Деінституалізація, або Як запалити вогник реформи?

31 жовтня в Житомирі представники фонду Джоан Роулінг Lumos (Велика Британія) підписали Меморандум про співпрацю з Уповноваженим президента з прав дітей Миколою Кулебою та Житомирською облдержадміністрацією. В історіях про Гаррі Потера Lumos - це заклинання, що запалює вогник світла на кінці чарівної палички. Його фонд і має намір "запалити" для інтернатів Житомирщини у вигляді технічної, експертної та методичної допомоги в реалізації пілотного проекту з профілактики потрапляння дітей в інституції, тобто заходів, спрямованих на підтримку кризових сімей з метою зменшення кількості відмов від дитини та повернення дітей у їхні сім'ї.

На те, щоб змінити систему опіки над дітьми, у Великій Британії пішло близько 30 років. Однак представники Lumos вважають, що в Україні все може відбутися швидше і якісніше, - у світі вже є досвід та чимало напрацювань.

Про деінституалізацію - реформування інтернатних установ для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування - в Україні останнім часом говорять багато. Прийнято Національну стратегію та план дій з реформування інтернатних установ на 2017-2026 рр. У рамках проекту модернізації соціальних послуг, на який Україна отримала позику на 300 млн євро від Світового банку, передбачено пілотні проекти з деінституалізації в кількох областях. Останніми місяцями відбувається безліч конференцій, тренінгів, семінарів та нарад з метою обговорити, пояснити, показати й навчити, що і як має відбуватися в процесі реформи.

Однак тема не нова. У 2006 р. державою було прийнято концепцію "Програми реформування інтернатів, закладів усіх форм власності для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування" на 2006-2010 рр., у результаті якої, як зазначалося, кожна дитина, котра втратила за різних обставин рідних батьків, мала отримати сім'ю. Не сталося, хоча зрушення -на рівні як законодавства, так і суспільної свідомості - відбулися.

Наступного разу про реформу інтернатних установ заговорили 2011-го. У 2017-му знову спостерігаємо її новий гучний старт. Початок видається хорошим і правильним. На жаль, роботи над помилками в попередніх двох спробах, а також інвентаризації того, що вже є і зроблено, схоже, не провели, а отже, не виключений ризик знову наступити на ті ж самі граблі.

Про важливі кроки, а також про поширені помилки, допущені іншими країнами в процесі реформи деінституалізації, DT.UA розмовляло з консультантом фонду Lumos сером Роджером Сінглтоном, що вперше приїхав в Україну і взяв участь у Всеукраїнському установчому семінарі-нараді "Впровадження першого етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки", який проходив у Києві 28-30 листопада.

Роджер Сінглтон

Довідка DT.UA

Вісім років тому сер Роджер Сінглтон допомагав Джоан Роулінг створювати фонд. Упродовж 21 року він очолював благодійний фонд Barnado's, який за час його управління з асоціації, що опікувала малі групові будиночки для дітей, перетворився на організацію, що принципово підтримує молодь у сім'ї та суспільстві. У 2007-му його було призначено керівником Незалежного органу з безпеки, а 2009-го - головним радником уряду з питань безпеки дітей.

З початку своєї діяльності фонд Lumos приділяє особливу увагу країнам Центральної та Східної Європи. На його рахунку, зокрема, допомога у проведенні реформи деінституалізації в Молдові, Чехії, Болгарії, країнах Латинської Америки.

- Сер Роджер, як ви оцінюєте ситуацію із захистом прав дітей в Україні?

- Я бачу, що у вашій країні є багато людей, котрі хочуть просувати цю тему. Є і ті, що сумніваються.

У вас багато дітей перебуває в інституціях. Більше, ніж у країнах Європи. Але не більше, ніж у всіх.

Деінституалізація - довгий шлях. І ви вже посередині цього шляху.

Україна має багатолітню традицію розміщення дітей в інтернатах. З тривалих, 80-річних досліджень ми знаємо, що перебування в інтернатних установах шкодить дітям. Завдання Уповноваженого з прав дитини, політичних сил та громадських організацій - допомогти здійснити перехід від інституціонального утримання до розміщення дітей у сім'ї. Це забере час. Але в результаті діти будуть щасливішими і більш задоволеними життям. Про це свідчить досвід Lumos як у Великій Британії, так і в країнах Східної Європи, а також у Гаїті, Колумбії.

- Однією з найважливіших складових успіху будь-якої реформи є загальне бачення того, як вона має відбуватися. На ваш погляд, чи є воно в України? Чи розуміють причетні міністерства, відомства і громадські організації, що насправді являє собою деінституалізація?

