DO UT DES

«Даю, щоб ти дав» — так звучить ця фраза в перекладі з латини. Великий Бісмарк вважав такий принцип наріжним каменем усякої політичної домовленості.

Заява про спільну опозиційну діяльність у парламенті, підписана 5 лютого, яку благословив Ющенко й освятила Тимошенко, символізує новий етап взаємин між двома політиками. Пройшовши етап обміну люб’язностями і період обміну випадами, вони перейшли до наступного раунду — обміну послугами. Переоцінювати значення документа, обнародуваного в понеділок, наївно. Недооцінювати — нерозумно. Зважаючи на все, цей документ ніяк не вплине на перспективи «Нашої України», БЮТ або опозиційного руху в цілому. Тому що являє собою тільки формалізовану, видиму, малу частину домовленості. Укладеної не двома політичними силами, а лише двома політиками. Які один одного не терплять, але один одному потрібні. У світі, геть позбавленому ілюзій, навіть «любий друг» — далеко не завжди друг і майже завжди не любий.

Amicus verus —
rara avis

(Вірний друг — птах рідкісний)

Відразу зауважимо: змальовуючи ще один акт політичної близькості між поводирями «Нашої України» і БЮТ, ми свідомо утримаємося від виразів на кшталт «відповідальність перед виборцями», «загроза реваншу», «збереження демократії» тощо. Класична схема ведення політики виключає наявність вічних друзів і вічних ворогів, але передбачає наявність вічних інтересів. У політиці по-українському немає вічних інтересів. Неминущою метою тут є тільки абсолютна влада. Але вона метою бути не повинна, тому що за визначенням є засобом.

Поділяти наших славнозвісних небожителів на друзів і ворогів, як правило, взагалі безглуздо. За великим рахунком, це — світ короткочасних устремлінь, тимчасових супротивників і ситуативних попутників. Причому опоненти можуть водночас виступати в ролі союзників.

Яскрава ілюстрація — хитросплетіння відносин між «Регіонами» і БЮТ. Як відомо, Тимошенко з братією зіграли роль соратників «донців» у просуванні закону про Кабмін. Чому? Тому що платою за це стала підтримка «донів» у делікатному питанні про імперативний мандат для депутатів місцевих рад. Та коли обидва голосування залишилися в минулому, регіонали знову перетворилися на суперників. І Юлія Володимирівна готова кинути всі наявні в її розпорядженні сили, аби посприяти президентові з допомогою Конституційного суду завалити... все той же закон про Кабмін. Навіщо? А щоб в обмін на цю послугу Віктор Ющенко гарантував їй підписання... все того ж закону про імперативний мандат. Причому обіцянки своєї (що трапляється не часто) дотримав. Після чого вже пані Тимошенко підписала заяву про створення єдиного фронту боротьби «демократичних сил» проти «реваншистів».

Поставивши автограф під цим папером, лідер БЮТ звалила на свої тендітні плечі тягар зобов’язань. Але брати підвищені зобов’язання її ніхто не змушував. Тому, коли виник прямий резон, керманич опозиції з невимушеною граційністю погодилася на черговий взаємовигідний розмін із провладною коаліцією. «Реваншисти» одержали крісло омбудсмена, «демократи» — крісло віце-спікера. Для обгрунтування ще однієї змови Юлія Володимирівна за традицією знайшла безліч непереборних аргументів. Її слова видавалися більш переконливими, ніж виправдання Віктора Андрійовича після меморандуму-2005. Водночас нинішня риторика Тимошенко поступалася красномовству Ющенка після підписання Универсалу-2006.

«Кумири» помаранчевих (кожен по-своєму), як і раніше, відкриті для конструктивної дискусії з генералами ворожої армії. Те, що чинний президент і колишній прем’єр розкрили одне одному обійми, дуже імовірно, означає тільки одне: є життєво важливі питання, вирішити які вони можуть лише спільно. Йдеться, зважаючи на все, про питання кар’єрні.

