ЧИСТА СПЕКУЛЯЦІЯ?..

За неповний тиждень, протягом якого нафтотрейдери і за сумісництвом власники найбільших українських НПЗ обмірковували настійне прохання українського уряду про утримання цін на ринку нафтопродуктів спільними зусиллями, на деяких АЗС ці самі ціни встигли перевалити за чотири, а в окремих випадках і за п’ять гривень. Отож, коли представники нафтових компаній у вівторок, 25 травня, зібралися на засідання експертно-аналітичної групи у віце-прем’єра з питань ПЕКу Андрія Клюєва, щоб оголосити своє рішення, вони вже розуміли, що, швидше за все, їм доведеться в добровільно-примусовому порядку дещо обмежити свої апетити.

Дровець до вогнища підкинула й інформація, яка з’явилась за день до цього засідання, мовляв, непомірне й безперервне подорожчання нафтопродуктів у всіх областях України занадто вже нагадує так звану картельну змову основних операторів вітчизняного ринку нафтопродуктів. І хоча глави нафтових компаній, які зібралися у вівторок в Кабміні, одноголосно стверджували, що все це неправда, а може, навіть і провокація і що ціни на нафту зростають внаслідок загальносвітової тенденції небувалого за останнє двадцятиріччя подорожчання нафти, — з урахуванням основних складових бензинової кризи очевидний факт: уряд України продовжує гасити пожежу бензином і не має у своєму розпорядженні достатніх механізмів оперативного впливу і, тим більше, запобігання таким ситуаціям. Раніше чергову нафтопродуктову кризу, як правило, виправдовували то посівною, то жнивами. Останніми роками — підступністю російських нафтових компаній. Тепер спрацьовує ще й чинник загальносвітового підвищення цін і попиту на нафту. Хоч так можна відчути себе причетним до Європи й усієї планети...

Та все ж спробуємо проаналізувати ситуацію на ринку нафти й нафтопродуктів та основні чинники, що провокують стрімке зростання цін. Серед них виділяють: політику країн ОПЕК зі стримування рівня нафтовидобутку; зростання споживання нафти в Китаї; збільшення запасу нафти й нафтопродуктів у США і взагалі енергетичну політику цієї держави з початку підготовки до іракської кампанії. Другий комплекс причин, що впливають на нас, — політика Росії в умовах безпрецедентного підвищення цін на нафту, а отже, й тактика нафтовидобувних і трейдерських компаній РФ щодо України та її ринку нафти й нафтопродуктів. А третій блок у цьому контексті — позиція української влади, зокрема уряду.

ОПЕК і всі, всі, всі...

Заперечувати той факт, що підвищення цін на нафтову сировину у світі рикошетом ударило по кишені українських громадян і по економіці країни, безглуздо. На нафтових біржах дійсно гаряча пора. Однак уявлення про те, чому ж так підскочили ціни в середині травня і чим обумовлена тенденція їхнього зростання ще з кінця минулого року, допоможе зрозуміти, що і як відбувається в Україні. І наскільки можна було б пом’якшити нафтово-ціновий удар, якби політика Української держави в забезпеченні власної енергетичної безпеки була б послідовною.

17 травня зафіксована найвища ціна нафти, починаючи з 1988 року, — 41,85 дол. за барель. Ринок не міг не відреагувати на таке підвищення ціни: моментально подорожчали і всі продукти переробки нафти, і багато інших груп товарів. Міністри фінансів країн «великої сімки» терміново закликали всіх виробників нафти збільшити видобуток цієї сировини, щоб наповнити ринок і тим самим сприяти стабілізації та зниженню цін на нафту й нафтопродукти. Адже під загрозою дестабілізації постала світова економіка.

По суті, це звернення адресоване ОПЕК і Росії — основним виробникам нафти у світі.

