Чистота частот

Вступати в конфлікт із журналістським колективом — справа зовсім невдячна. І наважитися на це може або той, хто стовідсотково впевнений у своїй правоті, або влада. Хоча ні в першому, ні в другому випадку все одно не уникнути обвинувачень у «наступі на свободу слова» і «переслідуванні за інакодумство». Що не забарилася зробити телевізійна компанія НТН, опинившись практично під загрозою закриття. Нечисленні, але досить гучні пікети під стінами Генеральної прокуратури та президентського секретаріату, організовані працівниками НТН, нагадують про ті «дореволюційні» часи, коли до громадськості зверталися журналісти іншого телеканалу, котрий потрапив у схожу ситуацію. Різниця, щоправда, полягає в тому, що коли «5 канал» був на той момент опозиційним по суті, то НТН сьогодні опозиційна через обставини. І головним із цих обставин є той факт, що серед його господарів — колишній радник колишнього прем’єр-міністра Віктора Януковича, один із помітних представників донецької бізнесової та політичної еліти Едуард Прутнік.

Саме ця особливість походження телекомпанії дозволяє її працівникам і співчуваючим особам стверджувати, нібито нинішні неприємності НТН пов’язані винятково з прагненням нової влади помститися своїм учорашнім конкурентамі. «Телеканал НТН вважає, що в діях Генеральної прокуратури простежуються ознаки недавнього «полювання на відьом» в українському інформаційному просторі, про яке так довго говорила колишня опозиція», — стверджується в заяві прес-служби НТН. Насправді ж конфлікт навколо НТН пов’язаний не з тим, хто її створював, а з тим, яким чином це відбувалося. Однак наявність серед засновників телекомпанії осіб, на той момент «наближених до імператора», і зумовила рекордні темпи, якими НТН споруджувалася.

Коли приблизно рік тому донецьке земляцтво занепокоїлося проблемою розширення своєї присутності в телепросторі країни, серед плацдармів, які більш-менш підходили для цього, виявилося «ТВ-Табачук», давно вже виставлене на продаж. Гендель відбувся до обопільного задоволення сторін. Однак охопленням аудиторії покупець задовольнитися, звісно ж, не міг: НТН (на той момент ще іменована «Телестудія «Служба інформації») могли бачити тільки в Києві та Сімферополі. Ось чому нові господарі каналу зайняли настільки активну позицію в освоєнні частотного ресурсу і вибудовуванні мережі мовлення. Часу до виборчої кампанії залишалося обмаль, а плани, пов’язані зі свіжим телепридбанням, були великі. Окрім наявної вже в розпорядженні донеччан ТРК «Україна», було потрібне, було додаткове медіа-підкріплення. Подейкують, ніби тодішній візит в Україну московського телеведучого Сергія Доренка був пов’язаний саме з переговорами з приводу можливої роботи журналіста на НТН. Не склалося. Чого не скажеш про переформатування каналу з міського в загальнонаціональний.

Оперативність, з якою НТН-щикам було прораховано частоти, здатна вразити уяву будь-якого телеменеджера, знайомого з практикою облаштування телевізійних мереж. Але ми ж пам’ятаємо, хто стояв за телекомпанією і задля яких завдань затівали тоді проект. У стислі строки НТН оформила лист-заяву на отримання 24 частот, звернувшись з ним у Нацраду. Справа залишалася за малим — виграти конкурс на отримання ліцензій із використання цих частот, який, відповідно до законодавства, проводить Національна рада з телебачення та радіомовлення. Однак процедура проведення конкурсу вимагає часу, котрого, як ми вже казали, у НТН не було. Не чекаючи оголошення конкурсу, остання звертається до суду. І, звісно ж, отримує бажаний результат. Господарський суд міста Києва та Київський апеляційний господарський суд прийняли рішення зобов’язати Національну раду внести зміни у вже наявну у НТН ліцензію в частині переліку каналів мовлення і території поширення. І жодних комплексів з приводу того, що ліцензії на право вести мовлення на тій чи іншій частоті видає Нацрада лише переможцям відповідних конкурсів, які вона ж і проводить. І ні краплі зніяковіння від того, що зміни, внесені в ліцензію, можуть стосуватися, скажімо, назви каналу, часу мовлення чи програмної концепції. У той час як сам предмет ліцензії, тобто канал мовлення, не може бути змінений за жодних обставин, окрім як після проходження по новому всього процесу ліцензування. На подібні «дрібниці» господарі і топ-менеджери НТН уваги не звертали.

