Мер Харкова Михайло Добкін: «Чвар між біло-синім міським головою і помаранчевим губернатором не буде»

Новообраний міський голова Харкова Михайло Добкін, схоже, дав привід підозрювати його в політичному дальтонізмі. Днями з вуст екс-нардепа злетіла фраза про те, що його підлеглі можуть носити біло-блакитні, помаранчеві, зелені й інші кольорові шарфики без найменшого ризику втратити обійману посаду. Але лише в тому разі, якщо вони сумлінно виконуватимуть свої професійні обов’язки. Найближчим часом колишньому активному есдеку, а нині не менш ініціативному «регіоналу» випаде нагода втілити слова у справи. Інакше з’явиться привід докоряти йому за непослідовність.

Прохідний, 78-й, номер у загальнонаціональному виборчому списку Партії регіонів не замислюючись проміняв недоторканний мандат на стерно рідного півторамільйонного Харкова. Нашого самовпевненого героя не збентежив навіть п’ятивідсотковий стартовий рейтинг, тоді як його основний конкурент — діючий мер Володимир Шумілкін – на початку кампанії володів 45-ма відсотками електоральних симпатій.

«Темні» плями у біографії

— Офіційний сайт ВР стверджує, що у вас «незакінчена вища» освіта. Невже за ці роки не встигли вуз закінчити?

— Які дурниці! Ще 2002 року я одержав диплом Національної академії внутрішніх справ. За фахом я юрист. На даний момент – ще й студент 2-го курсу Харківського економічного університету: вивчаю міжнародні фінанси.

— Інтернет рясніє назвами фірм, які нібито очолював або очолює Михайло Добкін. Страховий ринок, продуктовий... А як щодо розділення бізнесу і влади?

— Ще 1998 року, коли робив перші кроки в політиці, ставши депутатом Харківської міської ради, я зрозумів, що займатися одночасно і бізнесом, і політикою неможливо. По-перше, бракує часу. По-друге, якщо ти в когось просиш преференцій для свого бізнесу, то виявляєшся зв’язаним по руках і ногах зобов’язаннями. Що явно не сприяє свободі політичної діяльності. У мене траплялися такі ситуації в житті. І тоді, коли я тільки ще балотувався в парламент, і потім, коли вже став депутатом Верховної Ради.

При цьому я ще дуже не люблю брехати. І не люблю, коли брешуть інші політики, заявляючи, приміром, що в них немає навіть «маленького заводика». Все це просто смішно. Тому я цілком відкрито заявляю, що тим бізнесом, який я вів, сьогодні займаються мій батько і брат. Я ж маю унікальну можливість не відволікатися на ділові проекти. До того ж на момент обрання в парламент я вже був далеко не бідною людиною.

— Наскільки відомо, ви тісно співпрацюєте з впливовим харківським бізнесменом Геннадієм Кернесом, до якого давно не байдужі правоохоронні органи...

— Геннадій Кернес — мій друг. 2002 року під час виборчої кампанії багато хто від мене відвернувся, адже йшов я не з командою влади. А він, власник одного з місцевих телеканалів, підставив плече. Тільки в ефірі його телекомпанії я міг вільно висловлювати свої думки. Однак ми ніколи не мали спільного бізнесу. Нас пов’язують лише громадські і політичні проекти.

— Діаметрально протилежні політичні проекти? Адже ніхто не забув, що пан Кернес був одним із організаторів харківського «помаранчевого Майдану».

— Справді, під час президентських виборів-2004 Геннадій Кернес, власник найпопулярнішого в Харкові «7 каналу», надав ефір опозиційному кандидатові Віктору Ющенку. Тоді багато людей, тисячі харків’ян, у тому числі і я, повірили в рожеві обіцянки команди майбутнього президента. Як виявилося, це була просто вдала спроба групи політиків прийти до влади.