Нинішня квота нафтовидобутку країн — членів ОПЕК становить 23,5 млн. барелей на добу. Офіційно. Неофіційно — мільйонів на 2—3 більше. У даний час квоти виробництва нафти десятьма країнами ОПЕК становлять: для Саудівської Аравії — 7,638 млн. барелей на добу, Алжиру — 0,750, ОАЕ — 2,051, Індонезії — 1,218, Ірану — 3,450, Кувейту — 1,886, Лівії — 1,258, Нігерії — 1,936, Катару — 0,609 і Венесуели — 2,704 млн. барелей.

У департаменті енергетики США прогнозують, що до 2025 року нафтовий картель забезпечить близько 60% світового попиту на нафту. Для цього його видобуток повинен збільшитися більш ніж удвічі — до 56 млн. барелей на день. Загальне ж споживання нафти у світі через 20 років, згідно з прогнозами, теж збільшиться майже удвічі і складе 118 млн. барелей нафти на добу.

При цьому Саудівська Аравія відіграє роль першої скрипки в ОПЕК. Прогнозують, що її видобуток 2025 року зросте до 22 млн. барелей нафти на добу, тобто майже утричі більше, ніж сьогодні. І саме ця країна недавно запропонувала учасникам нафтового картелю збільшити в червні виробництво сировини країнами ОПЕК спочатку на 1,5, а потім на 2 млн. барелей на день. Коли ж члени ОПЕК відклали до 3 червня ухвалення рішення щодо квот на видобуток нафти (чергова конференція ОПЕК відбудеться в Бейруті), Саудівська Аравія в односторонньому порядку зголосилася поставляти з червня на ринок 9 млн. барелей нафти на добу.

Однак учасники картелю побоюються можливості збільшення нафтовидобутку, вважаючи, що ціни можуть упасти не на один-два долари (на що вони ще погодилися б), а на всі 10 дол. за барель.

Та найсумніше те, що навіть подешевшавши на десять доларів, ціна нафти все одно не ввійде в старі береги так званого справедливого коридору, який самі ж країни ОПЕК 2000 року визначили в 22—28 дол. за барель. Причому саудити тепер вважають, що ціна в 34 дол. за барель цілком відображає реальні витрати на розробку нафтових родовищ. Хоча в департаменті енергетики США стверджують, що вартість видобутку нафти там становить один-два долари за барель, а витрати на розвідку родовищ — усього кілька десятків центів. А той факт, що Саудівська Аравія повідомила про збільшення нафтовидобутку, на думку експертів, означає лише легалізацію реально існуючого становища: не секрет, що учасники нафтового картелю періодично (а дехто й постійно) перевищує встановлені квоти видобутку нафти, а Саудівська Аравія в цьому домоглася найбільших успіхів.

Окрім того, за даними «Інтерфакс-АФІ», середня ціна на сиру нафту на Нью-йоркській товарній біржі становила за останні чотири роки 29,17 дол. за барель порівняно з 19,84 дол. за барель за попередні чотири роки. Країни ОПЕК неодноразово заявляли, що інфляція та падіння курсу американського долара до євро виправдовують підвищення цін. Ціна сирої нафти тримається вище від позначки в 30 доларів за барель із 3 грудня минулого року.

І хоча ОПЕК не квапиться зглянутися на молитви й умовляння споживачів нафти, представники більш як півсотні держав-виробників і споживачів нафти на Міжнародному енергетичному форумі дійшли висновку про те, що ціни повинні знизитися. Однак не уточнили — до якого рівня. Як наголосив міністр економіки Нідерландів Лауренс Ян Брінкхорст, зустріч «відобразила занепокоєння щодо поточного високого рівня цін». «Відновлення економіки всього світу, а особливо в країнах, що розвиваються, виграло б від стабільних цін на нафту», — додав він.

Нафта дорожчала внаслідок збільшення попиту на бензин у США. Учасники ринку стурбовані недостатністю запасів автопалива напередодні літнього сезону. Запаси бензину в США на 2,3% нижчі від торішнього рівня. Це при тому, що з 2002 року США імпортують більше половини споживаної нафти. А 2005-го прогнозують, що імпорт нафти складе усі 70% від потреби. Тож очевидно, що роль основного постачальника нафти на американський ринок надається ОПЕК і Росії. Тим більше, що Китай останнім часом б’є всі рекорди, нарощуючи споживання нафти й нафтопродуктів у геометричній прогресії. Це у свою чергу впливає на стан ринку.

