ЧИ СПЕРЕЧАВСЯ ІВАНО-ФРАНКІВСЬК ІЗ НЮРНБЕРГОМ?

Те засідання сесії міської ради Івано-Франківська, яке зробило цей обласний центр відомим усьому світу і викликало каскад особливо жорстких заяв ряду державних діячів у сусідній Росії, відбулося сьомого березня цього року. Настільки бурхлива реакція була викликана розглядом питання «Про статус ветеранів І української дивізії «Галичина» Української національної армії» (УД УНА). Втім, інформаційні агентства повідомили, що сесія прийняла з цього питання конкретне рішення. Власне, і орган міської ради Івано-Франківська газета «Західний кур’єр» від 15 березня 2002 року (стаття Вероніки Калиновської «А росіяни трєбуют отмєніть») про рішення з цього питання говорить як про факт, що здійснився: «Учасниками бойових дій УД УНА «За свободу і незалежність України» на території Івано-Франківська визнала сесія міської ради ветеранів української дивізії «Галичина».

У цій самій газетній статті цитуються листи із зверненнями двох протилежних за поглядами на це питання представників громадських організацій: глави Управи станиці Галицького Братерства колишніх вояків І української дивізії «Галичина» Української національної армії Володимира Малкоша і старости Російської громади Івано-Франківської області Олександра Волкова. Природно, оцінки того, що сталося, вони дали різні. Звернення від Волкова починалося вимогою: «Прекратить реабилитацию фашистских формирований СС!» А «... колишні вояки дивізії «Галичина» висловили вдячність за визнання».

У чому антиподи єдині (власкор «ДТ» це з’ясував під час спілкування з кожним із них), так це в тому, що рішення було проголосоване сесією і проголосоване переважною більшістю. О. Волков і один із міських депутатів повідомили, що «проти» був лише один голос, який належав представнику КПУ. Відповідно до «проголосованого рішення» («отпечатанный текст» якого «был роздан городским депутатам»), крім визнання «вояків ... УД УНА воюючою стороною у Другій світовій війні, а її ветеранів — учасниками бойових дій...» учасникам бойових дій УД УНА серед іншого передбачалося «надати надбавку до пенсії ... та пільги на зниження оплати житлової площі і комунальних послуг за користування природним газом та електроенергією...» Фінансування витрат, пов’язаних із впровадженням цього рішення, повинно було здійснюватися за рахунок коштів міського бюджету «в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». (Міський бюджет не був би особливо переобтяжений цим рішенням, оскільки матеріальну підтримку мали одержати всього 24 чоловіки. Саме стільки їх на сьогоднішній день залишилося в місті. Всі вони віком близько 80 років. Практично всі вони — інваліди війни або сталінських ГУЛАГів, третина — інваліди І групи.)

Вживання у попередньому абзаці тексту словосполучень «передбачалося», «повинно було», «не був би» не випадкове. Міський голова Івано-Франківська Зиновій Шкутяк 26 березня в бесіді з власкором «ДТ» з приводу обговорюваної проблеми заявив: «Такого рішення немає! Була сесія міської ради. Один з депутатів з голосу вніс в «різне» питання про реабілітацію вояків І української дивізії «Галичина» Української національної армії. Я не пам’ятаю, хто з депутатів, тому що, на превеликий жаль, я тоді навіть не був присутній у залі, тому що у справах я пішов, і там секретар вів... Там питання це якоюсь мірою розглядалося. Але такого рішення немає, воно не підписано, не зареєстровано. Мені навіть важко сказати, чи голосувалося воно. У порядку денному його не було». (Протокол сесії автор цих рядків, на жаль, не зміг переглянути, оскільки «не може бути ніякого протоколу, якщо сесія не закінчена».)

