ЧЕКІСТСЬКА МУДРІСТЬ: «ДАВАЙТЕ СТЕЖИТИ ОДИН ЗА ОДНИМ — І ВСЕ БУДЕ ЧУДОВО»

Що ж до змісту оприлюдненого запису, то навіть на тлі болотно-дрімотного стану української політики, навіть з погляду зголоднілих за «екшеном» експертів та журналістів, ефекту розриву бомби він не набув. Імена тих, хто 13 грудня вибивав з-під Віктора Медведчука віце-спікерське крісло, відомі кожному, хто спромігся зазирнути в роздруківки того історичного поіменного голосування. А дивуватися з того, що прийняттю будь-якого хоч трохи важливого рішення в парламенті передують консультації, переговори та домовленості, супроводжувані з’ясовуванням стосунків у далеко не дипломатичних висловах, здатна хіба що людина, котра дала сувору обітницю ігнорувати політичні повідомлення. Якщо з телефонної розмови Олександра Омельченка та Віктора Ющенка усе ж таки спробувати витягти хоч якусь пізнавальну користь, то зводиться вона до того, що країна: а) усоте переконалася в незламній напористості київського мера, з якою він не лише будує столичні об’єкти, а й за потреби шикує найбільш рейтингових політиків; б) у стоп’ятдесятий раз — у безмірній здатності лідера «Нашої України» мужньо витримувати розмови на найбільш високих тонах; в) у тристап’ятдесятий раз — у тому, що «батьківщина чує, батьківщина знає» всіх і кожного, незалежно від статусу та громадського становища.

Координатор блоку «Наша Україна» Роман Безсмертний нагадав в інтерв’ю «ДТ», як років зо три тому в парламенті по руках ходило розпорядження СБУ про обов’язкове встановлення систем зняття інформації під час завезення нових і реконструкції старих засобів зв’язку. За оцінками експертів, вартість такого устаткування для постійного, цілодобового прослуховування мобільного телефону оцінюється в 30 тисяч доларів. Якщо поставити за мету слухати дві лінії, сума, відповідно, подвоюється, три — потроюється... Зі стаціонарним телефоном справді легше: досить на телефонній станції кинути пару клем — і прослуховування забезпечене. Як бачимо, «підвищена чутність» може бути гарантована лише відповідним фінансовим забезпеченням — або силами спецорганів.

Але повернімося до політтехнологічного боку справи. Чого, крім викривання Віктора Ющенка у м’якотілості, прагнули домогтися організатори скандалу? Можливо, хотіли застовпити за собою першість у використанні подібних технологій і дати зрозуміти, що це лише початок. Може, помститися за щось хотіли? А може, показати решті: так буде з кожним, хто знову надумає перейти дорогу. Що ж буде з самими організаторами? Про подальшу їхню долю ми поцікавилися в прокурора Києва Юрія Гайсинського:

— Українське законодавство, а саме стаття 163 Кримінального кодексу України, передбачає кримінальну відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції, яка передається засобами зв’язку або через комп’ютер, зокрема, розпочате стосовно державних чи громадських діячів, службовою особою чи з використанням спеціальних пристосувань, призначених для негласного зняття інформації, — карається позбавленням волі від трьох до семи років. До державних і громадських діячів належать Президент, народні депутати та, як говориться в науково-практичному коментарі до нового КК, лідери політичних партій. Причому останні є тими державними і громадськими діячами, за прослуховування розмов котрих встановлено важчу кримінальну відповідальність, ніж за звичайне прослуховування. Позаяк Олександр Омельченко є лідером політичної партії «Єдність», то, безумовно, відповідальність встановлено відповідно до другої частини 163-ї статті КК. Інша справа, якби ані Ющенко, ані Омельченко не визнали б, що це саме вони беруть участь у розмові. Оскільки Олександр Омельченко не лише не заперечує, що це його голос, а ще й наполягає на порушенні кримінальної справи за фактом підслуховування, питання про порушення кримінальної справи сьогодні вже вирішено.

— Юрію Олександровичу, вам часто доводиться мати справу з фактами незаконного прослуховування розмов?

— О, це довга історія. Я почав працювати першим заступником генпрокурора в лютому 1992 року, і цього самого місяця Верховна Рада ухвалила закон про оперативно-розшукову діяльність. Уперше за історію незалежної України встановили процедуру зняття інформації з каналів зв’язку. По-перше, було вказано підстави для цього. По-друге, затверджено, що санкцію на прослуховування дає генеральний прокурор або виконуючий його обов’язки. Я пам’ятаю, як до генпрокурора з усієї країни надходили сотні звернень з проханнями дати таку санкцію. Але вже через півроку парламент змінив цей закон і, розвантаживши в.о. генпрокурора, надав право давати санкції на прослуховування заступникам генерального прокурора та прокурорам областей. З ухваленням Конституції, у 31-й статті якої кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції, право видачі санкцій на прослуховування перейшло до судів.