Сьогодні Геннадій Кернес – член Партії регіонів. Більше того, його обрано депутатом у міську раду від цієї партії, і я рекомендуватиму його на посаду секретаря ради. Під час виборчої кампанії він офіційно керував моїм штабом.

— Наскільки правдиві заяви про те, що за вами і Г.Кернесом під час передвиборної кампанії нібито було встановлено стеження?

— Це правда. Ми зробили з цього приводу публічні заяви під час прямого ефіру на одному з харківських телеканалів. Думали, що це остудить запал працівників міліції. Хоча це були зовсім не працівники міліції.

— А хто?

— На жаль, мій статус примушує мене ретельно зважувати кожне слово. Хочу уникнути передчасних висловлювань, перш ніж докладно в усьому розберуся... Так, ми затримали людей, котрі мали посвідчення працівників міліції. Однак гадаю, що насправді це були представники іншої служби. У нас є відеозапис, звернення в Генеральну прокуратуру, в СБУ. Ми обов’язково оприлюднимо цей факт, але тільки коли остаточно в усьому розберемося.

ВР: головне – вчасно зупинитися

— Михайле Марковичу, чим поясните свою «стрибучість» по парламентських фракціях?

— Фракцій я змінив усього дві. «Єдина Україна» об’єктивно розпалася. Найгучніший вихід відбувся восени минулого року, і пов’язаний він із СДПУ(о). Про це багато писали у пресі. Мені здається, що Віктор Медведчук досі зберіг негативні спогади про ту історію.

Чому пішов? Тому що був у корені не згоден із регіональною політикою партії. Поразку блоку «Не так!» я передбачав із самого початку. Життя змінюється. Діяти старими методами вже не можна. Спостерігаючи, як будується партійна робота, як ми втрачаємо найкращі кадри, обростаючи «болотом», я намагався боротися. Озвучував свої думки на політбюро. Взагалі, я дуже ініціативна людина — навіть у ВР підготував 80(!) законопроектів. Але тут вести передвиборну кампанію, неначе Віктор Медведчук усе ще глава адміністрації президента? Це вже вибачте... Це, м’яко кажучи, утопія. Я поставив дуже жорстку умову: або я як харків’янин очолюю міську партійну організацію й отримую право вести кампанію в Харкові (а це 1,5 млн. жителів) на власний розсуд, або йду геть. Отримавши не зовсім виразні відповіді, я зустрівся з лідерами СДПУ(о) і сказав, що залишаю партію. Інформація розлітається швидко. Я прийняв пропозицію від ПР, з якою й до того співпрацював, і зовсім не жалкую, що опинився там.

— Але до цього ви переходили в СДПУ(о) із групи «Центр». Невже забули? А тоді пройшла інформація, що на вас тиснули, зокрема арештом вашого батька.

— Із самого початку депутатської каденції я працював у «Демініціативах». Там було досить серйозне харківське представництво. Однак не склалися стосунки зі Степаном Гавришем, який ішов на повідку в деяких політичних сил. А мені дуже не подобається, коли мною намагаються керувати. Я пішов у нікуди. Тоді ж утворилася група, де в мене виявилося багато друзів. Ідея була така: зібратися всім і не бути ні з опозицією, ні з владою. Але й «Центр» зрештою стали розтягувати в різні боки. В певний момент група стала предметом торгів під час голосування. Я вийшов і з неї. Після чого з’явилася заява Володимира Яворівського, що нібито влада вдалася до спроби заарештувати мого батька і тільки тому я написав заяву в СДПУ(о). Я це сприйняв як політичну технологію: ах, ти йдеш від нас? Тоді отримуй!

«Мерські» пристрасті

— Як ви самі вважаєте, за рахунок чого вам усе ж таки вдалося перемогти?

