Підтримати
Справа Стерненка стала класичною краплею води, в якій відбивається наш потворний світ. Де через імпотентність постмайданної влади, яка не розслідувала ключових злочинів і не дала суспільству відповідей у вигляді конкретних рішень суду, панують маніпуляції, напівправда і відверта брехня.
Суспільство дезорієнтоване. Розділене на безліч реальностей, у яких свої кумири рвуть на собі не останні сорочки, викриваючи чужих. Однак якщо більшість населення просто загубилася в хаосі й замкнулася у своїх ідеологічних "карантинах", залишається меншість, котра продовжує втрачати свої життя.
У "списку Гандзюк" 55 громадських активістів, які зазнали нападів по всій країні у 2017–2018 роках. Включно з убивствами. Переважна більшість - не розслідувані. У 2019–2020 роках НСЖУ заявила про понад 190 випадків нападів на журналістів.
Смерть Катерини Гандзюк та потужні громадські протести з вимогою розслідувати цей жорстокий злочин трохи зупинили хвилю нападів. Однак досить різні люди, що самоорганізувалися ще в часи Майдану, по всій країні продовжують обстоювати парки, пікетувати незаконні забудови, ставити незручні питання місцевій владі, подавати позови в суди, ризикуючи отримати "зворотний зв'язок"
На одесита Сергія Стерненка нападали тричі. Третій епізод закінчився трагічно, - від удару його ножа 25 травня 2018 р. загинув один із чоловіків, які напали на нього.
"Убивця-націоналіст, котрий досі гуляє на волі", й "активіст-борець проти феодальної мафії в Одесі, що оборонявся", - ось, власне, дві протилежні іпостасі, в яких Стерненко нині присутній у медійному просторі.
Зізнаюся, суспільно-політичний бекграунд цього хлопця не такий і простий, щоб з легкою душею кидатися підставляти йому плече. Я чудово пам'ятаю "сміттєву люстрацію" і своє ставлення до таких принизливих для людської гідності засобів, які не виправдовують жодних (навіть найвищих) цілей. І тут над умами великої частини людей не треба було трудитися Шарію, Портнову або Страна ua. Багатьох від такого активізму й так відвернуло.
Однак для того, щоб зайти на територію маніпуляторів і відвоювати правду, саме час повернутися до цих бачків і власноруч розібрати вміст. Аби разом із наваленими сюди вже тоннами чужого сміття не викинути власне дитя.
Про те, як це зробити, ми говорили з самим фігурантом фатальних подій на Фонтанській, 9 - Сергієм Стерненком та його адвокатом Віталієм Коломійцем. Не відмовив у професійній допомозі й Станіслав Свириденко - полковник міліції у відставці, ексначальник слідства Оболонського РУВС Києва, а нині - ведучий тієї самої групи адвокатів Портнова, яка представляє інтереси вдови Івана Кузнєцова, 33-річного жителя Одеси, що помер від ножових поранень.
Частина перша. Від "Правого сектора" до "Небайдужих"
Сьогодні Сергієві Стерненку - 25. Він без п'яти хвилин магістр міжнародного права, керівник громадської організації "Небайдужі". Начитаний. Глибокий. У нього добре поставлена дикція і грамотна мова. Стерненко веде свій блог, демонструючи гострий сарказм, який вітають десятки тисяч його підписників. Він не тільки відбиває масові медійні атаки, що стосуються особисто його, а й виявляє зухвалу наступальність стосовно подій, що відбуваються в країні. Практично, не рефлексує. Залишає враження людини-машини. Хоч би як журналісти намагалися докопатися до його суті і нерва, який, здригнувшись, може видати справжню емоцію, цього не стається. На традиційне запитання, чи жаль йому нападника Івана Кузнєцова, Стерненко відповідає: "Ні".
Ось за цим сухим "ні", мабуть, і є двері в життєву драму Сергія Стерненка, що розгортається. Хтось із неприхованою радістю бачить за ними холоднокровність жорстокого вбивці, хтось - замороженість усіх почуттів людини, котра живе в постійному страху за своє життя. І я не знаю, чи може правда в цьому випадку лежати десь посередині.
У лютому 2014-го, коли Стерненко спочатку очолив одеський, а через пару місяців уже й обласний осередок "Правового сектора", йому було 18 років.
