"Наше життя і смерть належать нам"

1 грудня минулого року в особисті повідомлення Фейсбука до мене "постукав" такий собі Василь Корсун.

42-річний айтішник, що пройшов Майдан, був мобілізований і служив у 3-му полку спецназу. Повернувшись з війни, разом з командою почав реалізовувати масовий проект "Вишкіл" з теоретичної військової онлайн-підготовки. Про нього він і попросив мене написати.

Мілітаризоване суспільство - ідея мені не близька. Але Василь Корсун був наполегливим, і я погодилася зустрітися. Щоправда, диктофон так і не ввімкнула. Подумала: "Та хто він такий? Що таке сайт з 900 зареєстрованими користувачами? І як, приміром, можна навчити стріляти онлайн?"

Минуло три місяці, і ми знову зустрілися. На сьогодні сайт має вже понад 2000 передплатників, чотири активні відеокурси - тактична медицина, виживання, вогнева підготовка, два курси з військової топографії - і великі плани з розвитку. Але справа навіть не в цьому.

Спілкуючись з активними й просунутими людьми, які мають різні погляди, я бачу, що багато з них думають так само, як Василь Корсун: спочатку - вижити, а потім уже гуманізувати простір. Просто в силу різних причин не завжди говорять про це публічно.

Усі розуміють, що треба щось міняти. Але цілісного бачення майбутнього країни на сьогодні не має ніхто. І у Василя Корсуна все якось тактично, виходячи з власного досвіду. Однак він претендує на продукт крутіший за натовський. І багато робить для реалізації та поширення свого задуму. Збирається впливати й формувати, і має для цього інструменти. З ним можна не погоджуватися, нервувати або ж стати ще одним передплатником сайту "Вишкіл". Так чи інакше - це певний зріз суспільної, досить масової думки. І привід задуматися. Природа не любить порожнечі. Вона завжди кимось і якось заповнюються.

- Про що ваша історія, Василю? Про що вона змушує замислитися?

- Мені здається, історія в мене дуже проста. Без якогось підводного каміння і додаткових вимірів. Я жив певним життям, потім був мобілізований, служив і реалізував свій проект "Вишкіл". Усе дуже односпрямовано.

Можливо, моя історія може нагадати про те, що наше життя належить нам. До 2014 року всі ми жили в якійсь звичній колії, і спільним відчуттям було те, що від особистої волі кожного з нас нічого не залежить - ні в сенсі побутових, ні в сенсі якихось політичних речей. Так жила вся країна.

Потім був якийсь поштовх на першому Майдані, а на другому це завершилося. Коли ми раптом відчули, що все може бути інакше. Фантастичне відчуття, що наші життя і смерть належать нам, дуже багато змінило в житті наших громадян. Росіяни, до речі, які їдуть воювати в Донбас, теж намагаються знайти саме це. Різниця в тому, що ми можемо змінити країну, а вони зі своєї можуть тільки втекти.

Мені здається, дуже важливо не втратити відчуття того, що життя наше належить нам, що ми самі можемо ним управляти. І поки ми все це пам'ятаємо - організовувати зміни процесів, що відбуваються в країні. Власне, наш проект саме цьому й присвячено. Тією мірою, якою це мені до снаги.

- А воно ще не губиться, це відчуття? Сьогодні з'явилося багато цікавих проектів. Але чомусь це не приводить до зміни системи. Вона опирається? Чи критична маса ще не накопичилася?

- Мені здається, нічого страшного не відбувається. Просто потрібен час, треба працювати. У нас не було досвіду активного соціального низового політичного життя. Ми звикли, що за нас усе вирішують ті чи інші структури. Важливо змінити відчуття. Щоб кожен громадянин мав якийсь свій соціальний проект, щось робив. Тоді зміниться вся структура.

- Ви - російськомовний. Однак у своєму проекті робите великий наголос на українську мову. На своїй сторінці в ФБ ви говорите, що формулювати свої думки українською мовою буває важко, проте завзято намагаєтеся це робити. Чому?

- Якщо говорити стратегічно, я вважаю, що майбутнє - за тими мовами, на яких роблять цивілізацію, тобто за англійською і китайською.

Але для цього проекту використовувати українську мову важливо з багатьох причин. По-перше, українська - це прапор, символ нашої боротьби. Ми ж робимо масовий проект, спрямований на все суспільство, а українська - це засіб консолідації. По-друге, це різко підвищує рівень складності роботи проти нас з боку наших військових опонентів, які або змушені використовувати наших україномовних громадян, або самі вчити українську мову.

Мені подобається спостереження Р.Докінза, який вважав, що живими істотами є ідеї, а не люди. Тобто ідеї використовують нас для свого поширення.