— Мій попередник усі чотири роки працював на образ такого собі харківського Путіна. Він теж офіцер і годинник носить на правій руці, як ВВП. На початку кампанії його рейтинг, якщо не помиляюся, становив 40%, а мій — 5%. Потім у мене стало — 48%, у нього — 26%. За рахунок чого? Нам просто вдалося розбити надуманий скляний образ пана Шумілкіна. Люди раптом побачили, якими дорогами вони їздять, відчули, як холодно в них у квартирах... Ми порушили панування одного, запропонували альтернативу. Йому не допомогло навіть дистанціювання від членства в «Нашій Україні».

— Володимир Шумілкін привселюдно звинуватив вас у несплаті податків.

— Більше того, з участю міністра внутрішніх справ Луценка намагалися зробити з мене наркоділка. Для чого навіть залучали місцевих «авторитетів» із СБУ. Але, знаєте, коли люди, які заплямували себе, як-от, наприклад, пан Черьомухін, прямо причетний до спроби викрадення мого батька 2004 року, починають когось викривати, то це тільки додає очок об’єкту викриттів.

— Посада мера після звання депутата — це для вас сходинка вгору чи вниз?

— Я не називав би це сходинкою вгору. Я взагалі не хотів би називати свій вибір сходинкою — це образливо стосовно харків’ян. Я дуже довго думав: давати згоду балотуватися на посаду мера чи ні? Адже моє місце у списку ПР було прохідним із самого початку. Я чудово розумів, що випадаю з великої політики, що повернутися зможу лише в тому разі, якщо реалізую себе як мер. І я прийняв рішення. Тепер хочу не просто реалізуватися, а й усунути систему, що склалася за багато років у міській владі.

— Читала вашу пряму лінію з харків’янами в одній із місцевих газет: суцільні скарги, жеки, сміття... Не страшно?

— Абсолютно. Я тепер уже повністю занурився в ці проблеми. Благо, мій попередник вчинив дуже порядно, не став оскаржувати результати виборів. Він визнав свою поразку відразу, чим зняв напруження. Крім того, він віддав негласну команду своїм заступникам виконувати всі мої розпорядження. Я, зі свого боку, відразу заявив, що нікого не звільню тільки за те, що він носить помаранчевий шарфик. Усі спеціалісти залишаться.

— Яким буде формат стосунків із екс-мером?

— Він знає місто, а порада обізнаної людини завжди знадобиться. І таких людей у Харкові багато.

— Таким чином компенсуватимете відсутність досвіду господарника?

— Знаєте, того досвіду, про який усі говорять, мені й не треба. Я щасливий, що не зашорений бюрократією ще радянських часів. Я прийшов із бізнесу. Я знаю, як заробляти гроші і вирішувати проблеми. Я вважаю себе криз-менеджером, а господарство міста перебуває у кризі.

— Ще жоден переможець не хвалив свого попередника! Які основні прикмети кризи, яка дісталася вам?

— Повністю підрубано фінансування місцевих бюджетів. Хоч за що візьмися, скрізь одна й та ж відповідь: коштів немає. Я хочу сказати, сподобається це комусь чи ні, але в консолідованому бюджеті за Януковича частка місцевих бюджетів була 46%. При новій владі цей показник знизився до 32%. Попри те, що сам бюджет як абсолютна цифра зріс. До того ж фінансовий документ, прийнятий за мого попередника, абсолютно не враховує того ж таки ремонту доріг, благоустрою міста тощо. На сьогодні бюджет Харкова становить 1,5 млрд. гривень. Власних доходів — усього 200 млн. Решта йде з Києва із чітким зазначенням статей витрат — зарплата бюджетникам, оплата комунальних послуг державних підприємств тощо. Я дуже сподіваюся, що центральний бюджет усе ж таки буде відкликано і частку місцевих бюджетів – переглянуто.

— Але це вже не парафія міського голови.

— Ми порушимо це питання на найближчій зустрічі президента і мерів міст. Крім того, я за зміну системи неефективного використання наявних внутрішніх ресурсів — землі та комунальної власності. Ми за те, щоб відведення земель не залежало від жодного чиновника, від жодного заступника. Це має вирішувати лише сесія міської ради. Площа і місце розташування ділянок будуть визначені на кілька років уперед. Так, ми не маємо права реалізовувати їх через аукціон, але ми маємо право продавати право оренди. Хто більше заплатить у бюджет, той і отримає землю.