"Це, швидше, випадковість, - пояснює Сергій. - В Одесі був свій міні-майдан, група активної молоді. Ми всі знали одне одного й мислили однаково. Одному з хлопців нашої компанії наприкінці січня 2014 року запропонували створити центр ПС в Одесі. Він був знайомий із кимсь із керівництва ПС в Києві. І в лютому ми створили такий центр із молоді, яка була вже, по суті, самоорганізована.
Пізніше мене обрали головою організації. Тоді на місцевому Майдані не було жодної формальної або неформальної структури, яка б могла протистояти тітушкам або антимайдану. А російські прапори почали піднімати в Одесі вже наприкінці січня - на початку лютого. Ми взяли на себе функцію протистояти цьому. Насправді ще до трагедії 2 травня в нас було багато зіткнень із проросійськими силами Одеси.
Мене кардинально змінили Майдан, 2 травня в Одесі та початок російської агресії. Хотілося мені того чи ні, але довелося зразу стати дорослим. Коли поруч із тобою помирають люди, світ стає інакшим. І тобі вже нема часу займатися якимись підлітковими історіями".
Історії юного Стерненка справді вистачить на десяток дорослих. Поряд із участю в протистоянні штурму Одеської ОДА 3 травня 2014-го, а також у зіткненнях 2 травня (це тема окремої великої розмови, і, перш ніж звертатися до неї, варто предметно вивчити матеріали групи "2 травня. Без міфів" на її сайті), ім'я Стерненка є у хроніках, як я вже згадувала, "сміттєвої люстрації" Нестора Шуфрича та блокування концертів Ірини Білик, Ані Лорак, і Світлани Лободи в Одесі, блокади окупованого Криму, численних пікетувань російського консульства в Одесі та ін.
Тут потрібна невелика, але важлива ремарка. Українське суспільство досить неоднозначно ставилося й ставиться до методів "радикалів і націоналістів" у боротьбі за Україну. На Майдані в певний момент склалося враження, що переміг радикальний порядок денний, бо організації цього штибу були організованіші, мали своїх лідерів і були пізнавані. Цим фактом і скористалася Росія, зігравши на емоціях частини населення України. Його ж підняли на прапор Шарій і Кº.
Тому очікувано, що адвокат удови Івана Кузнєцова Станіслав Свириденко, характеризуючи особу Стерненка, каже: "Поняття "активіст" у нашій країні давно нівельоване. Сьогодні воно більше асоціюється з хуліганом або провокатором, ніж із борцем за справедливість. Що стосується самого Сергія Стерненка, то його неодноразово притягували до кримінальної відповідальності. Я розумію, що є презумпція невинності і справи ще розглядаються в судах. Але, в кожному разі, це досить складна і проблемна людина. Він постійно перебуває в якихось конфліктах, сутичках і неоднозначних ситуаціях".
Визнаю, що з загальними асоціаціями адвоката Свириденка, які стосуються активізму, сперечатися важко. До чого доклалися й самі різношерсті активісти. Ба більше, в цій точці ми саме впираємося у ключове питання, поставлене Майданом перед українським суспільством, яке, по суті, розкололо його: чи кожна мета виправдовує засоби? Чи є межа в боротьбі за твоє право на вибір, яке привласнили інші? У нашому випадку - режим Януковича, що у відповідь на протести вмикав репресивну машину.
Свою лепту тут, звісно, міг внести справедливий суд над учасниками трагічних подій на Майдані, причому з обох його сторін. А також чесна й відкрита громадська дискусія, під час якої ми були зобов'язані відрефлексувати те, що сталося, взяти необхідні уроки й тільки потім іти далі. Але ми цього не зробили. З різних причин, а також, у тому числі, через початок російської агресії. Однак тим самим дали можливість людям, чиї особисті корисливі цілі не мають нічого спільного з державними, продовжувати збирати лайки мільйонів українців на майданчику, який ми легкодухо оминаємо.
"Чи є межа в неправових способів добиватися свого права? Мабуть, немає, - відповідає на моє запитання "радикал" і правознавець в одній особі Сергій Стерненко. - Хоча я й не люблю оперувати поняттями "чорне" та "біле", але в певні моменти середини немає: є або правові методи, або неправові. Однак питання подій 2014 року надзвичайно глибоке. Воно виходить за межі нашого національного законодавства. Тут уже більше дискусія про права людини.
У чому мої особисті уроки? Я б більше не хотів піддаватися емоціям так, як я це робив у 2014-му, з тим-таки Шуфричем в Одесі, коли ми намагалися заштовхати його в сміттєвий бачок. Я визнаю, що це неправильно. І зараз чудово розумію, що так не повинно бути. Однак тут від початку закладений конфлікт.
