А завтра була війна

Маневри розпочалися давно. Сама ж президентська кампанія стартує сьогодні, 3 липня, а з 4-го розпочнеться офіційне висування кандидатів. Саме тому майже весь сьогоднішній дзеркалотижденський розділ «Влада» ми присвячуємо описові ситуації в Україні напередодні виборів. Розпал бойових дій, швидше за все, випаде на жовтень, а їх пік — на першу половину листопада — час проведення другого туру президентських виборів.

За чотири з половиною місяці населення, еліта й кандидати мають знайти відповіді на безліч запитань, самовизначитися і відстояти своє право на реалізацію самовизначення. Це буде непросто, бо величезній кількості слів, сказаних про необхідність проведення чистих і прозорих виборів, протистоїть не менша кількість затятих намірів зробити їх найцинічнішими й найбруднішими за всю історію України. Втім, нинішня кампанія претендує на запис у книзі вітчизняних рекордів і в інших номінаціях: як найдорожчі вибори, як найбільш поворотні вибори з погляду геополітичного самовизначення держави та як вибори, до яких буде прикута безпрецедентна для нашої країни увага світової громадськості.

Нинішні президентські вибори не перші в історії України, коли заздалегідь жодна з конкуруючих політичних сил не може без агітаційного пафосу впевнено заявити про свої абсолютні шанси на перемогу. Хто буде наступним президентом країни — невідомо. У цьому інтрига, що обнадіює одних і лякає інших. Створює цю інтригу низка чинників. Перший із них — відсутність чіткого уявлення в еліти, причому як провладної, так і опозиційної, про наміри чинного Президента Леоніда Кучми. Всім зрозуміло одне: Леонід Данилович не може змиритися з думкою, що він перестане відігравати ключову роль у цій державі. Ким він себе бачить? Президентом, який іде на третій термін (а подача документів до ЦВК дозволена до 20 липня); постреформеним широкоповноважним прем’єром при лялькових президентах або Януковичі, або Ющенку; чи нібито стороннім спостерігачем, який підтримав одного з кандидатів і натомість зберіг при новій владі кадровий контроль над силовиками? Кучма — це той чинник, що його сьогодні, будуючи кампанію, зобов’язані враховувати всі — від лідера опозиції до єдиного кандидата від влади. Більшість переконана в тому, що чинник Леоніда Даниловича як ключовий у впливі на кампанію збережеться аж до фінішу. Однак є й такі, хто переконаний у протилежному: днів президентського впливу — обмаль. І по закінченні реєстрації він ввійде в історію, але піде з реальності.

Проте на сьогодні невизначеність щодо намірів Президента, здатного, за деякими даними, скористатися непорядними методами ведення кампанії і, дочекавшись скасування її результатів через суд, усе-таки висунутися на повторних президентських виборах, вносить хаос у логіку й процес створення передвиборних союзів.

Другий чинник, який робить результат кампанії невизначеним, такий: непросто й пропрезидентському оточенню. Якщо в народі побутує думка, що він має вибирати менше з зол, то привілейована частина суспільства ніби вибирає менш страшний із двох «жахів»: між невідомими правилами гри Ющенка і відомими правилами гри Януковича.

Саме цих двох політиків сьогодні заведено вважати фаворитами перегонів. І той, і другий можуть спиратися на більш-менш стійкі сегменти електорату. На боці Віктора Андрійовича — його особисті симпатики. За Віктора Федоровича «грає» та частина населення, яка завжди голосує за представника влади, хоч би хто ним був. Електоральний резерв (введення якого в бій у підсумку і здатне забезпечити жадану вікторію) перебуває в масі тих, хто наразі ще остаточно не визначився. Хто готовий голосувати проти всіх через упереджене, скептичне ставлення до будь-якої влади.

Від конкретних зусиль кожного з кандидатів залежить, чи буде грядуща виборча кампанія війною компроматів, битвою технологій, чи вона перетвориться на змагання програм і змагання команд. Втім, майже достовірно нам із вами відомо, що вибір уже зроблено. Будь-яка спроба надати процесові цивілізованих рис наштовхуватиметься на арсенал дій влади, яка не хоче залишати насиджене місце. Інколи складається враження, що люди, причетні до неї, агресивно накручують самі себе, абсолютизуючи й демонізуючи страх перед змінами. Ті ж, хто з цими змінами асоціюється, не випромінюють належної впевненості, не демонструють єдності рядів і поки що більше зусиль докладають до пояснень, чому їм доводиться відступати, ніж концентрують сили для наступу.