— Чи переглядатимуться попередні рішення?

— Безперечно.

— Де візьмете гроші на обіцяні виборцям зниження комунальних тарифів і ремонт доріг? Не думаєте ж, що коли ви й ваші заступники візьмуть у руки лопати, як на передвиборних піар-суботниках, дороги в Харкові стануть кращими?

— Купуватимемо сучасну техніку для ремонту доріг, використовуючи лізингові операції. Дуже багато, на жаль, доведеться робити в борг. Крім того, необхідно шукати невикористані внутрішні ресурси. Приміром, я взяв калькулятор і порахував кількість рекламних білбордів у Харкові. За право на встановлення конструкції, з урахуванням ринкових цін на розміщення реклами, це від 50 до 70 млн. грн. у рік доходу в бюджет. У міську скарбницю від цього сьогодні надходить лише 25 млн. Решта грошей де? Я вже спілкувався на цю тему з представниками компаній, які працюють на цьому ринку.

— Вас ще не звинувачують у тиску на бізнес?

— Мені можна тільки подякувати за прагнення докопатися до правди, щоб зробити цей ринок прозорим.

— У вас завжди є можливість озвучувати правду?

— Що ви, така можливість — велика розкіш. Але це не означає, що я завжди брешу.

— Просто умовчуєте?

— Так. Ось я щойно вийшов із торгового дому «Газ-Україна», де взяв одну дуже цікаву табличку. Борги, які залишилися мені від попередньої влади, за три місяці 2006 року становлять
102 млн. грн. Логічно, адже сьогодні ми беремо тариф із населення з розрахунку по 50 дол. за тисячу кубів, а газ нам продають уже за ціною 138 доларів. І якщо держава найближчим часом не компенсує місцевим бюджетам цю різницю, то доведеться підвищувати тарифи. Питається: можу я в цій ситуації відверто відповісти людям на запитання про можливе підвищення тарифів на тепло? Я не хочу передчасної паніки, позаяк ще сподіваюся на об’єктивну позицію держави.

— Як ви гадаєте, чи варто «Регіонам» створювати коаліцію в міськраді, якщо партія і так має більшість голосів?

— Про те, що в міській раді ми формуватимемо коаліцію, я вже публічно заявив. Позаяк хочу, щоб у прийнятті важливих для міста рішень брали участь усі політичні сили, котрі пройшли в раду. А це, окрім Партії регіонів, — БЮТ, «Наша Україна», Блок Наталії Вітренко, партія «Віче» і КПУ. У виконавчій же владі буде тільки моя команда.

— Відомі прізвища є?

— Поки що назвати не можу — готуємо масштабну презентацію.

— Чи припускаєте міграції з фракції у фракцію?

— Припускаю.

— Як оцінюєте роботу обласної адміністрації?

— Я не хочу оцінювати роботу харківської адміністрації. Можу сказати лише одне: політичних чвар між біло-синім мером Михайлом Добкіним і помаранчевим губернатором Арсеном Аваковим не буде.

— А чи може бути ініційоване питання про відставку губернатора Авакова, якщо в обласній раді буде сформовано біло-синю коаліцію?

— Складне запитання. Однак, на мою думку, слід робити лише ті кроки, в успіху яких ти впевнений. З відставкою губернатора повинен погодитися або не погодитися президент. А в нас сьогодні один уже відставлений ВР уряд продовжує трудитися.

…Нашу розмову перервав телефонний дзвінок. Михайло Маркович обговорював можливість зустрічі з московським мером Юрієм Лужковим. Залишається сподіватися, що новоспечений харківський мер виявиться не настільки сприйнятливим до магнетичної аури російських авторитетів, як його попередник. У кожному разі, кепка-лужковка Добкіну не пасуватиме.