З одного боку, Шуфрич давно мав понести кримінальну відповідальність за свої дії проти України. З другого боку, чинячи так із Шуфричем, ми теж діяли незаконно. На що не мали права. І, нарешті, з третього боку, ти дивишся на все це й розумієш, що неправова держава не залишає людям іншого вибору. Люди божеволіють від того, що держава їх не чує. Тому це дуже складне питання", - сказав Стерненко.
Не менш складне й питання, що стосується кримінальних справ, відкритих стосовно Стерненка ще до фатальної зустрічі з Іваном Кузнєцовим на Фонтанській, про які згадав адвокат удови загиблого. Одна з них, яку теж масово репрезентували політичні опоненти Стерненка, стосується так званої справи жителя Фонтанки Щербича, у викраденні й катуванні якого Стерненка звинувачували 2015-го.
"Із цією людиною я навіть не знайомий особисто, - пояснює свою позицію Стерненко. - Навесні 2015-го Щербич балотувався в депутати районної ради від партії Труханова "Довіряй справам", а ми дізналися, що він свого часу брав участь в антимайдані, возив тітушок на Майдан у лютому 2014-го. Ми звернулися в СБУ, поліцію та прокуратуру, намагаючись заблокувати його політичну кар'єру. Тиснули на нього так. А у вересні до мене додому ввірвався озброєний "Сокіл". Мене затримали й помістили в СІЗО, обвинувачуючи в тому, що нібито я напав на Щербича, викрав його та завдав тілесних ушкоджень. Хоча жодних доказів цього немає. Як жодного разу не було в суді й самого Щербича. Я досі обвинувачуваний, і, хоча минуло п'ять років, справа не просунулася ні на крок".
Насправді в цій самій точці починається історія протистояння Стерненка з місцевою владою Одеси та місцевою поліцією, у рамках якої його адвокати сьогодні й вибудовують лінію захисту, стверджуючи, що Кузнєцов та його подільник напали на Стерненка, і він завдав смертельного поранення, обороняючись. Але про це нижче. А поки що про ключовий епізод, який вивів це протистояння на пікову точку, - події, що відбулися 2017 року в Міськсаду: "Одеська мерія передала частину Міського саду в оренду на 49 років компанії "СП Солінг", яка належить бізнес-партнерові Труханова - Володимиру Галантернику, - розповідає активіст. - На місці Літнього театру мав вирости великий торговий центр. Крім того, компанія Галантерника отримала дозвіл на вирубку 109 дерев. Однак вести будівництво в Міському саду заборонено законом. Міністерство культури неодноразово видавало припис про заборону таких робіт. Тому 18 листопада 2017 року в Одесі відбувся масовий протест проти забудови Літнього театру в Міському саду. Під час зіткнень постраждали і поліцейські, і протестувальники".
Стерненко вів стрим протесту на своїй сторінці Фейсбук. А кілька днів по тому поліція вручила йому підозру в організації масових заворушень. Стерненко одержав статус підозрюваного, і його помістили в СІЗО під заставу 600 тисяч гривень. Але він опинився на волі після того, як заставу вніс губернатор Одеської області Максим Степанов (нині міністр охорони здоров'я).
"На цей момент справа не розглядається судом, бо потерпілий - колишній начальник поліції області Дмитро Головін - ігнорує судові повістки, - уточнює Стерненко. - Головін і мер Одеси Труханов пов'язані між собою. Зіткнення в Літньому театрі почалися через те, що поліція напала на протестувальників. Нині в корупційних справах судять і Головіна, і Труханова.
Практично, зразу після виходу з СІЗО мені почали загрожувати фізичною розправою, - продовжує Сергій. - Прокурор Одеської області Олег Жученко провів брифінг і обвинуватив мене в тому, що я у 2014 році "дахував" наркоторгівлю в Одесі. Грубо порушивши принцип презумпції невинності. Оскільки офіційно про підозру поліція повідомила мене тільки через п'ять днів. Коли ж повністю сфабриковану справу передали в суд, судді відмовилися її розглядати й повернули прокуророві.
