Чого навчав Сергій Капіца

У день закоханих, 14 лютого, виповнюється 85 років від дня народження видатного вченого та популяризатора науки Сергія Петровича Капіци. Рівно півроку йому не судилося дожити до свого ювілею. До останнього дня він був сповнений енергії, зберіг юнацьку допитливість, а своїм чіпким розумом міг загнати в кут будь-якого опонента.

Мені пощастило кілька років провести поруч із ним, наприкінці 1990-х бути його єдиним дипломником, аспірантом і помічником. Працювали ми в нього вдома - наслідки розвалу російської науки на початку десятиліття. Але для мене це було величезне щастя, оскільки крім чудових обідів дружини Тетяни Алімівни в домашній обстановці було більше можливостей увібрати ту дивовижну культуру й традиції, які уособлювали Сергій Петрович і його сім'я. Неймовірним було й те, що мені вдалося поспілкуватися з його мамою - живою легендою Ганною Олексіївною Капіцею, уродженою Криловою. Їй тоді було 92 роки, і невдовзі її не стало, але я назавжди збережу пам'ять про цю надзвичайну жінку.

Доля С.П. вельми незвичайна для радянського вченого. Він народився й до семи років ріс в Англії, Кембриджі, де його батько Петро Леонідович Капіца працював у лабораторії великого фізика-експериментатора Ернеста Резерфорда, який виховав, до речі, крім нього, ще 11 нобелівських лауреатів. Вважається, що особистість формується в перші роки життя. Крім чудової англійської у Сергія Петровича був справжній британський аристократизм і бездоганні манери. Це те, чого не можна навчитися й опанувати наскоком, - як газон, який треба підстригати 300 років.

У спілкуванні з малознайомими людьми він зазвичай тримав дистанцію. Міг бути підкреслено коректним і трохи снобом, цілком в англійському дусі. Мені здавалося, що багато в чому це була захисна реакція на телевізійну славу, яка магнітом притягувала не тільки вдячних глядачів, а й фанатиків, одержимих різними ідеями, часто божевільними. Нові ідеї йому були цікаві, але він завжди сповідував принцип, висловлений Ньютоном, - Hypotheses non fingo (гіпотез не вигадую). Зміст цього в тому, що вчений не повинен будувати теорій, які не пов'язані зі спостережуваними явищами і яких не можна перевірити. Наприклад, розводитися про природу ще не виявленої темної матерії або про ефемерні властивості поки що не зареєстрованого біополя. Він жартома казав, що коли вчений уже нічого не спроможний зробити в науці, то починає займатися космологією, тобто розмірковувати про те, що було мільярди років тому або буде невідомо коли. Це цілком безпечно для репутації, бо перевірити все одно не можна.

С.П. любив замикатися в собі, поринати в роздуми. Дратувався, коли його відволікали. З цієї ж причини не визнавав музики в машині й між мовчанням і світською бесідою обирав перше, користуючись кожною хвилиною, щоб думати. Але якщо тема й співрозмовник були йому цікаві, ставав відкритим, веселим, часто хуліганистим. Коли розмова стосувалася наукової суті, в ньому прокидався допитливий хлопчисько, зникали ранги, звання й авторитети. До людей він ставився без упередження. Завжди мав вигляд англійського лорда - акуратний, зібраний, із прекрасною поставою. На публіці, а часто й удома носив костюми, вважаючи, що вони дисциплінують і внутрішньо організовують людину. Зневажав матеріальні, статусні речі. Їздив на старому проржавілому "жигульонку", вбирався в потертий плащ і "професорські" піджаки зі шкіряними латками на ліктях. Схоже, він просто любив старі перевірені речі. Але, крім того, як учений, котрий займається глобальною проблематикою, як член Римського клубу, Капіца був проти філософії суспільства споживання. На його думку, економіка, заснована на кількісному зростанні, є тупиковою, згубною для планети й неминуче невдовзі себе вичерпає. Це було одним з наслідків глобальної теорії зростання населення Землі, яку він досліджував в останні роки.

Сергій Капіца виріс у дивовижній сім'ї, пов'язаній родинними узами з великими вченими - Ляпуновим і Сєченовим, лікарями Боткіним і Філатовим. Його хрещеним батьком став знаменитий фізіолог Іван Павлов. Колосальний вплив на нього справив дід з боку матері Олексій Миколайович Крилов - унікальна людина, видатний математик, кораблебудівник, академік, людина енциклопедичних знань. Він, до речі, переклав російською мовою багато класичних праць, включаючи "Начала" Ньютона. При цьому він був царським генералом, організатором відродження російського флоту після поразки під Цусімою, а пізніше - творцем радянських військово-морських сил. У нього було своєрідне ставлення до політики, яке певною мірою встоялося в родині Капіц. Він вважав справою свого життя флот, а до революцій, зміни ладу й персоналій ставився як до погоди - неминучих природних явищ, на які не можна вплинути. Відданість своїй справі й аполітичність, імовірно, допомогли йому пережити найпохмуріші періоди в історії країни. Свою бібліотеку - близько 20 тис. томів - він заповів онукові Сергію, і це багато в чому визначило те, що той захопився історією науки, а потім став її популяризатором. Сергій Петрович часто згадував і цитував діда, особливо любив його фразу щодо чиновників: "Дайте мені утримувати казенну мурашку, і в мене буде екіпаж, запряжений четвіркою коней".