Honores mutant mores

(Почесті змінюють вдачу)

Хто зробив перший крок — неважливо. Якоюсь мірою тимчасове об’єднання зусиль було неминучим. Є, втім, підстави думати, що для Віктора Андрійовича воно було трішечки неминучішим, ніж для Юлії Володимирівни.

Президентське завдання-мінімум — зберегти існуючий обсяг владних повноважень. Завдання-максимум — спробувати повернути старий обсяг. Альянс із Тимошенко став наслідком усвідомлення президентом простої й сумної істини: з жодним із поставлених завдань він не в змозі впоратися без допомоги БЮТ і його лідера. Майже напевно глава держави волів би іншого союзника, але іншого партнера в гаранта немає.

Регіонали давно не маскують бажання позбавити хазяїна Банкової всіх можливих владних важелів. У здійсненні цього завдання вони швидкі, послідовні й нещадні. Єдиний ефективний засіб боротьби з зазіханнями, який є в розпорядженні Ющенка, — вето. Але, як показала історія з законом про Кабінет міністрів, коаліція знайшла не менш ефективний антидот. Заручившись підтримкою Тимошенко, «дони» роздобули формулу чудодійної протиотрути. Віктор Андрійович — в очевидному цейтноті. У законотворчій лабораторії регіоналів підготовлено цілу купу надзвичайно небезпечних для президента проектів. Ухвалення кожного з них віддаляє главу держави від реальної влади.

Ющенку доступний тільки один спосіб убезпечити себе від ускладнень — перетворити Тимошенко на союзника. Заради цього він готовий піти на поступки, і він на них пішов, та про це трохи згодом. А наразі — про список завдань, які президент має намір вирішити з допомогою Юлії Володимирівни та її команди.

Перше. Пакт про ненапад, укладений із Тимошенко, дає Ющенку змогу відносно спокійно блокувати ухвалення тих нормативних актів, які спроможні тією чи іншою мірою обмежити його повноваження. Ідеться, зокрема, про проекти законів стосовно основ зовнішньої та внутрішньої політики, національної безпеки, президента, РНБОУ, Конституційного суду, нормативно-правових актів, місцевих державних адміністрацій. Знаючи, що з конституційною більшістю в його противників не виходить, Віктор Андрійович може з легкою душею застосовувати вето.

Друге. Підтримка Тимошенко потрібна президенту і для реалізації більш складного завдання — загальмувати другий, а можливо і третій, етап конституційної реформи. Антикризовики відкрито заявили про готовність трансформувати систему регіональної влади та місцевого самоврядування. Реалізація запропонованої ними моделі зводить до мінімуму вплив глави держави на зазначену сферу. Крім того, коаліціянти натякнули, що готові переглянути методику виборів президента, передбачивши його обрання парламентом. У настільки серйозній сутичці гаранту потрібна допомога такого досвідченого і вмілого бійця, як Юлія Володимирівна.

А зараз, як нам здається, можемо трохи переключитися і вдатися до спогадів. Як відомо, деякі аналітики свого часу пророкували союз Ющенка з «донецькими», який передбачає підтримку регіоналами кандидатури Віктора Андрійовича на наступних президентських виборах. Сьогодні такі припущення багато в чому втратили свою актуальність — ситуація серйозно змінилася. Але, відверто кажучи, цей прогноз мав істотний недолік від самого початку. Дуже сумнівно, що «дони» пішли б на подібний крок. Проте відкиньмо це та інші численні «але» і припустімо, що це таки сталося. Теоретична допомога Януковича, надана Ющенкові в ході майбутньої кампанії, майже напевно не додала б останньому голосів на Сході та Півдні, але позбавила б залишків підтримки на Заході та в Центрі. Це — якби йшлося про вибори всенародні. А якби все обмежилося однією-єдиною «виборчою дільницею» — у будівлі під куполом?

