Смак життя Луї Шамбоді

Завітавши в ресторани мережі Луї Шамбоді у Києві, відвідувачі можуть засумніватися, прийшли вони поїсти чи посмакувати живописом. Луї, як, певно, і більшість французів, дуже трепетно ставиться до культури щоденного харчування. Це цілий ритуал, в якому беруть участь не лише ваші смакові рецептори, але й зір, слух, дотик. В його закладах справді багато французького, адже від меблів до серветок - ресторатор усе завозив звідти. Власне ж меню його захоплень не обмежується кулінарною творчістю: він паралельно малює і грає бразильські ритми у тематичних гуртах. "Bon appetite!" - каже Шамбоді та доливає ще вина, розповідаючи про вир свого життя.

Сімейний портрет

Прізвище родини "Шамбоді" має довгу історію. Походить від назви фортеці на полі (французькою - сhamp). В Парижі навіть є площа, що називається площа Ляшамбоді (Place Lachambeaudie), щоправда, її названо на честь французького байкаря П'єра Лашамбоді.

Луї Шамбоді народився в місті Роскоф на північному заході Франції. Його дитинство шуміло в родинному колі та було багате на спілкування. Ще в юному віці він помітив, що його мати Паула Кантіна ніколи не дарувала подарунків. Проте сама була щедрою людиною, полюбляла запрошувати гостей, частувати їх у власному ресторані, поділяти радісні моменти: "Мама казала, що вона щаслива, бо у нас є справжній дім, не ресторація, а саме дім, адже ми до всіх ставились як до гостей. Ми створювали атмосферу свята і нам це подобалось. Я був оточений святом".

У родині Шамбоді було п'ятеро дітей, Луї - найменший син. Три його сестри та брат і нині мешкають у Франції.

Триптих смаків

Якщо спитати Шамбоді про найяскравіші спогади дитинства, то постануть одразу три картини.

По-перше, дитинство Луї було просякнуте ароматом ранкової кави в неділю. В цей день після недільної меси всі члени сім'ї збиралися за столом, і це був цілий ритуал. Крім родини, на чашку кави в ресторацію Шамбоді приходило багато інших людей.

Кава доповнювала основне частування - три пирога - яблучний, сезонний (з начинкою залежно від пори року) та пиріг брі (від назви сиру) - бісквітний торт з кремом. На додачу до пирогів також були заварні тістечка.

Окрім душевних зустрічей в родинному колі, Луї Шамбоді в душу запали і великі бенкети, що організовувалися в ресторації матері та бабусі. У величезному приміщенні працювало до семи кухарів, які частували відвідувачів різними делікатесами. Зокрема було три особливих страви: ростбіф з молочної телятини, тельбухи й лангуст. Тельбухи готувалися протягом тижня. Спочатку їх вимочували, далі тушкували і складали у спеціальні горщики. Все трамбували і несли пекареві, котрий мав велику піч. В ній страва і готувалась цілий тиждень.

Лангуст важив близько п'яти кілограмів. Морепродукти варились в овочевому бульйоні, з лангуста знімався панцир, хвіст різався на медальйони, які вкривали желе, "мімозою". Насамкінець страву оформлювали як подарунок: зав'язували бантом і виносили. Пан Луї каже, що зараз лангустів не дозволяють ловити, ба більше, їх і нема. За часів дитинства Шамбоді судно привозило до трьох тонн цих ракоподібних та до семи тонн омарів.

Барви юності

Одна з великих традицій Бретані - причастя. Підтвердження бути католиком робиться в десять років, а в 12 - відбувається церемонія. Луї Шамбоді і досі не може забути урочистості, якою була сповнена кожна хвилина. Вдягнувшись у все біле і святкове, родина збирається на цю важливу подію.

Шамбоді каже, що з юних років був обережним і поміркованим. Попри це, пригод у його житті було багато, бо хлопець міг щось зробити, не усвідомлюючи небезпеки. Дванадцятирічним він вирушав з рибалками в далекі морські подорожі. Тоді це була дуже ризикована професія. "Я б своєму сину ніколи не дозволив перебувати в морі тиждень чи більше. Були сильні шторми, матроси прив'язували себе до судна ланцюгами. Зараз мені страшно, проте тоді я цього не усвідомлював", - розповідає Шамбоді.

