БАБахнуло!

Скільки коштує стати президентом? Відповідь на це запитання кожен охочий може знайти в законі про президентські вибори. П’ятдесят тисяч мінімальних заробітних плат — саме такою сумою обмежується розмір виборчого фонду кандидата у президенти України. Якщо спробувати перекласти це мовою цифр, то вийде трохи більш як десять мільйонів гривень, або близько двох мільйонів американських доларів. Усім відомо, що вкластися в цю суму, ведучи активну президентську кампанію, просто неможливо. Ще 1998 року один із депутатів-мажоритарників публічно зізнавався, що для перемоги на парламентських виборах витратив мільйон умовних одиниць. І, звісно ж, ці гроші йшли не через його виборчий фонд. Для решти народних обранців та інших осіб, причетних до виборчого процесу, одкровенням це зізнання не стало. Усі вже давно зрозуміли, що виборчі фонди — лише фікція. Проте святенництво парламентаріїв, котрі не бажають скасовувати обмеження коштів, які кандидати готові витрачати на вибори, змушує вдаватися до порушень усіх без винятку.

Багато хто, напевно, вже призабув про обставини, за яких Віктор Ющенко розпочинав свою виборчу кампанію. Зовнішнє спостереження, прослуховування телефонних розмов, неослабний контроль над усіма бізнесменами з його оточення. Такі люди, як Давид Жванія, Микола Мартиненко, Олександр Морозов та деякі інші, перебували разом із Віктором Андрійовичем у опозиції з 2000—2001 років. А це означає, що їхній фінансовий ресурс експлуатувався ще під час парламентських виборів-2002. На його істотне поповнення в умовах тотальної «опіки», влаштованої опозиційному бізнесу тодішньою владою, розраховувати не доводилося. Як і на залучення до участі в кампанії Ющенка свіжих бізнес-сил. Будь-які контакти з опозиційним кандидатом у президенти для окремих заможних громадян країни могли мати дуже сумні наслідки. Підготовка ж і проведення виборів передбачали значні матеріальні витрати. Інформаційна блокада Ющенка, організована зусиллями провладних медіа-магнатів, істотно підвищувала витрати на можливість достукатися до виборця. Наочна агітація, друкована продукція, армія підготовлених агітаторів і тренованих спостерігачів... Усе це коштувало зовсім не мізерних грошей. Безумовно, це не виправдовує участь іноземних громадян у виборчій кампанії Ющенка. Однак пояснює, чому йому та його соратникам довелося вдаватися до допомоги іноземних спонсорів.

Якщо пригадати розмови того часу, то можна дійти висновку, що Борис Березовський — не єдиний представник іноземного капіталу, котрий міг докласти руку до українських виборів. Не слід забувати і про такого персонажа української політики з російським громадянством, як Костянтин Григоришин. І якщо буде проведено розслідування обставин, пов’язаних із можливою участю Березовського в кампанії Ющенка, не можна виключати, що знайдуться сліди й інших іноземців, небайдужих до долі демократії в Україні.

Ну, а якщо до питання про матеріальне забезпечення українських виборів підходити з максимальною об’єктивністю, то можливість спонсорування кампанії Ющенка іноземцем Березовським треба було б вивчати нарівні з можливістю фінансування кампанії Януковича за рахунок вітчизняного бюджету. Грошові потоки, що йшли на передвиборні потреби провладного кандидата з відомств Ігоря Бакая, Юрія Бойка, Георгія Кірпи, за обсягами, здається, могли б конкурувати з імовірними «благодійними внесками» опального російського олігарха. Після восьми місяців українському суспільству все ще невідомо, яких успіхів досягли наші правоохоронні органи в розслідуванні нецільового використання бюджетних коштів, витрачених на кампанію одного з кандидатів у президенти. Доказів цього поки що немає. Так само, як і доказів фінансування Березовським кампанії іншого кандидата. Оскільки для цього недостатньо заяви Бориса Абрамовича про те, що він підтверджує справжність платіжних документів, зображення яких вивішено на одному з інтернет-сайтів як ілюстрацію його фінансової допомоги команді Ющенка.