Президент РФ: «Ми вимушені це робити...»

У відповідь на заклики глав розвинених країн наростити видобуток нафти міністр фінансів Росії Олексій Кудрін, який брав участь у зустрічі глав фінансових відомств провідних індустріальних країн світу, заявив у Нью-Йорку, що Росія підтримує думку «великої сімки» про необхідність збільшення поставок нафти на ринок: «Зниження цін може прискорити зростання економіки, що в наших спільних інтересах». О.Кудрін заявив, що Росія має намір «підтримувати досягнутий темп» зростання виробництва цієї сировини, що становить 5—10% на рік.

За прогнозами департаменту енергетики США («Фінансові новини»), до 2025 року Росія видобуватиме майже 11 млн. барелей нафти на добу. Тобто на 40% більше, ніж 2002-го. 2003 року нафтовидобуток у РФ становив 421,34 млн. тонн. Цього року прогнозують до 455 млн. тонн.

Однак із погляду багатьох експертів, обіцянка влади РФ збільшувати нафтовидобуток і власне експорт нафти продиктована насамперед прагненням наповнити бюджет Росії й таким чином отримати вигоду з виниклої ситуації. Підтвердженням тому — заява Володимира Путіна, зроблена ним через тиждень після виступу О.Кудріна. 23 травня в Ялті президент РФ повідомив, що уряд прийняв рішення про підвищення тарифів на експорт нафти, і назвав його вимушеним.

Із 1 червня 2004 року ставка експортного мита на російську нафту буде збільшена з нинішніх трохи більш як 35 дол. за тонну до 41,6 дол. Майже на 6 дол. збільшиться ставка на експортовані з РФ рідке паливо, пропан і бутан. Відповідно експортери російської нафти постараються перенести величину експортного мита на вартість нафтопродуктів, що може означати їхнє подорожчання в Україні мінімум на ті ж шість доларів.

«Ми вимушені це робити, щоб захистити власний ринок, наших сільгоспвиробників від необгрунтованого вивезення нафти й нафтопродуктів», — заявив В.Путін.

Водночас він підкреслив: «Ми повинні приймати рішення такого роду, зважаючи на інтереси один одного. Цьому і присвячене створення Єдиного економічного простору (входять РФ, Білорусь, Казахстан і Україна)».

Однак про узгодженість дій, тим більше у форматі ЄЕП, поки що годі й казати. Ну хіба що РФ не стала скорочувати експортну квоту нафтопостачань в Україну в другому кварталі поточного року на 2 млн. тонн, як збиралася це зробити ще кілька днів тому.

Росіяни стягують із нафтоекспортерів і збільшене мито, і ПДВ, що природно впливає на вартість нафти й нафтопродуктів, поставлених в Україну. Зате нафтотрейдери непогано наповняють російський бюджет.

Погоджуючись стати членом ЄЕП, Україна розраховувала на дивіденди від спрощення режиму вилучень у зоні вільної торгівлі. Насамперед із РФ, і це передусім стосується імпорту енергоносіїв. Йдеться про скасування вилучень у правилах стягування ПДВ. Цей податок росіяни стягують, виходячи з принципу країни призначення. І приносить він, за словами прем’єра М.Фрадкова, близько 800 млн. дол. щорічно. Однак російська сторона тільки на словах обіцяє скасувати стягування ПДВ з енергоносіїв, поставлених в Україну. Практично ж до 2005 року ці кошти закладені в бюджет РФ, і навряд чи вона від них добровільно відмовиться на догоду Україні. Швидше, це ще довго нагадуватиме пряник, обіцяючи який, РФ міцніше прив’язує до себе економіку України.

Ажіотаж

Тим часом в Україні, за даними Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції, оптові ціни на нафтопродукти, вироблені українськими нафтопереробними заводами (НПЗ), у травні перевищили показники аналогічного періоду минулого року на 40—60%. Ціна на дизпаливо перевищила торішню на 42,4%, бензин марки А-76 — на 62,5%, А-95 — на 41,5%.

Нафтопереробні заводи в Україні відпускають нафтопродукти за такими цінами: дизпаливо — від 2190 грн. (НПК «Галичина») до 2240 грн. («Укртатнафта»); А-76 — 2470 грн. («Укртатнафта»); А-95 — від 2780 грн. (НПК «Галичина») до 2880 грн. («Укртатнафта»).

При цьому ціна російської нафти для НПЗ зросла на 24—35% порівняно з травнем минулого року — до 145—190 дол. за тонну, української — на 30,2%, до 1120,43 грн.

У другій декаді травня нафтопродукти в роздріб подорожчали на 2,6—5%. За цей період середня ціна дизпалива зросла на 3,4% — до 1,93 грн. за літр, бензин марки А-76 — на 2,6%, до 1,79 грн., на А-95 — на 5,1%, до 2,37 грн.

За час, поки віце-прем’єр із питань ПЕК А.Клюєв настійно умовляв бізнесменів від нафти добровільно погодитися на обмеження зростання цін українського ринку нафти й нафтопродуктів, ці самі ціни вразили уяву (див. таблицю і діаграму).

За умовчанням — це теж змова?

Протягом двох минулих тижнів бензинової кризи урядові чиновники зберігали суворе мовчання — ні пари з вуст. Тільки трейдери і деякі експерти пророкували, що бензин дорожчатиме ще й у червні — на 7—10%. Але останнім часом навіть основні гравці ринку нафтопродуктів відмовлялися від коментарів, посилаючись на домовленість з урядом про те, щоб, так би мовити, зайвого не базікати і пристрасті не нагнітати. Почасти це вірна тактика. Але з іншого боку, таке «мовчання ягнят» саме по собі підігрівало ажіотажний попит.

Ця ситуація дала підстави народному депутатові Сергію Терьохіну заявити про те, що темпи зростання цін на нафтопродукти на світовому ринку й цінова динаміка в Україні не просто не збігаються. Він упевнений, що темпи зростання цін на нафтопродукти в Україні перевищують світові показники приблизно в півтора рази. І це, на думку С.Терьохіна, говорить про те, що на українському ринку нафтопродуктів існує домовленість між найбільшими операторами. Причому оператори ці мають російські корені. А депутат Олександр Гудима, член ПЕКівського комітету Верховної Ради, взагалі звинуватив уряд у бездіяльності й закликає прем’єра Віктора Януковича до відповіді.

Представники тих самих, із російськими коренями, операторів запевняли автора цих рядків, що версія про змову — повна маячня. Мовляв, ви ж самі бачите, наскільки подорожчала нафта у світі. Тож і змовлятися не треба.

Як на зло, у травні в різний час не працювали три НПЗ — Одеський, Лисичанський і Херсонський. Так що виробництво нафтопродуктів в Україні, справді, в цей період скоротилося. І хоча оператори ринку нафти й нафтопродуктів запевняли, що запасів палива у них достатньо, виявилося, — усе ж таки ні. Запідозрити операторів нафторинку в тому, що вони свідомо створюють дефіцит, зупинивши виробництво нафтопродуктів, можна. Але довести це складно, бо компанії, справді, заздалегідь повідомляли про планові ремонти. Хіба що Херсонський НПЗ був зупинений несподівано.

У першому кварталі цього року, окрім іншого, майже втричі збільшився експорт нафтопродуктів з України. І з цим — без акцизу й мит — нічого не вдієш, якщо власникам нафтопродуктів вигідно зараз продавати свій товар у Європі та США. Хоча, чесно кажучи, вигода не зовсім зрозуміла: у США, наприклад, минулого тижня в деяких штатах літр бензину типу А-95, А-98 коштував 51 цент, а в Україні — 60 центів...

