Айєнгар. "Ослина робота", яка діє

14 грудня виповнилося 95 років від дня народження Беллура Крішнамачара Айєнгара, одного з найвідоміших у світі популяризаторів стародавньої оздоровчої системи йоги. Майстер і нині живий-здоровий, проводить у різних точках планети неймовірно популярні семінари. Але мало хто знає, що були часи, коли його життя висіло на волосині - через невиліковний у ті часи туберкульоз. Пропонований нижче текст - розділ із нової книжки "Як подолати трагедію" (досвід видатних особистостей), що готується до друку.

"Ослина робота, але вона діє". Саме так одного разу висловив своє ставлення до найдревнішого вчення під назвою хатха-йога. На кінець 2013 р. досвід його персональної практики йоги становив 80 років. Знаменитий йогин написав низку авторитетних книжок про філософію та практику відродженої системи, завоювавши увагу мільйонів. Навряд чи буде перебільшенням стверджувати, що ця людина, котра адаптувала ідею повсюдної практики йоги, певним чином змінила життя багатьох сучасників та послідовників. Але інструктор і вчитель йоги, чиїх прихильників можна знайти в будь-якій країні світу, насправді найбільше знаменитий персональним подоланням.

Уродженець бідного індійського села, що переживало в час його народження пандемію іспанського грипу, він отримав досить несприятливий "кармічний подарунок". Життя в ньому ледве жевріло після перенесених хвороб: малярії, тифу й туберкульозу. До того ж у дев'ятирічному віці він втратив батька. Такий старт не обіцяв хлопцю нічого хорошого, і, швидше за все, життя його було б коротким і сповненим страждань, якби він не замислився над можливістю його змінити.

Ніхто не віщував йому дожити навіть до 18 років. Цілком природно, що неосвічений, напівхворий і напівголодний підліток не помишляв про сенс життя, не ставив перед собою особливих завдань. Ним рухало тільки одне - бажання жити. І бажання жити здоровою, нормальною людиною. Тобто досягти хоча б того середнього рівня, який зазвичай дарує природа при народженні.

Невідомо, як розвивався б життєвий сценарій нещасного юнака, якби йому не спало на думку звернутися до знаменитого родича - відомого йога Крішнамачар'ї. У 15 років кволий і вічно недужий юнак, який пристрасно прагнув змінити власне життя, вблагав чоловіка своєї сестри зайнятися ним і взяти його в учні. Йому дуже пощастило, бо таким чином тут-таки кардинально змінилася і якість життя - найважливіший чинник у боротьбі проти недуг та криз. Змінилася вся організація життя: оточення, харчування, спосіб дихання, спосіб життя, спосіб мислення. Все це неминуче не тільки впливає на діяльність фізичного тіла, а й змінює перебіг думок, плин енергії, наміри та устремління. Це варто особливо підкреслити, бо річ далеко не тільки в тому, що Крішнамачар'я почав навчати убогого, хворого родича асан і пранаям - спеціальних фізичних і дихальних вправ.

Айєнгар прийшов до вчителя в момент розквіту його діяльності. 45-річний Крішнамачар'я вже сім років жив у Майсорі, в палаці махараджі, якого перед тим вилікував із допомогою йоготерапії та аюрведи. Сам він навчався мистецтва ведичного лікування і практик йоги з семи років (до речі, Крішнамачар'я прожив 101 рік, вражаючи сучасників відмінною фізичною формою та чудовим функціонуванням розуму) і, опинившись у Майсорі, відкрив спеціальну школу йоги. З одного боку, він навчав практик самого махараджу і членів його родини, з іншого - скористався ситуацією для популяризації стародавніх практик. Крішнамачар'я на той час виступав не так практиком і вчителем йоги, як лікарем, що використовує йогу для профілактики і лікування хвороб. Неважко собі уявити, що в Айєнгара, який увійшов у оточення настільки впливового вчителя, життя змінилася так, ніби він прибув на іншу планету. Як його тіло, так і його світ пройшли шлях очищення від усього, що може заслоняти розуміння цілісного буття. Із каламутного, непроглядного туману юнак потрапив у світ кришталево чистого неба. Насамперед, разом із шансом жити у хлопця з'явився сенс - не просто навчитися бути здоровим, а й осягнути великі знання. Можливо, для того, щоб потім стати їх носієм і популяризатором.

