Єжи Гофман: "У страшному сні не міг уявити, що в Україні станеться таке…"

Він - класик не тільки польського, а й світового кіно. Автор відомих картин "Пан Володийовський", "Потоп", "Знахар", "Вогнем і мечем", найкращий "екранізатор" творів Г.Сенкевича і ще - великий друг нашого Богдана Ступки. Пан Єжи не пориває зв'язків з Україною. Невдовзі знову збирається до нас приїхати, щоб презентувати оновлену оцифровану версію своєї картини "Потоп" (фільму вже 40 років!)

Тим часом Гофман підписує протокол про наміри між польською студією "Зодіак" і українським режисером Борисом Савченком: гряде спільний українсько-польський кінопроект, подробиці якого передчасно не годилося б розкривати.

А ось один із попередніх проектів Гофмана - "Україна - Становлення нації" (2008) - став помітною подією не тільки в документальному кіно, а й у суспільному житті нашої країни. Правда, досі жоден український телеканал так і не показав цю гучну знакову картину. І режисер із цього приводу дивується…

Про "Становлення…"

- Насправді для мене не така вже й загадка, чому мій документальний фільм "Україна - Становлення нації" досі жодного разу не показало українське телебачення, - розвиває тему пан Гофман. - Річ у тому, що кожен новий український президент дуже хотів би, аби тільки про нього говорили добре… Оскільки ж я підписався під своїм документальним фільмом своїм же ім'ям, то про кожного з них говорити добре неможливо. Тим більше що свого імені я не продаю! Взагалі, з Україною пов'язана й одна з прикрих для мене колізій, коли ваш Верховний суд не визнав авторства мого фільму… У цьому суді вирішили, що авторське право належить уже тим, хто придбав права на прокат картини в Україні! Але так може вважати тільки корумпований суд! Нічого схожого в цивілізованому світі я й уявити не можу. Таке беззаконня стосовно авторських прав могло статися лише в Росії або в країнах пострадянського простору. Ви запитуєте, чи можливе продовження мого документального фільму: "Україна - Становлення нації". Що вам сказати… Думаю, що для попереднього фільму був би
потрібен якийсь епілог, бо з 2008-го, коли з'явилося "Становлення…", багато води спливло, - і в страшному сні не можна було уявити того, що відбувається в Україні тепер… Уже в продовженні цієї картини, природно, знадобилися б коментарі дій і вашого попереднього президента, і президента російського…

Про права і дотації

- Польща входить у загальноєвропейську і світову конвенцію. Якщо фільм беруть у прокат (де-небудь), це не може позбавити автора його ж прав. Навпаки, автори отримують від збору свої відсотки, тому що авторські права - константа: права сценариста, режисера, головних учасників знімальної групи. У відсотковому співвідношенні - художника-постановника, оператора й акторів.

У нас є дві організації, які захищають права, - авторські права по сценарію, права режисерські… Крім того, телебачення, як державне, так і приватне, зобов'язане вносити відсоток від реклами у Спілку кінематографістів. Це - окрема стаття доходу, що визначає відсоток, який іде вже не для творців, а на виробництво картин.

Польський інститут кіномистецтва може дофінансувати до 30 фільмів на рік.

Цей інститут дотував і мої фільми "Вогнем і мечем", "Давня легенда", "Варшавська битва". Основні гроші були "Зодіаку" - студії, створеної для виробництва фільму "Вогнем і мечем". Після цього він продовжував виробництво моїх фільмів.

Про сучасне кіно

- Наше кіно не дуже сприяє жіночим ролям. Я перебуваю у великій опозиції до багатьох наших сучасних фільмів. Передусім через вульгаризм мови. Я вважаю, що коли з'являється "Дно" за Горьким, то не треба говорити "донною" мовою.

Тому що більшість публіки в кінотеатрах - молодь. Для них актор - кумир. І якщо так говорить їхній любимий актор, отже треба так говорити! Йдеш вулицею і бачиш 15-17-річних дівчат - акуратно одягнені, з манікюром, макіяжем, вони говорять мовою подонків, їхні мати летять ліворуч і праворуч… Це для мене неприйнятно.

Крім того, є фільми, які роблять спекулятивно, з холодним розрахунком на фестивалі. Глядач їх не дивитиметься.

Але якщо там є манера, певна ідеологія й форма, то на фестивалі фільм має шанс.

Безперечно, є цікаві молоді режисери. Правда, я тепер уже не знаю, хто "молодий", якщо мені 82 роки. Для мене той, кому 60, - молодий, не кажучи вже про сорокалітніх.

Коли мені було 22, ми з Едвардом Скужевським отримали наш перший приз польської кінокритики за документальний фільм. А в 40 років я вже знімав "Потоп".

Є багато талановитих людей. Але з'явилася нова проблема. Є молоді режисери, професійно підготовлені до постановок батальних фільмів. Однак це покоління нічого не пережило. Якщо вони беруться за таку тему, як Варшавське повстання, то цей фільм може бути добре зроблений, проте в ньому бракуватиме усвідомлення теми.

Для такого усвідомлення в них немає досвіду. Фільми, які не стосуються історії, великої політики, національної драми, а стосуються драми й людських взаємин або, наприклад, звичаю та конфлікту сьогодення, - у молодих виходять цікаво. Є кілька принципових речей для того, щоб справді було національне кіно.

По-перше, кіно - дорога іграшка. І треба, щоб було за що знімати.

По-друге, потрібно розуміти, хто хоче це дивитися і де можемо це показати.

Якщо ці речі збігаються, то талановиті люди рано чи пізно знайдуться. Порожніх місць немає в природі. Якщо ти не займаєш якусь нішу, то її займе інший. Там, де було відсутнє українське кіно, - туди ввійшло російське.

У вас, звісно, панівне місце займає американський кінематограф. Але український глядач готовий бачити своїх акторів.

Про національне питання

- Слід мати на увазі: коли будувалися великі міста, не українці селилися в них, а туди поселялися або вихідці з Росії, або греки, або євреї, - українців було відносно мало. Але річ не в тому, якої ти національності, а річ у тому, наскільки людина вихована в лояльності до громадянства країни, в якій вона живе. Це стосується кожної країни. Всюди є різні нації. Важливо, що зроблено для того, аби громадянина виховати.

Нині на Україну чекає тяжчий шлях, ніж той, який пройшли поляки (хоча й наш був нелегким). У вас - вплив Росії і закореніла, неймовірна корупція, а ще - значення олігархів та етнічні й традиційні відмінності між Україною західною, яка була колись польською, а потім - австро-угорською, і східною. Мало того: щороку в усіх сферах розвиваються технології, кожен пропущений рік збільшує відстань, яку вам доведеться надолужувати.

Ми змогли за ці роки лише частково вирівняти ситуацію. І все-таки молоді люди залишають Польщу. Вони їдуть за кордон, бо бачать для себе краще майбутнє, багато їх уже не вертаються.

Молоді польські жінки, які не хочуть народжувати в Польщі, їдуть в Англію, де система забезпечує сім'ї можливість жити, вчитися, розвиватися. І це теж велика проблема.

Я нині повернувся з турне. У нас у Польщі є східна частина, де велике безробіття. З міста, яке налічувало 180 тис., за останні два роки вибуло 20 тис.! Ці люди виїхали. І прогнозують, що це триватиме. Причому в місті є великий університетський центр. З'являється нова проблема - нікому працювати для пенсій наступних старих. Але дай вам Боже мати тільки такі проблеми.

Про Богдана Ступку

- Час, на жаль, не щадить нікого. Здається, що я незамінний, але коли ми йдемо, виявляється, що життя плине далі. Проте коли йде така людина, як Ступка, життя збіднюється…

Ступка для мене був особливим. Тому що часто маємо справу з великим митцем, який, можливо, зовсім не є великою людиною. Це дві різні речі, але характер і особисті вчинки митця цікавлять тільки істориків, або близьких, або співучасників, або тих, хто зустрічався з ним. Для нащадків залишається те, що залишив після себе художник. Ступка ж був поєднанням і великого художника, і чудової людини. Це рідкісне поєднання.

Єдине, чого він не мав, на мій погляд, робити,- це ставати міністром культури… Актора такого масштабу в Україні не буде ще довго…

Нас об'єднала загальна хімія. З того моменту, як зустрілися на роковини трагедії Бабиного Яру і як ранок нас застав на більярдному столі за глибокою дискусією про сенс життя, цей контакт тривав аж до кінця. Уже тяжко хворий він приїхав до мене, щоб відсвяткувати мій ювілей. На жаль, стан мого здоров'я не дозволив приїхати на його похорон…

Ступка смертельно боявся коня, а у фільмі "Вогнем і мечем" треба було сидіти верхи. Там він їде на чолі армії, після перемоги, сидячи на коні. У цьому фільмі я змушений був шукати можливість, щоб каскадери в певних сценах дублювали його. Сама ця драма (Богдан Ступка грав Богдана Хмельницького) потребувала неймовірної майстерності, а іншого актора, який міг би зіграти це, я не бачив…

Особлива подяка Польському інституту кіно в Києві за сприяння в організації інтерв'ю.