Що ж до самого населення, то, мабуть, у країні не знайдеться людини, якої ця кампанія не торкнеться. Хтось переживатиме за своїх, хтось отримає 20 гривень за голос від чужих, хтось за рознарядкою має вийти на мітинг, хтось — зобов’язати підлеглих проголосувати так чи інакше. Просякнуте байдужістю суспільство має зробити над собою зусилля і спробувати за волосся витягнути з болота невиразної «стабільності» не лише себе, а й майбутнього переможця, зобов’язавши його виконати передвиборні обіцянки. Інакше їхня завтрашня війна перетвориться на нашу з вами капітуляцію.

…А поки що морпіх Ківалов у ЦВК реєструє добровольців.

Безумству хоробрих співаємо ми пісню

Петро Симоненко

Дата висування. Петро Миколайович, як досвідчений політик і обережна людина, не має наміру метушитися. З’їзд КПУ, основне призначення якого — висунути Симоненка кандидатом у президенти, — заплановано на 11 ранку 4 липня. Керівництво партії збереться на годину раніше, аби утрясти деталі. Документи лідер КПУ планує віддати наступного дня, власноручно. Щоб стати повноцінним героєм дня, головним ньюсмейкером другої доби виборчої кампанії.

Формат висування. Того, що партійного обранця висунуть на з’їзді і що ним стане перший секретар, ніхто не піддавав сумніву. Але КПУ — організація консервативна, а тому всіх необхідних формальних процедур було дотримано. Для початку кандидатуру Симоненка запропонувала президія ЦК. Потім цю пропозицію «обкатали» на рівні низових організацій. Згодом Петра Миколайовича підтримав з’їзд комуністів — депутатів Рад усіх рівнів. У неділю форум КПУ лише зафіксує факт всепартійної підтримки вождя.

Місцем проведення з’їзду було вибрано Український дім. Його погана слава упорядників не злякала. У процесі обговорення це місце спливло й було підтримане більшістю голосів із однієї простої причини: для комуністів потворний будинок на Європейській площі — передусім колишній музей Леніна. Саме туди запрошують організатори делегатів і гостей з’їзду. Словосполучення «Український дім» на запрошеннях стоїть далі, у дужках.

Сценарій висування. Порадившись, комуністи вирішили уникати надмірної помпезності. Усе буде буденно й діловито, одне слово, по-ленінському. З’їзд зобов’яже комуніста Симоненка брати участь у президентській кампанії, комуніст Симоненко дисципліновано виконає наказ колег. Особливих торжеств, так само, як і мітингів на підтримку нового-старого кандидата, ані в столиці, ані в регіонах не заплановано.

Відповідно до обраної моделі, Петро Миколайович, як і Ющенко, має намір експлуатувати імідж кандидата від народу. Але не від усього, а лише від знедоленого. Що дозволяє йому позиціонувати Віктора Андрійовича як кандидата від влади. Такого самого, як і Янукович. Ця технологія, природно, передбачає скромність і простоту у вчинках, а також гнів і нещадність у словах.

«Подача» кандидата від КПУ, швидше за все, здійснюватиметься у такий спосіб. Симоненко не зраджував колег, виборців і переконань. Не торгував принципами, друзями й партією. Він простий, зрозумілий і чесний. На відміну від продажних політиків, котрі або у владі перебувають, або до неї рвуться.

Мета висування. Хай не образиться на нас Петро Миколайович, але його головне завдання — виявитися другим. Стати першим він не зможе, а не вийти в другий тур не має права. Сумніви в доцільності висування персека були, але голосів «проти» назбиралося небагато, і вони виявилися занадто несміливими. Ніхто не забуває, що на носі — вибори-2006, і від того, як Симоненко «відпрацює» кампанію-2004, багато в чому залежить майбутній парламентський врожай усієї організації. Завдання-мінімум — вийти в завершальний раунд гонки, завдання-максимум — заручитися підтримкою не менш як 8 мільйонів виборців (що, за прогнозованої явки в 25 мільйонів, відповідає приблизно 30% електорату...)