Але, звісно, все почалося з тіла. Айєнгар потім розповів про початок своєї практики, яка виявилася сповненою болю ще й внаслідок жорсткого підходу вчителя. "У молодості я хворів на туберкульоз, а тоді від нього не було жодних ліків. Лікарі казали мені, що я можу прожити до 16 чи 17 років. Хоча за станом здоров'ям я не годився для йоги, я вдячний їй за те, що вона прийняла мене. Я навчався неохоче, оскільки моє тіло не гнулося, а було жорстким, як залізна коцюба, бо до того я багато років провів у ліжку… І ось через 4 роки практики я пізнав радість активності і з 1938 р. отримав у нагороду продовження життя".

Справді, безперервні дихальні практики, контроль свідомості та мислення шляхом медитацій за 4 роки зробили Айєнгара зовсім іншою людиною. Особистістю з іншим рівнем свідомості. За 4 роки хлопець пройшов шлях від нещасного власника рихлого щуплого тіла до абсолютно здорового юнака. При цьому відомо, що проблеми тіла (зокрема й травми, що були наслідком неймовірної ретельності) переслідували Айєнгара до 40 років. Тобто минуло аж 25 років, перш ніж тіло майстра стало ідеально податливим і здатним виконувати дедалі вищі вимоги свого власника.

Здається, саме туберкульоз і ще довго присутній у житті страх смерті примушували його ставитися до навчання з більшими запопадливістю та увагою, ніж ставилися інші учні. Інакше кажучи, хвороба стала каталізатором, який зробив Айєнгара майстром. Ось чому він так багато уваги приділяє роботі з тілом. "Бог дав нам тіло як банк, або первісний капітал для всього іншого. Піклуйтеся про цей божественний капітал", - сказав Айєнгар через багато років, досягши рівня зрілого вчителя, що несе світу мистецтво йоги. Не слід думати, що відкриття йоги саме собою розширило обрії цієї людини. Насправді йому довелося вперто трудитися, щоб дотягнутися до осмисленого життя. Але на цьому тлі 4-5 год. щоденної практики навряд чи комусь видадуться легкою справою.

Хтось може вигукнути: пощастило з родичем, було кому навчити. Не слід квапитися, бо не все так просто з індивідуальною практикою йоги Айєнгара. Так, через 4 роки, в 19-річному віці, на настійну вимогу вчителя Крішнамачар'ї, Айєнгар сам розпочав викладання йоги. Але весь його індивідуальний світ, уся його подорож пліч-о-пліч із цілющою системою ніби були покликані безперервно утверджувати правомірність йоги слугувати смислом як таким. Проблеми фізичного рівня, які довелося вирішувати носію знань про велике вчення, постійно повертали його до сенсу буття, розуміння, що щось повинно, мусить іти за самою йогою. Цим "щось" і стали книжки, адаптація вчення до сучасного етапу розвитку цивілізації.

Спочатку він узявся досконало вивчити всю спадщину про практику йоги. Це, своєю чергою, створило універсальний механізм розвитку свідомості. Крішнамачар'я, звісно, зіграв головну роль у житті та одужанні свого учня. Але він нічого не підносив у готовому вигляді. Навпаки, він примушував Айєнгара думати і самостійно проходити шлях розвитку. Через багато років у своїй книжці "Прояснення життя" майстер дав дивовижне одкровення: "Я буквально йшов від пітьми до світла, від смертельної хвороби до здоров'я, поринаючи із грубого невігластва в океан знання. ...Сьогодні у вас є можливість навчатися в багатьох талановитих учителів йоги. Коли я починав свої заняття йогою, поруч зі мною, на жаль, не було мудрого й доброго вчителя. Мій гуру не бажав відповідати на безневинні запитання про йогу й не давав таких вказівок і настанов, які я сам даю своїм учням, допомагаючи їм поступово й послідовно опановувати кожен аспект нових асан. Він же просто вимагав від мене, як і від інших своїх учнів, виконання асани, залишаючи нам самим розбиратися у всіх її тонкощах..."