Поразка в Другій світовій війні підкосила німецьку мову, різко звузивши колись величезний ареал її поширення. Українська мова в цьому сенсі має шанс розквітнути, збільшити ареал поширення, в тому числі й на території ймовірного супротивника. Росіяни муситимуть вчити українську мову, оскільки ми для них - ймовірний противник на багато десятиліть уперед.

- Вам не здається, що це нагадує методи конструювання радянської людини в СРСР?

- Використання української мови, дещо хаотична українізація, яка відбувається нині, - питання виживання нашої воюючої країни. Це вирішення простого тактичного завдання на найближчі десятиліття. От коли ми виживемо, відбудемося як держава, коли будемо впевнені в тому, що здатні захиститися від зовнішніх загроз, тоді ми можемо повернутися до дискусії з приводу нашого майбутнього. Думати про те, чи будемо ми переходити на латиницю, як поляки, використовувати на вивісках англійську мову - чи все ж таки розвиватимемо українську. Але це питання наступного рівня порядку денного. Спочатку треба вижити як країні.

- З приводу виживання. Як ви, айтішник, ставитеся до Доктрини інформаційної безпеки?

- Це треба було зробити значно раніше. На інформаційну безпеку та якісь гуманітарні засоби консолідації суспільства ми витрачаємо значно менше ресурсів, ніж слід було б. Не хочу говорити про пропаганду. Але пошуку якихось інших точок консолідації, цінностей, консенсусів, їх проговорюванню і поясненню суспільству, для чого нам ця війна, для чого українська мова, на жаль, приділяється мало уваги.

Відсутність об'єднуючого, я вважаю, - недопрацювання тих служб, які мали б цим займатися. На це необхідно витратити ресурси. Я про це зараз багато думаю. І, можливо, один з проектів, які ми зараз робимо, буде на цю тему. Кожній людині треба пояснити, що таке своє. Це мій дім чи зарплата? Якщо зарплата, то немає різниці, які прапори висять. Для багатьох з нас своє - це Майдан, те відчуття, яке було там: я нарешті можу сам управляти своїм життям. Це якісь цінності, відповідно до яких я хочу побудувати свій простір.

Пошук ідеї, довкола якої можна будувати суспільство, - цілком технологічне завдання, яке треба вирішити. Національна ідея не з неба падає. Вона не народжується природно. Є 10 конкретних людей-візіонерів, які її розробляють, візуалізують і формулюють. Тоді вона з'являється.

- Доктрина має й інший бік. Наприклад, складання списку сайтів, які слід блокувати. Ви кажете, що ідеї - живі. Але завжди є загроза, що люди, що їх поширюють, можуть їх зіпсувати, і в списках неугодних у результаті опиняться просто нелояльні до влади.

- Я великий прибічник ідеї, що влада має довіряти своєму суспільству, народу. А народ, у свою чергу, має тиснути на владу і не давати їй зарватися. Тому вважаю, що у нас має бути озброєне суспільство - з сильними низовими громадами, з сильним громадянським суспільством, яке тисне на владу, яка виконує чиновницьку або арбітражну функцію. Це - з одного боку.

А з іншого, зараз ми - воююча країна. А ідея диктатури завжди виникала в стані війни як тимчасовий крок. Як тактичне рішення - це прийнятно. Прийнятно обмежити громадянські свободи, мобілізувати ресурси заради перемоги.

- У вас же позивний "Дарвін", ви його вибрали самі. Виходить, ви - прибічник еволюційного розвитку та природного добору. А в процесі еволюції, якщо щось обмежувати та затягувати, воно може відмерти. Змирившися з цензурою, самоцензурою на певний період, виправдавши це війною, повернутися до свободи потім може бути дуже важко, чи навіть неможливо. Для журналістів зараз це дуже болючі питання.

- Це дійсно болючі питання. І навколо них дуже легко розвести зайву полеміку. Уявляєте, якби на полі бою, під прямим вогнем люди шляхом голосування ухвалювали рішення, яким чином вести вогонь у відповідь або які тактичні ходи робити! Це не працює в ситуації війни. Спочатку треба вижити, а потім уже вирішувати, як існувати далі. Зараз нам категорично потрібно консолідуватися навколо української мови. Відбудувати активну, можливо, навіть агресивну державу, яка відстоїть свої кордони. А потім, звісно, провести дискусію в суспільстві та гуманізувати свою зовнішню політику. Але це - питання друге.

- Я розумію, про що ви говорите. Однак у нас не те ідеальне суспільство, коли влада довіряє народу, а народ, у свою чергу, її контролює.

- Так. І тому одне з наших завдань - популяризація військового навчання, мілітарної підготовки та ідеї про новий закон про зброю. Мілітаризація суспільства, я вважаю, це те, що нам необхідно зробити. І цю роботу ми здійснюємо.