Дивно, але при цьому глава Антимонопольного комітету України Олексій Костусєв привселюдно заявив, що ніяких порушень антимонопольного законодавства в діях операторів ринку нафти й нафтопродуктів його відомство не вбачає. Мовляв, у всьому винна світова тенденція. А коли когось упіймають на гарячому — тоді з ним і розбиратимуться відповідно. Незабаром АМКУ розповсюдив прес-реліз, у якому вказується, що це відомство ще на початку місяця попереджало уряд про прийдешню загрозу для вітчизняного нафтового ринку і споживачів нафтопродуктів. Навіть, кажуть, відповідні рекомендації Кабміну передали. Тепер тільки руками залишається розвести.

Звісно, переадресувати все із хворої голови на здорову — це спосіб. Але, на жаль, він ніяк не сприяє вирішенню ситуації чи хоча б її пом’якшенню.

Не зміг навіть трохи розрядити ситуацію і глава Мінпаливенерго Сергій Тулуб. 21 травня в ході так званої гарячої лінії в Кабміні він тільки сказав, що уряд знає, як урегулювати ситуацію. Але не повідомив, як саме. Словом, склалося враження, що міністр і його відомство до цього не причетні. А стосовно нафтотрейдерів С.Тулуб зауважив, що їм же повинна бути вигідна стабільна ситуація на ринку... У принципі, так. Але хто сказав, що в період ажіотажного попиту ті ж трейдери не знімають ще більше вершків? Тож розраховувати на «добровільну свідомість» бізнесменів від нафти — безнадійна справа. Тим більше в період цінового галопу.

У зв’язку з цим прозвучала навіть така версія. Мовляв, на якийсь час уряд обіцяв заплющити очі на встановлювані нафтотрейдерами ціни на світлі нафтопродукти, щоб вони могли компенсувати недоотриманий прибуток через фіксовану ціну на дизельне паливо, поставлене з початку року аграріям. Але вірити в реальність такого варіанта дуже вже не хочеться...

Однак уже поява підозр у змові уряду з нафтооператорами є ударом по кабінету Януковича і його особистому іміджу як кандидата в президенти. З тавром «змовника» проти національних інтересів боротися за пост глави держави буде вкрай проблематично...

Насправді ж уряд і держава взагалі мають занадто мало важелів впливу на ситуацію. Адже Україна повністю залежить від імпорту російської нафти. Своєї за рік і 4 млн. тонн не набереться, а потрібно більше 20. Вчинити так, як 1992—1993 рр. — експропріювати нафтопродукти на НПЗ, вироблені з давальницької нафти, держава сьогодні навряд чи може собі дозволити. Вже хоча б тому, що чотири найбільші з шести нафтопереробних заводів в Україні практично належать російським компаніям. Вони ж постачають нафту. Держава централізовано, як раніше, сама нафту не закуповує.

Резервного запасу палива загалом немає (не враховуючи НЗ, як то кажуть, на випадок атомної війни). Тому уряд України не можна навіть запідозрити, як, наприклад, адміністрацію Буша-молодшого, у тому, що він свідомо не використовує резервний запас палива, щоб зробити це перед виборами і тим самим, збивши ціни на нафтопродукти, заробити додатковий плюс у електорату.

У Європі, наприклад, як нагадує керівник енергетичних проектів центру Разумкова Володимир Саприкін, існує спеціальна директива, відповідно до якої всі члени ЄС повинні мати у своєму розпорядженні резервний запас, що дозволяє державі обходитися без поставок нафти й нафтопродуктів не менш як 90 днів. А віднедавна члени ЄС зобов’язані мати запас на чотири місяця.

Так що цілком логічно, що Президент Леонід Кучма 25 травня доручив уряду до 1 серпня створити резервний фонд нафтопродуктів для використання у такі періоди різкого підвищення цін. Леонід Данилович доручив також Кабміну внести на розгляд ВР законопроект, який би давав уряду право встановлювати ставки акцизу й імпортного мита на нафтопродукти — для оперативного реагування на зміну кон’юнктури ринку, зокрема цінової. Парламент навіть устиг із цим погодитися, попри те, що традиційно введення додаткових податків декларувалося мінімум за півроку і викликало гострі дебати в Раді і поза нею.

