Тонкощі українського Корану

Наприкінці квітня до масового читача прийде Коран українською, - це буде вже друге видання. Вперше його видрукували 2013-го в Центрі імені короля Фагда в Саудівській Аравії, а в Україні знайти книжку можна було хіба в ісламських центрах. DT.UA поговорило з перекладачем Корану Михайлом Якубовичем. У свої 28 він уже встиг стати кандидатом історичних наук, науковим співробітником Острозької академії, пройти стажування у Варшаві, Медині, Прінстоні, опублікувати декілька монографій та понад 70 наукових розвідок.

- Доступність Корану українською мовою - це подія в нашій країні? Є зацікавлення серед читачів?

- Гадаю, що так. Хоча люди в нас зайняті зазвичай іншими, далекими від культури речами. Втім, я суджу по своїх друзях: навіть переконані послідовники християнства чи інших релігій демонструють великий інтерес до позицій мусульманства. Запитують: "А як там у Корані? Ми хочемо почитати, але рідною, українською мовою". Важливим показником є й те, що видавець узявся за цей текст, - він теж орієнтується на певну аудиторію.

- Чому ви зацікавилися сходознавством?

- Мій тато певний час жив у Середній Азії, і тому я змалку ознайомлювався зі східним світом. Пізніше навчався на відділенні релігієзнавства в Острозькій академії. Уже в період навчання в мене виник інтерес до ісламської традиції, і конкретно - до Корану. А звідси випливало зацікавлення арабською мовою та іншими речами, пов'язаними з арабською культурою.

- Що підштовхнуло перекладати такий складний твір як Коран?

- Я взявся за те, що сам хотів би читати. Крім того, відчув необхідність в українському перекладі як науковець. Досі не існувало повного тексту Корану в перекладі українською мовою з арабської, лише часткові. Точніше, є два повних переклади, але жоден із них не був перекладений із мови оригіналу. Один текст перекладений з німецької, йому вже 100 років (його, до речі, так ніколи й не перевидавали), і ще один переклад зроблений із російської мови. Я прагнув створити переклад із мови оригіналу. В Україні мені траплялися докторські дисертації, в яких цитати з Корану бралися в російському перекладі, виконаному з англійського перекладу. Подвійний переклад, уявіть собі! Що лишилося від первісного смислу? Майже нічого.

- Якщо в Україні так мало знавців арабської, з ким ви консультувалися під час роботи над перекладом?

- Наразі я багато їжджу по світу, тому мав змогу радитися з багатьма науковцями. Крім того, зауваження висловлювали мусульманські діячі і прості читачі. Але мушу підкреслити: Коран - книжка принципово не перекладна.

- Тобто?

- В ісламській традиції вважається, що Коран - це пряме слово Боже, тож його текст може бути тільки арабською мовою. Тому переклад Корану не вважається самим Кораном, це є лише розуміння перекладача, більш чи менш виправдане, але воно не має жодного ритуального значення. Не можна, наприклад, читати Коран у молитві українською, російською, англійською або будь-якою іншою мовою. Коран читається виключно арабською, навіть якщо ти не розумієш її. Таким чином насправді моляться багато мусульман. Наприклад, коли в Саудівській Аравії мій переклад проходив перевірку, я познайомився з шейхом Мухамедом Сі-Хаджем з Алжира, що перекладав Коран мовою амазигі (мовою берберів. - В.Ч.). Він спочатку не знав арабської, але ще тоді вивчив увесь Коран напам'ять. А вже згодом опанував мову і почав розуміти смисл тексту. Такі феномени теж трапляються, це свідчить про сакральність тексту, вона вища за слово.

- Наскільки можливо читати Коран як художню книжку? Приміром, людям, котрі не є мусульманами.

- Тут усе залежить від рівня вмотивованості та зацікавленості. Так, будуть певні труднощі: деякі поняття, концепції, смислові конфігурації викликатимуть питання. Але якщо людина зацікавлена, то може знайти в Корані багато для себе. Єдине, що слід розуміти: Коран - це не той текст, який треба читати методично від початку до кінця. Треба почати з простіших сур, Мекканських, а пізніше вже перейти до Мединських…

- Як би ви оцінили становище, в якому тепер перебувають мусульмани в Україні?

- Зараз мусульманська громада України виявилася розділеною на три частини: кримську, мусульман, які живуть на Донбасі, та тих, що живуть на материковій частині України.