Не намагатимемося відповісти на запитання, навіщо «донецьким» міг знадобитися «парламентський президент» Ющенко. Обмежимося гіпотезою, що з подібною роллю не готовий миритися сам Віктор Андрійович. Напевно, праві були ті, хто ще в 2004-му стверджував, що майбутній президент затято опирався неминучому, щиро не бажаючи вирушати в похід для здобуття верховної влади. Проте, гадаємо, настільки ж правими виявилися і ті, хто вже в 2005-му помічав, що ставленик Майдану надто швидко дібрав смаку і робитиме все від нього залежне, щоб затриматися на маківці політичного олімпу якомога довше. Лихо для першої особи країни в тому, що боротися за своє реальне президентство (нинішнє та майбутнє) він почав надто пізно.

А тепер повернімося до нашого переліку.

Третя причина, через яку Ющенко має бути кровно зацікавлений у прихильності Тимошенко, — лобістські та фінансові можливості Юлії Володимирівни. Вони відкривають президенту нові обрії в Конституційному суді. Це означає, що він може не тільки зберегти наявні механізми управління, а й спробувати повернути втрачені. Для цього необхідно зробити два зусилля. Перший крок, простіший, — домогтися, щоб КС визнав свіжоспечений закон про Кабмін неконституційним у цілому. Другий крок, набагато складніший: здійснити заповітну мрію в інший спосіб — скасувавши злощасну політреформу руками членів Конституційного суду.

Укотре зауважимо: ми не ставимо під сумнів об’єктивність і неупередженість Конституційного суду. Проте в нас є підстави вважати, що в цьому шановному органі є значна кількість переконаних противників політреформи. І всі вони так чи інакше (швидше за все, випадково) пов’язані або з пані Тимошенко, або з групою впливових членів «Нашої України», більше відомих як «любі друзі»...

Симптоматичні обмовки низки представників президентського оточення дають привід припускати, що Віктор Андрійович уже розмірковує про перспективи другого президентського строку. Він, як видно, хоче вийти переможцем із наступної кампанії, знову отримати вотум народної довіри, а відтак і повноваження, передбачені Конституцією 1996 року. Є сумніви, що свої можливості глава держави оцінює цілком адекватно. (Це — не його особиста проблема, а природні втрати перебування біля керма.) Але за жодних обставин він не може не розуміти очевидного: на сьогодні мріяти про таке можливо тільки в двох випадках. Або Ющенко має знати, як «обнулити» Тимошенко. Або Ющенко має знати, як змусити Тимошенко відмовитися від прагнення стати першою особою держави.

Але ми забігли далеко вперед. Нинішні плани гаранта значно скромніші — локалізувати Юлію Володимирівну, бодай на певний час перетворивши її з суперника на спільника.

Sub rosa

(Під трояндою)

Винесеною в підзаголовок фразою у давні часи характеризували те, що не підлягає розголосу. Трояндою латиняни прикрашали склепіння залів, у яких відбувалися бенкети, як символ збереження в таємниці всього, про що говорилося. Цікаво, чи причепили цю квітку на стелю президентського кабінету під час зустрічі Ющенка і Тимошенко? Чи її не знімали ще з часів панування «лицаря троянди» Віктора Медведчука?

Наскільки можна судити, президент був зацікавлений у тому, щоб частина взаємних зобов’язань не ввійшла в оприлюднену згодом заяву про спільну опозиційну діяльність фракцій БЮТ і «НУ». З іншого боку, Тимошенко, добре знаючи Ющенка, намагалися, щоб його обіцянки були як мінімум окреслені.

Найбільш очевидні вимоги Юлії Володимирівни знайшли своє відображення у тексті цього документа. Президент дав добро не торпедувати протимошенківських законів про імперативний мандат для депутатів місцевих рад і про опозицію. Щоправда, на вимогу президентського осередку, згадку про останній документ позначили словом «узгоджений». Що передбачає теоретичне право нашоукраїнців вносити в нього свої пропозиції.

