Повернення Ігоря Сікорського

Традиційно ім'я Ігоря Сікорського пов'язують із історією російської або американської авіації. Поляки вважають його своїм співвітчизником. Але мало де можна почути про українське коріння Ігоря Івановича. А в листі ж до Василя Галича, написаному у США 1933-го, він прямо сказав: "У моего рода, который появился в селе на Киевщине, где мой дед и прадед были священниками, чисто украинское происхождение".

Ігор Іванович Сікорський народився в Києві 6 червня 1889 р., в будинку № 15-б на вул. Велика Підвальна (тепер - Ярославів Вал). Тут він ріс, навчався, тут відбувся як авіаконструктор, звідси його понесла нелегка доля в чужі краї. Але, як сказано Екклезіастом у Старому Заповіті, "Все повертається на круги свої". Настав час і Ігорю Сікорському повернутися в рідне місто стараннями його земляків. Тим більше що відвідати рідну землю завжди було для нього заповітною мрією.

30 січня ц.р. в Будинку митрополита на території Національного заповідника "Софія Київська" відбулася презентація книжки "Игорь Сикорский. От Киева до Коннектикута - от неба до небес", виданої за редакцією Ігоря Шпака.

Результат більш ніж чотирирічної праці видавців вражає. Ретроспектива київського, петербурзького й американського етапів життя та діяльності відомого авіаконструктора дозволяє повною мірою відчути його тяжкий і самовідданий шлях до досягнення життєвої мети. А ознайомлення з духовною спадщиною Ігоря Сікорського дає розуміння, що живильним джерелом його успіху завжди була глибока й щира віра в Бога.

Складне життя Ігоря Сікорського описане в безлічі видань різними мовами, цій темі присвячено чимало документальних фільмів. У чому ж причина появи ще однієї книжки?

"Причин принаймні три, - відповідає на це запитання Ігор Володимирович Шпак. - Перша відображена в темі "Київ і кияни". Питання впливу Києва - колиски православ'я Київської Русі - на діяльність Ігоря Івановича малодосліджене і потребує докладного вивчення. Друга - полягає в життєвій аксіомі, згідно з якою "талант завжди удосконалюється в боротьбі". Доля І.Сікорського - яскраве того підтвердження. Адже щойно його дар авіаконструктора втілився у перші вагомі результати, як стався жовтневий переворот 1917 р. Стосунки з новою владою склалися так, що Ігор Сікорський змушений був утікати закордон, починати все з нуля, долаючи злидні та розчарування, шукати дах і якісь засоби до існування. Але багатолітня боротьба лише загартувала його. І як нагорода за впертість - знову успіх: реалізація давніх конструкторських задумів, втілення нових ідей, загальне визнання та світова слава. І, нарешті, третя причина - тема Особистості, котра, здавалося б, узяла всі мислимі висоти, але не полишила прагнення зрозуміти смисл і духовні витоки життя.

Україна подарувала світу безліч видатних особистостей, чиї досягнення вносять у скарбнички своїх надбань інші держави. Йдеться не про пріоритети, Бог із ними. Такі люди і їхні творіння належать усьому людству. А Ігор Сікорський - лише один із яскравих прикладів цієї всесвітньої кооперації. А ось увічнивши ім'я свого всесвітньовідомого земляка, кияни, безумовно, зроблять вагомий внесок у скарбницю національної культурної спадщини українського народу.

Питання не нове й на презентації виникло не спонтанно. Що зараз у нашому місті пов'язане з цим іменем? Могили батьків Ігоря Івановича на Байковому цвинтарі, будинок, у якому він народився, виріс і будував свої перші гвинтокрилі машини, та вулиця його імені. Але напівзабуті в нас могили упорядковані дітьми авіаконструктора, які живуть у США, стан родового гнізда більш ніж жалюгідний, а вулиця (колишня Танкова) отримала свою нинішню назву завдяки тому, що на ній зведено нову будівлю посольства Сполучених Штатів, і американська сторона звернулася до міської влади з проханням перейменувати її на честь їхнього великого співвітчизника.

На прохання американців міська влада відреагувала негайно. Чому ж до голосу київської громади влада ось уже стільки років залишається глухою?

Те, про що клопочуть кияни, викладено в листі до столичного мера Віталія Кличка, підписаному трьома президентами України - Л.Кравчуком, Л.Кучмою і В.Ющенком. У цьому зверненні президенти, підтримуючи громадську ініціативу, пропонують мерові повернути будинок Сікорських у комунальну власність, оскільки стараннями його нинішнього орендаря - Міжнародного благодійного фонду "Музей історії повітроплавання та авіації ім. І.Сікорського" - він доведений до аварійного стану. З огляду на світовий масштаб відкриттів видатного киянина, автори листа вважають за доцільне розглянути питання про створення в цьому будинку музею Ігоря Сікорського.

Багатостраждальний об'єкт перебуває на балансі Міністерства оборони України. Фонд отримав його в оренду на 49 років у 2000 р. від тодішнього міністра оборони, що мав бездоганну військову виправку та надзвичайно бравий вигляд. Важко сказати, як його зовнішні дані позначалися на керівництві міністерством, але чомусь згадуються слова персонажа Гашекового "Швейка" - старшого поручика Лукаша - про те, що тільки один із його денщиків мав бравий вигляд, та й той, врешті-решт, поцупив у свого офіцера парадний мундир і продав його "На євреях" (так тоді називали празький речовий ринок).

Тепер, 15 років по тому, будинок необхідно терміново рятувати, доки він не впав під вагою часу і злочинної бездіяльності своїх господарів, звільнивши місце під прибуткову забудову, як це неодноразово траплялося в центрі столиці. Але "Фонд", що існує лише на папері, категорично відмовляється повернути будівлю місту.

І ще про одну пропозицію громади, одностайно підтриману присутніми: назвати міжнародний аеропорт "Київ" (Жуляни) іменем Ігоря Сікорського. Відомо, що це питання теж порушувалося багато років тому, але жоден голова Київської міської держадміністрації не спромігся прийняти щодо нього рішення. Тим часом ніщо не завадило львів'янам назвати свій аеропорт іменем Данила Галицького, а жителям Донецька свій - іменем Сергія Прокоф'єва. То чому ж киянам це заборонено?

Запитання, запитання… Після всього почутого у виступах і кулуарних розмовах вони заполонили свідомість, і, залишивши Будинок митрополита, я навіть не помітив, як минув станцію метро "Золоті ворота", куди, власне, й прямував. Отямився тільки біля будинку № 15-Б на Ярославовім Валу. Темний, закопчений, порожній і холодний. Вікна й двері на першому поверсі закладені цеглою, на другому і третьому - вирвані з рамами. Східці, вже без поручнів, ощирилися облупленою штукатуркою. Так схоже на те, що залишилося від донецького аеропорту!

Ось і знайшлася відповідь на запитання, які мучили: і руїни будинку Ігоря Сікорського, і рештки аеропорту ім. Сергія Прокоф'єва - справа рук одних і тих самих людей. Вони рвуться до влади, засліплюючи нас, пересічних громадян, імпозантною зовнішністю, оглушуючи тріскучими обіцянками, задаровуючи дармовою гречкою, не даючи зрозуміти, хто є хто насправді. Нам цього й не зрозуміти, доки не відповімо самі собі на запитання: "Хто є ми?". Але, позбавлені історичної пам'яті, ми довго шукатимемо правильну відповідь.

Книжка "Игорь Сикорский. От Киева до Коннектикута - от неба до небес" та їй подібні тим і неоціненні, що повертають нам цю пам'ять. Їх, на жаль, поки що вкрай мало. Можновладці ніколи не приділяли вдосталь уваги проблемам книговидання, зате завжди ігнорували громадські ініціативи з тієї причини, що людьми, які міцно знають, "хто ми є", важко маніпулювати.

Тому позитивна відповідь нової влади на ініціативи київської громади, озвучені на презентації книжки про Ігоря Сікорського, не тільки посприяє формуванню національної свідомості українців, а й стане тестом на щирість передвиборних обіцянок наших обранців.