Заклики заступника голови Нацради Віталія Шевченка подати апеляцію на рішення суду глава Нацради Борис Холод проігнорував. І хоча за невиконання судового рішення Нацрада одержала кілька виконавчих приписів, виконувати розпорядження судді цей колегіальний орган так і не став. Але хіба це перешкода на шляху великих людей до великих цілей? НТН стала володаркою заповітної ліцензії, в якій до частоти в Києві дописано ще 75 (а чого на дріб’язок розмінюватися!) частот на мовлення в різних містах України. Телекомпанії видали оновлену ліцензію без рішення Національної ради. І це при тому, що українським законодавством передбачений лише один шлях одержання ліцензії на право мовлення: тільки за рішенням спеціально створеного для цього конституційного органу (Національної ради з телебачення та радіомовлення) і лише на конкурсній основі. Саме копія ліцензії, що міститься в ліцензійній справі, на якій, як стверджують члени Нацради Віталій Шевченко і Тетяна Лебедєва, немає підпису жодного з їхніх колег, і стала підставою для того, щоб Генеральна прокуратура зацікавилася законністю подібного ліцензування...

А тепер повернемо «медаль» зворотним боком і спробуємо розібратися ось у чому. Наскільки ексклюзивним є випадок отримання ліцензії за судом телекомпанією НТН? При з’ясовуванні цього питання легко виявити, що подібними методами ліцензування користувалися й інші суб’єкти телепростору, такі, як ТЕТ, «Київська Русь» (КРТ), що належить екс-генпрокурору Геннадію Васильєву, і навіть «5 канал». Щоправда, стосовно останнього, то, за словами деяких членів Нацради, судовий процес, пов’язаний із обставинами отримання «5 каналом» ліцензії на 48-му ТВК у Києві, відбувся вже після конкурсу і стосувався порушення процедури його проведення. Але суті справи це суттєво не змінює. Чому прокуратура стурбована законністю отримання ліцензії лише НТНом? Хіба не видно тут вибіркового підходу? І чи не стало при цьому «обтяжуючою обставиною» те, що саме НТН намагається забрати у «5 каналу» 48-й столичний канал, досі не припиняючи судового позову? Адже теплі стосунки, які склалися між, як тепер прийнято казати, патроном «п’ятірки» Петром Порошенком і керівником Генпрокуратури Святославом Піскуном, ні для кого не секрет. Варто згадати і ще один красномовний факт: спонукав Генеральну прокуратуру зажадати від Вищого господарського суду скасувати судову постанову про «переліцензування» НТН депутатський запит Володимира Фіалковського, ім’я якого також тісно пов’язують з ім’ям секретаря РНБОУ. Випадковість? Надуманість? Не станемо відповідати ні ствердно, ні негативно. А просто спробуємо тверезо оцінити ситуацію в телевізійному просторі країни.

Після минулотижневого призначення президентської «четвірки» Національної ради з телебачення та радіомовлення стало зрозуміло, що ні про який паритет сил у цьому органі мова не йде. Звісно, наївно було б припускати, що Президент делегує в Нацраду представників Партії регіонів чи СДПУ(о). Проте з урахуванням політичного забарвлення тих членів НР, які потрапили туди за квотою Верховної Ради, серед контролерів телерадіоефіру немає жодного представника опозиції. Крім хіба що комуніста Віктора Понеділка, котрого до опонентів влади можна віднести з великою натяжкою. Втім, як показує практика, формальна приналежність нацрадівців до тієї чи іншої політичної сили, котра рекомендувала їх до складу НР, дуже швидко перевтілюється в прив’язку до конкретного медіа-магната, чиї інтереси практично кожен член Нацради представляє. Так, свого часу на благо медіа-групи Віктора Медведчука трудилися Борис Холод, Віктор Лешик, Микола Фартушний. До них час від часу долучалися Віктор Понеділко і представник донецького краю Володимир Манжосов. Із членів НР, які залишалися на той момент неохопленими есдеками, у зв’язках з олігархами не був помічений, мабуть, лише Віталій Шевченко. Віктор Павленко і Тетяна Лебедєва, за деякими даними, працювали в тісному партнерстві з Віктором Пінчуком.

