Кіборг Микола Воронін: "Під час війни я знайшов Україну. Це мій найцінніший урок"

"Я, Микола Воронін, що довго жив у Росії і вважав себе росіянином, стою тут. Захищаю українську землю від цієї гидоти, яка з вами, окупантами, повзе. Бачив я, що ви зробили з моєю рідною Горлівкою. Під вашою владою гине й загинається моє місто. Я знаю всі околиці. І особисто бачив плоди ваші. І ой як я не хочу, щоб гидота, яку ви чините, поширилася на всю мою країну. І робитиму все, щоб ви, гади, пішли. До перемоги. А перемога буде наша".

Це уривок із листа до сепаратистів, що його прямо на передовій написав один із кіборгів, у минулому - вчитель математики Микола Воронін. Тоді як бойові дії велися за кілька десятків кілометрів від його рідної домівки.

Микола завжди був романтиком. Отримавши диплом магістра екології, мріяв урятувати Землю від екологічної катастрофи, - будував екопоселення. "Головна ідея - жити якнайближче до природи, вирощувати дерева. Приходиш на пустир, а згодом, завдяки твоїм старанням, там виростає сад. 40 млн людей візьмуться - 40 млн садів виросте. Уявляєте, як змінилося б наше життя?" Разом із молодою дружиною Микола побудував у своєму поселенні невелику хатину з прозорим дахом, - дружина хотіла бачити зірки.

Перш ніж отримати диплом еколога, Микола отримав ще два - бакалавра з фізики і спеціаліста з комп'ютерних технологій. Викладав математику в школі та в одному з ПТУ Горлівки. На роботу зі свого поселення їздив велосипедом. Вставати доводилося вдосвіта, о 5 ранку, оскільки шлях був неблизький. Але він не жалкував.

Невдовзі хлопцю довелося пережити тяжке випробування долі - рак. Подолати його зміг завдяки підтримці університетських товаришів: "Увесь виш скидався мені на операцію. Тоді я зрозумів, що таке дружба, підтримка. У вдячність за своє зцілення я створив свій Фонд критичної допомоги. Я був його єдиним членом. Це був навіть не фонд, а ідея. Він не був офіційно зареєстрований, не мав коштів. Але всі знали - у критичній ситуації я можу організувати будь-яку допомогу: знайти хорошого лікаря, зібрати пожертви, просто підтримати. І ця ініціатива відмінно працювала".

Захопившись книжками російського письменника Володимира Мегре з серії "Звенящие кедры России", Микола став сонячним бардом. Разом із товаришами в обіймах із гітарою об'їздив Україну, Росію, Білорусь, Литву. Довгий час жив на Алтаї: "Серед сонячних бардів були поети, співаки, музиканти. Ми виступали в дитячих будинках, в'язницях, на вулицях, в електричках. Співали про любов, мир, дружбу. Я був пацифістом. І якби мені хтось сказав, що колись я візьму автомат і піду воювати, нізащо б не повірив".

В АТО Микола Воронін отримав позивний Сепар. Мабуть, на згадку про те, що на початку тривожних події на Донбасі він підтримав сепаратистів. "Колись я стояв на Помаранчевому Майдані. Розчарувався. Цього разу я не підтримував Майдан. Спочатку був за Путіна. Ходив на проросійські мітинги в Донецьку. Я бачив, як добре навчені люди захопили Донецьку ОДА. Вони постояли й пішли, підставивши тих, кого вдалося загітувати з місцевих. Так само захопили й інші будівлі в місті. Спочатку я допомагав сепарам. Стояв в охороні на вході в ОДА. Але рівно через день зрозумів, що ці люди прийшли не будувати, а грабувати й руйнувати. Будівля ДонОДА перетворилася на туалет, - тут скрізь курили й гадили. Я пішов задля інтересу на місцевий проукраїнський мітинг. Там була дуже різномаста публіка - студенти, мами з дітьми, бабусі й дідусі. Вони підтримували одне одного, дуже щиро молилися за Україну. Я відчув величезну різницю. Відтоді для мене не стояло питання, з ким я маю бути. Але ще два дні я пробув в ОДА. Весь цей час вивчав, як охороняється будівля, які є можливості для її визволення. Намагався передати все це українським військовим. Навіть у соцмережах викладав. Але потім стало небезпечно, і мені довелося піти".

Побачивши в Інтернеті оголошення про набір добровольців у батальйон "Донбас", Микола не роздумуючи записався туди. Коли терористи в рідному місті дізналися, що вчитель математики з місцевої школи воює добровольцем, над його сім'єю нависла небезпека. Довелося терміново вивозити її з міста.

