З поправкою на коронакризу

Очевидно, коронакриза та пов’язані з нею карантинні обмеження суттєво вплинули на перебіг економічних процесів у державі й активізували пошук рішень щодо заходів у сфері монетарної та фіскальної політик з метою мінімізувати наслідки кризи та прискорити економічне зростання.

Нещодавно оприлюднений разом із Меморандумом МВФ прогноз міжнародної інституції дає змогу зробити невтішний висновок: якщо кардинальних змін не відбудеться, 2020 року економічне падіння в Україні буде майже вдвічі більшим, ніж в інших країнах Європи, які розвиваються, а відновлення національної економіки 2021-го — удвічі повільнішим (див. рис. 1). По суті, це хрест на намаганні України наздогнати за рівнем життя інші країни Центральної та Східної Європи у наступні кілька поколінь.

З огляду на це дозволю собі висловити свою думку про процеси, які відбуваються в економіці, та поділитися своїм баченням щодо напрямів посилення ролі в них монетарної політики центрального банку.

По-перше, тривалий цикл жорсткої монетарної політики сприяв стрімкому уповільненню споживчої інфляції наприкінці 2019 року (до 4,1% р/р у грудні). Проте подальше сповільнення споживчої інфляції (до 1,7% р/р за підсумками травня 2020-го) було більш суттєвим, ніж прогнозувалося Національним банком (див. рис. 2), і стало результатом запізнілої реакції грошово-кредитної політики на інфляційні процеси.

Таким чином, у результаті жорсткої монетарної політики 2018–2020 років інфляція почала «випадати» з цільового коридору вже із січня 2020-го. У промисловості у травні ціни знизилися на 5,1% у річному вимірі, що свідчить про поглиблення негативних тенденцій, які спостерігалися ще з другого півріччя 2019-го.

Разом із жорсткими кредитними вимогами до позичальників це призвело до 1,5-разового зниження (порівняно з докризовим періодом) частки банківських кредитів у структурі джерел капітальних інвестицій підприємств, які є підґрунтям сталого економічного зростання.Це дає змогу констатувати таке: з переходом до режиму інфляційного таргетування 2016 року жорстку монетарну політику Національного банку було спрямовано передусім на досягнення інфляційної цілі, що негативно впливало на економічну активність у державі. У результаті поступове уповільнення економічного зростання, що спостерігалося починаючи з другої половини 2019 року, перейшло у падіння вже за підсумками першого кварталу 2020-го.

По-друге, валютно-курсова політика 2019 року зумовила зміцнення обмінного курсу гривні під впливом спекулятивного попиту на ринку ОВДП з боку нерезидентів, що негативно позначилося на доходах українських експортерів і виконанні державного бюджету. Впродовж 2019 року відбувалася поступова втрата українськими виробниками цінової конкурентоспроможності, зокрема, РЕОК гривні зміцнився на 18% р/р. Втрати експортерів від надмірного зміцнення курсу гривні торік оцінюються на рівні 3–4 млрд дол.

Разом з тим упродовж 2015–2019 років надходження прямих іноземних інвестицій у середньому за рік становили 2,7 млрд дол. (без урахування реінвестованих доходів — лише 2,5 млрд), що більш як удвічі менше, ніж у середньому за 2008–2013 роки (6,4 млрд дол.), демонструючи тенденцію до подальшого зниження.

По-третє, ринок банківського кредитування перебуває у стані стагнації, натомість вкладення банків у безризикові інструменти досягли історичного максимуму. За останні шість років чисте кредитування реального сектору та домогосподарств (без урахування резервів під знецінення кредитів) скоротилося майже на третину, тоді як вкладення банків у депозитні сертифікати та державні цінні папери зросли у понад шість разів! У результаті рівень банківського кредитування економіки в Україні є найнижчим у Східній Європі (за працюючими кредитами — 12% ВВП, для порівняння: в Польщі — 56%, у Грузії — 63%), а частка безризикових фінансових інструментів на кінець травня 2020 року досягла 37% від внутрішніх активів банків (див. рис. 3, 4).

Таким чином, на мою думку, насамперед дизайн та інструментарій монетарної політики Національного банку мають бути переглянуті у напрямі посилення збалансованості цілей з підтримки цінової стабільності та забезпечення економічного зростання. Крім цього, Нацбанк повинен запровадити цільове довгострокове рефінансування для підтримки пріоритетних напрямів банківського кредитування та розширити перелік активів, які приймаються у забезпечення за такими кредитами рефінансування. І не зайвим було б обмежити обсяг розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісних або процентних тендерів.

Національний банк повинен розглянути можливість, із збереженням відповідності міжнародним принципам і стандартам банківського нагляду, пом’якшити надмірно консервативні критерії оцінки кредитних ризиків за активними операціями, які змушують банки закладати у вартість кредитів вартість не лише вхідних ресурсів, а й капіталу, що «заморожується» внаслідок жорстких регуляторних вимог.

Системність, комплексність і проактивність мають стати невіддільними рисами політики нового центрального банку, який працює заради інтересів української економіки та всіх громадян України.

Всі статті автора читайте тут.