Загалом, слід зазначити, що ефекту вибуху бомби прес-конференція Леоніда Кравчука (де він повідомив журналістам про свою телефонну розмову з Березовським, який зізнався Леонідові Макаровичу у фінансуванні «перемоги демократії в Україні») не спричинила. І річ, напевно, не тільки в тому, що після низки скандальних викриттів, які передували відкриттю Кравчука, гострота сприйняття народом чергових сенсацій трохи притупилася. Прізвище «великого путінського друга» звучало у прив’язці до подій в Україні вже неодноразово. То Борис Абрамович анонсував свою появу в Києві на інавгурації нового президента, але так і не з’явився в українській столиці, не зумівши вирішити проблему з візою. То він оголошував про намір розвивати свій бізнес в Україні. «Я з задоволенням усе, що виручив від продажу власності в Росії, а це мільярди доларів, уклав би сьогодні в українську економіку», — заявляв не так давно Березовський, стверджуючи, що його цікавлять «будь-які сфери, що дозволяють одержувати прибуток». Зокрема металургія, а якщо конкретніше — «Криворіжсталь». Уважним читачам інтернет-видань була відома інформація і про те, що Березовський примірявся до «Укртелекому», ласих шматочків нерухомості в Києві. А також про те, що він контактував із членами нової владної команди. Розповідаючи одного разу журналістам про можливість зустрічі з представниками українського керівництва за межами України, він не приховував, що «такі зустрічі вже відбувалися на нейтральній території, і неодноразово».

Отож сенсаційні заяви Леоніда Кравчука лягли на підготовлений грунт. Принаймні інтерес лондонського вигнанця до України багатьом здавався цілком обгрунтованим. По-перше, Березовський прагнув влізти в українські таємні справи в надії відшукати якісь відомості, що дискредитують його завзятого «приятеля» Володимира Путіна. По-друге, Росія активно не бажала перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка. А будівництво перепон на шляху реалізації кремлівських сценаріїв БАБ вважає за свій особистий обов’язок. Напередодні останніх президентських виборів у РФ, як відомо, Борис Абрамович відкрито заявив про намір фінансувати кампанію кандидата, котрий бажає скласти конкуренцію Володимиру Путіну. По-третє, Березовський справді був зацікавлений у тому, щоб одержати сприятливі умови для вкладення наявних у нього капіталів в українську економіку.

Нині соратники президента, прізвища яких називаються у числі безпосередніх контактерів із Березовським, дуже нервово реагують на журналістські запитання, пов’язані зі скандалом, усіляко відхрещуючись від знайомства з БАБом. Проте всім відомо про випадок, що стався під час президентської кампанії в Росії з одним із її учасників Іваном Рибкіним. Який тоді за досить заплутаних обставин спочатку зник, а потім з’явився чомусь у Києві. Що від самого початку замислювали влаштовувачі цієї історії і чим вона мала закінчитися, так і не з’ясувалося. Але причетність до неї, з одного боку, Бориса Березовського, а з іншого — Давида Жванії і Романа Безсмертного, які на першому етапі підготовки до президентської кампанії Ющенка відігравали в ній ключові ролі, очевидна. Їхнє небажання коментувати інформацію про причетність Березовського до перемоги Віктора Ющенка на виборах, звісно, можна пояснити не найприємнішими спогадами про це. Сам Березовський стверджує, буцімто спілкувався саме з цими представниками команди Ющенка.

Як свідчать деякі поінформовані джерела, однією з причин відсторонення Жванії і Безсмертного від фінансово-організаційного керівництва кампанією було не зовсім, скажемо так, акуратне поводження з коштами, що виділялися на вибори.

І вже зовсім незрозуміла категоричність, із якою спростовує факт знайомства Ющенка з британським бізнесменом державний секретар України. «Віктор Ющенко не знає Березовського», — заявив, як відомо, Олег Рибачук. Тоді як в інтернеті зовсім неважко відшукати фотографії, на яких Віктор Андрійович тисне руку Борису Абрамовичу. І хоча датований знімок груднем 1999 року, тобто йдеться про той час, коли Ющенко був свіжопризначеним прем’єр-міністром України, а Березовський — секретарем російської Ради безпеки, невідповідність давніх фактів і теперішніх коментарів очевидна.

