду для впливу на фінансову політику країни. І якщо це почне перетворюватися тільки на імітацію, як це не раз було, коли урядом намагалися керувати з іншого по­літичного центру, тоді йому потрібно буде йти у відставку. Але поки він відчуває, що може впливати на ситуацію, і усвідомлює, що його професіоналізм допомагає позитивним процесам».
Резолюція, ухвалена на з’їзді, також являє собою зразок політичного компромісу. У ній говориться про наміри партії зробити все для об’єднання політичних сил, які в складі коаліції «Сила народу» виступили на захист демократії в ході минулих президентських виборів й отримали вотум довіри громадян. Тобто передбачається присутність у складі потенційних союзників і НСНУ. Водночас указується на необхідність розпочати переговори з партією «Батьківщина» про узгодження спільної виборчої кампанії і принципів формування єдиного виборчого блоку. Прокоментувати багатовекторність ПРП і її політичні перспективи «ДТ» попросило пана Гриніва:
— Ми зробимо все для того, щоб ПРП пішла на вибори в єдиному блоці з Ющенком і Тимошенко. Але, на жаль, можливість цього варіанта залежить не від нас, і його ймовірність я оцінив би сьогодні максимум у 20 відсотків. Найбільше шансів у варіанта блокування ПРП із партією «Батьківщина» і тим, що сьогодні поки називається блоком Тимошенко. Мінімальна, як мені здається, постійно спадаюча до нуля можливість є й у варіанта, за якого ми повернемося до переговорного процесу з НСНУ. Коли з якихось причин нам не вдасться створити спільний блок ні з НСНУ, ні з БЮТ, я не виключаю, що нам доведеться йти на вибори самостійно. Або в складі більш ідеологізованого блоку.
— Йдеться про НРУ й УНП?
— Йдеться про «Пору». А якщо ширше — мова про тих політиків і політичні сили, котрі словами Франка можна охарактеризувати так: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала. Я ж гавкаю раз в раз, щоби вона не спала». Ми вважаємо, що таких людей в Україні досить багато. І якщо ми підемо на вибори самостійно, то саме на їхні голоси будемо розраховувати. Ми хочемо будувати майбутнє на тих засадах, які задав Майдан. Але якщо єдиної структури, котра виражає такі інтереси, не буде, а буде створено кон’юнктурні бізнес-проекти, то ми залишаємо за собою право на апелювання до людей саме з таких позицій.
Від себе додамо: з’їзд ПРП, що не має, за словами її керівників, відповідей на всі поставлені сьогодні перед партією запитання, ухвалив перенести прийняття доленосного рішення на 3 грудня. На цей день намічено проведення наступного партійного форуму. Здається, ось тоді українських «бджолярів» й очікують серйозні потрясіння з гучним з’ясовуванням стосунків. А поки вони вміло законсервували всі свої проблеми, поставивши цю «баночку» на дальню поличку. У надії, що не рвоне.