Зварені бегемоти розбитого покоління, або Що сталося з Керуаком?

21 жовтня 1969 р. помер американський волоцюга-письменник Джек Керуак.

Крізь сморід ранкового перегару, крізь непроглядний туман тютюнового, гашишного й опіумного диму, крізь запах немитого з дороги тіла в його творчості просочуються пахощі - ні, не поезії, не прози - але справжнього життя, що вічно вирує й квітне, вічно летить напролом до передчасної загибелі.

Вільний обходчик міст і світів

Перші твори Керуака не обтяжені нагромадженням академічних прийомів - стисло (коли вже цей епітет застосовний до роману) й відверто викладені думки. "І бегемоти зварилися у своїх басейнах", "У дорозі", "Волоцюги Дхарми"... Форма кострубата, зміст жахливий - апофеоз творіння, безтурботність буддистського умиротворення, світло християнського милосердя, якими сяє погляд найрозпусніших дівиць, найбезпробудніших алкашів та нариків. Таке собі "Євангеліє розбитого покоління", - чи не ті самі сюжети бачимо в новозавітних історіях Марії Магдалини, митаря або розбійника? Кажуть, Леонардо да Вінчі писав Христа й Іуду з одного натурщика. Ліричний герой Керуака - особистість дуальна, не праведник, не лиходій, а просто бурлака. Секс, наркотики і рок-н-рол (Керуак віддавав перевагу джазу) майже мирно уживаються в його душі з вершинами праведності. Схильність до пияцтва й розпусти анітрохи не заважає блукачеві запропонувати свої останні харчі випадковому попутнику в трансамериканському товарняку: "Як щодо винця, зігрітися? А може, хочеш хліба із сиром до своїх сардинок?" Чи, скажімо, звернутися з подячною молитвою до дому, який полишає: "Спасибі тобі, хатино!". Персонаж (та, втім, і автор) - щось середнє між янголом і чортом, адже пекло й рай, за словами Омара Хайяма, всього лише "дві половинки душі".

Але над повсякденням боротьби (хоча, швидше, гармонії) добра і зла в рядках письменника злітає прапор свободи. Чи був алкоголік і амфетамініст Керуак незалежним від пристрастей і обставин? Не думаю. Він оспівує свій ідеал свободи, наче середньовічний лицар "даму серця", яку бачив лише раз, та й то через вікно:

Не бажаю ні годин
ні днів ні стрілок ні точок

Я вільний обходчик міст і світів.

Дух поета бунтує проти кайданів рими й пунктуації, віддаючи перевагу стрімкій річці верлібру, що не спотикається об греблі ком і крапок.

Багато книжок Керуака - автобіографічний опис мандрівок "вільного обходчика". Простежується еволюція персонажа і стилю викладу: до неподобства пряма й натуралістична оповідь перетворюється на приправлені (але не переперчені) епітетами і порівняннями відточені рядки. У романі "Біг-Сур" зовсім не впізнати безшабашного Волоцюгу Дхарми: "По всій Америці студенти й школярі впевнені: "Джекові 26 років, і він весь час їздить автостопом" - а мені майже 40, я старий, стомився, змучений і мчу в купе по Американській рівнині".

Писання золотої нескінченності

В останніх віршах, романах і оповіданнях Керуака дедалі менше пригод, дедалі більше втоми, медитації й споглядання.

Ніж бути знаменитим, краще здохнути,

Віддалитися в пустелю й сохнути,

Зарости волоссям
і їсти біля вогню.

Сутра "Писання золотої нескінченності" - високопробна пародія на священні тексти буддизму та індуїзму (сутра в давньоіндійській літературі - звід афоризмів, що викладають релігійно-філософське учення). Соліпсизм і деперсоналізація вигадливо переплетені: автор бачить світ лише відображенням у золотій нескінченності власної свідомості, а потім сам розчиняється в золотій нескінченності світу.

Керуак об'єднує всі релігії світу: "Хоч як золоту нескінченність назви, будь-яке ім'я її прекрасне. Татхагатою, Господом, Буддою називають її, Аллахом, Шрі Крішною, Койотом, Брахмою, Маздою, Месією, Амідою, Аремедеєю, Майтрейєю, Палалоконухом, і 1 2 3 4 5 6 7 8 звучить так само солодко". Адже майже в кожній релігії є правило на кшталт "Будь доброзичливим і шляхетним, не шкодуй свого часу, сил і майна для інших, і будь добрим..." Але хоч який зухвалий задум автора, він далекий від марнославного зведення своїх ідей у ранг божественних догм: "Якщо ви розумієте це писання, викиньте його. Якщо ви не можете його зрозуміти, викиньте його. Я наполягаю на вашій свободі".

Гумор не чужий Керуаку навіть у квазісвященному тексті: "коти позіхають, бо вже ж їм зрозуміло, що нічого робити не потрібно", а "найвишуканіші страви дістаються мухам". Що ж, у кожному жарті є частка жарту.

Трагедія Гамлета марна

"Доки ти твориш, добре, а гріхом можна вважати лише порожню розтрату власного потенціалу. (...) Але за якими критеріями відрізнити розтрату від творчості? Так будь-хто може сказати, що лише він творить, а решта тільки витрачають". - Це не просто хмільна балаканина з роману "І бегемоти зварилися у своїх басейнах" (тим часом бегемотів у книжці не набагато більше, ніж крабового філе в крабових паличках), а дилема кожного літератора. Кому знати краще, ніж Керуаку, що залишив світ у віці сорока семи років внаслідок цирозу печінки і недосконалості буття?

Хтось спалахне блискавкою та й вирушить до праотців у розквіті літ, а хтось тліє вугликом так блякло, що не відрізнити від сірості, - де знайти баланс щедрості й тринькання? Втім, яка різниця, коли навіть

Зірки на небі
Марні

Трагедія Гамлета
Марна(…)

Життя Буди
Марне

Ніщо не нове під Сонцем - ще Еклезіаст казав, що "все марнота марнот". Марне письменство: сьогоднішній бестселер завтра піде на розпалювання буржуйок. Але чи бачили ви захід Сонця в нетрях? Такі творчість, життя і смерть Керуака: торжество проміння духу над порочними руїнами одряхлілого тіла.