Усім відомо, що першими дітей знайшли британські дайвери. Але мало хто знає, що шлях для них прокладали інші підводники - українець Максим Полежака та бельгієць Бен Рейменантс. У рятувальній операції також брав участь Всеволод Коробов, - він, як і Максим, родом з України.
У розпал рятувальної операції і Максим, і Всеволод давали кілька лаконічних коментарів українським ЗМІ. Однак тепер, коли все скінчилося, нам хотілося розпитати їх докладніше, як усе було. Максим Полежака погодився дати інтерв'ю DT.UA. Через відстань, різницю в часі (Максим живе в Таїланді) та робочий графік - письмово. Хоча дайвер був не дуже багатослівний і скромний, нам усе-таки вдалося почути цікаві деталі гучної рятувальної операції.
Професійний інструктор з печер, ребризерів (дихальних апаратів замкненого циклу) та глибокого занурення на газових сумішах кисню, азоту і гелію в дайвінгу з 1995 р. Служив у Військово-Морських силах України. Далі - 8 років у Збройних силах Франції. Після військової служби зробив кар'єру інструктора. Нині займається будівництвом кораблів на верфі Пхукета в Таїланді. Живе й тренується там же.
До групи дайверів, які брали участь у порятунку тайських школярів, Максим Полежака потрапив услід за бельгійським дайвером Беном Рейменантсом.
- Він описував ситуацію як критичну, - каже Максим. - Я зголосився прилетіти до нього негайно. Ми з Бенем друзі, багато років тому він мене навчав усього, що я знаю про печери.
- Максиме, як виглядає печера Тхам-Луанг, у пастку котрої потрапила група дітей із тренером?
-Звичайна карстова печера, яких тут тисячі. Звичне середовище для дайверів, за винятком сильної течії та каламутної води.
- З яких країн були дайвери?
-З багатьох: Бельгії, Франції, України, США, Таїланду.
- Навіщо тайська влада запросили іноземних дайверів, адже рятувальну операцію проводили тайські військові - "морські котики" (Navy SEALs)?
-Спочатку запрошували спеців для того, щоб вони проконсультували тайських військових. Але тут ситуація неординарна, і навчити печерного дайвінгу військових за такий стислий термін було нереально. Тому ми самі почали збирати рятувальну групу дайверів-"печерників" і вводити їх до складу "морських котиків". Було очевидно, що ми можемо працювати швидше й ефективніше, ніж будь-хто інший, що ми краще впораємося із завданням встановлення печерного канату, а далі по ньому зможуть рухатися "сіалс".
- Для чого знадобився цей канат?
-Плисти проти сильної течії було неможливо, особливо в місцях звуження печерних коридорів. Із канатом пересуватися легше. Крім того, канат був ходовим кінцем, тобто орієнтиром, що зв'язує дайвера з виходом. Протягуючи канати по вузьких галереях печери, ми, по суті, займалися підводним скелелазінням. Видимість була від нуля до метра. Це залежало від ділянок. Добиралися довго, близько трьох годин.
Від входу в печеру, де перебували рятувальники, до дітей було 5 кілометрів. Ми то поринали у воду, то лізли по скелях. Ішли з повним спорядженням по глині й бруду.
- Чи правда, що ви і Бен Рейменантс спустилися в затоплену печеру після того, як із неї повернулися британські дайвери, так і не дійшовши до кінця через погані умови?
-Правда. У нас була розмова з британцями. Вони відмовлялися від роботи з "сіалс" через ризик для життя самих "сіалс", які за наказом підуть куди завгодно, попри незнання печерної специфіки. Бен же сказав, що наша команда віддасть перевагу роботі з "сіалс" у цих умовах і застерігатиме їх від небезпек. Це краще, ніж залишити їх самих. Британці повернулися, коли ми й "сіалс" уже проклали майже весь шлях.
- Ви з Беном проклали канат і повернулися назад, так і не дійшовши до дітей?
-Таж ніхто не знав, де вони. Ми прокладали шлях, скільки могли, і поверталися назад. І так щоразу. Так збіглося, що коли прийшли британці, то вони відразу наштовхнулися на дітей і зняли їх на відео.
- Що ви почували, пливучи в повній темряві?
-Не було темряви, у нас із собою було багато світла. Це специфіка занурень у печери.
- Чи були моменти, коли у вас опускалися руки і здавалося, що нічого не вийде?