Усе, що нині відбувається в Одесі, мало чим відрізняється від подій у Херсоні, - заявляє активіст. - В Одесі діє злочинний корупційний клан, до якого входять кримінальні угруповання, місцева влада та силовики. Колишній кримінальний авторитет на прізвисько Ангерт і його партнери з 1990-х - нинішній мер Одеси Труханов та його бізнес-партнер Галантерник - тримають у місті всі потоки, фінансові й інформаційні. Придушують будь-який опір громадськості. Зокрема й фізично. І душать в Одесі, як відомо, не тільки мене. Для того, щоб ліквідувати такі клани по всій країні, самого інтерв'ю колишнього заступника прокурора Віктора Трепака, який вів розслідування нападу і вбивства Катерини Гандзюк, мало. Потрібна політична воля перших осіб держави, і, в тому числі, нового генерального прокурора Венедіктової. Яка ключові публічні заяви генерала Трепака про активні кримінальні клани на місцях пропустила повз вуха, перейнявшись виключно захистом мундирів прокурорів та якнайшвидшим врученням мені підозри з допомогою глави МВС Авакова, що перебуває у змові з місцевими елітами".
"Тут я хочу зазначити, що зрощуються з криміналітетом не тільки поліцейські, - уточнює колишній поліцейський, а нині адвокат Станіслав Свириденко. - Насправді зараз не так просто ігнорувати факти нападів на активістів, бо їхні ж соратники прийдуть із акціями під стіни управління. Всі напади ставлять на контроль, і, так чи інакше, але їх розслідують. Не будемо забувати й того, що часто самі активісти зрощуються з криміналітетом, стають рейдерами, "працюють" із забудовниками. Ба більше, стають рушійною силою певних структур, зокрема й правоохоронних. Я маю свою думку щодо того, чиєю рушійною силою є сам Стерненко. Але я її не озвучуватиму, бо не маю стовідсотково перевіреної інформації. Я ж у своїй роботі стараюся оперувати тільки фактами".
Не можу не погодитися з тим, що громадське середовище різнорідне й неоднозначне. "Націоналісти і радикали" Майдану розшарувалися й мутували. Хто - в рейдерів, хто - в підручних силовиків, хто - в політиків, але є й вагома частина тих, хто реально бореться за права громадян. Що ж стосується пасажу про спецслужби, які нібито стоять за Стерненком, - то Станіслав Свириденко не повідомив нічого нового, а процитував обвинувачення, які неодноразово висували на адресу Стерненка його опоненти.
Вони - Шарій і Портнов (сюди ж у певний момент підключилися "слуги народу" Дубінський і Бужанський) - списують "завислі" перелічені вище кримінальні справи проти Стерненка виключно на "подарунки" спецслужб. Зокрема СБУ. А жодним чином не на тиск місцевого клану й силовиків на активіста. Цей факт можна було б мати на увазі як одну з можливих версій, якби не одне "але": не помічати при цьому очевидного протистояння місцевих кримінальних кланів і активістів по всій країні - апріорі маніпуляція і напівправда.
Тим часом наївно було б очікувати якихось об'єктивних пояснень щодо цього від самого Сергія Стерненка. Хоч би скільки прямих запитань стосовно "даху" ставили йому журналісти під час ефірів та інтерв'ю, в нього завжди є можливість віджартуватися, апелюючи до "підтримки Держдепу або самого Дональда Трампа". Так чи інакше, це його особистий вибір, і вся внутрішня робота, пов'язана з наслідками такої співпраці (якщо вона була), дістанеться самому Стерненкові.
Однак, якщо бути уважним і об'єктивним, розглядаючи події тієї фатальної ночі, а також увесь процес розслідування нападу на Стерненка та смерті Івана Кузнєцова, що триває (увага!) вже два роки, то деякі дивні висновки лежать прямо на поверхні. І стосуються вони не тільки Стерненка, а загалом правоохоронної системи, заручником якої виявився цей юнак.
Частина друга. Три напади і фатальний вечір
7 лютого 2018 року стався перший напад на Сергія Стерненка. Він повернувся додому і припаркував автомобіль. Двоє невідомих відчинили водійські двері й кілька разів ударили биткою із вставленими лезами. Розрізаний верхній одяг, нога, розбита голова і пошкоджений автомобіль. Невідомі зникли.
Стерненко написав заяву і попросив у поліції охорону. Але отримав відмову з формулюванням "відсутність загрози життю".