До речі, перед партією вже поставлено завдання: першими зібрати необхідні півмільйона підписів. Усі низові організації вже отримали відповідні рознарядки, усі місцеві керівники вже призначили відповідальних осіб. Як звичайно, комуністи розраховують на активність свого електорату. Своєрідним тестом став збір коштів на потреби партії. Через газету «Комуніст» КПУ звернулася до своїх симпатиків із проханням допомогти партії в непростий для неї час. У такий спосіб організація не лише підігріла до себе інтерес, а й легалізувала кошти, необхідні для внесення застави. Закон не вимагає звіту про те, звідки взялися необхідні півмільйона гривень. Але для партії знедолених було принципово важливо продемонструвати чистоту внесених грошей.

У КПУ дуже розраховують, що нещадна війна між Януковичем і Ющенком може допомогти Симоненку «проскочити» в другий тур. А ще — сильно сподіваються на те, що все-таки висунеться Леонід Данилович. Очевидно, в Компартії чомусь переконані: у такому разі влада зробила б усе можливе, аби з максимальною точністю повторити сценарій 1999-го. Крім того, Кучма-Президент для них зрозумілий. Від приходу до влади Ющенка вони для себе не чекають нічого хорошого. Від приходу до влади Януковича — також. Ніхто не сумнівається, що Компартія збережеться в будь-якому разі. Але якою і чиєю вона буде — запитання, на яке в КПУ не знають точної відповіді.

Союзники. Про підтримку Симоненка, як звичайно, заявить безліч сателітних організацій, чия допомога матиме, швидше, декоративний характер. На переговорах із Морозом давно поставлено жирний хрест. Безапеляційність соціалістів наштовхнулася на таку саму безапеляційність комуністів: кожна з партій бачила єдиним кандидатом від лівих сил лише свого лідера. У разі невиходу в другий тур Симоненка й виходу Мороза КПУ готова підтримати останнього, але такий сценарій у партії абсолютно всі вважають ненауковою фантастикою. Підтримка Ющенка неможлива в жодному разі. Офіційна підтримка кандидата від влади — також.

При цьому на певну допомогу влади сподіваються. Резонно вважаючи: вона буде не проти того, аби комуністи з соціалістами відтягли якомога більшу частину протестного електорату від Ющенка.

А ось у ефективність допомоги Мороза в КПУ не надто вірять. Усі розуміють, що в разі виникнення пари Ющенко—Симоненко Сан Санич, швидше за все, підтримає Петра Миколайовича. А в разі потрапляння у другий тайм дуету Янукович—Симоненко заклик Мороза голосувати за комуніста і взагалі гарантовано. Але при цьому багато хто згадує 1999-й. Тоді формальна підтримка Мороза не перетворилася на реальну допомогу його оргструктур. Найчастіше місцеві організації СПУ не дуже поспішали підсобити братам із лівого блоку.

Наведемо приватну думку, здатну, на наш погляд, стати позицією партії — «питання про спільний список КПУ й СПУ на виборах-2006 уже не актуальний. Якщо Мороз підтримає Петра Миколайовича, буде теоретичний привід повернутися до розмови. Не підтримає — питання закрите назавжди».

Значно більше в КПУ, схоже, розраховують на допомогу нечисленних, але небідних «спонсорів», до яких належать деякі підприємці, мери й навіть губернатори. Які не хочуть «світитися» і віддають перевагу комуністам перед іншими, менш надійними політичними партнерами.

Олександр Мороз

Дата висування. Лідер українських соціалістів Олександр Мороз вирішив не відставати від основних конкурентів президентського марафону вже з найперших метрів дистанції. І тому стартує також 4 липня. Дізнатися про точний час подачі документів у Центрвиборчком Олександром Олександровичем «ДТ» не вдалося. Але буде забавно, якщо саме він виявиться володарем посвідчення кандидата в президенти під номером один. Ось тільки що, крім моральної переваги над суперниками, це дасть, простому громадянинові не зрозуміти. І тому навряд чи Мороз із його врівноваженістю і несхильністю до кроків, розрахованих лише на відеоефекти, вдаватиметься до зусиль для максимального скорочення періоду між оголошенням початку президентської кампанії і своєї реєстрації.