На користь того, що Березовський справді міг надавати матеріальну підтримку президентській кампанії Ющенка, свідчать і часті появи в той період у офісі опозиційного кандидата на Боричевому току Дмитра Босова, який відіграє роль спецпредставника БАБа. Проте при всьому цьому слід згадати й про іншу важливу обставину. Після виборів ні у стінах Кабміну, ні в приміщенні секретаріату президента, ні в інших державних установах посланців Березовського помічено не було. Крім того, за весь цей час жодного разу не з’явилася інформація про те, що Березовський і його люди значаться у претендентах на придбання акцій того чи іншого українського підприємства. Якщо вони і скуповували акції, то лише на вторинному ринку. З цього випливає, що очікуваної винагороди ймовірний спонсор «перемоги демократії в Україні» так і не одержав. Заявляючи, що поява платіжних документів, покликаних засвідчити його участь у фінансуванні кампанії Ющенка, є справою рук ФСБ, Березовський, звісно ж, кривить душею. Витікання він зробив сам. Більше того, це витікання було підготовлене заздалегідь. Безкорисливість не входить до переліку рис, які характеризують цю людину. Однак і смиренність щодо тих, хто йому заборгував, Борису Абрамовичу теж не властива. Не беремося стверджувати, що ця інформація цілком правдива, але й не поділитися нею не маємо права: подейкують, буцімто недавно в Києві побували представники Березовського з пред’явою від нього на 4 млрд. дол.

Тож вкидання у ЗМІ відомостей і документів, покликаних підтвердити факт фінансування БАБом кампанії Ющенка, зроблене якщо й не самим екс-олігархом, то напевно за його активної участі. І, звісно ж, не без відмашки з боку Юлії Тимошенко. Говорячи, що, крім Жванії, Безсмертного і Третьякова, з Березовським від імені Ющенка контактували й інші люди, імена яких той збирається назвати пізніше, Леонід Кравчук мав на увазі Олександра Волкова і Юлію Тимошенко. Цікава така деталь. Під час інавгурації новообраного президента на Майдані кожному з членів його команди було виділено його квадратні метри у VIP-зоні. Юлія Тимошенко привела з собою двадцять дві особи. Восьмеро з них — це дружина Березовського і сім її охоронців. Віктора Ющенка у різний спосіб намагалися попередити: якщо він піде на звільнення Тимошенко з прем’єрської посади, поставивши її на одну дошку з Порошенком і Третьяковим, наслідки можуть бути найнесподіванішими. Проте президентові відставки здалося мало. І тим часом як Олег Рибачук — Джойс від української політики — заявляв, що ніхто в Україні не обмінюватиметься ядерними ударами, його шеф зробив «відкриття» про вісім мільярдів боргу тимошенківських ЄЕСУ, які вона нібито намагалася погасити за рахунок бюджету. Постає питання: а раніше Віктор Андрійович не знав про факт, що так його вразив? Коли брав Юлію Володимирівну у свою виборчу кампанію, коли призначав її прем’єр-міністром, коли хвалив її уряд за чудову роботу?

Можливо, Тимошенко й утрималася б від ходу у відповідь. Але в неї і її команди, судячи з усього, стався зрив різьби. Здається, у своїй заочній суперечці з учорашніми соратниками, котрі в одну мить перетворилися на противників, екс-прем’єру цілком вистачило б аргументів з приводу правової і моральної неспроможності Банкової. Але вона зробила стрибок убік. І на арену вийшов Березовський.