- На конференції я почув виступи безлічі спікерів про те, як має відбуватися процес деінституалізації. Мені також здалося, що представники регіонів і областей ще сумніваються. І ми мусимо переконати їх, що зміни - на благо дітей, для кращого забезпечення їхніх прав. Я був радий почути, що вже розроблено Національну стратегію. І налаштований оптимістично. Якщо імплементація відбуватиметься успішно.

- Це вже не перша спроба провести в Україні реформу інтернатних установ. Як ви вважаєте, чому перші дві провалилися?

- Думаю, що в попередні рази у вас не було національної стратегії і зобов'язань міністерств. Тепер вони є. Дуже важливо отримати такі самі зобов'язання і обіцянки від представників регіонів. Звісно, складатиме правила й виділятиме кошти - центральна влада. Але працювати з місцевими громадами і по суті проводити реформу деінституалізації буде саме влада на місцях.

- Серед керівників у регіонах - чимало людей старого, ще радянського гарту, які не дуже прагнуть змін. Чи достатньо для реформування інтернатної системи тільки законодавчої ініціативи й Lumos, чи мають бути ще й люди, котрі прагнуть змін?

- Це не унікальна ситуація. Навіть у Великій Британії велика прірва між законодавством та його імплементацією. Законодавча рамка - невід'ємна частина реформ, без якої не домогтися істотних змін у забезпеченні прав дітей. Але ви маєте переконати інших у тому, що ця реформа мусить відбутися. І не тільки посадових осіб на всіх рівнях. Переконати треба ще й батьків, особливо коли йдеться про дітей з особливостями фізичного розвитку. У тому, що вони можуть надавати своїм дітям послуги краще, ніж ті, кого вони вважають професіоналами в інтернатних установах. Тому підтримка ЗМІ дуже важлива. Щоб люди задумалися, що така реформа необхідна.

- Автор теорії "чорного лебедя", американський публіцист, економіст і трейдер Нассім Талеб вважає, що коли суспільство недосить швидко пристосовується до змін, його чекає колапс. Але й надто швидке пристосування перетворюється на регрес: суспільство починає втрачати те хороше, що в нього було до початку змін. І, перш ніж проводити нові реформи, потрібно переконатися, що попередні спрацювали.

В Україні одночасно стартували кілька дуже важливих реформ. Зокрема освіти та охорони здоров'я, що безпосередньо стосуються деінституалізації. Відповідальні за них різні міністерства, і кожне тягне ковдру на себе. Наскільки такий одночасний старт, на ваш погляд, ефективний?

- Дуже важливо, щоб, перш ніж діти вийдуть із інституцій, з'явилися хороші освітні та соціальні сервіси й послуги. Тому думаю, що всі ці реформи допоможуть процесові деінституалізації. Вкрай важливо не відкладати створення цих можливостей до того часу, як діти вийдуть з інституцій. Ми знаємо, що інституції дуже шкодять дітям, особливо маленьким. Тому рухатися потрібно так швидко, як це можливо, щоб убезпечити дітей.

- Яка роль Lumos в Україні?

- У дні конференції мої колеги з Молдови провели тренінг, що пояснює, як перейти від системи інституційного утримання до того, аби діти залишалися в сім'ях. Ми також плануємо запросити до України експертів з інших країн світу, які поділяться своїм досвідом і покажуть, якими можуть бути результати деінституалізації.

- Як ви зазначили на конференції, люди часто сумніваються, що те, що працює у Європі й Великій Британії, працюватиме у них, оскільки в їхніх країнах інші традиції. У чому, на ваш погляд, основні схожість і різниця між традиціями в дитячій темі Великої Британії та України?

- У Великої Британії тривалий досвід розміщення в інституціях не тільки дітей, а й дорослих, які не могли турбуватися про себе у звичайних умовах. Думаю, це спільне з Україною. Але в нас була перевага, - ми мали більше засобів для прискорення цього процесу, ніж зараз є в Україні.

Ще одна схожість: багато років британські сім'ї вірили, що інтернати - це добре. І ця думка змінилося далеко не зразу.

Я чув, в Україні деякі сім'ї теж вважають, що перебування в інституціях у життя дитини привнесе щось позитивне. Це ще одна спільна риса, яка з часом має змінитися.

- За вашими словами, 10 тис. дітей у Великій Британії досі перебувають в інституціях. Що це за діти, якого віку, і що собою являють інституції?

- Це діти, котрі вчинили протизаконні дії, чия поведінка потребує корекції. Інституції являють собою невеликі установи, в яких можуть перебувати двоє-троє, іноді - шестеро-семеро дітей. Є також резидентні школи - до 15 дітей: вони живуть там з понеділка по п'ятницю, а на вихідні повертаються додому, в сім'ю.