Ще одна умова Юлії Володимирівни згадується в заяві опосередковано. За фразою «домагатися проведення дострокових парламентських виборів і виборів депутатів місцевих рад», швидше за все, криється обіцянка Віктора Андрійовича розпустити Раду після того, як Конституційний суд створить для цього правовий привід. За нашими даними, Тимошенко переконала свого візаві, що відповідне рішення КС буде винесено вже 25 лютого. Наскільки обгрунтований такий оптимізм — подивимося.

Лідер БЮТ мала привід сумніватися в рішучості президента піти на розпуск Ради. Тому, як ми припускаємо, на виконанні цієї умови вона наполягала особливо жорстко. ЮВ упевнена в тому, що за підсумками дострокової кампанії їй вдасться відчутно перевершити показники березня 2006-го. Крім того, вона переконана, що падіння рівня довіри до Януковича з товаришами — річ незворотна. Бажаючи кувати залізо, поки його температура не впала, Тимошенко налаштована на проведення виборів уже навесні цього року. Всі, хто більш-менш серйозно розбирається в цій проблематиці, заявляють, що в такі стислі строки ще одні вибори країна не потягне ні фінансово, ні організаційно, ні психологічно. Проте, за деякими даними, команда готуватися до перегонів у регіональні штаби БЮТ уже пішла. За іншими відомостями, аналогічний наказ отримали й начальники крайових осередків Партії регіонів. «Донці» розраховують уникнути такого розвитку подій і роблять відповідні кроки. Але про всяк випадок тримають порох подалі від джерел вологи.

На нашу думку, ідею дострокових виборів не підтримують не тільки противники Тимошенко з ПРУ, а й її соратники з рідної фракції. Деякі впливові члени БЮТ нещодавно добряче витратилися на партію, щоб мати омріяні мандати. Мандати в кишені ще навіть потертися не встигли. Так якого біса йти на нові фінансові витрати? Заради невгамовних амбіцій пані вождя?

Боротьба з можливою внутрішньою фрондою в Тимошенко ще попереду. Але частину внутрішньої опозиції в лавах БЮТ вона уже втихомирила. Після того як заявила, що ніякого єдиного списку її блоку та «Нашої України» на можливих дострокових виборах не буде. Як з’ясувалося під час переговорів, у створенні загального реєстру з різних причин не зацікавлені ні Юлія Володимирівна, ні Віктор Андрійович, ні ключові члени БЮТ, ні більшість депутатів від «НУ». Не йдеться не тільки про єдиний список, а й навіть про укладання політичної угоди. Цілком можливо, що союзництво буде формалізоване лише двома вже наявними документами — заявою про спільну опозиційну діяльність у парламенті та директивою про консолідацію дій фракцій у місцевих радах. У всякому разі більшість представників обох сторін дотримуються саме такого погляду.

Третя важлива умова, висунута Тимошенко і також згадана в заяві, — «спільно узгоджувати і підтримувати кадрові пропозиції, які подаються на розгляд Верховній Раді». Що приховано за цими словами й за пелюстками троянди? Крім усього іншого, право БЮТ рекомендувати президенту кандидатури губернаторів у тих регіонах, де блок Тимошенко має більше (порівняно з «НУ») представництво в місцевих радах.

Ця умова, наскільки відомо, дуже не до душі багатьом членам «Нашої України». І якби ж тільки це...

Sapientis est mutare consilium

(Мудреці не соромляться змінювати свою думку)

Про те, наскільки значна кількість тих нашоукраїнців, які вітають крок назустріч Тимошенко, цими днями говорили й писали чимало. Не повторюватимемо обвинувачення в «самодіяльності», висунуті на адресу лідера парламентського осередку «НУ» В’ячеслава Кириленка, який підписав заяву з БЮТ від імені фракції. Не будемо наводити його контраргументи — вони також загальновідомі.

Поговоримо про інше. Аналіз сказаного всіма та про все дає можливість зробити кілька висновків.

Перше. Кириленко лише підписав заяву, керуючись повноваженнями, делегованими йому президентом у ході зустрічі депутатів від «НУ» з главою держави. Висновок: критика, що обрушилася на В’ячеслава Анатолійовича з боку частини його колег з приводу того, що фракцію він не повністю контролює.