Юридичні наслідки обвинувачень Ющенка в тому, що для перемоги на виборах він скористався фінансовою допомогою іноземного громадянина, передбачити сьогодні досить важко. «ДТ» звернулося по допомогу до юридичних експертів, котрі дійшли висновку: із копій платіжних документів, які нібито підтверджують фіндопомоги Березовського, можна з’ясувати зовсім небагато. Усі вони — так звані свіфтівки, тобто належать до розряду платіжок, що передбачають термінове перерахування грошей. Коли вірити чотирьом першим документам, суми в розмірі від одного до трьох мільйонів доларів відправлялися з рахунку одного й того самого британського банку (First Curacao International Bank) через коррахунок іншого британського банку (Barclays Bank) на рахунки латвійських «Траста Комерцбанку» й «Айзкрауклес Банку». У графі «підстави для перерахування» один раз значиться «надання консультаційних послуг», ще в одній платіжці зазначено «Інвестиції в Україну», а в інших лише проставлено номери договорів. За даними, отриманими з Риги, ці банки не значаться серед фінансових установ із стійкою позитивною репутацією. Рахункам одного з них не так давно загрожував арешт. На ринок послуг для населення вони вийшли приблизно рік тому. Що означає: спочатку банки могли належати до розряду так званих кишенькових, створюваних для потреб виключно своїх акціонерів.

Зробити висновок про те, чи дійшли відправлені гроші до адресата чи ні, неможливо. Як і простежити їхній шлях після надходження на рахунок. Узагалі-то між Україною та Латвією діє договір про правову допомогу, відповідно до якого можна проводити розслідування, зокрема й стосовно фінансових операцій. Але ця допомога може бути надана в рамках цивільної, сімейної, трудової або кримінальної справи. Для порушення ж її, як ми розуміємо, необхідна підстава.

Чи може нею бути факт фінансування виборчої кампанії одного з кандидатів у президенти іноземним громадянином? Докладно перечитавши закон про вибори президента України, ми з’ясували таке: серед санкцій, передбачених за порушення цього правила фінансування кампанії, є лише одна — винесення кандидатові, чиє порушення виявлено, попередження з боку Центральної виборчої комісії. Цього порушення немає навіть у переліку підстав для зняття кандидата з реєстрації. Кримінальна ж відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян передбачена в разі перешкоджання реалізації виборчого права, неправомірного використання виборчих бюлетенів, підробки виборчих документів або неправильного підрахунку й оголошення результатів виборів, а також за порушення таємниці голосування. Жодного покарання за порушення порядку фінансування виборчої кампанії в Кримінальному кодексі не передбачено.

Стосовно початку процедури імпічменту, якою почали погрожувати президентові комуністи й об’єднані соціал-демократи, то, здається, навіть український школяр знає: законодавча неврегульованість цього питання робить імпічмент практично нереальним. У нас немає закону про президента, закону про тимчасові слідчі парламентські комісії, про спеціального слідчого та спеціального прокурора. Тоді як механізм імпічменту, виписаний у Конституції України, припускає наявність усіх цих законів.

Утім, доведення до логічного кінця процедури імпічменту та інші правові складові, скоріш за все, не були головним спонукальним мотивом організаторів скандалу. Знаючи Бориса Абрамовича, легко припустити, що це лише перша частина багатосерійного фільму з назвою «Ющенко — нелегітимний президент». У наступних серіях очікуються публікації роздруківок телефонних розмов, які свідчать про існуючі з БАБом взаємні домовленості, появи розписок про отримання готівки, відповідних відеозаписів. Адже заявив же Кравчук, що, крім перерахувань, були ще й передачі коштів. Загалом, «ядерна війна» обіцяє бути довгою та жорстокою. Утім, Борис Абрамович продовжує торгуватися. І не випадково після прес-конференції Леоніда Кравчука він заявив, що не стверджував, ніби фінансував кампанію Ющенка й помаранчеву революцію. Але «готовий коментувати висловлювання з цього приводу або президента України, або його оточення». Що потрібно розуміти, очевидно, як те, що «спонсор демократії в Україні» надає невдячним можливість виправитися. Тобто відвернути «ядерну зиму» теоретично ще можливо. Проте практична ціна цього — входження на політичний і економічний ринок країни такого одіозного персонажу, як Березовський, і розгортання ним у ній своєї специфічної діяльності. В обох випадках результат один — країну накриє брудна «радіоактивна» пляма, у якій задихнеться все живе. Так, можливо, президентові та його соратникам, поки ще не пізно, краще вийняти голови з піску, визнавши свою помилку на ім’я Березовський? Країні, звісно, буде боляче, зате вона уникне «екологічної катастрофи».