Хто ховається за захисною маскою

07 квiтня, 2020, 16:58 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Історії трьох українських медсестер

Хто ховається за захисною маскою
© Shutterstock

Щороку 7 квітня весь світ відзначає Всесвітній день здоров'я. Цього дня 1950 року в системі ООН офіційно розпочала свою діяльність Всесвітня організація охорони здоров'я.

Щороку цього дня висвітлюються важливі й актуальні теми охорони здоров'я. А що зараз може бути злободеннішим, ніж усесвітнє протистояння пандемії COVID-19?

На передовій цієї боротьби опинилися медики всього світу. Вони - фахівці своєї справи, експерти з досвідом. Але не слід забувати, що крім професіоналізму, вони - люди з власними історіями, перемогами, страхами і мріями. ВООЗ в Україні зібрала історії трьох українських медсестер, щоб показати, хто ховається за захисними масками.

Надія Лабанда (координує роботу медсестер в епіцентрі пандемії COVID-19 в Україні):

- Я завжди знала, що стану медсестрою. Коли була дитиною, люди в білих халатах здавалися мені героями.

Почала свою медсестринську кар'єру з найнижчої посади. Ще навчаючись в училищі, працювала санітаркою в пологовому будинку в Чернівцях. Але завжди хотіла досягти більшого. Тому після училища продовжила навчання в університеті й отримала диплом магістра в медсестринстві.

Я хотіла власним прикладом показати, що медсестра - незалежний професіонал, від чиєї роботи безпосередньо залежить здоров'я пацієнта. Про це я говорила на всеукраїнському конкурсі "Майбутнє медсестринства в Україні", де посіла третє місце.

Через кілька місяців після конкурсу, мені запропонували стати головною медсестрою Чернівецької області. Зараз, крім того, що беру участь в атестації медсестер і фельдшерів та дистанційно викладаю в училищі при Одеській юридичній академії, координую ще й роботу майже семи тисяч медсестер і медбратів Чернівецької області.

Коли карантин тільки починався, я особисто перевіряла готовність районів, умови утримання та інфекційний контроль у лікарнях. Тепер усе дистанційно.

Моє основне місце роботи - Буковинський центр відновного лікування та комплексної реабілітації дітей. Працюємо з дітьми з неврологічними захворюваннями, переважно ДЦП, з усієї України. Під моїм керівництвом там трудяться 42 медсестри. Всі вони дуже важливі, оскільки безпосередньо проводять лікувальну роботу з дітьми.

Робочий день починається з обходу центру, спілкування з дітьми у стаціонарі, консультацій із медсестрами. Далі за три години я приймаю атестаційні справи медсестер і зв'язуюся з головними медсестрами 11 районів Чернівецької області, щоб обговорити новини стосовно коронавірусу.

Зараз медсестри дуже ризикують. Вони багато часу проводять із пацієнтами. Але люди вже починають розуміти важливість їхньої роботи, - пацієнти дякують особисто або пишуть у соцмережах.

Чернівецька область стала першою в Україні, де виявили коронавірус. Наразі тут найбільше підтверджених випадків після Києва. 11 березня Країнний офіс ВООЗ, у рамках постійної підтримки України у відповідь на COVID-19, передав Чернівецькій обласній лікарні понад сім тисяч захисних наборів, включно з респіраторами, гумовими рукавичками, окулярами та захисним одягом. Крім того, ми отримали ізоляційні халати завдяки як державним, так і місцевим органам влади. Сподіваюся, що далі ми вчасно отримуватимемо допомогу, зараз очікуємо поставки захисних комбінезонів від уряду.

Катерина Балабанова (обстоює права медсестер в Україні):

- У моїй родині всі медики. У дитинстві я вважала, що всі люди навчаються на медиків і працюють у лікарнях. Тому про іншу професію ніколи й не думала.

У 2014 році я змушена була залишити своє рідне місто Луганськ, рятуючись від збройного конфлікту на Сході країни.

