Подорож завдовжки у вічність

Перед від'їздом зайшов до редакції з довгоочікуваним улюбленим онуком. "До побачення! - попрощався, приховуючи хвилювання. - Сподіваюся, через рік повернуся і тоді вип'ємо за зустріч".

Життєві обставини й важка тривала хвороба змусили змінити місце проживання. Гадав, що на певний час, а вийшло так, як розпорядилася невблаганна доля.

Важко змиритися з думкою, що більше не почуємо в редакції його розкотистого сміху, веселих жартів і анекдотів. Що в газеті більше не з'являться його статті, їх читачі завжди чекали й бурхливо обговорювали. Бо зачіпали за живе…

Наш дорогий колега й друг Олександр Павлович Рожен помер 6 березня у Ванкувері, де він жив із родиною останні два роки. 1 лютого йому виповнилося 79 років.

Олександр Рожен відомий не тільки як український кіносценарист (багато його сценаріїв здобули призи на міжнародних кінофестивалях), а й як журналіст і письменник. Крім півтори сотні сценаріїв до науково-популярних і документальних фільмів, він тільки в нашому тижневику як кореспондент відділу науки і освіти, потім науковий оглядач, опублікував понад п'ятсот статей. Із запалом працював у жанрі науково-художньої літератури, планував видавати серію книжок про видатних діячів української науки і культури. З-під його пера вийшло кілька повістей про захопливий світ науки й неординарних учених. Його перша книжка "Учений, інженер і сто століть", що побачила світ іще 1975 року, нині стала букіністичною рідкістю.

Період занепаду популяризації науки в країні переживав дуже болісно й робив усе можливе, аби відродити до неї колишній інтерес. Після того як пішов з "Київнаукфільму", де працював редактором і сценаристом, захопився науковою журналістикою. Багатий життєвий досвід, широка ерудиція й легке перо (досить гостре, коли обстоював принципову позицію) - симбіоз цих рис надавав публікаціям на складну наукову тематику того, що журналісти називають читабельністю. Він по-юнацькому зухвало піднімав незаймані пласти тем. Статті й нариси іноді викликали суперечки й бурхливі дискусії, але ніколи не залишали читача байдужим.

Довідавшись кілька років тому про нещадний діагноз, він, великий життєлюб, не здавався (скільки ще ідей і задумів виношував!) і союзником у боротьбі з хворобою обрав творчість. Навіть коли почувався дуже погано, звертався до своєї прихильної музи, і, як казала його вірна дружина Наталя, це додавало йому неабияких сил. Спільно зі своїми синами кінорежисером Андрієм і продюсером Пилипом виступили в жанрі ігрового художнього кінематографа. Дебют сімейної команди виявився успішним - сценарії батька й синів Роженів двічі поспіль відзначено призами на конкурсі "Коронація слова". Їхньою роботою зацікавилися іноземні студії.

Листи Олександра Павловича вражають своєю щирістю, співпереживанням подіям в Україні. Цими настроями перейнята й його публікація в DT.UA "Позбутися ватника в освіті" (№23, 2015 р.).

Людина дії, непосида, він не міг дозволити собі зневіритися. Дозвілля проводив з обожнюваним онуком. Ось рядки з листів.

"…Ідемо до океану. Сідаємо на лаву й дивимося. Місця на пляжі, де ми лежали влітку, зайняли тюлені й морські котики. Чистота води дивовижна, попри те що поруч гігантський порт".

"Учора під час відливу кит - біла косатка - полював на тюленів і залишився на мілині. Сонце нещадно пекло, і було зрозуміло, що шкіра косатки пересохне до наступного припливу.

Тоді всі люди на пляжі схопили свої рушники, намочили в морській воді й почали вкривати косатку. Схоже, що вона із вдячністю дивилася на людей. Увечері під час припливу косатка змогла виплисти на велику воду. На березі, де вже зібралося півміста, пролунали оплески. Всі раділи, що її врятовано.

Чи треба казати, що й до людей тут інше ставлення, ніж у світі спочилого в бозі соціалізму"

"Дедалі більше переконуємося, що Україна дуже нагадує Канаду. Просто їй дуже не пощастило з сусідом…"

Він мріяв про подорож Тихим океаном, про що написав у своєму останньому листі. Але, очевидно, йому було призначено подорож у безмежний океан Вічності.