Формат висування. Інший спосіб висування Олександра Мороза, ніж кандидатом від Соціалістичної партії, важко навіть уявити. 26 червня на засіданні політради СПУ було ухвалено рішення рекомендувати XI з’їзду партії, який відкриється 3 липня в палаці «Жовтневий», висунути свого лідера кандидатом у президенти.

Сценарій висування. Минулої середи член політради СПУ, народний депутат України Валентина Семенюк спантеличила політично стурбованих громадян своєю заявою про те, що з’їзд вважатиметься відкритим практично до завершення президентських виборів. «Ми не виключаємо проведення переговорів під час виборчої кампанії», — зазначила вона. Не менший подив викликало спростування прес-служби СПУ, яке з’явилося через два-три дні. З’ясувалося, соратника Мороза ніхто не уповноважував виступати з такими заявами. Швидше за все, з’їзд проходитиме в традиційній для СПУ формі, без жодних несподіванок. Суть сценарію висування майже в цілковитій його відсутності.

Мета висування. Чи хоче Мороз перемогти? Поза сумнівом, так. Чи можлива ця перемога? Поза будь-яким сумнівом, ні. Хоча, схоже, Олександр Олександрович останнім часом (не без участі надмірно догідливих соратників) усе-таки повірив у можливість досягнення мети. Чи є ця причина єдиним спонукальним мотивом? Можна ризикнути припустити, що в глави СПУ є ще кілька резонів. По-перше, свої правила диктує близькість парламентських виборів — неучасть у президентській кампанії зводить до мінімуму можливий успіх у 2006-му. По-друге, у діях Мороза останніми місяцями спостерігається чітке бажання довести всім — опонентам, соратникам, і передусім самому собі, що його рано списали в тираж. І, нарешті, участь у гонці серйозно полегшує можливість політичного маневру й робить ефективнішим процес пошуку союзників. Іноді найнесподіваніших.

Союзники. Питання про союзників соціалісти вирішують у буквальному значенні слова — на марші. У день закриття сесії ВР відбулося засідання фракції СПУ, присвячене стосункам із можливими попутниками, а також виробленню стратегії виборів. Розмова виявилася непростою: депутати від Соцпартії змушені були пропустити офіційну церемонію закриття сесії. Відповіді на запитання «Кого підтримувати в разі непотрапляння Мороза до другого туру?» так і не знайдено. Думки розійшлися. У парі «Ющенко—Янукович» перевагу не віддали нікому. Частина висловлювалася за Віктора Андрійовича, частина — за Віктора Федоровича, треті пропонували ігнорувати обох. Очевидно, до дискусії на цю тему соціалістам доведеться повернутися пізніше.

Контакти з командою Ющенка не припинено, але віднедавна вони мають винятково ритуальний характер. Позиція «НУ» під час просування конституційної реформи виявилася образою, близькою до смертельної. Про формат стосунків із комуністами було сказано вище. Одне зрозуміло: сьогодні Симоненку потрібен Мороз значно менше, ніж учора. Але Мороз, схоже, зможе усвідомити це лише завтра, після практично неминучого нищівного фіаско.

Прагматики (чи, скоріше, циніки) від Соцпартії усе ще мають деякі надії на посильну допомогу есдеків. Проте є підстави вважати: Медведчук не має наміру поставити все на цю карту. Спроби переконати комуністів підтримати Мороза закінчилися нічим. Що автоматично відсунуло Олександра Олександровича з ар’єргарду в глибокий тил.

Анатолій Кінах

Дата висування. До планів екс-прем’єр-міністра, президента Українського союзу промисловців і підприємців Анатолія Кінаха із самого початку не входила участь у змаганні на швидкість подачі документів у Центрвиборчком. Напевно, тому проведення з’їзду Партії промисловців і підприємців України було заплановане на 10 липня. Це цілком відповідає образові неметушливого, грунтовного та обережного Анатолія Кириловича: прийти в будинок на бульварі Лесі Українки через тиждень після офіційного старту виборчої кампанії, коли всі основні її учасники вже зареєструються і можливість застрягнути в черзі біля кабінету Сергія Ківалова буде мінімальною.