1 травня 2018-го на Стерненка напали вдруге. Вранці, коли Стерненко разом із дівчиною вийшов із будинку, ззаду до нього підійшов чоловік та зробив два постріли з переробленого травматичного пістолета. Пізніше експерти визнають цю зброю бойовою. Стерненко отримав поранення в шию. Однак, маючи сили, переслідував нападника, який утікаючи стріляв у свідка. Кілера вдалося затримати й передати поліції.
У квітні 2019-го матеріали цієї справи виділили в окреме провадження, і обвинувальний акт був спрямований у Приморський районний суд Одеси. На березень 2020-го судового розгляду не розпочато, оскільки досі не відбулася процедура відбору присяжних. Давати якісь показання про замовників нападник - виходець із Казахстану Баймукашев - відмовився.
Після цієї атаки Сергій повторно попросив поліцію надати йому охорону, але отримав ще одну відмову.
А рівно через три тижні, 25 травня, був третій напад. Наслідки якого й викликали такий широкий суспільний резонанс, перетворивши цю справу на політичне зіткнення прибічників і противників Майдану.
Стерненко вже неодноразово розповідав у медіа про те, як увечері, повертаючись із магазину, побачив наближення постатей двох чоловіків спортивної статури. І тільки після того, як вони кілька разів ударили його по обличчю, дістав свій ніж. Щоб захистити своє життя та життя своєї дівчини.
За версією Стерненка, після того, як під час бійки у стані шоку він завдав кілька неконтрольованих ударів ножем по обох нападниках, чоловіки стали тікати. Стерненко (теж поранений у праву руку), маючи намір затримати їх, переслідував Кузнєцова. Його дівчина Наталя Усатенко - другого нападника на прізвище Ісайкул. Щоб, за її словами, простежити, куди він піде, й потім розповісти поліції. Що, власне, вона й зробила.
Стерненко наздогнав Кузнєцова через кілька десятків метрів, коли той упав від отриманих раніше п'яти ножових поранень. Серед яких (згідно з кількома проведеними згодом експертизами) було і смертельне - в серце.
За словами Стерненка, свій стрім з місця події він почав знімати тоді, коли знайшов Кузнєцова й викликав швидку допомогу та поліцію. Саме це відео стало свідченням, з одного боку, відкритості Стерненка, який бажає справедливого розслідування. Але з іншого - приводом до безлічі запитань, у рамках яких і триває дискусія, хто ж такий насправді Сергій Стерненко: безжалісний убивця чи активіст, що обороняється?
Частина третя. Розділяй і пануй
Основних меседжів, якими в публічному просторі оперують опоненти нашого героя, два: "Стерненко бреше щодо ножа, постійно змінюючи показання", і "Стерненко наздогнав і добив уже лежачого Кузнєцова".
Що сьогодні говорить про це сам Стерненко?
"Усе, що я говорив під час стріму, це - правда, - каже Стерненко. - В інтересах слідства зараз я не можу сказати більше. Тільки можу додати, що слідство має всю об'єктивну й підтверджену численними доказами інформацію".
"Основні докази збираються і фіксуються на самому початку випадку на місці події, - уточнює Віталій Коломієць. - А тоді справою займалася ангажована місцевою владою поліція. Ба більше, ми добре пам'ятаємо, який був тиск на Сергія в ніч, коли йому зробили операцію. Проводили кілька допитів. Потім виділили безплатного адвоката, який давав не дуже адекватні поради. І тільки втручання громадянського суспільства дозволило йому, в результаті, вибудувати свою лінію захисту, не ставши ув'язненим СІЗО".
"Тим часом у нас є серйозні підстави вважати, що ніж теж був в одного з нападників, - продовжує Стерненко. - Оскільки дві експертизи показали, що три мої поранення кисті не є такими, які я міг заподіяти собі самостійно. Як це намагаються подати мої опоненти. До того ж Ісайкул утік, і знайшли його лише через кілька годин. Огляд же місця події проводили зацікавлені поліцейські".
"Ми зайшли в процес рік тому, - парирує в цьому заочному батлі адвокат удови Кузнєцова Станіслав Свириденко. - Матеріали провадження, з якими ми ознайомилися, дають підстави вважати, що з боку Стерненка стосовно Кузнєцова було вчинене навмисне вбивство. На чому ґрунтується наше твердження? На об'єктивній картині вивчених доказів. Ми вивчили їх із холодним розумом і дали їм оцінку. Я не можу говорити про всі деталі, бо не маю права. Але є показання самого Стерненка, є відео, яке було зроблене відразу після подій, де Стерненко на камеру чітко заявляє, що ніж був його. Що він його своєчасно дістав. І це підтверджено експертизою, а також показаннями деяких свідків, при яких він усе це говорив. З учасниками події проводили слідчі експерименти, експертизи, судово-медичні експертизи.