Переважно це діти, котрі мають розлади, найчастіше - аутичного спектру, і потребують додаткової допомоги, яку може надати така школа.

Різниця між такими школами й інституціями, які є в Україні, окрім кількості дітей у них, полягає ще й у тому, що резидентна школа надає дитині послуги, яких батьки не можуть комплексно отримати в іншому місці, наприклад якщо дитина сліпа або глуха. Тобто по суті - це спеціалізовані школи. У вас же в інтернати часто потрапляють здорові діти з кризових сімей.

- У період активних бойових дій з дитячих інтернатних установ у гарячих точках були вивезені всі діти. Минуло небагато часу, й інтернати наповнилися знову, - система самовідновилася. Як, на ваш погляд, можна зупинити цей процес?

- Важке запитання для мене, оскільки я поки що не до кінця розумію вашу ситуацію та всі її особливості. Справді, потрібно вберегти дітей від потрапляння в інституції. Адже коли ви хочете випустити воду з ванни, то насамперед перекриваєте кран. Чинник, який призводить до потрапляння дітей в інституції, - це відсутність сервісів з підтримання сімей на рівні громади. Тому дуже багато важить добре планування, слід розуміти, чому діти опиняються в інтернатах. І коли ви розумієте причини, треба подумати над послугами - у сім'ї чи на рівні громади, які мають зупинити процес потрапляння дітей в інтернати. Наприклад, дитина з тяжкими фізичними вадами розвитку може опинитися в інтернаті тільки тому, що їй не під силу нормально рухатися по квартирі й навіть потрапити в туалет, у якому надто вузькі двері. І навіть проста допомога в тому, щоб розширити двері, може убезпечити дитину від потрапляння в інтернат.

- Чи є у Великій Британії виплати для сімей із дітьми з інвалідністю?

- Так, виділяються окремі кошти для батьків, котрі доглядають за такою дитиною. І вони можуть розпоряджатися ними на власний розсуд. Можуть вирішити витратити ці гроші на оплату людині, котра приходитиме з ранку й займатиметься дитиною з особливостями фізичного розвитку впродовж дня, поки батьки, наприклад, доглядають за другою дитиною. Важливо не дуже зациклюватися на правилах, як використовувати ці гроші. Це нецільова субвенція, і батьки самостійно можуть вирішувати, як використовувати ці гроші, аби максимально допомогти своїй дитині.

- Тобто використання коштів жодним чином не контролюється й не моніториться?

- Контролю немає. Але якщо соціальний працівник виявить, що кошти витрачаються на купівлю алкоголю чи наркотиків, він може подати заяву про припинення виплат цій сім'ї.

- У вас є досвід роботи в багатьох країнах. Можете назвати загальні помилки, яких країни допускалися в процесі реформи деінституалізації?

- Коли високопосадовці дуже хочуть провести зміни в цій сфері, буває, що вони встановлюють граничні терміни. Наприклад, до такого-то ми маємо закрити стільки-то інституцій. Це помилка. Це не відповідає задоволенню потреб дітей, які перебувають в інтернатах. Встановлювати крайні дати закриття всіх інституцій можна тільки після того, як буде проведено оцінку потреб дітей у соціальних послугах.

- Тобто встановивши дати, заявивши в Національній стратегії, що у 2026 р. в інституціях має бути не більше 0,5% дитячого населення України (зараз - 1,5%), ми вже зробили помилку?

- Це не помилка. Встановлювати загальні рамки - це правильно. Помилкою буде, вказавши на якийсь інтернат, призначити конкретну дату його закриття без проведення оцінки потреб дітей, котрі в ньому перебувають.

А ось мати загальні рамки - якраз добре. Інакше неможливо оцінити, чи є прогрес у цьому напрямі. Ці помилки випливають із того, що ви думаєте про майбутнє інституцій, а не про потреби і майбутнє дітей.

Ми виявили, що урядам дуже складно передавати гроші від одного міністерства іншому. Якщо, приміром, у МОЗі були кошти на забезпечення потреб маленької дитини в інституції, а потім ці гроші мають піти в місцеві громади для забезпечення їхніх послуг, - це завжди наражається на опір.

У Великій Британії, наприклад, ми не доклали достатньо зусиль, не сконцентрувалися на переконуванні впливових противників деінституалізації в тому, що реформу потрібно проводити, оскільки від цього буде користь. І вони витратили багато сил та енергії на опонування реформі, хоча ці сили й енергію можна було б спрямувати на розвиток реформи.

Я сподіваюся, що мої колеги допоможуть вам краще зрозуміти, як перейти від нинішнього становища в ситуацію, сприятливішу для дітей. Наприклад, є чудовий досвід Молдови, дуже бідної пострадянської країни, яка змогла досягти добрих результатів.