Тим дивнішою виглядає історія, що трапилася в самісінький розпал президентських виборів, про котру «ДТ» довелося почути від однієї з її безпосередніх учасниць. Тоді, згадалося, влада впритул підійшла до вирішення питання про закриття «5 каналу», котрий стояв їй поперек горла. З Банкової надійшло розпорядження зібрати Нацраду, на засіданні якої мало прийматися відповідне рішення. Дізнавшись про це, пані Лебедєва замість того, щоб звернутися безпосередньо до Віктора Пінчука, з яким знайома багато років, заходилася дзвонити керівникові однієї з українських інформаційних агенцій. Висловлюючи крайній ступінь схвильованості з приводу долі опозиційного каналу, вона настійно рекомендувала співрозмовнику зв’язатися з Віктором Михайловичем, щоб попросити його вплинути на ситуацію, уникаючи при цьому відповіді на резонне запитання, чому не може зробити цього сама. Словом, залучати до врегулювання конфлікту зятя тодішнього глави держави довелося іншим людям, які не мають стосунку ані до каналу, ані до Нацради. Почуття глибокого здивування залишилося й після того, як Тетяна Лебедєва, котра курирувала від «Відродження» отримання ліцензії Громадським радіо, повелася в інший вирішальний момент. Напередодні засідання Нацради, на якому приймали рішення про видачу ліцензії на радіочастоту, прораховану ГР, Тетяна Яківна зателефонувала Олександру Третьякову і запевнила в тому, що все буде гаразд. Все, справді в остаточному підсумку виявилося чудово: радіо «НАРТ», до котрого пан Третьяков разом із паном Зінченком має безпосередній стосунок, отримало відразу кілька ліцензій, серед яких була й та, що призначалася для Громадського радіо. І нічого, що Олександр Третьяков навіть не зрозумів тоді, хто і з якого приводу йому телефонує. Зате потім, у розумінні пані Лебедєвої, повинен буде оцінити зроблену йому послугу.

Сумно, але практика представляння членами Нацради інтересів конкретних гравців на медіа-просторі триватиме, швидше за все, і за нинішньої влади. У складі президентської «четвірки» новопризначених — Юрій Сторожук, відомий тим, що останні три місяці займався облаштуванням радіомережі «НАРТу», а отже, може бути названий людиною Олександра Зінченка; Андрій Мірошниченко, котрий керував фондом «Україна-3000» і вважається креатурою бізнес-оточення Віктора Ющенка; Ігор Курус, який десять років працював в апараті Нацради; Владислав Лясовський, котрий керував «5 каналом», а тепер покликаний стати невсипущим оком Петра Порошенка в Національній раді.

У Петра Олексійовича, з усього видно, серйозні плани щодо зміцнення своїх позицій у телепросторі. Про це зокрема свідчать і виявлена ним цікавість стосовно каналів Пінчука, і переговори з Ігорем Плужниковим про пакет «Інтеру». А проведена недавно зустріч секретаря РНБОУ з антигероєм помаранчевої революції В’ячеславом Піховшеком — додаткове й красномовне підтвердження цього. Що змусило завантаженого роботою Порошенка витратити час на розмову з одіозною особистістю з медіа-обслуги минулої влади? Дружні стосунки з ним? Навряд чи. Інтерес до нього як до журналіста? Але навички Піховшека мають дуже віддалений стосунок до журналістики. Певно, у цій людині Петра Олексійовича зацікавив талант дещо іншого гатунку. Доказ не забарився: «Я згоден із вашою думкою про те, що Юлія Тимошенко аферистка та шантажистка!» — радісно повідомив в ефірі каналу «1+1» В’ячеслав Піховшек, звертаючись до гостя своєї передачі Романа Безсмертного. Матеріал, Петре Олексійовичу, засвоєно відмінно! Перша проба пера, можна сказати, пройшла успішно. Залишається тільки зауважити, що саме національній безпеці, питаннями якої нині опікується Петро Порошенко, і було завдано серйозних збитків зусиллями Піховшека. І ще: Піховшек — своєрідний тест для нової влади. Ще на початку її діяльності хтось зі спостерігачів зауважив: хто з оточення Ющенка першим звернеться до послуг Піховшека, той і слабка ланка. Першим виявився Порошенко.