Та навіть якщо відкинути всі суб'єктивні чинники і припустити, що на Стерненка справді напали, то в момент, коли Ісайкул і Кузнєцов почали тікати від Стерненка, стан його необхідної оборони припинився. Тобто коли він побіг за Кузнєцовим, а дівчина - за Ісайкулом, стан необхідної оборони перестав існувати. Але він пробіг ще десятки метрів і ще вдарив. Причому деяких тілесних ушкоджень, згідно з експертизою, було завдано, коли потерпілий перебував у горизонтальному положенні (експерт не зміг визначити, яких саме)".
"Усі спірні моменти цієї справи створюються виключно медійно, - стверджує, зі свого боку, адвокат Стерненка Віталій Коломієць. - Для процесу їх немає. Остання заява Андрія Портнова про результати третьої експертизи, яка нібито підтверджує, що це навмисне вбивство, - блеф. Експертиза не дає відповідей на такі запитання. Вона говорить тільки про характер завданих ушкоджень, послідовність нанесення ран, положення жертви і нападника тощо.
Наші опоненти досить успішно спекулювали на двох попередніх експертизах. При цьому було опубліковано тільки результати другої експертизи (проведеної в Одесі), де стверджувалося, що деяких ран Кузнєцову завдали в горизонтальному положенні й він, миттєво знепритомнівши, не міг пробігти і кількох метрів. Однак результати найпершої експертизи, де експерт припустив протилежне: положення Кузнєцова в процесі протистояння могло змінюватися, і після заподіяння смертельного поранення він кілька десятків секунд міг чинити опір та пересуватися, - опубліковані не були. Третя експертиза, за нашою інформацією, розчарує наших опонентів ще більше. Для того, щоб це зрозуміти, варто всього лише розгорнути спеціальні методички і прочитати, що в юридичній практиці бували випадки, коли люди з пораненнями лівого шлуночка серця жили до 30 хвилин. Причому декотрих із них було врятовано. І це факти, які виключають будь-які маніпуляції".
"Що ж стосується відповіді на головне запитання: законно я діяв чи ні, - уточнює Стерненко, - то вона лежить у площині вияснення тієї обставини, що ці два чоловіки чотири години робили біля мого будинку й чому вони на мене напали. Без відповіді на це ключове запитання юридично неможливо визначити мій намір, відповідно неможливо повідомити про підозру або закрити справу на підставі ч. 5 ст. 36 КК".
"Я не заперечую, що розслідувати і проробляти потрібно всі версії, - продовжує опонуючий адвокат Свириденко. - Уваги заслуговує не тільки наша версія про навмисне вбивство, а й пов'язана з нападом на Стерненка. Ба більше, у контексті попередніх двох нападів на Стерненка. У мене, на жаль, немає матеріалів, які розслідуються за фактом нападу, де Стерненко виступає як потерпілий. Подія справді було одна, але вона розділена на два провадження".
"У результаті такого розділення провадження, всі речові докази й експертизи перекинули у справу за заявою вдови Кузнєцова, - уточнює адвокат Стерненка. - Основне слідство йде за провадженням, де Сергія намагаються обвинуватити в навмисному вбивстві. І ми там не маємо ні статусу, ні доступу до матеріалів. Тому не можемо активно захищатися".
"Я думаю, що тут усе-таки закладено систему стримувань і противаг, - уточнює Свириденко. - Обидві команди адвокатів не мають допуску до матеріалів проваджень. Основне те, що обидва провадження перебувають в одному органі, і в них один і той самий старший слідчої групи. Що має компенсувати й балансувати ситуацію. Розділені вони правильно, але тільки у разі грамотного, неупередженого розслідування під єдиним керівництвом".
Однак, за інформацією наших джерел в Офісі генпрокурора, система стримувань і противаг з'явилася тільки місяць тому. Доти справа за позовом Кузнєцова з основними, як ми з'ясували, матеріалами неодноразово перекидалася з поліції в СБУ. А справа про розслідування нападу на Стерненка, де він виступає як потерпілий, з літа 2018-го лежить в СБУ. Ключове слово - лежить.
