Той Горбачов, що горнєє вбачає

Пишу про свого Вчителя. Із вдячністю думаю про багатьох учителів, але таких видатних інтелектуалів у нас на кінофакультеті було два - Дмитро Горбачов (викладач історії сучасного мистецтва) та світлої пам'яті Юхим Левін (викладач кіномонтажу і кінодраматургії). Тоді ще не викладав універсальний інтелектуал Вадим Скуратівський, тому їх у нас не стало три.

У часи перебудови молодесенька журналістка запитала про моїх учителів. "Горбачов, Левін і Тарковський", - відповіла я. "Горбачов і Ленін - зрозуміло. А до чого тут Тарковський?"

Не сумніваюсь, що тому Горбачову, про якого подумала журналісточка, далеко до мого Вчителя, який так знає світову історію, і, зокрема, історію мистецтв, що може годинами розказувати і студентам, і екскурсантам, і радіослухачам, і телеглядачам, і окремим слухачам… Справді, спробуйте всю дорогу від Києва до Чернігова (чи до Ніжина) розказувати екскурсантам історію Чернігова (чи Ніжина). А ось для Дмитра Омеляновича це - запросто.

У "Мистецькому арсеналі", де він тепер працює, його лекція-екскурсія тривала годин шість. Кілька разів ми підзаряджали акумулятори нашої відеокамери, екскурсанти попросили перерву на обід, - а Горбачов і в кав'ярні продовжував свою артистичну оповідь…

Коли він говорить - довкілля наповнюється неймовірною кількістю персонажів усіх епох та континентів. І багато їх згадуються в деталях поведінки й характерів, цитуються - тобто духовно продовжують жити. Не завжди й родичі так живуть у пам'яті нащадків. Але цей і той світ настільки пов'язані, настільки потребують взаємного обігу енергій, що така жива й сердечна пам'ять є свідченням найвищої духовної зрілості.

Коли Горбачов стоїть перед картиною, захоплено аналізуючи її, здається, що живопис не просто виходить із темряви на світло, а й починає співати! Неперевершений знавець живопису, що надавав експертні висновки таким світовим аукціонам як MacDougall, Christie's, Sotheby's , - він тонкий цінитель літературних пахощів, знає напам'ять безліч віршів і прози, може запросто цитувати своїх улюблених авторів: А.Платонова, М.Зощенка, Т.Шевченка, О.Пушкіна, В.Свідзинського, та всіх не перелічити…

Про нього пишуть - "колосальний". "Колосальна бібліотека, від якої стогнуть книжкові шафи в його квартирі, - книжки, альбоми, папки і портфоліо стримлять з кожної щілини, громадяться на столах і стільчиках, окупували пуфики й тумбочки. Колосальна пам'ять їх власника, окрім фахових знань, вміщує безліч прецікавих історій про життя, побут та звички десятків і сотень видатних людей, які, в буквальному сенсі цього слова, творили і творять історію нашої України. Колосальність постаті Дмитра Горбачова гармонійно доповнюють його черевики 45-го розміру та оранжева двопудова гиря..."

До вражень Пола Янського хочу додати спогад про ту сумку, з якою Дмитро Омелянович щоразу приходив до нас на лекції. Сумка була так щільно напхана альбомами з живопису, що одного разу в деканаті викладачки захотіли підняти її - і не змогли навіть зсунути…

…Після війни Дмитро з батьками приїхав із Росії до Києва. "Я був малий, - згадує він ті часи, - але мене тут-таки вразило, що Україна інакша, ніж Росія. По-перше, зовсім інша природа: одразу настає ніч, зорі сяють. А по-друге, мене вразило, що українці, особливо українки, дуже балакучі. І гарно балакучі! А як співають! Україна має спроможність українізувати. Колись Вольтер казав, що для інтелігента важлива та країна, де є велика культура. Я став українцем тому, що тут прекрасна культура, про яку мало хто знає…"

Українська культура велика, але розстріляна, понівечена і зросійщена.

З корінними киянами рідний Київ з дитинства розмовляв російською - і в садочку, і в школі, і в інституті… А українською хто мене вчив спілкуватися? Стовідсотковий росіянин Дмитро Горбачов, стовідсотковий гебрей Роман Корогодський та божі терпеливі бабуні в тих селах, куди нас, студентів, заганяли на збір урожаю…

Після помаранчевого Майдану Дмитро Омелянович кілька років продовжував носити свій незмінний помаранчевий (як і його гиря) шалик. Помаранчевий одяг уже вийшов із моди, а наш професор Горбачов продовжував вірити, що обіцяні грандіозні реформи відбудуться.

Його любимий президент В.Ющенко прийшов із почтом на відкриття виставки в "Мистецькому арсеналі", де тоді Д.Горбачов проводив екскурсію (як завжди - у своєму помаранчевому шалику). Президент пройшов повз професора, не зацікавившись його унікальними оповідями.

І Дмитро Омелянович знайшов аргументи, щоби виправдати В.Ющенка.

А за іншої ситуації, коли на початку
70-х років минулого століття молодий Дмитро Горбачов привів до Музею театрального мистецтва іноземців, - його вигнали з Музею українського образотворчого мистецтва, де він працював головним хранителем фондів. У радянські часи співпраця з іноземцями була мало не кримінальним злочином, і невсипуща директриса музею накатала стервозну "тєлєгу" до Міністерства культури. Ставши безробітним, він і тут по-християнськи знайшов аргументи, щоби виправдати для себе ту зрадливу директрису…

Твердий у вірі в Бога та в любові до України, він ніколи не виявляє агресивності. Ви не почуєте від нього кривого слова про когось зі спільних знайомих. Вади, слабкості людські він старається зрозуміти й по-батьківському вибачити. М'який, доброзичливий у своїх висловлюваннях щодо людей та людської творчості - він або так виховав себе на тернистому життєвому шляху, або така вже його шляхетна натура.

Дмитро Горбачов, випускник історико-філософського факультету Київського державного університету ім.Т.Шевченка, став істориком мистецтва і мистецтвознавцем світового рівня, провідним українським фахівцем у галузі мистецтва авангарду 1920-1930-х років ХХ ст. - повернув нашій культурі з забуття - чи з претензійних обіймів Росії - багатьох першокласних художників, таких як Всеволод Максимович, Олександра Екстер, Казимир Малевич, Давид Бурлюк, Олександр Архипенко… Реабілітував таких митців як Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Василь Єрмилов…

Роботи авангардистів були вилучені навіть з інвентарних книг, як формалістичні й ворожі будівникам комунізму. У 1962 р., коли Дмитро працював у Музеї українського образотворчого мистецтва, він у підвалі музею розкрутив полотна заборонених живописців, "ворогів народу": "Я був вражений: твори виявилися дуже авангардними і високої якості. Українське мистецтво - і раптом таке модерне! Імена деяких авторів було позначено - Богомазова, наприклад. Інші твори були анонімні. Став досліджувати. Виявилося, що одне з полотен належить Екстер (зараз воно коштує мільйон доларів), друге - Лисицькому, класику світового мистецтва, третє належало Пальмову…Я відразу згадав одного італійського туриста, який, оглянувши експозицію, зайшов до мене у фонди: "Щось не бачу творів українських футуристів, які мене вразили у 1930 р. на бієнале у Венеції: я й досі пам'ятаю, який колір!"

Відтоді український авангард став головним дослідженням Дмитра Горбачова: "Я почав принаджувати своїх друзів. Приходили авангардисти київські, з Москви і Ленінграда посунули хлопці до мене в підвал… Багато людей приїздило з-за кордону, і я потай давав їм інформацію про українських модерністів, - на Заході це сприймали радо". Для закордонних дослідників він, тодішній головний хранитель музейних фондів, влаштовував начебто випадкове перенесення потрібних творів з одного сховища до іншого, і відвідувачі начебто випадково мали змогу їх побачити.

Згодом професор Горбачов написав кілька сценаріїв документальних фільмів про художників. А про Казимира Малевича ще й видав розлогі дослідження та упорядкував товстезний художній альбом. Він настільки вдосконалився у темі українського авангарду, що не тільки видав об'ємний альбом досліджень, а й спромігся на найоригінальніший проект - проілюстрував творами українського образотворчого мистецтва ХХ ст. авангардну книжку розстріляного письменника Майка Йогансена "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки, прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію". Проект цілком органічно поєднав химерний тон вигадливої повісті з вільним духом художників-авангардистів, картини яких, на жаль, переважно лишаються маловідомими в Україні, хоча інтерес західних мистецтвознавців до українського авангарду значний.

Ще один амбітний і шляхетний альбомГорбачова - "Українське малярство останнього тисячоліття. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича". Цей альбом - свідчення багатющої культури, якою можемо пишатися.

В Одесі пан Дмитро читав курс лекцій із образотворчого мистецтва для військових. По закінченні до нього підійшов політрук: "Ми військові, наша доля - віддавати життя за Вітчизну, а ми нічого не знаємо про Україну. Я й не думав, що це так серйозно - українське мистецтво".

Дмитро Горбачов ввів у міжнародний обіг поняття "український авангард", "українська сецесія", сприяючи організації за кордоном - і навіть за океаном - виставок українського мистецтва. Крім того, він є знавцем творчості "бойчукістів", мистецтва доби бароко, романтизму, реалізму... Одна з провідних його тем - творчість Тараса Шевченка.

Якщо малювати авангардний портрет професора Горбачова, то він складатиметься з міріади постатей і міріади творів літератури та мистецтва. Або це буде велика постать, яка тримає на собі неймовірну крону, що сягає неба. У часи тотального перекладання знань на комп'ютери такі рідкісні люди енциклопедичних знань стають унікальними національними заповідниками світового значення.

Ура! - билинному богатиреві Дмитру Омеляновичу Горбачову - уральцю, який вважає себе українцем до глибини душі. І визначення це стало життєвим орієнтиром усього його єства - історика, дослідника, мистецтвознавця, видатного діяча українського мистецтва, який повернув Україні багато імен та пластів її культури, зробивши величезний внесок у відродження й становлення нової незалежної України.

З ювілеєм Вас, яскравий Учителю!