Щоправда, деякі спостерігачі стверджують: дата висування Анатолія Кінаха була скоригована у зв’язку з запланованою на 5—6 липня зустріччю Президента з губернаторами. На якій або після якої нібито прийматимуться остаточні рішення, пов’язані з перспективами виборчої кампанії. Проте з’явилися й такі експерти, які говорять про незалежність Кінаха від мешканців високих владних кабінетів без тіні іронії.

Формат висування. Наївно було б думати, буцімто ідея висуватися в президенти народилася в Анатолія Кінаха ще 2000 року. Хоча душа політика — повна загадок. Але створення на базі УСПП партійної структури тепер, коли закон не передбачає висування кандидатів від громадських організацій, дозволило Кінаху не вдаватися до методу самовисування. Здається, інакше він не став би випробовувати долю таким чином. Період прем’єрства Кінаха вже в досить віддаленому минулому, щоб про нього збереглася пам’ять серед народних мас. Як і супутній цій посаді рейтинг Анатолія Кириловича. Тому висування від партії, хай і не від найбільш масової й розкрученої, а все ж, як мінімум, представленої кількома своїми членами в парламенті, — єдиний спосіб для ведення Кінахом більш-менш успішної президентської кампанії.

Сценарій висування. Дехто з найближчого оточення Анатолія Кириловича намагався переконати його в необхідності красиво обставити явлення кандидата народові. Знаючи властивий лідеру ПППУ консерватизм, йому, звісно, не стали пропонувати спускатися на майдан перед Центрвиборчкомом на повітряній кулі чи влаштовувати партійний з’їзд у нічному молодіжному клубі. Проте, з урахуванням ідеологічної спрямованості партії, був запропонований такий сценарний задум: організувати щось середнє між з’їздом партії та зборами трудового колективу якогось конкретного, бажано прославленого, підприємства. І там, у присутності й за особистої участі реальних представників промисловців, а також приєднаних до них підприємців, висунути Анатолія Кінаха в президенти. Але Анатолій Кирилович не побажав міняти стару добру класику, і тому висування відбудеться на з’їзді ПППУ, що пройде в Жовтневому палаці. І єдиною особливістю цього заходу буде заплановане прийняття нової програми партії. У ній, за попередніми даними, кінахівці спробують викласти передвиборну програму свого лідера, стрижнем якої, за словами одного з них, стане ідеологія ліберального консерватизму.

Мета висування. Слід віддати належне оточенню Кінаха — там зібралися цілком реалістично мислячі люди. Які усвідомлюють, що шанси на перемогу лідера ПППУ мінімальні. І тому головною метою балотування Анатолія Кириловича заведено вважати не перемогу, а максимально ефективну участь. Які критерії цієї ефективності? Через два з половиною роки вибори в парламент. Вибори за партійними списками. Засвітити й розкрутити партію з допомогою участі її лідера в президентських перегонах — механізм далеко не новий, але досить дієвий. Верхня планка, яку, за деякими даними, для Анатолія Кінаха виставили його соратники на час нинішнього випробування, — 9% електоральних голосів. Але при цьому, вочевидь, не стануть робити трагедії й у разі двох-трьох відсотків. Оскільки керуються мудрою істиною про те, що негативний результат — теж результат. Тоді в політиці, концепції та програмних підходах партії потрібно буде все різко змінювати і самим різко змінюватися. Що, звісно ж, буде обов’язково зроблено напередодні парламентських виборів, із прицілом на які й бере участь Кінах у виборах президентських. Таким чином, вони розглядаються Кінахом та його командою як великий випробувальний стенд для їхньої партійної структури. Результати випробувань украй важливі для подальшої життєдіяльності Партії промисловців і підприємців.

Союзники. За деякими даними, Анатолій Кінах має намір запропонувати своїм суперникам укласти джентльменський договір. Про ведення боротьби у стилі «Fair play», без підніжок, матюків та ударів нижче пояса. На користь того, хто до першого туру не порушить цих правил, і будуть віддані голоси виборців лідера ПППУ. Майже сорок відсотків людей, вважають кінахівці, не хочуть голосувати ні за владу, ні за опозицію. Саме на них і розраховуватиме Анатолій Кирилович як на своїх виборців. Залишається тільки запитати — а якщо чесним стосовно представника «третьої сили», яким має намір виступити на виборах Кінах, не буде жоден із кандидатів?