"Тут я дозволю собі зазначити, що сам Стерненко ніколи не висував претензій до СБУ за тим фактом, як розслідується його справа, - продовжує адвокат удови Кузнєцова. - З його боку є питання до поліції, прокуратури, але немає - до СБУ. Слід гадати, він довіряє цій структурі. Тоді він мусить знати, що слідство - це мегамашина, яка наділена надзвичайно широкими повноваженнями, що дозволяють пролити світло на цю ситуацію.
Тому в мене запитання: чому досі за провадженням, де Стерненко потерпілий, нікому не висунуто підозри? Цю версію давно треба було перевірити і або підтвердити, або спростувати. Шлях підтвердження - це оголошення про підозру. Про хуліганство, замах на вбивство тощо. Чому цього досі не зроблено? Чому люди не притягнуті до відповідальності? У такому разі або нападу не було, або він не доведений. І я говорю це об'єктивно. Не як адвокат якоїсь сторони. А як фахівець, який мав великий досвід у розслідуванні кримінальних проваджень".
"Батьки Ісайкула, який нібито втік за кордон, живуть в Одесі. Місце перебування самого Ісайкула відоме. У мене є інформація, що він офіційно працевлаштований. Є механізм міжнародно-правового доручення. Його давно можна було якщо не привезти сюди, то, як мінімум, допитати. Небажання? Непрофесіоналізм? Що?" - небезпідставно цікавиться Станіслав Свириденко.
"4 жовтня минулого року під час брифінгу генеральний прокурор Рябошапка повідомив, що кримінальне провадження №1215 передане назад в СБУ, і додав, що поліція може бути причетною до зазначеного нападу, - продовжує адвокат Сергія Стерненка Віталій Коломієць. - Імовірні співучасники (організатори) злочину теж відомі. Це Олександр Подобєдов і Віталій Посувайло, які мали раніше проблеми з законом. Ці люди цілком могли бути використані працівниками поліції з незаконною метою. Дані, що підтверджують можливу співучасть зазначених осіб, є в матеріалах обох проваджень".
За нашою інформацією, Посувайло був допитаний як свідок і свідчив, що зустрічався з виконавцями злочину перед його вчиненням для того, аби "поспілкуватися про роботу". Тоді як даних про допит Подобєдова немає, і, швидше за все, його не допитали зовсім.
"Більше того, вашим виданням було опубліковане відео з показаннями ймовірного свідка про роль Подобєдова в організації нападу на Стерненка, - уточнює адвокат удови Івана Кузнєцова. - Я зразу підготував і подав клопотання про встановлення та допит цього свідка. Може, це Стерненко знайшов собі несправжнього свідка? Але, можливо, ця людина каже правду. Перевірте. Гласно чи негласно. Забезпечте безпеку, якщо сторона Стерненка переживає за це. Але відповіді від слідчого немає. Те саме стосується й інших можливих свідків, які давно зробили свої публічні заяви.
Тобто за два роки слідство чітко не означило необхідного для розслідування коридору. З урахуванням двох проваджень. Досі має місце широкий люфт, де хто як хоче, так і трактує те, що сталося. Я склав і оголосив свою думку, виходячи з матеріалів справи, з якими мені дали ознайомитися. Але я не слідчий, не прокурор і не суддя".
Гей, люди, тільки мені зараз здається, що страшний "адвокат Портнова", ратуючи за всебічне розслідування обох проваджень і виведення справи в коридор нападу на активіста Стерненка, "якщо він був", виступає в ролі справедливої Феміди? Тоді як розрекламований "дах" Стерненка банально затягує справу свого "протеже"? "Я офігіваю, мамо..." Нещасний випадок стався з нами в усіх сенсах.
Згідно з вищезгаданою заявою колишнього генпрокурора Рябошапки, підслідність провадження за позовом вдови Івана Кузнєцова черговий раз було змінено в жовтні 2019-го. Рябошапка справді прямо вказав на неефективність розслідування МВС і можливу заангажованість у справі працівників поліції. Обидва провадження відтоді знову в СБУ.
Як стверджує наше джерело в Офісі генпрокурора, Рябошапка та його команда мали намір наполягати виключно на юридичному підході до цієї справи, забезпечивши своїм процесуальним контролем наступальність розслідування групою слідчих СБУ.