Друге. Можна судити, що документ був підписаний без урахування думки значного числа впливових депутатів «НУ». Можна з високим ступенем імовірності стверджувати: те, що президент говорив депутатам, за цілою низкою позицій не стикувалося зі змістом заяви. Можна казати, що загальний характер заяви, не підкріплений підписанням політичної угоди, позбавляє фракцію «НУ» (так само, як і фракцію БЮТ) можливості реально впливати на ситуацію. Можна стверджувати, що в реалізації цілей, викладених у заяві, зацікавлена не стільки політична сила «Наша Україна», скільки конкретний політик Віктор Ющенко. Висновок: реальним суб’єктом домовленості з боку «НУ» є президент, хоча формальним — депутатська фракція. Отже, саме президент має гарантувати виконання публічних (і непублічних) обіцянок, даних Тимошенко.

Третє. Аналіз тексту заяви переконує в тому, що реалізація умов, викладених у ній, покладається на фракцію.

Зв’яжемо три отримані висновки в ланцюжок і матимемо четвертий: президенту терміново потрібен реальний виконавець його волі в парламенті. В іншому разі його фракція не виконає вимог Тимошенко. А та у свою чергу не виконає вимог Ющенка.

Дехто стверджує, що Кириленко вважав свій прихід до фракції останнім ударом по владі «любих друзів». Проте внесення президентом кандидатури пана Короля на посаду глави СБУ цю тезу ставить під сумнів. Хоча б тому, що зазначений політик — давній соратник Петра Порошенка. За деякими даними, опальний Петро Олексійович зовсім недавно мав аудієнцію в президента. Уперше за тривалий час. За іншими відомостями, інший відомий «любий друг», Микола Мартиненко, більше може не боятися за крісло керівника столичної філії «НУ». Нещодавно президентський секретаріат робив серйозні спроби відсторонити його, але Банкова раптом дала відбій. Ще сигнал — уповноваженим на переговорах із Тимошенко призначено Романа Безсмертного, людину дуже близьку до «любих друзів». Роботу Віктора Балоги та Арсенія Яценюка, які дотепер відповідали за цю ділянку роботи, нібито визнано главою держави незадовільною.

Можемо припустити, що за умов загострення політичної боротьби Віктору Андрійовичу знадобилися люди, здатні контролювати. Фракцію. Переговорний процес. Роботу в Конституційному суді. Зрештою — процес.

Ренесанс «любих друзів» ще не став доконаним фактом. Та приводи спрогнозувати його наступ є.

Чи піде це на користь Ющенку? Йому видніше. Зміну думки про «любих друзів» у «НУ» не всі сприйняли із захопленням. До зміни точки зору президента його фракція ніяк не звикне. Вийшовши з кабінету президента (де їм було прочитано лекцію про недемократичність імперативного мандата), депутати з «Нашої України» довідалися, що закон про цей самий імперативний мандат цим самим президентом щойно підписаний.

Після чого група нашоукраїнців намірилася звернутися до Конституційного суду з вимогою визнати цей акт таким, що не відповідає Основному Закону.

Інформація про це лідера БЮТ здивувала. Повідомлення про внесення кандидатури Короля (яку з Ю.В. ніхто не погоджував) обурило. Чорнила під заявою ще не висохли, а президент уже порушує дане слово?

Здається, Тимошенко може погодитися на Короля, якщо його першим заступником буде призначено делегованого нею генерала-депутата Кожемякіна. Може не помітити й подання щодо імперативного мандата, якщо отримає гарантію, що його не буде розглянуто позитивно.

Навряд чи Ющенко змінить свою думку про Тимошенко. Навряд чи Тимошенко змінить свою думку про Ющенка. Але ще одну зраду президентом свого слова може й не вибачити. Однак перш ніж ініціювати можливий розрив, вона гарненько зважить, що від чергового розлучення вона втратить, а що надбає.

Незрозуміло інше: що від цього союзу матиме країна?