Чимало кримських татар і мусульмани зі сходу переселяються в західні регіони. У місцевої влади досвід співпраці з такими громадами дуже обмежений, вони просто ніколи з ними не мали справи. Наразі якихось труднощів немає, але проблеми можуть виникнути. Місцева влада у західних регіонах не завжди розуміє, що потрібно трішки забути про свою традиційну, часто показну християнськість і мислити трохи ширше, принаймні виконувати закон.

Щодо Криму - то ситуація там тепер дуже неоднозначна. З одного боку - там будують і відкривають нові мечеті, а з іншого - витісняють найбільш активних мусульманських лідерів за межі півострова.

На Донбасі ситуація ще більш невизначена, все залежатиме від глобального вирішення питання Донецької та Луганської областей. Події, які тепер відбуваються в Україні, дуже сильно зачепили мусульман, і, звісно, позитивного впливу вони не мали.

- Чи можливі конфлікти внаслідок переїзду багатьох мусульман у західні регіони?

- Я теж є вихідцем із Західної України. У нас тут моноетнічний і монорелігійний регіон. Звісно, християнство теж поділене на свої деномінації. Нині стоїть питання будівництва мечеті у Львові, і тут уже є певна полеміка: деякі представники громадськості висловлюють дуже обережне побоювання з цього приводу. Я не бачу негативних проявів, але, мені здається, тут, на Західній Україні, потрібні якісь програми, проекти, пов'язані з міжрелігійним діалогом. Мій переклад Корану, який, я сподіваюся, буде презентуватися і у Львові, цьому сприятиме. Коли люди розгорнуть його, то побачать, що іслам, власне, у багатьох моментах дуже близький до християнства. Той, хто ознайомлений із Біблією, знайде в Корані дуже багато вже відомого. Я думаю, що ставлення змінюватиметься у бік кращого, бо нам тепер релігійні конфлікти абсолютно не потрібні. Навпаки, слід гуртуватися й показувати, що можливе мирне співжиття, таке, яке, власне, і було в Україні.

- Відомо, що Крим - територія компактного проживання мусульман в Україні. Чи є ще такі території?

- Передусім, це Донбас. Тому, як не дивно, від теперішніх подій мусульманська громада постраждала чи не найбільше. Що стосується кількості мусульман на Донбасі, - називають цифри 40-50 тисяч. Мені невідомо, наскільки вони відповідають реаліям, бо в нас ніколи не велася централізована статистика віруючих, лише релігійних громад.

- Тобто точної статистики щодо кількості мусульман в Україні немає?

- Озвучуються цифри 1,5-2 млн., але я особисто - як і багато інших дослідників - у цих даних сумніваюся. Мені видається, що найбільш реалістична цифра - 500-600 тис., включно з мусульманами Криму. На півострові мешкало до 300 тис. мусульман України. Скільки виїхало - невідомо. Пишуть різне: 10, 20 тис., але конкретних цифр теж немає. Можемо припустити, що ісламська громада на території, яку контролює Україна, з урахуванням Донбасу, зменшилася більш ніж на половину.

- Наскільки українське суспільство толерантне до інших релігій?

- Питання в тому, як оцінювати ці толерантність чи нетолерантність. Певний рівень підозри у ставленні до чужого - природний для людини, в цьому немає нічого поганого, але якщо він переходить у насилля чи неприйняття, причому безпідставне, - тоді це вже негативне явище. Недавно проводилося соціологічне дослідження, за результатами якого голова Духовного управління мусульман України Шейх Саїд Ісмагілов озвучував цифри стосовно релігійної толерантності. Виявилося, що принаймні більшість опитаних - а дослідження проводили в 14 областях - не мають нічого проти мусульман, ісламу, будівництва мечетей у своєму місті. Але проблема в тому, що можуть виникати невеликі групи, радикального чи популістського спрямування, які мобілізовуватимуть невеликий відсоток населення. Можна просто створити потрібну картинку завдяки проплаченим мітингам, як у нас це робилося й робиться. Наразі випадки дискримінації нечисленні, хоча певні побоювання спостерігаються. Попри проблеми, рівень релігійної толерантності можна визнати задовільним. Українцям від природи притаманна своєрідна байдужість до чужого. Ця байдужість інколи має позитивний вимір: "Не зачіпайте нас, ми не будемо зачіпати вас".