Водночас мер Івано-Франківська (до слова, позапартійний) згоден, що ця тема для нього не була цілком несподіваною: «Це питання обговорювалося і до цього моменту обговорюється в округах. Сьогодні є 24 чоловіки в Івано-Франківську, які колись служили в цій І українській дивізії. Вони (колишні воїни дивізії «Галичина») часто до мене підходили і казали, що «ми хочемо померти реабілітованими людьми... нас 19-річними дітьми послали воювати за Україну... ми приймали присягу тільки на вірність Україні... ми носили синьо-жовті відзнаки...» (Одержував Зиновій Васильович і депутатський запит з цього приводу.)

Мер не поставив свого підпису під рішенням не тому, що він негативно ставиться до цього контингенту колишніх військовослужбовців: «Мені сказали, що такі дивізії або якісь такі підрозділи були в усіх країнах Прибалтики... що в Прибалтиці це питання вже давно вирішене. Я особисто вважаю, що ці дивізії жодного відношення не мали до фашизму. Ви розумієте, це питання рано або пізно розглядатиметься. Але його, природно, потрібно в усіх аспектах вивчити».

Пауза, взята міським головою, викликана, швидше за все, тактичними міркуваннями в передвиборному процесі. З.Шкутяк, як і переважна більшість поки ще нинішніх депутатів міської ради, є представником блоку «Наша Україна». Міський голова сьогодні не сумнівається, що внесення цього питання на розгляд сесії міськради «є просто ударом по блоку Віктора Ющенка на сході України, зважаючи на те, що частина виборців просто не знає нашої історії під час Другої світової війни».

А «удар» по «Нашій Україні» завдав депутат міської ради В.Бойчук, соціал-демократ за партійною приналежністю. Але не той есдек, якими керує Медведчук, а той, що «під орудою» Онопенка. Чим був викликаний подібний крок Василя Євгеновича і чому він вирішив «виконати наказ виборців» саме перед виборами, дізнатися не вдалося, оскільки він відмовився від зустрічі з автором цієї статті. Чому? Можливо, через те, що поряд з іншими фахівцями, які сьогодні почали активно вивчати це питання, його студіює й обласна прокуратура. Вона навіть начебто знайшла у вчинку В.Бойчука якісь невідповідності з чинним українським законодавством. Які саме, також поки не відомо, тому що і прокуратура не виявила бажання спілкуватися з представником преси. Можливо, ініціатива пана Бойчука не стикується з виданим у квітні 2000 року Законом України «Про увічнення перемоги в Великій Вітчизняній війні». Закон цей, як сказав уже відомий нам Олександр Волков, «запрещает фальсифицировать историческую правду о войне». «О дивизии «Галичина», — наполягає «староста Русской общины Ивано-Франковской области», — в этом законе ничего не сказано». У зверненні, яке О.Волков поширив по 26 адресах, сказано: «Совет Русской общины Ивано-Франковской области считает решение Ивано-Франковского городского совета от 07.03 2002 года ...опасным прецедентом, направленным на пересмотр итогов Второй мировой войны, решений Нюрнбергского трибунала...»

До речі, дисонансом на фоні цього звернення пролунала телефонна заява, яку днями помічнику мера зробив двічі герой Радянського Союзу генерал Василь Петров. Відповідно до поширеного тексту телефонограми він сказав таке: «Вважаю пропозицію, яку розглянула міська рада, справедливою. Від свого імені і від імені своїх підлеглих вітаю цих людей, які воювали в дивізії «Галичина». Чому я дзвоню? По-перше, мене як воїна не влаштовують шаблони КПРС про воюючі сторони. По-друге, переконаний, що кожен воїн має йти за своєю совістю. Визнаю право за воїнами «Галичини», як і за будь-якими іншими, відстоювати свої переконання. Міська рада зробить правильно, якщо ухвалить таке рішення».

Депутат Бойчук як документ, що дав змогу йому «на законних підставах» ініціювати питання про надання воякам дивізії «Галичина» статусу учасників воєнних дій, сприймає нещодавно випущений у світ і рекомендований Міністерством освіти і науки України «Довідник з історії України». Саме спираючись на це видання, робив доповідь депутат-есдек на сесії під час обговорення питання «про дивізійників». Які документи прийме за відправні при вирішенні цього питання наступна сесія, покаже 31 березня.