Уперше я побачив Сергія Петровича на першому курсі МФТІ, де він 35 років завідував кафедрою загальної фізики. Це сприймалося майже як неймовірне: знайомий усім з дитинства телеведучий запросто читає лекції з механіки. Свій курс він почав епіграфом з "Капітанської дочки": "Бережи честь змолоду". Його лекції були незвичайні. Він багато й захоплено розповідав про життя Ньютона, Галілея, Тіхо Браге, їхні стосунки з можновладцями та церквою. Про те, як розвивалися фізичні уявлення й сучасний науковий світогляд. Іноді, відволікаючись, ділився враженнями від особистих зустрічей із патріархами науки XX ст. Словом, багато такого, що, з погляду студента, з фізикою не пов'язане. Але лекції заворожували. До реальності повертали живі демонстрації фізичних явищ - танцюючі гіроскопи, стрибаючі сталеві кульки, стрільба з рушниці. А після занять було дивне відчуття цілісного розуміння науки, не до кінця ясне, скоріше інтуїтивне.

Колосальна заслуга Сергія Капіци в тому, що він зібрав на кафедрі надзвичайний склад професорів і викладачів. Там практично не було штатних співробітників, майже всі - сумісники, активно діючі вчені з великих наукових центрів Москви. Завдяки своєму авторитету й особистому шарму він міг запросити будь-якого фахівця й створити таку атмосферу, що вони охоче читали лекції та вели семінари. До речі, на іспитах із фізики можна було користуватися будь-якими підручниками, конспектами - хоч бібліотекою. Всі завдання були на розуміння й мислення!

Всенародну славу і любов Капіца здобув завдяки передачі "Очевидне - неймовірне", якій цього місяця виповнюється 40 років. Навіть маючи за плечима десятиліття телевізійної практики, він щиро дивувався, наскільки велика влада телебачення над глядачами. Для нього це був не до кінця зрозумілий феномен, який повною мірою відповідав назві передачі. З гумором згадував, що отримував листи, в яких від нього як "головного вченого країни" вимагали знайти відповіді на всі загадки та парадокси природи. Часто повторював: "Телебачення - велика штука!" Повністю усвідомлюючи ефект від масового мовлення, дуже ретельно підходив до підготовки кожної своєї програми. "Коли я читаю лекцію з фізики, мене слухають сотні, коли веду передачу - мільйони. Тому кожна передача - величезна відповідальність". І десятиліття по тому багато хто пам'ятає знакові його програми, такі як, наприклад, із Майєю Плісецькою.

Передача обросла фольклором, анекдотами, пародіями. Про неї склав жартівну пісню Висоцький - "Дорогая передача...". С.П., схоже, це подобалося, бо одного разу в машині він запитав: "А ви знаєте, що про мене Висоцький пісню написав?" - "Напам'ять її знаю". - "Ми з батьком часто бували в театрі на Таганці, багато спілкувалися з акторами поза сценою - як тепер сказали б, відвідували тусовки. Володя був головною постаттю. Одного разу, перепрошуючи, запитав мене, - лукаво всміхаючись, продовжив Капіца, - чи не ображаюся за пісню. За те, що мене краснобаєм і баламутом обізвав? Та ні, твоя пісня - прекрасна реклама".

Теплі стосунки з "Таганкою" зберігалися все життя, а Юрій Любимов заходив у гості. Я навіть відчиняв йому двері на 75-річчя С.П. Він стрімко ввійшов, на ходу простягаючи руку й відрекомендовуючись: "Юрій". У нього був традиційний подарунок для ювіляра - білий куб із автографами трупи на гранях. Мабуть, якби зібрати всі куби, подаровані сімейству Капіц, в одному місці, можна було б сміливо відкривати музей історії цього театру.

"Очевидне - неймовірне" починалося з ідеї популяризації, але поступово передача переросла в суспільно-наукову. Капіца намагався показати роль науки в житті суспільства, оскільки вона була для нього базисом світогляду і світорозуміння. Багато важило й те, що програму дивилася молодь, яка отримувала можливість із перших рук ознайомитися з передовими дослідженнями та самовизначитися в житті.

Через 25 років, наприкінці 90-х, програму забрали з "першої кнопки". Один із керівників каналу заявив: "Наше завдання - показувати те, що люди "хавають". Ваша програма нам не потрібна". С.П. тоді шокувало навіть не закриття передачі, а сам підхід: на повідці в натовпу. "Публіка - дура", цитував він Станіславського. Певна річ, продукт, замішаний на ницих емоціях, здобуде вищий рейтинг, ніж інтелектуальні розмови. Але Капіца вважав, що телебачення має формувати людину, виховувати ідеали, моральність. І якщо керівництво головного каналу усвідомлено стало на шлях оглуплення й розкладання свідомості людей, то яке майбутнє в цієї країни?

С.П. дуже болісно переживав моральну кризу суспільства та падіння авторитету науки. Проводив паралелі з "Бісами" Достоєвського. Казав, що є справжні інтелектуали, які ведуть традицію від Пушкіна, Менделєєва. А є "біси" - теж ніби інтелігенція, проте аморальні типи, які в каламутній воді випливли на поверхню. Ось вони топчуть і пригноблюють науку, оскільки відчувають у ній загрозу.

Для С.П. дуже багато важили історії, коли вченим доводилося робити моральний вибір і при цьому ставити на карту своє життя. Як Галілею, що проміняв тепле місце при дворі на ув'язнення. Був живий приклад його батька, який під особисту відповідальність домігся звільнення з в'язниці Льва Ландау в страшному 1939-му. Одного разу за чаєм мені розповіли сімейну історію про те, як уночі приїхав "воронок" і без пояснень забрав Петра Леонідовича на Луб'янку. З ним "розмовляли" до ранку, розповідаючи, чим він ризикує, поручившись за ворога й шпигуна. Але той непохитно повторював одне - не вірю я, що Ландау - ворог, і з вашими "доказами" ознайомлюватися не бажаю! Скоро Ландау випустили.

Після війни П.Л. написав Сталіну, що Берія не може очолювати атомний проект, оскільки некомпетентний і не поважає вчених, причому з припискою: це не донос, а критика, з якою Берію бажано ознайомити. Донкіхотство? Лицар сумного образу був улюбленим літературним героєм Капіци-старшого. Але за листами першим особам країни стояли глибокі мотиви. Коли його залишили в СРСР, не давши повернутися у свою лабораторію в Англії й позбавивши спілкування з Резерфордом, він був у пригніченому стані. Величезну моральну підтримку тоді йому надав Іван Петрович Павлов. В одному з листів до дружини П.Л. розповів про свою розмову з великим фізіологом і навів його слова: "Знаєте, Петре Леонідовичу, адже тільки я тут кажу, що думаю, а ось я помру - ви мусите це робити, адже це так потрібно для нашої батьківщини, а тепер цю батьківщину я якось особливо полюбив, коли вона в цьому тяжкому становищі..."

За словами С.П., його батько вважав, що обов'язок ученого - намагатися просвіщати владу, відкривати їй очі, інколи ціною власної шкури, життя, навіть якщо систему змінити неможливо. П.Л. знав ціну сміливості. Його не заарештували, однак відсторонили від створеного ним інституту на кілька років, практично позбавивши можливості займатися наукою аж до смерті "вождя".

Завдяки багатолітньому досвіду викладання та просвітництва, спілкуванню з видатними людьми кількох поколінь, у С.П. сформувалося надзвичайно глибоке бачення ролі освіти, того, як слід будувати систему добору й підготовки вчених. Він критикував систему тестів, у якій, щоб бути успішними, студентам достатньо опанувати набір формальних знань і стандартних методів. Там немає місця розумінню та творчому мисленню. У реальній науці так не буває. Тут важливо навчитися формулювати проблеми, глибоко розуміти суть процесів та мислити нелінійно. І проблема не в тому, чи пройде справжній талант відбір, а в тому, що при натаскуванні на тести свідомість людини змінюється - відбувається переповнення знаннями, а зачатки самостійного мислення і природного прагнення до розуміння атрофуються. Їх розвиток потребує значних зусиль, а в цій системі вони просто не потрібні. Капіца постійно повторював, що завдання освіти - виховання розуміння, а не засвоєння знань. При цьому цитував великого психолога Олексія Леонтьева: "Надлишок інформації веде до зубожіння душі". Навіть жартома пропонував розміщувати ці слова на всіх веб-сайтах, як застереження на пачці сигарет.

Якщо намагатися сформулювати головне, чого навчав Сергій Капіца, то це абсолютна чесність перед самим собою і перед суспільством. Це було кредо, якого він дотримувався усе життя. Він використовував будь-яку нагоду, щоб донести свої погляди до тих, хто повинен відповідати за долю країни. На одному із засідань уряду, куди його запросили, прямо сказав: "Якщо ви продовжуватимете таку політику стосовно суспільної свідомості, у нас буде країна дурнів, вам цією країною буде легше правити, але майбутнього в такої країни немає!"

За кілька місяців до смерті, на прес-конференції після нагородження золотою медаллю за видатні досягнення у галузі пропаганди наукових знань, його запитали, котру зі своїх заслуг він особисто вважає головною. "Ось так і в мудреця запитали, який день найкращий у його житті. Він не вагаючись, сказав: завтрашній". У свої 84 роки Сергій Капіца був весь націлений у майбутнє, а отже, залишався молодим!