Під час навчання в школі юний Луї організував свої дні так, щоб зберігався зв'язок з рестораном, де він опановував кулінарні тонкощі. Луї вчили готувати матір і бабуся. Ймовірно, ці яскраві барви життя і мотивували його піти навчатися на художника-декоратора спочатку в Бресті, потім - в Парижі.

Мінливі пейзажі

Батько Луї, Роже Шамбоді, працював з Асоціацією "Франція-СРСР". Починаючи з 25 років, Луї часто їздив до СРСР: Астрахань, Курськ, Мінськ, Ленінград, Бєлгород. Зазвичай він подорожував тричі на рік. Під час поїздок гостей з Франції тримали подалі від політичних перипетій. Їх завжди супроводжували, заважали пересуватися самостійно. Здебільшого місцями для відвідин були ресторани, готелі, заводи.

Коли настав час "перебудови" та відкрилися кордони, Луї купував багато картин радянської доби, відкрив кілька галерей у Франції, це стало навіть бізнесом. Згодом поряд з мистецьким бізнесом пан Луї організовував роботу ресторанів у Франції.

Крім живопису (до речі, його улюблені художники Малевич і Кандинський) та ресторанів, ще одним захопленням Шамбоді стала музика з бразильським присмаком. Він не просто мав це за хобі, а й грав у тематичних гуртах.

А ще Шамбоді намагався подорожувати світом: пішки, на велосипеді чи десять людей в машині - він їде. Серед багатьох країн, які відвідав, улюбленою стала Бразилія. З силою карнавалу ця країна захопила його і музично, й культурно, й кулінарно. Шамбоді додає, що навіть вегетаріанська кухня там з екзотичними нотами. Люди там мають сильний дух і завжди кажуть гостям: "Усі ми бразильці". Шамбоді мав там ресторан і міг залишитись, але йому судилась інша дорога.

Вернісаж життя

Після багатьох візитів ще за часів СРСР Шамбоді призвичаївся до місцевого культурного ландшафту. Під час однієї з поїздок до вже незалежної України, Луї зустрів свою майбутню дружину Юлію.

Можна сказати, що звела їх "вища сила". Подруга Юлії працювала перекладачкою, допомагала Луї з купівлею картин. У 2001-му жінка брала участь у ділових зустрічах та урочистостях, пов'язаних з приїздом Папи Римського. В той день її попросили стати офіційним перекладачем для журналістів. Сама вона католичка і такої можливості згаяти не могла, тому попросила Юлію побути перекладачем Шамбоді. Отак відбулась їх перша зустріч.

Згодом Луї з партнером повернувся в Україну, бо планував відкрити ресторан. Попрацювавши разом, вони з Юлією зрозуміли, що хочуть підтримувати одне одного не лише в роботі, а й у житті. Зараз мадам Шамбоді - генеральний директор мережі ресторанів.

Ескізи майбутнього

У ресторанах Шамбоді мирно співіснують і антикварні речі, і мінімалізм. Малюнки олівцем, абстракція, портрети, спокійна музика створюють атмосферу таємничості. Я насолоджуюсь цим затишком і вдивляюсь у подружжя Шамбоді, яке сидить напроти. Вони справді мають багато спільного: від манер до інтересів у живописі і літературі.

Дбаючи про власну родину, Луї не може промовчати щодо подій в Україні: "У мене виникає нерозуміння як іноземця. Я маю дитину, у якої є мама-українка. ЇЇ мама теж українка, а батько - росіянин . Я не можу йому сказати: "Твоя бабуся - гарна. А дідусь - ні". Як же це можна розділити чи якось порозставляти? Я вважаю, що Україна має бути мирною європейською країною і згадую слова Ернеста Ренана, французького діяча, який писав на різноманітні теми, але став відомим завдяки есею "Що таке нація", якого зачитав у Сорбонні в 1882 році : "Нація - це пишатися відмінністю культур і мати спільне майбутнє, прагнути до нього і забути все, що є між нами різного".