Втім, більш грунтовно судити про стиль поведінки секретаря РНБОУ в такій сфері нацбезпеки, як телебачення, можна буде з того, яким чином вирішиться історія з каналом НТН. «5 канал» продовжує розширювати свою мережу. І, у разі негативного для НТН результату справи про «переліцензування», «п’ятірка» може розраховувати на частоти, котрі звільняться після усунення конкурента. Навіть якщо подібну мету не ставили із самісінького початку, «вища міра покарання» для НТН буде вагомим аргументом для тих, хто вважає: нова влада у плані цинічного ставлення до ЗМІ нічим не різниться від старої. І найглибшим розчаруванням для тих, хто поки що упевнений: це абсолютно не так.

Який вихід із ситуації, що склалася з ліцензуванням телекомпанії НТН? З цим запитанням «ДТ» звернулося до голови правління громадської організації «Телекритика» Наталі Лігачової та до екс-члена Нацради, президента «Інтерфакс-Україна» Олександра Мартиненка.

Наталя Лігачова: На мій погляд, існують два шляхи вирішення цієї проблеми. Один із них — продовжити війну з тими телекомпаніями, які незаконно отримали ліцензії під час правління Кучми, не беручи участі в конкурсі, як того вимагає законодавство. Але річ у тому, що таким чином ліцензіями розжився не тільки НТН, а й, скажімо, канал ТЕТ, котрий першим розпочав подібну практику. Зараз чимало людей говорять про те, що серед телекомпаній багато таких, які не зовсім чесно отримали свої ліцензії: не зовсім справедливим голосуванням, домовившись зі своїми конкурентами, щоб ті відмовилися від участі в конкурсі, хоч і подавали свої заявки першими тощо.

Однак випадки отримання права мовити через суд можна відокремити від інших, де присутні підозри в нечесному отриманні ліцензії. У противному разі нам доведеться переглядати весь процес ліцензування, починаючи з 90-х років. Раціональніше було б позначити ті компанії, що отримали ліцензії через суд, і займатися судовими розглядами з ними. Історія з НТН сьогодні виглядає трохи дивною саме тому, що не говориться про інші телекомпанії, котрі одержали ліцензії таким же шляхом.

Другий шлях — заплющити очі на те, що відбувалося, скажімо, до 1 січня 2005 року, залишити в минулому всі спірні моменти й почати ліцензування з чистого листа. Гадаю, і той, і інший шлях має свої плюси та мінуси. Напевно, лише політична воля, передусім, воля глави держави може поставити крапку в цій історії.

Олександр Мартиненко: Я звернувся б до телекомпаній, котрі змінювали ліцензію в частині присвоєння частот на підставі рішення судів, без конкурсу, із пропозицією провести конкурс на ці частоти. І оформити їхнє використання на повністю законних підставах. А мудрість влади чи членів Нацради в цьому разі полягатиме в тому, щоб у результаті конкурсу не було зрубано на корені ті компанії, котрі за цей час розпочали роботу і показали відносно непоганий результат. Як, наприклад, НТН. Тобто потрібно дати можливість цим компаніям вийти на значну частину території країни, щоб вони могли, у тому числі, з допомогою реклами, підтримати себе. Я маю на увазі ті канали, що справді «вклалися» у свій розвиток. Варіант, звісно, компромісний і нікого повністю не влаштує. Тому що хтось ставить надзавдання припинити існування каналу НТН взагалі. Але це нерозумно, оскільки немає нічого безглуздішого, як воювати з життєздатним телеканалом.