80 років страху й відрази

80 років тому, 18 липня, народився письменник і засновник жанру гонзо-журналістики Гантер Томпсон - особистість неоднозначна й одіозна.

Стаття про цю людину може вийти тільки шокуючою й епатажною, але аж ніяк не сірою, нейтральною і політкоректною. Тому я, поважаючи почуття кожного читача, заявляю, що пропагую мир і здорове, яскраве, повне змісту життя, і в жодному разі не конфлікти, наркотики і суїцид. Та все ж таки рекомендую перегорнути сторінку дітям, людям із слабими нервами та ортодоксам. Мінздоров'я попередило.

То хто ж він, Доктор Гонзо?

Ангел пекла

Перший значний опублікований твір Гантера Томпсона - "Янголи пекла", роман про життя байкерів. Журналіст, начитавшись у пресі стандартних повідомлень про мотоциклістів-наркоманів, які руйнують усе на своєму шляху, не уявляв, "як можна обійтися в статті про цих мотоциклетних хлопців без їхніх власних суджень". Вирішивши досконально з'ясувати, хто, як і чому вступає до "Янголів пекла", письменник запросив членів неформальної організації до себе додому. Після виходу першої статті про них Гантер став "своїм" у тусовці. Їздив з ними на "монстрах-конях з вогнедишним анусом", беручи участь у п'яних обкурених вечірках, супроводжуваних груповухою. Саме оповідь від першої особи, повне занурення автора (а отже - і читача) у середовище подій створили новий жанр - гонзо-журналістику.

Кілька років тісного спілкування з "Янголами" закінчилися досить прозаїчно: Гантер був побитий своїми ж кумирами.

"Під роздачу" письменник потрапив ще раз, опинившись 1968 року в епіцентрі вуличного протистояння демонстрантів і поліції. Заявившись додому в сльозах (що з Доктором Гонзо траплялося вкрай рідко, за словами першої дружини - двічі), він написав, що "американська мрія до смерті забиває сама себе кийками".

Ще одна особливість стилю - огидний натуралізм. Гантер не просто оголює - він розчленовує пороки суспільства, випускаючи назовні кишки з їх умістом. От що написано про "занепадаюче і порочне" дербі в Кентуккі: "Тисячі п'яних, які репетують, спотикаються і дедалі більше шаленіють, у міру того як втрачають дедалі більше грошей. Години до четвертої вони між забігами будуть у два горла пити м'ятний джулеп і блювати один на одного. По всьому іподрому стоятимуть пліч-о-пліч. Пересуватися тут складно. У проходах буде слизько від блювотиння, люди будуть падати й хапати перехожих за ноги, аби на них не наступили. П'яні мочитимуться в штани у чергах до кас. Розгублюватимуть жмені грошей і битимуться за те, щоб нахилитися й підняти".

"Хіба не соромно таке писати?" - запитає обиватель. "А хіба не соромно таким бути?" - відповість автор.

Чого боятися й кого ненавидіти?

Найвідоміший роман Гантера - "Страх і огида у Лас-Вегасі", герой якого намагається виконувати редакційне завдання під час переходу від чергового мескалінового трипу до чергового ефірного запою. На відміну від більшості творів такого роду, у книжці панує цілковита безідейність. Михайло Булгаков ("Морфій"), Вільям Берроуз ("Джанкі"), Грегорі Девід Робертс ("Шантарам"), Крістіана Фельшерінов ("Ми, діти з вокзалу Цоо"), Джим Керролл ("Щоденник баскетболіста") і безіменна жертва передозу ("Щоденник Аліси") бодай час від часу оглядають критичним поглядом свій позбавлений волі дух, слабо мислячий розум, бліду змарнілу плоть або сколоті нестерильними шприцами вени. А Доктор Гонзо переживає життя як кошмарний сон, заціпенілий чад або божевільний марафон, який ніяк не закінчиться... При цьому про саме ралі (якщо хтось забув на сотій сторінці різкої й яскравої уїдливо-кислотної маячні, ліричний герой поїхав до Лас-Вегаса по репортаж про моторалі) сказано дуже мало - швидше, книжка є карикатурним описом американського суспільства з його горезвісною "американською мрією".

За романом пішла екранізація, проти якої спочатку виступав письменник, сказавши продюсерові: "Це один з найкращих моїх творів, а ти хочеш зробити з нього тупий мультик".

Тема "страху й огиди" - рефрен пісні життя Гантера Томпсона. "Страх і огида передвиборних перегонів-72", "Страх і огида - листи", "Страх і огида в Америці. Звіряча одіссея журналіста поза законом". Антимілітаристський політичний шарж "Страх і огида у бункері", потуги футбольного коментатора "Страх і огида на Суперкубку", що перемежовуються цитатами з Нового Заповіту й п'яними діалогами...

Найбільше Томпсон боявся страху, говорячи: "Жах... Жах винищує всіх скотів". А вже кого ненавидів - вирішуйте самі...

Не благаючи про милосердя й не милуючи нікого

У книжці "Краще, ніж секс" звучить різка, смілива критика на адресу господарів Білого дому. Журналіст порівнює захват передвиборних перегонів з екстазом морфініста або оргазмом збоченця.

Сам Гантер Томпсон чимало знав про передвиборні перегони, і навіть брав участь в одних із них - за посаду шерифа округу Піткін (штат Колорадо, США). У його передвиборній кампанії звучали плани легалізації деяких наркотиків і руйнування вулиць Аспена (адміністративний центр округу) відбійним молотком з метою їх засіяти... Виголошуючи офіційні звернення в кросівках без шкарпеток, він передбачав поразку, але хотів бути почутим.

Джиммі Картер, 39-й президент США, говорив: "Гантер Томпсон не боявся розгойдувати човен, кидати виклик владі, поводитися радикально й самовиражатися, шокуючи інших..."

За президентом повторює Ральф Стедман, художник, який ілюстрував книжки письменника: "Гантер жив без гальм. Життя було для нього викликом".

Підтверджує аморальний спосіб життя письменника Джордж Странахан, його сусід: "Він зруйнував мій шлюб і навчив моїх дітей курити дурман".

Футбольний сезон скінчено

У лютому 2005 року 67-річний Гантер Томпсон застрелився, залишивши після себе кілька десятків книжок. Очевидно, бігти вже не міг, а просто йти - не хотів. "Усе або нічого" - це про нього.

* * *

Ще раз підкреслюю, що поважаю почуття обуреного таким способом життя читача. Звичайно, можна було б показати Гантера Томпсона маминим розумником або, у найгіршому разі, романтично налаштованим борцем за справедливість. Але яке ж це тоді гонзо?