- На своїй сторінці у ФБ ви якось написали: "Вільне суспільство - це озброєне суспільство". Мені здається, це не зовсім те саме.

- Мені здається, зовсім. Як приклад одного з найбільш вільних суспільств усі люблять наводити Швейцарію. Звісно, рівень добробуту цієї країни непорівняно вищий за український. І в їхньому випадку питання свободи - швидше, питання добробуту. Проте в умовах дуже розвиненої прямої демократії, коли більшість рішень ухвалюється на референдумах, швейцарське суспільство високою мірою мілітаризоване. Крім того, що в усіх є зброя, вони ще й тренуються - як на державному рівні (раз на рік протягом місяця проходять підготовку, одержуючи в цей період зарплату від держави), так і на приватному (часто відвідують тири).

Або, наприклад, Ізраїль. Ми зараз готуємо урок про побудову там територіальної оборони. Відповідно до своєї військової доктрини, Ізраїль готовий воювати хоч з усім світом, якщо той на них нападе. Вони готові до всього: "Ми - народ, у нас є наша територія, і ми будемо її відстоювати до останньої людини".

У них 170 тисяч постійно діючої армії і 450 тисяч резервістів. По всій країні рівномірно розміщено склади зі зброєю (причому там і важке озброєння, танки, в яких спеціальна служба регулярно міняє мастило та боєкомплект). Усі ці склади постійно підтримуються в активному стані. Термін мобілізації суспільства (цих 450 тисяч резервістів) в Ізраїлі - 24 години.

- Ну це дивлячись яка країна піде на тебе війною. Може, не вистачити й 450 тисяч резервістів. Ізраїль би не вистояв, якби не сильна американська підтримка. Такої підтримки Україна не має і не матиме. Єдиним нашим захистом була ядерна зброя, від якої ми відмовилися в обмін на незалежність. Хоч би як ми мобілізували населення, якщо Путін (або будь-хто інший на його місці) захоче притиснути Україну, то зі своїм 140-мільйонним населенням він може це зробити. Питання тільки в ціні.

- Ні. У тому й справа, що якщо в країні побудовано правильну територіальну оборону, то технічних засобів її притиснути не існує. Її не можна захопити, не можна завести туди військовий контингент, який би її підкорив. Територію можна тільки знищити, випалити атомними боєголовками. Але ціна цього питання для Путіна - теж незбагненна. Наскільки я розумію, таких прецедентів у світовій історії поки що не було. Суспільству будь-якої країни-агресора це треба якось пояснити. І градус пропаганди для цього має бути на кілька десятків вищим.

- Які курси на вашій платформі вже діють?

- З тактичної медицини, з виживання, з вогневої підготовки і два курси з військової топографії - академічний і практичний. Ми продовжуємо наповнювати вже існуючі, а також готуємо зараз дуже цікаві курси з теорії партизанської боротьби, з бойового стресу.

- Теорія партизанської боротьби - теж серед ідей, які легко можуть бути перекручені…

- Ми дуже уважно ставимося до цієї загрози. У цьому випадку курс буде оглядовим - за прецедентами партизанського руху в світовій історії. Конкретних порад у рамках цього курсу ми давати поки що не будемо.

- Курс виживання пов'язаний з теорією партизанської боротьби?

- Це курс виживання американських льотчиків, збитих на території супротивника, - SERE. З цього курсу на сайті була велика перерва. Зараз ми повертаємося до його наповнення. Цей курс нам подобається, оскільки, на відміну від інших, має стандарт. Конкретні рішення прописано в акронімах, абревіатурах.

- Сайт ви створювали одноосібно? У вас з'явилася ідея, і ви почали збирати команду - чи спочатку зробили сайт?

- Почав збирати команду. Самих тільки моїх технічних знань недостатньо, щоб підняти цю платформу. Проект дуже багатоплановий. Ми довго працювали з системними адміністраторами в технічній частині, розгортали платформу. Окремо - щодо продакшн (як знімати, якою камерою, яке світло, тощо). Дуже великий шматок роботи - юридичні питання. Окремі питання - з пошуку лекторів і комунікації з ними, з просування сайту. Усі ці питання не пов'язані одне з одним, і одна людина ніяк не може цього зробити.

Усе життя я професійно займався управлінням процесами, працював у різних комерційних структурах IТ-менеджером. Саме так і побудував роботу платформи.

- Скільки людей у команді?

- Близько 10–15. Підрахувати складно, оскільки у нас дуже багато напівволонтерських відносин, коли люди виконують роботу за символічну винагороду. А є волонтерські - коли ми просто просимо допомогти.

- Проект суто волонтерський - чи це вже громадська організація?