До речі, це ще не вся історія подолання Айєнгаром криз. Наприклад, слід згадати про те, що у віці 60 років він потрапив в аварію, ушкодивши плече, хребет і коліна. А всього через три місяці стався ще один нещасний випадок, внаслідок якого було ушкоджене друге плече й знову травмоване коліно. Інший у такому далеко не юному віці, можливо, опустив би руки. Але тільки не Айєнгар, що знав про хвороби та смерть набагато більше за інших. Ті, хто в деталях вивчав життя майстра йоги, стверджують: наступні десять років він потратив на те, щоб ретельністю і непохитною впертістю повернути всі досягнення в роботі з тілом, які були до аварії. Йому вдалися якщо не всі, то переважна більшість поз, які повернули гнучкість хребту і рухливість суглобам. На запитання: "Що для вас є найважчим у практиці?" Айєнгар іронічно зронив: "Найважче - розстелити килимок".

Найважливіший урок протистояння недузі від Айєнгара - неподільний зв'язок тіла, розуму й духу. Він одного разу зазначив, що більшість сучасних людей відділяють свій розум від тіла, виганяючи душу зі свого повсякденного життя, і це найбільша з помилок сучасного представника цивілізації. Оскільки благополуччя кожної з трьох складових - тіла, розуму і духу - залежить від благополуччя інших. "Вони тісно взаємопов'язані, як переплетені волокна наших м'язів", - підкреслює майстер. Але річ не тільки в непохитній волі, а ще й в умінні по-особливому приймати ситуацію.

Вчення створило феномен рівноваги, яка становить основу гармонійної, щасливої людини. У нашому реальному, занадто матеріалізованому світі, щоб зберегти здоров'я, дедалі актуальнішою стає відмова від прив'язаності до благ, здатність спокійно реагувати на двоїстість самого життя, на "чорні смуги" і страждання. Саме до цього підводить наполеглива практика, яку йоги часто називають розвитком здатності занурення у внутрішній спокій. "Йога вчить нас, як зціляти те, що неможливо терпіти, і як терпіти те, що не можна зцілити".

Практичним же результатом знаходження сенсу життя стали кілька популярних у світі книжок Айєнгара, - в них він систематизував усі знання, які отримав від свого іменитого вчителя, а також те, що відкрилося йому в процесі багатолітньої практики. Як свідчать знавці йоги, Айєнгар до 32 "основних асан" ("Гхеранди самхіти") додав 168 нових. Однак найважливіший навіть не цей внесок Айєнгара, а те "мистецтво простоти" (його вислів), якого він досяг і яке розвинув для спрощеного опису ідей стародавньої науки. Популярність Айєнгара як проповідника йоги перевершила популярність його попередників завдяки здатності майстра адаптувати філософію і ключові принципи йоги до сучасного світу. А все ж почалося з горезвісного туберкульозу, низки інших хвороб та фізичної немочі. Не виключено: якби не виникла реальна загроза життю підлітка із забитого села, не було б в історії такої постаті.

Нині часто згадують таке "напуття" Айєнгара: "Треба вміти чекати. Я сам зустрів безліч перепон, але ніколи не припиняв своєї практики, тоді як інші відступалися, хоча мої фізичні дані з самого початку були слабкими і середовище, в якому я жив, - несприятливим. Якщо я зміг продовжувати, ви зможете теж. Саме в цьому сенсі слід розуміти зусилля. Не треба уявляти, як робить дехто, що для максимального результату потрібне мінімальне зусилля".