Інша річ, що створити резервний фонд нафтопродуктів у настільки рекордний строк досить складно. На думку В.Саприкіна, на це знадобляться декілька років, і навряд чи варто розраховувати, що до початку осені (а це традиційно також період сезонного подорожчання палива) доручення Л.Кучми буде виконано. Мало того, що строки фантастичні, то ще й грошей знадобиться чимало.

Пройшла зима, настане літо — уряд відповість і за це

Однак це справа майбутнього. Поки ж уряд умовив операторів нафторинку піти на деякі поступки. 25 травня на нараді у віце-прем’єра А.Клюєва представники компаній, що працюють на українському ринку, — «ТНК-Україна», «ЛУКОЙЛ-Україна», НК «Альянс-Україна», «Укртатнафта», «Укрнафта» погодилися знизити на місяць рентабельність роботи власних і джоберських АЗС із нинішніх 18—20% до 13% із метою зниження цін на нафтопродукти в Україні.

За словами А.Клюєва, у результаті заходів, вжитих нафтовими компаніями у рамках досягнутих домовленостей, вже найближчими днями ціни на нафтопродукти знизяться на 10%.

Також досягнуто домовленості обмежити до 7% рентабельність компаній, які торгують нафтопродуктами оптом. Віце-прем’єр А.Клюєв оцінив недавнє різке підвищення цін на нафтопродукти як «чисту спекуляцію і штучно створений ажіотаж». Саме у зв’язку з цим досягнуто домовленості про зниження цін.

Окрім того, для подолання дефіциту нафтопродуктів нафтові компанії призупинили на тиждень експорт світлих нафтопродуктів. Для наповнення ринку Києва уже у вівторок сюди були направлені нафтопродукти із Шебелинського ГПЗ (належить НАК «Нафтогаз України»). І справді, вже в середу ціновий галоп у столиці припинився. На АЗС «Нафтогазу України» — «Екойл» бензин марки А-95 коштував 3,25 грн. за літр. На АЗС «Тюменської нафтової компанії» ціна трималася на рівні 3,3 грн.

Очікується, що на стабілізацію цінової ситуації також вплине запуск найбільшого в Україні Лисичанського НПЗ, котрий належить «ТНК-Україна». Планується, що це відбудеться після його ремонту, а саме 31 травня.

Буквально після досягнення вищезгаданих домовленостей прем’єр Янукович заявив, що уряд робить усе можливе для стабілізації цін і до тих, хто не захоче йому в цьому допомогти, будуть застосовані непопулярні заходи. Після такої заяви оператори ринку принаймні тиждень триматимуть слово. А що буде далі — важко сказати. Тим більше, що на початок червня перенесені переговори з операторами нафторинку про пролонгацію чи укладання нового меморандуму між урядом і нафтотрейдерами. Кабмін умовляє знову, як наприкінці 2003 року, зафіксувати ціни й обсяг дизпалива, яке аграрії зможуть одержати на збиральну кампанію. Проте оператори нафтопродуктового ринку запевняють, що їм це дуже невигідно. Коли вони укладали попередній меморандум, вартість дизпалива на українському ринку була нижча від зафіксованої ціни в 1,7 грн. за літр. Та й нафта тоді коштувала 26—28 дол. Тепер же ціна нафти навряд чи незабаром опуститься нижче від 36 дол. А дизельне паливо на ринку України коштує ледь не удвічі дорожче, ніж на початку року. Отож якщо меморандум і буде в примусовому порядку підписаний, ціни й обсяги напевно зміняться.

А уряд сушитиме голову не тільки над тим, як гасити пожежу бензином, а й над тим, де взяти гроші на створення до 1 серпня резервного запасу нафтопродуктів. Інакше, не приведи Господи, комусь доведеться звільнити урядовий кабінет. Чи пролетіти повз президентський...