— На сьогодні вести прослуховування в країні можуть Податкова поліція, Служба безпеки, військова розвідка, МВС. Але не секрет, що дуже багато людей, котрі досягли певних економічних і політичних вершин, мають свої служби безпеки, свої розвідки, контррозвідки, які займаються, зокрема, й прослуховуванням чужих розмов. З цим вам доводиться зіштовхуватися?

— Минулого року ВР ухвалила доповнення та зміни до закону про оперативно-розшукову діяльність, що і регулює питання процедури зняття інформації з каналів зв’язку, негласного проникнення в житло й інші володіння особи, контроль над листуванням тощо. У цьому доповненні органи прокуратури мали здійснювати нагляд за дотриманням цього закону. Протягом 24 годин після судової санкції на прослуховування названі вами органи зобов’язані повідомити прокурора про отриману санкцію, а прокурор у свою чергу — проконтролювати, чи є підстави для знімання такої інформації, чи немає порушення прав людини тощо.

А з випадками прослуховування невповноваженими на те структурами ми зіштовхувалися вкрай рідко. По суті це вперше. Люди, буває, скаржаться на побутовому рівні. А отаке широке розголошування інформації та ще зі зверненням людей, розмови котрих було прослухано, у рамках юрисдикції прокуратури Києва сталося вперше.

— Відповідно до довідки, отриманої Службою безпеки від митниці під час «касетного скандалу», пов’язаного з майором Мельниченком, останнім часом через митницю проходило устаткування для прослуховування, одержувачами якого були шість приватних фірм. Вам відомо що-небудь про це?

— Ні, мені про це нічого невідомо і ніяких коментарів із цього приводу я дати не можу.

— Хто в нинішній ситуації повинен відповідати: ті, хто безпосередньо знімав інформацію, чи той, хто поширив?

— І той, хто прослуховував, і той, хто поширював незаконно одержану інформацію, підпадають під відповідальність. На мій погляд, різниці тут ніякої немає. Порушено таємницю розмов або листування — і виникає кримінальна відповідальність. Головне, щоб особа, що скоїла це, досягла 16-річного віку.

— Чи є в Україні правове поле, яке окремо регулює дії того, хто розголошує або поширює незаконно одержану інформацію.

— Різниці між тим, хто її одержує, і тим, хто поширює, немає. І перший, і другий порушує таємницю, права, гарантовані Конституцією. Що таке поширення? Це і є порушення таємниці. Якби хтось мовчки прослухав і ніхто, крім нього, про це не дізнався, закон не спрацював би, оскільки про прослуховування могли й не дізнатися.

— Чи будете ви з’ясовувати, хто безпосередньо робив запис?

— Авжеж, у рамках розслідування такі питання будуть з’ясовуватися.

— Чи не вважаєте ви, що від успішності проведеного прокуратурою розслідування залежить дуже багато. Бо якщо безкарним залишиться цей випадок, буде створено прецедент, який сприятиме тому, що аналогічна практика згодом стане буденною справою?

— Наведу вам такий приклад. 1993 року я як заступник генерального прокурора зажадав від прокурорів областей надати інформацію про виконану роботу із санкціонування прослуховувань, аби з’ясувати, чи не порушується закон, чи гарантуються права людини при його виконанні. Після цього один із самозваних борців із мафією звів на мене гидотний наклеп, заявивши, що я хочу віддати одержану в такий спосіб інформацію мафії. Через певний час мені вдалося довести свою невинність, але після цього випадку такі рішучі листи, із якими я звернувся до обласних прокурорів, уже не підписуються. Думаю, настав час виявляти в цій справі більшу рішучість. Захистити права рядових громадян України можна лише тоді, коли буде захищено права на приватне життя наших політичних керівників, лідерів. Якщо ми цього не зробимо в найближчому майбутньому, то довіра до влади буде підриватися, а це тільки шкодитиме Україні.

— Чи знаходите ви в самій суті розмови щось протизаконне, протиправне, чого торкалися співрозмовники?

— Ми в міській прокуратурі ознайомилися з розшифровкою цих записів і не виявили в їхньому змісті нічого протизаконного. Я говорю винятково про право, закон, не даючи оцінки ніяким іншим аспектам цієї проблеми.

P. S. Днями на інтернет-сайті СДПУ(о) з’явилася заява, яку ми публікуємо в скороченому варіанті.

«У ряді інтернет-видань з’явилися натяки на причетність СДПУ(о) до організації скандалу, пов’язаного з оприлюдненням фрагментів аудіозапису, наданих директором прес-агентства «Рух-прес» Дмитром Понамарчуком... СДПУ(о) рішуче відхиляє всі звинувачення на свою адресу й заявляє, що не має найменшого стосунку ні до аудіозаписів, ні до їх оприлюднення... Будь-які інсинуації, спрямовані на дискредитацію партії, безпідставні звинувачення й наклепи буде припинено в судовому порядку відповідно до норм чинного законодавства... Партія вкрай негативно ставиться до використання так званих «чорних технологій» у виборчих кампаніях і ніколи не застосовувала, не застосовує і не застосовуватиме їх. СДПУ(о) абсолютно переконана, що виборча кампанія повинна бути чесною боротьбою ідей і програм, а не битвою компроматів...»