"Ішлося про створення єдиного центру розслідування не тільки двох проваджень щодо третього нападу на Стерненка, а й за всіма попередніми, включно з нападами на інших активістів Одеси, - розповідає наше джерело. - Всі епізоди потрібно було об'єднувати в одну картину з єдиним центром контролю. Там усюди фігурують одні й ті самі люди. Працювало місцеве угруповання. Всі необхідні доручення, щоб розпочати процес, слідчим СБУ було дано. Включно з обов'язковим проведенням психологічної експертизи Стерненка, яка в цьому конкретному випадку може бути важливішою за будь-яку судово-медичну експертизу. Тому що треба розуміти, в якому психологічному стані перебувала людина, котра пережила третій напад за кілька місяців".
Однак реформа Генпрокуратури, переатестація прокурорів та завантаженість справами істотно загальмували процес контролю. СБУ продовжувала зволікати з розслідуванням, не проводячи необхідних слідчих дій. Точно так само, як затягували справу Гандзюк. Призначено було тільки третю комплексну судмедекспертизу. Саме її "результати", яких, правда, поки що ніхто не підтвердив офіційно, оголосив Портнов.
Місяць тому, буквально перед приходом в Офіс генпрокурора Венедіктової, було призначено керівника групи прокурорів, в компетенції якого тепер перебувають обидві справи. За нашою інформацією, "принциповий і об'єктивний, готовий забезпечити наступальність процесу".
"Однак щодо нього вже стоїть питання, - уточнює джерело. - На Венедіктову тиснуть. Її спільна нарада з Аваковим, практично, наступного дня після вступу на посаду тільки підтверджує цей факт. МВС на сьогодні не має жодного стосунку до розслідування справи Стерненка, отже не може допомагати визначати пріоритети її розвитку. Але це політична справа. Справа-маркер".
"Чому так відбувається? - шукає відповідь на моє пряме запитання Сергій Стерненко. - Тут я можу тільки припускати. СБУ вже сьогодні може дати серйозні результати за обома провадженнями. Варто тільки простягнути руку до Ісайкула, Подобєдова і Ко. Але вони цього не роблять. Причин може бути дві.
З одного боку, таким чином мене намагаються тримати в підвішеному стані, паралельно вигідно нагнітаючи в суспільстві тему "націоналістів-убивць". І з цим завданням непогано впорюються Портнов і Шарій.
З іншого - в нової команди Офісу генпрокурора та СБУ немає політичної волі працювати у цих справах. Вони просто не можуть іти на конфлікт із МВС та особисто з Аваковим, який чудово знає, що відбувається в Одесі і як до нападів причетна сама поліція".
Отже, в сухому залишку маємо таке.
Сторони процесу в унісон стверджують, що справа Стерненка давно стала політичною. В обох сторін є реальні й, практично, ідентичні претензії до слідства, які стосуються розділення проваджень та навмисного затягування справи. Обидві сторони вимагають негайного всебічного і об'єктивного розслідування.
При цьому показова позиція адвоката Станіслава Свириденка, який дистанціювався від агресивної політичної риторики свого патрона і вів виключно професійний діалог. Що це - страховка власної репутації і професійного майбутнього чи тонкий хід, не беруся судити. Робіть цей висновок самі.
Бо судити в цій історії можна тільки владу. Насправді ексзаступник генерального прокурора Віктор Трепак у своєму інтерв'ю DT.UA, розповідаючи про справу Гандзюк і аналізуючи ситуацію з нападами на активістів по всій країні, означив ключову для України проблему: місцеві кримінальні клани, які посилюються на тлі децентралізації та корупційності всієї силової вертикалі.
На шостий рік Революції Гідності в нас остаточно цементується система неправової держави, де в регіонах відбувається процес зрощування криміналітету, місцевої влади та силовиків. І це проблема національної безпеки.
Про яку новий генеральний прокурор Ірина Венедіктова навіть не згадала. Ні у своїх офіційних програмних інтерв'ю. Ні в грайливих постах про "чоловічі істерики" в соцмережах.
Але ми пам'ятаємо.
І знаємо, що рішення про класифікацію дій Сергія Стерненка, який захищався від нападників, має прийматися виключно в рамках закону. А відповідати, якщо знадобиться, він, як і будь-який громадянин, повинен перед судом. Чесним і справедливим. Але, в жодному разі, не перед Аваковим, Трухановим чи Венедіктовою.
Інакше висновок один: реванш відбувся.
Причому, зазначте, без Портнова й Шарія. Які в цій конкретній історії всього тільки ведені. Повідець же - в руках уже другої за ліком постмайданної влади. І це не Зеленський.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google