- Це розкіш… У командній роботі такого немає. Не можемо занурюватися - носимо балони. Немає балонів -навчаємо "морських котиків" тонкощів печерного дайвінгу.
- Чому загинув один із дайверів?
-Загинув тайський дайвер, екс-"сіалс". Швидше за все, через навантаження, які викликали гіпервентиляцію і непритомність. Експертиза показала різке падіння рівня кисню в крові.
- Рятувальники не скористалися міні-підводним човном Ілона Маска. Чому?
-Міні-підводний човен прибув, коли почалася третя фаза рятувальної операції, тобто виведення останньої четвірки дітей і тренера. Змінювати вдало випробуваний метод військові не вважали за раціональне, хоча сама ідея й концепт хороші. Бракувало тестів у реальних умовах.
- Чи правда, що діти були зовсім спокійні, коли до них вийшли рятувальники, хоча просиділи в печері досить довго? Кажуть, юним спортсменам допомогла медитація, якої їх навчив тренер-буддист, що виховувався в тибетських ченців?
-Так. Хлопці міцні, трималися! Тренер теж молодчина, вижили завдяки йому.
- Чи бачили ви врятованих дітей? Як їх виводили з печери, адже шлях був складним навіть для професіоналів?
-Активно я займався тільки першою фазою - пошуком дітей та прокладанням канату. Далі ми з Беном залишалися консультантами. Виведення дітей було не в моїй компетенції, і цього я не коментуватиму. Скажу тільки, що виносили знерухомілих, у масках на все обличчя, на щільно плетених носилках. Мінімум, два інструктори на людину.
- Чому дітей виносили знерухомілих, на носилках і в масках? Вони не пливли з рятувальниками самі?
-Вони не вміли плавати. А занурюватися з аквалангом - і поготів. Вони були на носилках усю дорогу: від місця, де їх знайшли, і до шпиталю.
- Дайверам було нелегко нести і спорядження, і дітей?
-Під водою не важко. Тим більше за течією. На сухих ділянках кожну дитину несли четверо-шестеро людей або переправляли канатною дорогою.
- Розповідаючи про рятувальну операцію в Таїланді та участь у ній українців, зазвичай згадують двох - вас і Всеволода Коробова. Були й інші? У ЗМІ з'явилася інформація про чернівчанина Олега Чистова. Він був у групі, яка шукала в горах альтернативний вхід у затоплену печеру.
-Рятувальна операція велика. Волонтерів, як і журналістів, було багато, одного від іншого не відрізнити. У самій печері від входу й далі, крім мене з Сєвою, нікого з українців або інших слов'ян не було. У кожному разі, штаби реєстрували участь усіх волонтерів, бо вели облік людей, які йдуть на пошуки. Цю інформацію можна перевірити. Є наказ короля Таїланду знайти й нагородити всіх іноземців, які брали участь в операції. Нас імміграційна служба знайшла швидко.
- Ми, українці, дуже пишаємося тим, що в цій операції брали участь наші співвітчизники. Але, наскільки я знаю, і ви, і Всеволод Коробов із 2011 р. живете в Таїланді. В інтерв'ю російським ЗМІ Всеволод згадує, що ви тепер громадянин Франції. Як ви ставитеся до того, що в заголовках українських ЗМІ вас називають рятувальниками з України?
-Правильно, у мене подвійне громадянство - України і Франції. Хай мене називають, як хочуть.
- Як давно ви виїхали з України? Чому? Чи плануєте повернутися?
-Я виїхав з України 1999 року. Країні тоді не потрібні були професіонали… Чи планую повернутися? Ні.
- Чи стежите ви за тим, що відбувається в Україні? Якщо так, то як оцінюєте?
- Стежу загалом. У мене дружина - росіянка. Багато друзів, колег, товаришів по службі і в Україні, і в Росії. Син - француз. Політичні питання тут недоречні.
- Рятувальну операцію в Таїланді проводили, не рахуючись із часом та витратами. У зв'язку з цим у соцмережах обговорюють питання ціни людського життя в різних країнах. І про те, який приклад показав усьому світові уряд Таїланду.
-Ми йшли, навіть коли не було надії. Коли знайшли дітей, шляху назад не було. Король особисто стежив за перебігом подій. І військові, і уряд Таїланду не могли схибити. 90% успіху операції належить Navy SEALs!
Фото і малюнки надані
Максимом Полежакою
Максим Полежака (на фото праворуч), Бен Рейменантс (ліворуч) і губернатор провінції Чіанг-Рай, який керував рятувальною операцією