- Формально - громадська організація. По суті - волонтерський проект. У нас поки що немає зарплатні. І грантів теж немає. Хоча зараз ми подали на кілька. Але треба розуміти, що гранти ми можемо одержати на якісь гуманітарні речі. Наприклад, зробити курс з психологічної реабілітації бійців. Або з юридичної допомоги. Але напрямки з вогневої і тактичної підготовки можуть розвиватися тільки на волонтерські гроші.

- А на що ви живете?

- Моє останнє місце роботи до мобілізації - іноземна компанія - платила мені зарплату, поки я служив. Можливості витрачати ці гроші у мене не було - накопичилася певна сума. І зараз я, в принципі, їх проживаю.

- Що далі?

- Сподіваюся, ми встигнемо взяти грант. Ну, і дотепер ми не займалися активним пошуком грошей серед наших передплатників. Зараз у нас уже більше двох тисяч зареєстрованих користувачів.

- Серед партнерів у вас на сайті зазначено багато різних організацій: Проектний офіс реформ Міноборони, ССО, Центр підтримки аеророзвідки, "Білий вовк"… У чому проявляється їхня підтримка?

- На сайті зазначено лише частину організацій. Скажімо так, ми добре один одного знаємо. Деякі з цих організацій дають або даватимуть нам лекторів для розробки курсів. З деякими, наприклад, з Проектним офісом реформ Міноборони, ми працюємо в тому розумінні, що намагаємося допомогти армії побудувати свій подібний проект зі створення дистанційної освіти.

- Тобто ваша платформа буде використана як база?

- Дистанційну освіту у військовій справі активно практикують країни НАТО. Наприклад, американські Повітряні сили використовують ту ж платформу Open edx, що й ми, для своїх 700 тисяч співробітників. У них багато різних курсів. Це поставлено на потік. У нашій країні це поки що тільки зароджується. Мінус у тому, що це треба було робити давно. Плюс - що ми приходимо в уже зрілу технологію, і можемо використовувати всі найсучасніші напрацювання. Причому той продукт, який у нас вийде, може бути кращим за використовуваний нині НАТО.

- Ви свою аудиторію не бачите. Чи знаєте, хто по той бік монітора?

- На Open edx є тільки логін та ім'я. Причому можна вказати будь-яке. Воно потрібне тільки для одержання сертифіката. Існує, звісно, засіб Google-аналітики, що дозволяє якось стратифікувати аудиторію. Але чіткого розуміння в нас дійсно немає, не вистачає рук.

Хоча ми робили окремий опитувач для передплатників платформи з приводу очікуваних курсів. І там можна було вказати стать, приналежність до військової служби, рівень підготовки, тощо. Якийсь час ми уважно стежили за цим голосуванням, набрали статистику - і припинили. За цією статистикою, чоловіків було 2/3, жінок - 1/3. Найбільша група наших користувачів - чоловіки від 27 років.

- Тобто призовний вік?

- Так. На допризовників ми тоді не орієнтувалися. Хоча зараз цей напрямок дуже актуальний. Ми працюємо над тим, щоб зробити для допризовників курс молодого бійця - те, що раніше називалося ПВП (початкова військова підготовка). Це дуже актуально в Україні. Є указ президента про те, що це потрібно. Але немає програми, немає вйськовиків, немає матеріальної бази - вся система розвалена. Наш курс міг би вирішити цю проблему відсотків на 30. Ми могли б масово дати теоретичну, дуже якісну і наочну підготовку.

- У одному з ваших інтерв'ю ви говорили, що відсіваєте небажаний контингент не тільки за допомогою мови, а й, наприклад, блокуєте IP-адреси з РФ. Це так?

- Так. Це вирішено на рівні файєрвола.

- Але ви тісно пов'язані з усілякими службами. Я так розумію, що у вас є можливість якось фіксувати дані про тих людей, які вас відвідують?

- Напевно, така технічна можливість є.

- Це не може бути використано з метою, небажаною для користувачів?

- Наші стосунки з користувачами регулюються користувацькою угодою, розміщеною на сайті. Ми дуже шануємо особисті свободи. У проектах на кшталт нашого завжди має бути баланс між особистою свободою громадянина та необхідністю перемоги в ситуації війни. У цьому випадку, скажімо так, співробітництво з різними службами у нас є. Але користувацькі дані при цьому захищено. Існують законодавчі норми, згідно з якими за певних обставин ми повинні ці дані надати. Не тільки ми як платформа, а й провайдер, у якого ці дані лежать. Надати їх він може навіть без нашої згоди.

- Наприклад, у рамках Доктрини інформаційної безпеки.

- Наприклад. Але на цей час, наскільки мені відомо, в рамках цієї Доктрини жодних даних не вимагають.