Після "Донбасу" хлопець потрапив у добровольчу роту 79-ї окремої аеромобільної бригади. Але навіть на передовій не забував про гітару. Коли випадала нагода, писав вірші, пісні. Склав гімн своєї бригади. У ньому співається не тільки про мужність захисників, а й про тих, хто їм допомагає. Микола каже: "Кожного у своїй країні, навіть тих, хто не воює, а як може допомагає бійцям (хто грішми, хто салом, хто телефоном і приладом нічного бачення, хто акумуляторною батареєю, смаколиками, рукавичками, шкарпетками, трусами й ще Бог знає чим), я вважаю Героєм. І вважаю, що ми живемо в Країні Героїв".

У Донецький аеропорт Микола гітару не повіз. Те, що потрапив у таку гарячу точку, вважає за честь. Служити в ДАП хотів увесь підрозділ, але командир узяв не всіх. В аеропорту Миколу призначили коригувальником вогню. Адже робити це було нікому, а він був учителем математики. Часу на те, щоб увійти в курс справи, залишалося мало, - хлопці прибули вдень, а ввечері вже приймали бій. У Миколи був артилерійський планшет. Хлопець у всьому розібрався й кілька днів коригував вогонь.

Воронін неодноразово піднімався і з товаришами, і сам на третій, "сепарський" поверх нового терміналу. "Сепарським" він називався тому, що туди інколи заходили сепаратисти, і був ризик нарватися на засідку. Але там містилася дуже зручна позиція, з якої легше було відбивати атаки на старий термінал. Кутовий майданчик, що продувається всіма вітрами, стіни з гіпсокартону. Проте на ньому була "мертва зона" - укриття за бетонною опорою, куди не поціляли снаряди.

Микола згадує: "Я любив сидіти на цій позиції й вистежувати сепарів. Чекав, коли противник почне стріляти, щоб цілитися напевно. Відстріляю піврожка й перебігаю на інше місце. А противник відкриває вогонь там, де мене вже немає. Правда, одного разу довелося дуже сутужно, - по мені відкрили вогонь одночасно з двох боків (майданчик же кутовий). Стріляли з кулеметів Калашникова ПКМ 7,62 мм. Досить потужна зброя. Було важко. Але все минулося. Одного разу сепари вистрелили в мій бік зі станкового протитанкового гранатомета. Я бачив, як летіла ракета, - довго, десь секунду. Сховався за стовп. Ракета поцілила в перегородку. На майданчику стояв туман із осколків та пилу. Довелося відстрілюватися навмання".

Під час ротацій Микола поспішає у відпустку до рідних: "Дружина часто каже мені, обнімаючи: "Не йди на війну. Ти в мене один". І щоразу я їй відповідаю: "Не переживай, рідна. Обіцяю повернутися". Хоча інколи так хочеться проявити легкодухість, не піти. Чесно кажу. Знаю, ніхто не осудить. Дехто навіть зрадіє. Особливо сепарюги. Ті взагалі хочуть, щоб ми по домівках розійшлися... Але як подумаю про совість - і повертаюся в АТО. Совість у мене є. Інакше після першої ж ротації я залишився б удома".

У цю ротацію Микола, на прохання командира, повернувся з відпустки раніше. Його послали на курси бойових медиків. Хлопець сміється: "Стаю все досвідченішим бійцем!" Тепер він уміє не тільки зупиняти кровотечу, а й робити інтубацію, трахеотомію, орудувати хірургічною голкою й робити ще багато чого дуже важливого та корисного, що може врятувати життя пораненим у бою товаришам.

Але найголовніше, чого навчився Микола на війні, не в цьому: "Під час війни я знайшов Україну. Це мій найцінніший урок".

Свій лист сепаратистам Микола закінчив так: "Так, я заперечував зброю і вбивство. І тепер мені вкрай неприємно вбивати. Але я стріляв і стрілятиму у вас, хто взяв зброю проти моєї країни. Хто ґвалтує і грабує. У вас, дорогі мої досвідчені військові з РФ. Що ж, можливо, я й мої товариші не такі накачані й не так навчені, як ви. Але війна навчила нас багато чого. Добрий учитель - Війна. Відтоді стоїмо на своїх позиціях і, хоч як ви стараєтеся, не здаємося. І не здамося. Оскільки Країна в нас така. Героїчна. З дерев'яними щитами перемогли снайперів на Майдані. І з вами якось упораємося. Мій дід утік у 16 років із берлінського концтабору. Прадід мій пройшов дві війни, кавалер усіх ступенів георгіївських хрестів. Розвідник. Три поранення в груди й одне в горло. Дожив до глибокої сивини, продавши всі георгіївські хрести й купивши хліба в Голодомор, влаштований одним із тиранів, яких ти так любиш, Росіє... Але нічого в тебе не вийде. Кажу тобі, як є. Слава Україні!"