Цей конфлікт перевернув моє життя. Я втратила житло і більшість друзів. Втрачати звичні соціальні зв'язки було найважче. Їх неможливо повернути.

Довелося починати життя з нуля в Києві. Я зрозуміла, що не можу просто продовжувати робити те, чим займалася раніше. Хотілося бути залученою у щось більше, таке, чого жодні життєві обставини не зможуть у мене відібрати.

Тому почала працювати радником міністра охорони здоров'я як волонтер, зосередившись на поліпшенні умов роботи медсестер і медбратів. У липні 2019 року я ініціювала створення Державної установи "Центр розвитку медсестринства МОЗ України". Це орган із захисту прав медсестринства в українській системі охорони здоров'я, який підтримувала ВООЗ, проводячи тренінги й надаючи навчальні матеріали.

Я завжди з великою повагою ставилася до медсестер. Мене виховала прабабуся, яка працювала акушеркою, а потім головною медсестрою в лікарні в передмісті Луганська. Від неї перейняла звичку до чистоти, суворе дотримання правил гігієни та розуміння, наскільки важливою сферою є медсестринство.

Необхідно розвивати медсестринську освіту й заохочувати активну молодь іти в цю сферу. Мало хто знає, що медсестри і медбрати можуть мати університетську освіту та магістерський диплом. Я теж нині здобуваю освіту за спеціальністю "Публічне адміністрування" в Київській школі економіки. Вірю, що знання менеджменту допоможе мені досягти реальних змін у сфері медсестринства.

Зараз медсестри перебувають на передовій боротьби з епідемією коронавірусу. Неможливо доглядати за пацієнтом на відстані. Робота медсестри - бути поруч із пацієнтом.

Лариса Бєлікова, медсестра-анестезіолог (протистоїть викликам збройного конфлікту й епідемії COVID-19):

- Не всі можуть бути медсестрами. Ця професія потребує працьовитості, бажання допомагати і поваги до колег та пацієнтів. Я сподіваюся, що нашу професію будуть більше цінувати в Україні.

Я стала медсестрою випадково. Вступала до університету на гуманітарну спеціальність, але не добрала одного бала. Моя подруга порадила податися до медичного училища в Маріуполі, і я спробувала.

Почала працювати в лікарні у 19 років. Вибрала анестезію, тому що хотіла займатися практичними речами, а не паперовою роботою. Це складне і дуже відповідальне місце, тут справді можна проявити себе.

Зараз мені 34, і я задоволена роботою. Всі мої колеги приблизно мого віку. Ми прийшли сюди разом, закохувалися, заводили сім'ї, народжували дітей приблизно в один час. Ділилися головними подіями в житті. Зараз ми як сім'я.

Волноваха міститься поблизу траси, що з'єднує Донецьк і Маріуполь, тому у нас завжди було багато роботи з жертвами аварій. Але у 2014 році, коли почався конфлікт, стало значно важче. Спочатку до нас привозили солдатів і цивільних, поранених під час боїв та обстрілів. Потім з'явилося ще багато пацієнтів, які страждали від мін. Тут ідеться не тільки про роботу, ми звикли до інтенсивної роботи, а психологічно все це бачити було важко.

Перед нами стоїть новий виклик - епідемія коронавірусу. У Волновасі поки що не було зареєстрованих випадків COVID-19. Але ми готуємося до прийому пацієнтів. Виявилося, що дуже доречно наприкінці 2019-го ВООЗ в нашій лікарні встановила генератор кисню, аби уникнути перебоїв у життєво необхідному лікуванні. Раніше ми використовували менш надійні кисневі концентратори. Вони працюють від електромережі, а в нас у Волновасі нерідко трапляються перебої з електрикою.

Тепер же ми просто вмикаємо кисневий генератор, підключаємо до нього кисневу трубку, і починається подача кисню. Ми постійно використовуємо його в операційних і реанімації палатах інтенсивної терапії та в пологовому будинку. Тому, маючи кисневий генератор, ми почуваємося спокійніше і впевненіше, бо знаємо, що зможемо допомогти пацієнтам.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК