Заручники консенсусу

24 вересня, 2020, 17:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Що заважає ЄС ввести санкції проти Білорусі

Заручники консенсусу
© europa.eu

Європейський Союз уважно стежить за ситуацією, що склалась у Білорусі після чергових президентських виборів. У відповідь на жорсткі дії місцевих правоохоронців проти мирних протестувальників він готується запровадити санкції проти ключових білоруських чиновників. Утім, реалізація такого кроку заблокована Республікою Кіпр.

Кіпріоти вдаються до цього зовсім не через симпатії до Олександра Лукашенка та його оточення. Вони керуються виключно власними національними інтересами, яким загрожує турецька активність у Східному Середземномор’ї — розвідка родовищ на кіпрському шельфі. Вимагаючи від європейських партнерів жорсткої відповіді на цей виклик регіональній стабільності, Республіка Кіпр вдається до своєрідного шантажу. Користуючись ЄСівським принципом прийняття рішень на основі консенсусу, вона готова блокувати санкції проти представників білоруської влади доти, доки Союз не зробить аналогічні кроки проти Туреччини.

У Нікосії вважають, що Європейський Союз має раціоналізувати свій підхід до відносин із країнами поза межами спільноти. Це означає, що санкції треба насамперед запроваджувати проти тих акторів, котрі безпосередньо загрожують членам ЄС. Таким чином, саме Турецька Республіка має стати об’єктом подібного тиску — а не Білорусь, яка, попри всю антидемократичність правлячого режиму, не становить загрози сусіднім європейським державам.

Кіпрська влада не вперше вдається до таких дій, блокуючи прийняття консенсусного рішення в межах ЄС із питань зовнішньої політики. На початку року Нікосія так само блокувала затвердження чергового пакета антиросійських санкцій. Якщо вимог Кіпру щодо Туреччини не буде враховано, цілком імовірно, що він і надалі дотримуватиметься такої тактики. Це може загрожувати посиленню тиску на РФ через отруєння Олексія Навального або черговій пролонгації секторальних обмежень проти російської економіки, запроваджених у відповідь на агресію Кремля проти України.

Позицію кіпріотів можна зрозуміти. Конфронтація у Східному Середземномор’ї між Туреччиною та Грецією з Кіпром має довгу історію. Ключовими спірними моментами залишаються статус північної частини острова, яка з 1974 р. контролюється турецькими військовими; питання розподілу територіальних вод та виключних економічних зон у регіоні. Останнє особливо актуалізувалося після того, як на шельфі поблизу Кіпру було знайдено родовища газу. В боротьбі за право на їх експлуатацію зійшлися не лише ключові регіональні гравці, а й зовнішні актори, які захищають інтереси своїх компаній.

Анкара, Афіни та Нікосія мають власні погляди на морські кордони регіону. Туреччина при цьому використовує для просування своїх інтересів Турецьку Республіку Північного Кіпру. Вона наполягає, що веде розвідку родовищ на шельфі саме цього проксі-утворення — що викликає протест із боку Республіки Кіпр. Тим часом для Анкари неприпустима реалізація проєкту Східносередземноморського газогону, який зараз ініціюють Греція, Кіпр та Ізраїль. Це загрожує її статусу безальтернативного хабу для транзиту енергоресурсів на європейські ринки південним маршрутом.

Саме маневри навколо цього питання і призвели до зростання напруги в регіоні наприкінці літа. У відповідь на укладання греко-єгипетської угоди щодо визначення кордонів виключних економічних зон Туреччина відновила роботу на родовищах біля Кіпру та розпочала сейсмічну розвідку поблизу грецьких островів. Це спричинило чергову ескалацію, супроводжувану збільшенням військової присутності сторін у неспокійному районі.

Ситуація залишається вкрай напруженою — попри той факт, що у вересні турецьке судно сейсмічної розвідки Oruc Reis залишило спірні з Грецією води. Дехто вбачає в цьому сигнал до часткової деескалації та переведення проблеми в дипломатичну площину. Втім, з погляду Республіки Кіпр, це не вирішує загальної проблеми — а саме послідовного нехтування Туреччиною кіпрськими інтересами та експлуатації її шельфових родовищ упродовж останніх років. Відтак Нікосія хоче жорсткої оцінки таких дій із боку міжнародної спільноти, не бажаючи умиротворювати амбіції Анкари.

У рамках регіонального простору позиція Кіпру знаходить підтримку. Фактично, проти Туреччини формується широка неформальна коаліція. Греція і Кіпр, які заявляють про порушення своїх інтересів Анкарою, можуть розраховувати на підтримку Ізраїлю, Єгипту і ОАЕ — країн, які не задоволені турецької активністю на Близькому Сході. Для Тель-Авіва політика президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана перетворюється на одну з ключових загроз — зважаючи на жорстку антиізраїльську риторику турецької влади та підтримку нею палестинського руху. Арабські країни також вважають Туреччину геополітичним опонентом через регіональні амбіції та зв’язки з рухом братів-мусульман. Фактично, вони вже вступили з турками у своєрідний проксі-конфлікт на території Лівії, і ситуація у Східному Середземномор’ї стає новим фронтом у цьому протистоянні.

Втім, позиція європейських партнерів Кіпру не така одностайна. Попри безперечно критичне ставлення ЄС до політики Туреччини, в межах Союзу немає консенсусу щодо конкретних заходів із підтримки Греції та Кіпру. Своїх прибічників мають як політика жорсткого тиску на Анкару, так і стратегія дипломатичного умиротворення. При цьому представники обох таборів керуються власними інтересами та характером відносин із Турецькою Республікою.

Серед європейських країн до жорсткої критики турецької політики вдається Франція. Французькі компанії зацікавлені у видобутку газу на шельфі Кіпру — відтак, Париж захищає їхні позиції. Суперечності щодо громадянського конфлікту в Лівії, які на початку літа вже призвели до інциденту між військово-морськими силами держав, додають нестабільності у двосторонні відносини Туреччини і Франції. Не дивно, що за таких умов саме Франція може стати союзником Кіпру в європейському просторі. Звісно, вона не підтримує блокування білоруських санкцій — але продовжує наполягати на можливості запровадження санкційного тиску проти Турецької Республіки. Французький держсекретар у справах Європи Клеман Бон заявив, що їх введення слід серйозно розглядати як один із варіантів у тому разі, якщо Анкара продовжуватиме загрожувати суверенітетові Республіки Кіпр.

Проти антитурецьких санкцій виступає Німеччина. Ця країна намагається взяти на себе роль флагмана Європейського Союзу — в тому числі у відносинах із іншими акторами глобального простору. Але це не лише накладає на неї зобов’язання із забезпечення захисту цінностей та свобод, які лежать в основі європейської інтеграції, а й створює певні обмеження для практичної реалізації політики. Безперечно, деескалація напруги у Східному Середземномор’ї та дипломатичне завершення конфронтації є ключовою метою ЄС, якої можна досягти лише шляхом переговорів і компромісів. Саме цього намагається добитися Німеччина, застосовуючи тактику «човникової дипломатії» між учасниками протистояння. Втім, такий підхід вимагає уникати надмірного тиску на Туреччину — адже він може відвернути турецьку владу від переговорного процесу.

На позицію Берліна впливають й інші фактори. В Німеччині проживає надзвичайно потужна турецька діаспора. Це створює особливе тло для німецько-турецьких відносин, яке керівництво держави має брати до уваги. Не забуває німецька влада і про міграційну проблему. На території Туреччини все ще перебувають мільйони біженців, і підтримка партнерських відносин із Анкарою — одна з гарантій їх недопущення в Європу.

За таких умов позиція ЄС у питанні реакції на турецьку політику в Східному Середземномор’ї — стримана. Це ілюструє промова «Про стан Союзу», проголошена 16 вересня президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн. Констатуючи, що Туреччина є важливим сусідом Європи, вона наголосила на наявності проблемних моментів у відносинах із Анкарою. Один із них — територіальні суперечки в регіоні, які загрожують інтересам членів ЄС. Політик відзначила, що Греція і Республіка Кіпр завжди можуть покладатися на солідарність із боку партнерів по Союзу у повазі до їхніх законних суверенних прав. Водночас із промови випливає, що Європа прагне дипломатичного вирішення конфронтації та деескалації ситуації через налагодження діалогу.

Звісно, не таких слів чекає президент Республіки Кіпр Нікос Анастасіадіс, коли вимагає від Європи активної реакції на дії Туреччини. Він закликає ЄС вжити всіх можливих засобів для того, аби примусити Анкару припинити дестабілізуючу діяльність у регіоні. При цьому заявляючи про неприпустимість застосування подвійних стандартів із боку Союзу, — а саме в такому світлі кіпріоти бачать ініціативу санкцій проти білоруських чиновників, тоді як турецька політика не викликає аналогічної відповіді.

Блокування Кіпром санкційних ініціатив щодо білоруської влади яскраво ілюструє вади системи прийняття рішень, на яку покладається міжнародна спільнота. Це ставить під сумнів ефективність роботи її інституцій. Звісно, прагнення консенсусу — яскраве свідчення вірності принципам демократії та поваги до прав всіх учасників. Але де факто воно наділяє акторів правом вето, заважаючи оперативному реагуванню на кризові ситуації.

Сьогодні непоодинокі приклади, коли позиція однієї держави може завадити ефективній роботі в багатосторонньому форматі. Так, Російська Федерація захищає свою агресивну політику в Раді Безпеки ООН, а роботу Комісії Україна—НАТО блокує Угорщина. Але ситуація з білоруськими санкціями ЄС демонструє новий вимір проблеми — коли країна перешкоджає колективним ініціативам виключно з бажання домогтися позитивного для себе рішення із зовсім іншого питання. Натомість сторона, на підтримку якої спрямовані ці ініціативи, фактично стає заручницею ситуації, маючи мізерні шанси вплинути на неї.

Як свідчить промова пані фон дер Ляєн, у Європі розуміють небезпеку такого стану справ і необхідність його виправлення. Політик відзначила, що задля посилення змоги ЄС оперативно реагувати на кризові явища необхідно переглянути принципи ухвалення рішень у межах Союзу. Вона пропонує узгоджувати питання захисту прав людини та санкційної політики не консенсусним голосуванням, а кваліфікованою більшістю.

Така ініціатива — правильний крок для організації, котра прагне активного позиціювання на міжнародній арені. Підвищуючи потенціал Союзу до реальних дій, він відповідає інтересам усіх акторів, зацікавлених у сильній та потужній Європі, — в тому числі України. Але йдеться лише про слова, які не допоможуть тим державам, організаціям і рухам, які потребують європейської підтримки вже зараз. Доти, доки така реформа не буде затверджена, перед ними стоїть важке завдання: переконувати всіх без винятку учасників ЄС застосовувати до кожного питання окремий підхід, побудований на цінностях об’єднаної Європи, а не намагатися захистити власні інтереси за рахунок третіх сторін.

Читайте також інша статті автора. 

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК